- кредитну експансію для банків (надання позик, які набагато перевищуютьзапас металевих грошей, що зберігається у банку);
- створення державного банку, діяльність якого була б підпорядкованазавданням економічної політики уряду.
Дж. Ло виходив з того, що срібло, як і всі інші товари, має певну "природну ціну". Водночас він був переконаний, що карбування монет надає сріблу додаткової цінності. Відтак випуск грошей породжує прибуток.
Запропонована Дж. Ло система передбачала заснування державного банку, зайнятого випуском паперових грошей з метою поповнення скарбниці (за рахунок вивільнення з обігу металевих грошей), зниження рівня процента (внаслідок збільшення грошової маси) і підвищення прибутку.
Цікаво, що практичне втілення ідей Дж. Ло привело, по суті, до створення фінансової піраміди та короткострокового пожвавлення господарського життя. Однак незабаром ця система зазнала краху, який мав катастрофічні наслідки і став шоком для усієї Європи. Водночас економічні погляди та практична діяльність Дж. Ло відіграли позитивну роль для подальшого розвитку економічної науки, переосмислення ролі грошей та торгівлі, можливостей паперово-грошових фінансових технологій, першого досвіду організації компанії з масовою участю дрібних акціонерів тощо. Вони мали продовження у XX ст., ставши складовою економічної політики кейнсіанства.
В умовах вичерпання політики меркантилізму ідеї цього напряму економічної думки набули систематизації у працях англійського економіста Джеймса Стюарта (1712—1780), автора двотомника "Дослідження принципів політичної економії" (1767). Обґрунтовуючи необхідність державного регулювання господарського життя, Стюарт порівнював дію механізму ринкової конкуренції з годинниковим механізмом, котрий потребує досвідченого майстра, завжди готового його відрегулювати. Освічених правителів європейських держав він називав капітанами величезних кораблів (торговельних націй), від винахідливості й мудрості яких багато в чому залежить реалізація національних переваг.