Шлях стародавнього Єгипту визначився дуже давно. Рання історія обох єгипетських царств - Верхнього і Нижнього - маловідомо. Достеменно лише те, що Південь, де фараони носи-лина головах білі тіари, здобув перемогу над Північчю, де царі прикрашали себе червоними шапками. Відповідно і Сет, божество війни, розбрату та небезпеки/ якому поклонялись у Верхньому Єгипті, подолав покровителя Нижнього Єгипту - Гора, бога неба і світла. Країна об'єдналася під "компромісним" біло-червоним головним убором, але духовно програла внаслідок перемоги злого начала над добрим.
На Єгипет упав серпанок, що зробив життя стародавніх єгиптян ілюзорним. Головною життєвою подією стала
смерть, до якої готувалися заздалегідь. Потойбічний світ уявлявся мешканцям долини Нілу віддзеркаленням земного світу. Вважалося, що за порогом смерті життєва сила "Ка" повертається до тіла.
Живим належало зберігати тіла небіжчиків від тління, а також забезпечувати спочилих усім необхідним для гідного існування в країні тіней. Інакше мертві могли й помститися. І неабияк. Фараони, наприклад, після кончини "перетворювалися" на повноцінних богів. Та й решта давньоєгипетської аристократії "підвищувала свій статус".
Так царство мертвих ставало реальнішим за царство живих. Божественні клани Реалізм потойбічного світу виявлявся і в "родинності" пантеону єгипетських і богів. Вони складали так звані тріади (батько, мати, дитина) — нечастий випадок у світовій міфології. Окрім того, зазвичай подружні пари утворювалися із рідних братів і сестер (а це в принципі не така вже рідкість). Як і в людському житті, божественні стосунки були надзвичайно складними й заплутаними, — та якесь раціональне зерно в них виявити можна. Дуже коротко давньоєгипетська космогонія виглядає так. Основоположник часу Атум розділив чоловіче й жіноче начало, створивши Ху і Тефнуг—богів повітря і води. Від їхнього шлюбу з'явилися Геб і Нут — боги землі й неба. Вони, у свою чергу, були батьками двох головних єгипетських антагоністів — Сета і Озириса (батька згаданого Гора) з їхніми дружинами-сестрами Нефтиста Ізидою. Вони й забезпечили усі найважливіші колізії потойбічного світу. На безпліддя ці кровозмішувальники ніколи не скаржилися. Кількості давньоєгипетських богів-дивувалися ще греки з римлянами. А батько історії Геродот навіть охрестив єгиптян «найпобожнішим народом у світі». Як видно, його зовсім не турбував той факт, що більшість єгипетських небожителів скидалася на мешканців зоопарку. Ворожнеча між богами мала конкретні земні наслідки. Зміна влади на небесах призводила і до пертурбацій при дворі фараонів. Урешті-решт історія стародавнього Єгипту утворила три основні блоки: Древнє царство (кінець IV - III тисячоліття до н.е.), Середнє царство (до XVI ст. до н.е.) і Нове царство (до гінця XI ст. до н.е.). Плюс останнє тисячоліття до Різдва Христового аж до смерті прекрасної Клеопатри.
Кожна епоха залишала по собі свої артефакти — піраміди, храми, підземні гробниці тощо. Долина священного Хапі (Нілу) стала схожою на музей просто неба або на грузинську чурчхелу, де в ролі горішків виступають найрізноманітніші архітектурні пам'ятки. То е в Єгипті місце, де будівництво велося понад дві тисячі років і наочним чином сполучало різні часи в єдиному просторі. А простір цей, у свою чергу, плавно переливався у царство богів, демонів та всіляких духів. Таким чином давньоєгипетська світобудова набувала завершеності. І все це називалося — Карнак. Називається й зараз. Під тінню цього найбільшого в Єгипті храмового комплексу країна перебувала завжди. Недарма його іменували «містом богів» — адже він розмістився на площі 1500 на 700 метрів! Закладений Карнак десь на межі Древнього і Середнього царства. А останні його споруди належать до елліністичної доби Птолемеїв. Навіть римські імператори вважали за честь докласти рук до Карнака. Щоправда, вони опікувалися виключно дизайном помешкань. Пізніше цим уже ніхто не переймався. Та либонь боги не покинули напризволяще своєї улюбленої домівки: попри всі вітри пустелі та історії Карнак з-посеред інших подібних святилищ зберігся чи не найліпше.
Карнакська арифметика
Карнакський комплекс складають храми бога Амона (покровителя міста Фів і творця світу), його дружини Мут (богині неба) то сина Хонсу (бога Місяця). Це не рахуючи десятків інших споруд. Лише для їхнього опису знадобилися б цілі стоси нільського папірусу. А він-бо на Нілі вже практично не росте. Тому звернімо увагу на найцікавіше. Головна ознака єгипетських храмів, що вирізняє їх з-поміж усіх інших, — наявність величезних брам-пілонів. Ніщо так не схоже на ворота у потойбічний світ, як ці грандіозні споруди. Перший пілон Карнака просто вражає: його габарити — 1 ЗО х 43 х 15 в метрів! До нього веде алея із сорока бараноголових сфінксів. Ще одне диво можна побачити одразу за другим пілоном. Це — великий колонний зал площею понад 5 тисяч квадратних метрів. Його заклали славетні фараони Нового царства Сеті 1 та Рамзес II. Колись над залом був дах, що спирався на 134 колони з піщанику. Справжній кам'яний ліс! Точніше болото, оскільки колони виконані у вигляді стебел папірусу з розквітлими верхівками-капітелями. Дванадцять з них, в середній нові, мають 10 метрів у обхваті — на їхніх капітелях може розміститися до 50 чоловік! Але ті люди навряд чи отримали б задоволення, адже висота колон - 24 метри. Це майже як 9-поверховий будинок. А височать вони над майданом, де можна було б припаркувати 900 автомобілів!
Усього в храмовому комплексі десять пілонів. Перед кожним і за кожним - святилища з декорованими ворітьми та колонними залами, алеї § сфінксів та рівні ряди статуй, зруйновані та цілі | мури з ієрогліфічними написами, окремі знаки І яких часто перевищують метр, - а таких знаків тут понад 250 тисяч. Тут усе колосальне: 30-мет-ровий обеліск цариці Хатшепсут - найбільший у світі; священне озеро займає площу футбольного поля; гранітний жук-скарабей Аменхотепа III разом із п'єдесталом важить п'ять тонні
У порівнянні з храмом Амона храми Мут і бога війни Монту мають вигляд сільської каплиці поруч із собором. Щоправда, кожен з них більший за Софію Київську, однак...
Звук і світло Корнака
Пристрасть головних ідеологів карнакської архітектури - фараонів - до усього грандіозного зрозуміла. Це нормальна загальнолюдська реакція обожненої істоти на мізерію усього земного. Але єгипетські можновладці виявились найпослідовнішими "богами" у світі. Навіть пологові будинки для маленьких фараончиків влаштовувалися безпосередньо в храмах: де ж і народжуватися богам, як не у своїй домівці.
Під покривом південної ночі, коли бліде єгипетське небо стає темно-фіалковим і мерехтливим, божественна велич Корнока стає особливо видимою. Щовечора, о десятій годині, тут відбувається дивовижна виставка - "Звук і світло". Спочатку глядачі, від залу до залу, проходять по храму. Під час їхніх зупинок спалахують прожектори, вихоплюючи з пітьми то колони, то статуї фараонів, то загадкові ієрогліфи. Втаємничені голоси (з динаміків, певна річ) вкрадливо розповідають про побачене. Потім усі влаштовуються в амфітеатрі на березі священного озера, і вистава триває в тому ж дусі: світло спалахує то в одній, то в другій частині храму, а звук створює враження, ніби то промовляють самі небожителі.
Важко повірити, що це не вони, загадкові боги Єгипту, створили всі ці дива, а сотні тисяч живих людей із плоті й крові, чиї тіла, попри всі старання сучасників і нащадків, не збереглися. Але хіба не влилось їхня життєва сила у фантастичний і химерний світ Карнака?