Реферат на тему: “Максиміліан Робесп’єр” На початок Французької революції Максиміліану Марі Ізидору де Робесп’єру, адвокату з міста Арраса, було тридцять років. Стриманий, серйозний, завжди ретельно одягнений, молодий адвокат викликав повагу у своїх громадян. Які справи він вів? Чому увійшов у історію усіх тиранів? От найбільш відомі з них. Якась людина установила над своїм будинком громовідвід, тоді тільки що винайдений. По тому часі це було щось що шокуюче і нечуване. Громовідвід знесли як "небезпечний для суспільного порядку". Робесп’єр вимовив трохи яскравих мов у суді, обличая мракобісся, після чого рішення про знос громовідводу було скасовано. Промови Робесп’єра були навіть видані окремої брошурою і зробили відомим його ім'я. Крім того, Робесп’єр був шанувальником волелюбних ідей філософа Жана-Жака Руссо. У віці двадцяти років він побував у Ерменонвіллі, де доживав свої останні роки в самоті автор "Суспільного договору" і "Прогулянок самотнього мрійника". Про ту зустріч не збереглося ні яких точних зведень. Відповідно до одній з легенд, философа більше всього вразили в молодому студенті не його знання, а твердий, пронизуючий погляд. У 1789 р. Робесп’єр був обраний у своїй провінції депутатом у Генеральні штати від третього стану. Тут, у юрбі народних представників, він був одним із самих непомітних. Газети, даючи звіт про засідання, постійно плутали його ім'я, називаючи його те Робером, те Робертп’єром. Однак, незважаючи на свою непомітність, Робесп’єр був одним із самих детельних депутатів. У 1789 р. він виступив 69 разів, у 1790 р. - 125 разів, у 1791 р. (за 9 місяців) - 328 разів! Його промови здавалися довгуватими і не завжди зрозумілими. Слухали його неуважно, але він був наполегливий і не утомлювався повторювати своє. Що ж він говорив? Він, як і всі інші депутати, ніколи не виступав, наприклад, за республіку, проти королівської влади. Але як, наприклад, король повинний подавати закони на затвердження Законодавчим зборам? На думку Робесп’єра, він повинний був говорити при цьому:"Народ, от закон, що я склав для тебе. Чи приймаєш ти його?" Коли Робесп’єр виклав цей проект зборам, всі вибухнули голосним реготом. Усі депутати глузували з цього юриста з Арраса, що будував перед ними свої наївні повітряні замки. Невже король буде підлещуватися і принижуватися перед народом! Інші діячі революції могли докоряти за щось народ, дорікати чи засуджувати. Але для Робесп’єра слово "народ" було синонімом правоти. Коли улітку 1789 р. юрба жорстоко розправилася з колишнім сановником Фулоном, повісивши його на ліхтарі, він коротко сповістив про це другу в листі: "Учора Фулон страчений по вироку народу". Мірабо рано звернув увагу на Максиміліана. Він помітив про нього: "Ця людина зробить щось. Він вірить кожному слову, що вимовляє". У 1790 р. популярність Робесп’єра в народі усе більш зростала. Його прозвали "Непідкупним". 30 вересня 1791 р., у день закриття роботи Законодавчих зборів, паризький народ улаштував Робесп’єру овацію. Робесп’єр намагався й у приватному житті буть разом з небагатими людьми. Він оселився в будинку столяра Дюпле, жив підкреслено скромно. В одній з невеличких кімнат цього дерев'яного будинку він прожив до кінця своїх днів. Щоб зрозуміти діяльність Робесп’єра в подальші півтора року - до червня 1792 р., важливо ще раз підкреслити його відношення до народу. На думку Робесп’єра, рух народу священний, його воля - закон, хоча б вона порушувала всі старі закони. Тому Максиміліан не відходив, як інші політики, від народного руху, що послідовно змітав короля, монархію, помірних республіканців - жирондистів, а йшов з ним у ногу. Скинення монархії 10 серпня 1792 р. він виправдував тим, що доти "у народу не було законів, а тільки злочинні капризи тиранів, що спираються на силу... Їх злочини змусили народ ще раз взяти здійснення своїх прав в свої руки". У вересні 1792 р. у Парижу зібрався новообраний законодавчий орган Франції - Конвент. Тут Робесп’єр - лідер "гори", якобінського меншості в Конвенті. Конвент обговорював, якому покаранню піддати колишнього короля. Робесп’єр не коливався – смерті. У своїй мові він пояснив, що Конвент не виносить вирок, він тільки приводить його у виконання. Вирок виніс народ, коли вирішив, що Людовик - заколотник, і скинув його з престолу. Права група - жирондисти - дорікала якобінців і Робесп’єра в лестощах, запобіганні перед народом. Робесп’єр з цього приводу викликував: "Ви насмілюєтеся обвинувачувати мене в тім, начебто я хочу обдурити народ і лестити йому! Як я міг би це зробити? Адже я не низькопоклонник, не трибун, не захисник народу; я сам народ!" Жирондисти обвинувачували якобінців і Робесп’єра в розпаленні смути, вимагали порядку і спокойства. Робесп’єр відповідав їм так: "Невже вам потрібна була революція без революції! Хто може точно вказати, де повинний зупинитися потік народного повстання після того, як події розгорнулися?" Ці слова - грізне попередження. У червні 1793р. Конвент під напором збройних парижан виключив зі свого складу ватажків жирондистів; влада у Франції перейшла до "гори", і, у першу чергу - до Робесп’єру. Отже, Робесп’єр у влади. Куди логіка подій веде далі цю людину? Зрозуміти це можна, уважно розглянувши його погляди, та й погляди значної частини французьких революціонерів узагалі. Робесп’єр і багато інші французьких революціонерів виходили з ідей про те, що по своїй природі людина добра і доброчесна. Тиранія і деспотизм спотворюють його природний вигляд. Треба тільки усунути, зняти силою ці нашарування, і сутність людини проступить у всій своїй вроді. Цими ідеями і керувалися Робесп’єр і його прихильники в період свого правління. Протягом цього часу усе більший розмах здобували політичні страти - якобінський терор. Але було б неправильно вважати, що плани цього терору Робесп’єр готував споконвічно. Коли в 1792 р. якобінець Марат став викладати Робесп’єру свої проекти масових страт, народних розправ, Робесп’єр жахнувся, сполотнів і довго мовчав. Терор став для Робесп’єра лише засобом для досягнення його ідеала - загальної чесноти. Робесп’єр виправдував страти, вважаючи, що окремі порочні люди не дають народу жити за законами чесноти, як народ цього бажає. Виходить, доброчесні люди повинні застосувати проти них терор, що буде тим самим проявом чесноти. На гільйотину були відправлені королева, прихильники короля, жирондисти. Але, на думку Робесп’єра і його соратників, порочних, розбещених людей не стає менше. Меч терору разить вже і самих якобінців. У квітні 1794 р. страчені Дантон і його сторнники. У своїх замітках про Дантона Робесп’єр писав: "Слово "чеснота" викликало сміх Дантона. Як міг людину, якій далека всяка ідея моралі, бути захисником волі!" До "ворогів чесноти" застосували тільки терор, але "народом варто керувати за допомогою розума". Цей принцип Робесп’єр намагається представити у святкуванні дня Верховної Істоти - нового республіканського бога. Перемігши відкритих "ворогів республіканської чесноти", Робесп’єр став зауважувати, що рядові організатори терору, депутати Конвенту не безупречні в моральному відношенні. Багато хто з них зробили з терору засіб особистого збагачення, страчуючи і милуючи по своїй примсі. По цим людям необхідно було завдати нового удару, щоб, нарешті, востворжествовала чеснота. За два дні до смерті, 8 термідора (26 липня) 1794 р. Робесп’єр вимовив свою останню промову, повну неясних застережень і погроз. Він сказав: "Вони називають мене тираном. Якби я був їм, вони плазували б у моїх ніг. Я обсипав би їх золотом, я б забезпечив їм право робити всякі злочини, і вони були б вдячні мені! До тиранії приходят за допомогою шахраїв. До чого приходять ті, хто з ними бореться? До могили і безсмертя". Робесп’єр не назвав тих, кого обвинувачував, по іменах. Але багато депутатів, не без підстави побоюючись за власні голови, вирішили виступити проти Робесп’єра. 9 термідора (27липня) Робесп’єр був арештований під час засідання Конвенту і ранком наступного дня гильотован. На могилі Максимельена Робесп’єра поміщена наступна епітафія: “Перехожий! Не засмучуйся над моєю долею. Ти був би мертвий, коли б я був живим”.