Регіональна економічна політика держави.
План.
1.Регіональна економічна політика.
2.Регіональне планування.
3.Державне регулюваня торговельної діяльності.
1.
Регінальна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і внутрішніх інтересів кожного з них.
З огляду на це регіональна політика не повинна повторювати загальнодержавну, бути похідною від неї і не повинна бути первинною по відношенню до неї. Це має бути цілісна, самодостатня ланка політичної основи держави, без якої не може нормально існувати суспільство, кожна людина, природа.
Значення регіональної політики полягає в тому, що вона виконує роль зв”язуючої ланки між макро- і мікроекономікою.
Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв”язує широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і сталі – це пояснюється тим,що регіон має функціонувати стабільно, незалежно від того, які зміни відбуваються “наверху”.
Регіональна політика виступає, як альтернатива до загальнодержавної, разом з тим доповнює, конкретизує її, з”єднує загальні і конкретні цілі, сприяє комплексному підходу до розв”язання соціально-економічних проблем. Регіональна політика на сучасному етапі набирає все більшого значення, тому що державі з центру стає важче розв”язувати різного роду локальних проблем, доходити до кожної людини. Тому в розвинутих країнах центр передає все більше повноважень на місця, сприяє розвитку самоврядування, самостійному розв”язанню економічних і соціальних проблем мікрорівня. Досвід цих країн засвідчує позитивні результати такого поділу влади, бо місцеві органи управління швидше розв”язують визначені цілі, повніше враховують особливості регіону, ефективніше використовують природні ресурси.
В Україні до цього часу немає виваженої регіональної політики. В одних областях скупчена промисловість(схід, південь), а в інших- сільське господарство(захід, північ).В областях, де слабше розвинута промисловість, слід організувати виробництво кінцевої продукції.
2.
Особливої уваги заслугової еволюція регіонального планування. Починаючи з 70-х років,традиційною формою регіонального планування у вітчизняній практиці були комплексні плани економічного і соціального розвитку регіонів(областей, міст, сіл). За своїм змістом вони були системою показників економічного і соціального розвитку території з охопленням усіх суб”єктів господарювання, розміщених на ній, незалежно від підпорядкування.
Сучасні індикативні плани областей(районів)теж є набором показників(прогнозних, директивних, розрахункових) розвитку галузей, підприємств, видів діяльності з охопленням усіх форм власності.
Хаотичний характер інвестиційної діяльності в умовах розвитку різних форм власності вимагає впровадження бізнес-планування як на рівні підприємств, так і на рівні регіонів(стратегічного планування економічного розвитку регіонів).Якщо перший уже зароджується в практиці виробничого менеджменту, відпрацьовані рекомендації щодо складання бізнес-планів підприємств, то методологія і організація стратегічного планування економічного розвитку регіонів, незважаючи на їх актуальність, в Україні невідпрацьовані.
Разом з тим стратегічне планування економічного розвитку регіонів, міст, широко застосовується в практиці регулювання розвитку і розміщення бізнесів в США і Канаді.
Вперше в Україні така робота почалась в 1995році за ініціативою та методикою спеціалістів з економічного розвитку з США в трьох містах України: Львові, Тернополі, Дніпропетровську.
Велика роль в аналізі і прогнозній оцінці економічного зростання відводиться аналізові робочої сили. Аналіз акцентується на таких аспектах: зайнятість, дисбаланс робочих місць,основні місця зайнятості і прогноз зайнятості у виробничій та невиробничій сферах, стан безробіття і його динаміка.
Для вироблення стратегії економічного розвитку до уваги береться інформація про освоєння нових мікрорайонів, яке є складовою місцевої та регіональної економіки. При цьому враховується житлове будівництво і нежитлове будівництво і його темпи в різні роки досліджувального періоду.
Під час розробки стратегій економічного розвитку слід враховувати, що різні економічні умови породжують різні потреби. В зв”язку з цим місто поділяється на сектори і кожен з них аналізується за такими показниками: кількість членів сімей, середній доход сім”ї, процент безробітних, процент з середньою освітою, кількість сімей з доходом нижче прожиткового мінімуму, відсутність власного транспорту, питома вага інвалідів, відсутність домашнього телефону, кількість випусників середніх шкіл.
Прийняття стратегії економічного розвитку є загальним керівництвом у діяльності новообраних працівників адміністрації міста по забезпеченню постійної і скоординованої політики з питань економічного розвитку. Оскільки її реалізація вимагає значних фінансових ресурсів і адміністративних практичних дій від міських служб, було передбачено такі заходи, як створення фонду оборотного кредиту(за відсутності початкового капіталу).
За роки перехідного періоду в Україні відбулась суттєва трансформація як в самому змісті, так і впринципах, логіці, і методології прогнозування і планування регіонів. Все це вимагає оволодівання працівниками апарату державного управління новими методами і прийомами розрахунків. Роботи в рамках суцільного використання комп”ютерної техніки, нового мислення щодо ролі і свого впливу на суб”єктів ринкових відносин.
3.
Ефективна діяльність підприємств торгівлі у регіоні може бути забезпечена перш за все за умов взаємодії всіх елементів регіонального споживчого ринку. Особливості розвитку окремих регіонів України створюють різні умови здійснення інвестування в торгівлі, зумовлюють різну ефективність вкладень капіталу у однотипні підприємства, розташовані на території різних регіонів.
У системі основних напрямків державного регулювання споживчого ринку важлива роль належить розробці та здійсненню загальної і регіональної програм роздержавлення і приватизації.
В умовах переходу до ринкової економіки одним з головних важелів, регулюючих економічні відносини торговельних підприємств з державою, стає податкова система.Реалізація фіскальної податкової системи, тобто забезпечення формування за допомогою такої системи доходної частини бюджету регіону, у достатньому розмірі залежить від двох основних факторів – рівня ставок податкових платежів та розподілу цих платежів між загальнодержавними та місцевими бюджетами.
Основна література:
А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки перехідного періоду”. -Тернопіль “Збруч” 1995р.
І.В.Буян П.Д.Гуменюк “Економічна політика” Тернопіль ТАНГ 1997р
А.А.Мазаракі “Сучасні проблеми регіонального розвитку торгівлі”. - Київ 1994р.