3.2 Шляхи уникнення банкрутства
В Україні в умовах економічної нестабільності, ринкових перетворень, проблем неплатежів в процесі господарської діяльності часто виникає необхідність порушення справи про банкрутство, адже ринкова економіка висуває високі вимоги до діючих суб'єктів ринку і неминуче усуває нежиттєздатні елементи, звільняючи дорогу, тим самим, найефективнішим суб’єктам.
Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або нестачу у фірми потенціалу для успішного функціонування.
У будь-якому суспільстві як цілісній соціально-економічній системі, його окремих сферах час від часу відбуваються кризові явища, які загрожують існуванню самої системи. Кризовий стан виявляється в тому, що погіршуються фінансові результати діяльності підприємств, вони нездатні отримувати прибуток, в результаті це може привести до банкрутства. На сьогодні однією з найактуальніших в українській економіці є проблема банкрутства вітчизняних підприємств. Адже банкрутство окремого суб’єкта господарювання має суттєві негативні наслідки як для самого підприємства, так і для відповідної галузі й економіки країни в цілому. Основним засобом виживання підприємства в умовах нестабільності є антикризове управління, яке включає комплекс механізмів виходу із банкрутства і подолання неплатоспроможності.
Головними чинниками фінансової кризи на підприємстві можуть бути: спад кон’юнктури в економіці в цілому, зменшення купівельної спроможності населення, значний рівень інфляції, нестабільність господарського та податкового законодавства, посилення конкуренції в галузі, посилення монополізму на ринку та інші. [3] Проте, досвід показує, що існують і інші не менш важливі чинники фінансової кризи, а саме: низька якість менеджменту, низький рівень кваліфікації персоналу, низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції, брак інновацій, дефіцити у фінансуванні та інші.
Можна виділити такі основні наслідки впливу названих факторів на фінансово-господарський стан підприємства як:
зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;
збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів
Проте, ми вважаємо, що основним негативним наслідком є можливість втрати клієнтів та покупців готової продукції, що згодом призводить до банкрутства підприємства.
Тому при загрозі банкрутства необхідно вибирати основні механізми антикризового фінансового управління підприємством відповідно до масштабів його кризового стану і з урахуванням прогнозу розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства, а саме: забезпечення фінансового оздоровлення підприємства за рахунок реалізації внутрішніх резервів господарської діяльності або ж за рахунок зовнішньої допомоги і часткової його реорганізації, а у випадку неможливості фінансового оздоровлення підприємства, припинити господарську діяльність і почати процедуру банкрутства.
В Україні з переходом до ринку об’єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств. На основі досліджень ми виявили, що кризовий стан виявляється в погіршенні фінансових результатів їхньої діяльності, вони нездатні отримувати прибуток, наслідком чого може бути банкрутство. Основна причина настання банкрутства є криза на підприємстві. Для усунення кризових явищ на підприємстві необхідно проводити політику антикризового управління, яка передбачає виконання певної послідовності дій.
Можна виділити 5 основних етапів, які передбачають:
1) здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку;
2) визначення масштабів кризового стану підприємства;
3) дослідження основних чинників, які характеризують кризовий розвиток підприємства, формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масштабах;
4) формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масштабам;
5) вибір ефективних форм санації підприємства.
Але, ми вважаємо, що ці заходи є недостатніми, оскільки необхідно також здійснювати постійне забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо виведення підприємства з фінансової кризи, що також є важливим фактором усунення кризових явищ на підприємстві.
Таким чином, можна дійсно визнати банкрутство негативним феноменом у підприємницькій практиці української економіки, що не тільки є наслідком глибокої фінансової кризи, а й значно послаблює ґрунт для розвитку всієї економіки України в подальшому, а тому потребує серйозного ставлення і термінового викорінення цієї проблеми економічного життя України.
Можливі заходи для уникнення банкрутства:
знайдіть шляхи додаткового фінансування підприємства;
позбудьтеся збиткової продукції підприємства і підрозділів,
зверніть увагу на управління активами;
розробіть здійснення програми скорочення затрат.
Для своєчасного визначення формування незадовільної структури балансу в прибутково працюючого підприємства, здатної в перспективі привести до появи ознак поточної, критичної, а потім і зверхкритичної неплатоспроможності, необхідно проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємства. Це дозволить здійснити попереджувальні заходи, спрямовані на запобігання банкрутства. Такий аналіз відповідно до  Методичних рекомендацій по виявленню при знаків неплатоспроможності підприємства і признакою дії по приховуванню банкрутства, фіктивного банкрутства, або доведення до банкрутства, затвердженні наказом Мінекономіки України від 17.01.2001 р. №10 (далі – Методичні рекомендації) проводитися за допомогою коефіцієнта Бівера, що розраховується в такий спосіб.