Вступ
Земля є основою людського існування, що визначає її важливу роль у процесі соціально-економічного розвитку суспільства. Як основа екосистеми, знаряддя і предмет виробництва, об'єкт права власності вона є базисом сталого розвитку, умовою соціального прогресу та добробуту людини. Політичні й економічні зміни, які почалися в країнах Центральної та Східної Європи на початку 90-х років XX століття, охопили і сферу землекористування. Протягом реформування змінено колишній земельний устрій, закладено нові принципи розвитку земельних відносин. Історія не знає прикладів, коли протягом одного десятиліття земельна власність була повністю змінена в такий спосіб. В Україні близько 6,7 млн. громадян отримали земельні сертифікати, що засвідчують право власності на землю, з них близько 1,3 млн. селян вже отримали державні акти на право приватної власності на землю. Одночасно 11 млн. громадян здійснили приватизацію земельних ділянок: для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських приміщень, садівництва, дачного і гаражного будівництва та інше[2,с.200].
На мою думку проблема розвитку ринку землі в Україні на сьогодні є дуже актуальною, оскільки земельні відносини в Україні далекі від ідеалу і її потрібно надалі вдосконалювати, при цьому потрібно зберігати баланс між кількістю та дієвістю регулюючих нормативних актів: менша кількість прозорих і зрозумілих законів буде кориснішою за десятки регламентів,які мають суперечності і обтяжують суб’єктів ринку.
Метою моєї роботи є з’ясувати головні проблеми ринку землі в Україні. Наступним питанням постають шляхи вирішення цих проблем.
У відносинах "людина-земля" сьогодні переплітаються накопичені за багато років економічні, соціальні, екологічні, правові, моральні, технологічні й інші проблеми життєдіяльності суспільства. Для їхнього розв'язання потрібна наукова і практична робота по переходу до багатоукладного використання землі з різними формами власності на основі усталених юридичних норм, економічних критеріїв, взаємопов'язаного вирішення коротко- і довгострокових завдань тощо.
Висновок
Розвиток ринку землі на Україні та рівень земельних відносин на сьогодні не відповідає сучасним вимогам господарювання і не створює реальних умов для ефективного використання земельно-ресурсного потенціалу нашої країни. Для вирішення цієї глобальної проблеми необхідний комплексний підхід, який включає розгляд економічних, соціальних, екологічних, правових, моральних, технологічних та інших проблем землекористування.
Соціально-економічний блок вирішення проблемних питань полягає у забезпеченні захисту прав на землю і нерухоме майно, створенні умов для ефективного використання землі в інтересах розвитку суспільства. Для досягнення стратегічної мети державна політика в сфері земельних відносин повинна передбачати:
реформування відносин власності на землю;
організацію ефективного управління земельними ресурсами;
удосконалення системи реєстрації, вартісної оцінки й оподатковування нерухомості.
Проаналізувавши дану роботу я дійшов висновків, що ринок землі в Україні на даний момент на низькому рівні і потребує вдосконалень.
Щодо шляхів розв’язку проблеми розвитку ринку землі в Україні.
Держава повинна приділяти велику увагу ринку землі, постійно втручатися у ринкові відносини і контролювати їх. Також, на мою думку, необхідно вдосконалити Земельний Кодекс України, провести Земельну реформу, можливо потрібний досвід високо розвинутих країн.
Земельні ресурси відіграють важливу роль у розвиткові продуктивних сил будь-якої країни незалежно від політичного устрою та суспільно-економічної формації. Надлишок земель створює окремим державам додаткові переваги над своїми конкурентами, підвищує їхню господарську самодостатність та дає можливість ефективніше маневрувати іншими чинниками виробництва, а дефіцит змушує формувати ресурсно-економну модель землекористування, щоб забезпечити збалансований та поступальний розвиток окремих сфер діяльності, а також оптимізувати відтворювальні пропорції. З огляду на сказане вище, земельні ресурси відіграють доленосне значення не тільки для розвитку національної економіки, а й для суспільства в цілому. Дослідження об'єктивних природних властивостей та суб'єктивних соціально-економічних особливостей використання земель. Внаслідок непослідовності проведення окремих етапів земельної реформи в Україні та спрощеного підходу до вирішення низки проблемних питань, здійснювалися зміни суто зовнішнього характеру як щодо суб'єктів землеволодіння, так і характеру землекористування. Якісних зрушень щодо посилення соціальної та екологічної орієнтованості залучення земельних ресурсів у господарський оборот, поліпшення інституціонального забезпечення відносин власності й організаційно-правових форм організації сільськогосподарського виробництва так і не відбулося.