Визрівання ринкових відносин у промисловості знайшло свій вияв перш за все в початку промислового перевороту. Від 30-х рр. XIX ст. швидкими темпами зростало фабричне виробництво, що базувалося на використанні парових машин. З поширенням машинного виробництва формувалися і класи підприємців та найманих робітників. Серед підприємців переважали вихідці з поміщиків, купців та міщан. Дуже важко було конкурувати з ними кріпакам-селянам. І все ж деяким з них це вдавалося Це були знатні призвища, такі як: Терещенко, Харитоненко, Симиренки, Яхненки, інші, що після відміни Кріпацтва стали міцними капіталістами.
Економічний розвиток супроводжувався розширенням внутрішньої торгівлі, котра здійснювалася переважно через базари та ярмарки. Визначне місце належало Україні у зовнішній торгівлі Російської імперії. Третина її експорту (переважно хліб, але й десятки видів іншої продукції рослинництва й тваринництва) йшла через азовські і чорноморські порти. Одночасно зросло значення цих портів в імпорті.
На промисловому розвитку України першої половини XIX ст. досить помітно відбилося залежне її становище у складі Російської імперії. Царський уряд створював кращі умови для розвитку найбільш прибуткових галузей промисловості у Центрі Росії. Це, насамперед, текстильна промисловість і виготовлення різноманітних металевих виробів — від цвяхів до складних, за тих часів, машин і механізмів. Третина виготовленої на підприємствах Московської, Владимирської, Ярославської і деяких інших Центральноросійських губерній продукції реалізувалася в Україні. В той же час з України в ці губернії вивозилася лише сировина і продукти переробки сільськогосподарської продукції. Такий характер обміну був економічно надзвичайно вигідний для російських губерній і невигідний для українських.
Втрата українцями власної державності вплинула на формування національного складу міст, кількість жителів яких в умовах промислового перевороту швидко зростала. В українських містах українці опинялися в меншості. Там переважали російські чиновники, купці, промисловці, єврейські торгівці і ремісники, заводчики і фабриканти різних національностей, не українські за походженням робітники і дрібні службовці.
Але, попри всі перепони, у першій половині XIX ст. відбувався економічний поступ України. Збільшувалася кількість фабрично-заводських підприємств, дедалі ширше застосовувалися машини й використовувалася вільнонаймана праця. Та нові процеси в економічному житті гальмувалися кріпосницькими порядками.
Особливості економічного розвитку:
Процес занепаду кріпацтва і становлення нового ринкового господарства, що відбувався в цей час, здійснювався у складних умовах, під впливом різних, інколи суперечливих, чинників
Своєрідним «випробувальним полігоном» нових економічних відносин була Південна Україна, де використання вільнонайманої робочої сили набуло найбільших масштабів і довело свою ефективність
Правобережжя було регіоном переважання примусової праці селян-кріпаків
Перетворення примусової праці на перешкоду для подальшої індустріалізації та викликане цим сповільнення темпів економічного розвитку змушувало правлячі кола шукати шляхи реформування застарілих виробничих відносин
Економіка Наддніпрянщини упродовж усього XIX ст. зберігала аграрний характер
Зростання попиту на продукти харчування в Європі та світі стимулювало розвиток сільського господарства Наддніпрянщини
Перша половина XIX ст. стала для Наддніпрянщини часом втягування в систему світової торгівлі
У 30-х рр. XIX ст. в Наддніпрянщині розпочалася промислова революція
Міста.
Розміщення промислових підприємств переважно у містах сприяло їх економічному зміцненню, зростанню міського населення. Протягом першої половини ХІХ ст. Чисельність городян зросла у три рази, а на Півдні, господарське освоєння якого здійснювалося на некріпосницький основі, у 4,5 рази.
Швидкий зріст міського населення у південних губерніях України був викликаний інтенсивною розбудовою морських портів, що мали загальноімперське значення – Одеси, Миколаєва, Херсона та ін. Одеса у 1817 р. була оголошена відкритим, вільним портом (порто-франко). Туди було дозволено безмитний ввіз зарубіжних товарів і безмитний їх продаж. Це сприяло перетворенню Одеси в одне з найбільших міст імперії.
Місце України в зовнішній торгівлі Російської імперії
Визначне місце належало Україні у зовнішній торгівлі Російської імперії. На початку XIX ст. Росія вела торгівлю в основному через Балтійське море. За півстоліття становище змінилося — зросла роль чорноморських і азовських портів: у 50-ті рр. до них уже перейшла третина експорту (вивозу). Основне місце в експорті займав хліб, особливо пшениця (близько 90%). Український хліб вивозили в Туреччину, Грецію, Південно-Європейські держави - Італію, Францію, а також в Англію. Через порти на Чорному і Азовському морях йшло до 87% загального хлібного експорту Росії. Крім хліба, експортувалися десятки видів іншої продукції рослинництва й тваринництва. В Австрію, Прусію, Царство Польське, Молдавію з України гнали худобу, а також вивозили мед, віск, рибу, риб'ячий клей тощо.
Значне місце належало Україні в загальноросійському імпорті (ввозі). З-за кордону привозилися головним чином продукти і предмети розкоші — вина, шовк, какао, перли, дорогий одяг і взуття, кава, чай, прянощі тощо. З початком промислового перевороту через українські порти все частіше ввозили машини і обладнання.
Особливості:
Наддніпрянщина забезпечувала 78 % пшениці та 55 % вовни, які експортувалися з імперії (від загального обсягу)
У першій половині XIX ст. чорноморсько-азовські порти за обсягами перевезень значно випереджали балтійські порти. їх розвиток був пов'язаний з наближеністю до українських земель, де вироблялася експортна продукція