2. Форми задоволення потреби у прирості основних засобів, раціоналізація експлуатації основних фондів підприємства та оптимізація термінів їх експлуатації
Потреба у прирості основних засобів підприємства може бути задоволена різними шляхами:
— придбанням потрібних основних засобів у власність (нових або таких, що були у використанні);
—будівництвом основних фондів (підрядним або господарським способами);
—орендою (лізингом) потрібного обладнання та площі.
Кожен із названих способів задовольняє потреби підприємства в поповненні його основних фондів, але розмір витрат підприємства на кожен із них різний.
Великий вплив на обсяг витрат має структура їх фінансування: за рахунок власних або залучених фінансових ресурсів. Вибір найбільш доцільного способу розвитку основних фондів підприємства здійснюється шляхом співставлення проведених витрат підприємства на їх реалізацію. Для економічного обґрунтування того чи іншого варіанта розробляється бізнес-план відповідного інвестиційного проекту та оцінюється економічна ефективність його реалізації. Тут важливою є раціональна експлуатація; підвищення ефективності використання основних фондів підприємства на стадії їх експлуатації досягається за рахунок:
—здійснення раціонального розміщення основних фондів, підвищення коефіцієнта змінності (тривалості корисного використання) роботи підприємства;
—покращення контролю за дотриманням правил експлуатації та технічного обслуговування обладнання;
—удосконалення добору та підготовки кадрів, що здійснюють експлуатацію та технічне обслуговування обладнання;
— впровадження системи матеріального стимулювання працівників за безаварійну роботу обладнання, продовження ремонтного циклу та періоду експлуатації.
Одним із основних завдань управління основними фондами є визначення оптимальних термінів їх експлуатації.
Скорочення термінів експлуатації дозволяє забезпечити прискорення оновлення основних фондів, зменшує рівень техніко-економічного старіння, підвищує технічний рівень підприємства, забезпечує зростання продуктивності праці та зниження ремонтно-експлуатаційних витрат. Негативним наслідком такої політики є зростання поточних витрат за рахунок амортизаційних витрат, зростання потреби в інвестиційних ресурсах, обтяження підприємства борговими зобов'язаннями.
Продовження терміну експлуатації дозволяє зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих основних фондів, збільшити обсяги використання інвестиційних ресурсів для розширеного відтворення основних фондів, але обумовлює зниження продуктивності діючих основних фондів та застосування витрат на їх утримання та ремонт.
Оптимальний (економічно доцільний) термін експлуатації може бути визначений як період експлуатації, в якому забезпечується максимізація нагромадження коштів для відновлення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань з урахуванням обсягів їх використання на проведення ремонтних робіт.
Визначення оптимального терміну експлуатації може бути здійснене графічним методом. Визначається оптимальний термін експлуатації окремих груп та видів основних фондів підприємства, він дозволяє спланувати щорічний обсяг заміщення основних фондів для забезпечення їх простого відтворення.
3. Обгрунтування ремонтної політики підприємства
Збереження споживчої вартості основних фондів та продовження можливого терміну їх корисної експлуатації визначається ефективністю ремонтної політики підприємства.
Підприємство може використовувати різні підходи до проведення ремонтів основних засобів:
—запобіжну ремонтну політику, що передбачає проведення планово-попереджувальних ремонтів;
—аварійну ремонтну політику, при якій ремонтні роботи проводяться лише під час виходу основних засобів з експлуатації (аварійний ремонт);
—комбіновану політику.
Для планування оптимальної стратегії ремонтів слід виходити з того, що підприємство зацікавлене, щоб витрати через виробничі паузи та витрати на утримання засобів виробництва в задовільному стані були мінімальні.
Більш доцільною є запобіжна ремонтна політика, оскільки вона забезпечує ритмічність роботи підприємства та стабільність його виробничих можливостей завдяки планомірному утриманню основних фондів у задовільному стані. Для неї характерні й більш низькі витрати на профілактичні ремонтні заходи порівняно з аварійними роботами.
Реалізація такої політики передбачає: обґрунтування ремонтного циклу, тобто періодичності та почерговості використання ремонтних робіт, здійснення контролю за ходом дотримання термінів та якості ремонтних робіт.
При виборі аварійної ремонтної політики слід врахувати, що з ладу може вийти одночасно декілька одиниць обладнання, що може поставити під загрозу виконання виробничої програми, плану товарообігу, може унеможливитися здійснення окремих етапів торговельно-технологічних операцій, спричинивши негативні наслідки для діяльності підприємства та його фінансового стану.
Вибір аварійної ремонтної політики передбачає розробку програми дії підприємства при аварії основних фондів, завчасна розробка програми дії дозволяє скоротити витрати підприємства через вимушений простій. Ефективним інструментом захисту підприємства від аварійних ситуації є також страхування його майна від безпосередніх та непрямих збитків.
Залежно від мети та завдань виділяють поточний та капітальний ремонти основних фондів.
Метою поточного ремонту є збереження засобів праці у стані, придатному для подальшого продуктивного використання шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій, спрямованих на усунення дрібних неполадок та попередження прогресуючого фізичного спрацювання. Витрати на проведення поточного ремонту є постійними, здійснюються відносно рівномірно протягом усього періоду експлуатації, відносяться на витрати обігу підприємства після їх здійснення.
Капітальний ремонт основних фондів проводиться з метою відшкодування фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів пращ та максимального відновлення їх первісних техніко-експлуатаційних параметрів. Капітальний ремонт проводиться з певною періодичністю і потребує значних одночасових витрат.
З метою нагромадження коштів для проведення капітального ремонту на підприємстві може формуватися ремонтний фонд. Джерелом його формування є цільові періодичні відрахування коштів, що відносяться на витрати обігу підприємства впродовж усього ремонтного циклу.
Важливе значення для діяльності підприємства має економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт основних фондів.
В основі оцінки доцільності лежить порівняння двох альтернативних варіантів:
—проведення капітального ремонту основних фондів та продовження строку їх експлуатації на один ремонтний цикл;
—заміни пошкодженого об'єкта основних фондів новим.
Для здійснення оцінки потрібно визначити загальну суму витрат та збитків підприємства в кожному варіанті.
При проведенні капітального ремонту витрати підприємства складаються з:
— витрат на капітальний ремонт;
—підвищення експлуатаційних витрат на капітально відремонтовані основні фонди порівняно з аналогічними новими.
Під час придбання нових основних фондів до складу витрат та збитків підприємства включаються витрати на придбання основних фондів, збитки від недоамортизованих діючих основних фондів.
Витрати на придбання включають до розрахунку з поправкою на відмінності у продуктивності й тривалості ремонтного циклу нових та старих основних фондів шляхом застосування двох коригуючих коефіцієнтів:
— коефіцієнта, що характеризує співвідношення продуктивності діючих та нових основних фондів;
—коефіцієнта, що відображає співвідношення тривалості ремонтного циклу.
Приріст експлуатаційних витрат розраховують на всю тривалість ремонтного циклу та для визначення їх теперішньої вартості.
Витрати на придбання основних фондів визначають, виходячи з умов розрахунку за придбані основні фонди, з урахуванням відсотків за кредит, наданого періоду відстрочки платежу.