13.1.4. Первісне нагромадження капіталу.
Формування продуктивного капіталу історично пов’язується з первісним нагромадженням капіталу і становленням капіталістичного підприємництва.
Капіталістичне підприємництво, що виникло в надрах феодалізму, відрізнялось від попередніх форм товарного господарства перш за все як велике виробництво, що використовує кооперацію праці багатьох найманих робітників. Виникнення капіталістичного підприємництва пов’язане з первісним нагромадженням підприємницького капіталу.
Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичні відносини, є процесом, який перетворює, з одного боку, засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з іншого — безпосередніх виробників у найманих робітників.
Процес первісного нагромадження являв собою передісторію капіталізму та утвердження капіталістичного способу виробництва. Основу цього процесу становив розвиток товарного виробництва. З розвитком ремесел і торгівлі відбувалась усе більша диференціація ремісників, причому багаті цехові майстри перетворювались спочатку в скупників, а потім у промислових підприємців, що створювали капіталістичні майстерні та мануфактури.
У процесі первісного нагромадження капіталу велику роль відігравали торговельний та лихварський капітали, які сприяли розвиткові товарно-грошових відносин. Торговельний капітал часто рухався в промисловість, і купець у цьому разі перетворювався в капіталіста-мануфактурника. Лихварі ставали іноді банкірами. Водночас із формуванням верстви найманих робітників відбувалось виникнення буржуазії — власників грошового і продуктивного капіталу.
У процесі первісного нагромадження капіталу певну роль відігравало насилля. Класичним прикладом того, як здійснювалось первісне нагромадження капіталу, були драматичні події, що розгорнулися в ХVІ—ХVІІ ст. в Англії. Тут обуржуазнене дворянство насильно зганяло із земель селян, вільних від кріпосної залежності. Обезземелені селяни вимушені були найматися до капіталістичних підприємців. Паралельно з цим ішов процес формування верстви капіталістичних фермерів — сільськогосподарських підприємців. Розорені й пограбовані селяни перетворились у неімущих бідняків, готових за будь-яку платню працювати на капіталіста-підприємця.
Велику роль відіграли й інші методи нагромадження багатств, такі як система колоніального грабунку народів, колоніальна торгівля, розкрадання державного майна, система державних позик і податків, митна політика держави тощо.
У процесі трансформації економіки постсоціалістичних країн у ринково-підприємницьку також здійснюється первісне нагромадження капіталу — формування капіталістичного підприємництва і найманої робочої сили. Особливостями українського первісного нагромадження капіталу є: «прихватизація» багатства в процесі роздержавлення і приватизації майна державних підприємств; розкрадання державного майна; створення фіктивних підприємницьких структур; хабарництво державних чиновників; податкові пільги для «своїх» тощо. Особливою формою первісного нагромадження капіталу в Україні та в інших постсоціалістичних країнах є становлення тіньового капіталу і тіньового капіталістичного підприємництва.
13.1.5. Сутність категорії «капітал».
Капітал виникає тільки там, де підприємець, будучи власником засобів виробництва та грошових ресурсів, знаходить на ринку вільного робітника в ролі продавця робочої сили, наймає його і здійснює процес виробництва товарів з метою одержання більшої вартості, що виступає у формі прибутку.
У вітчизняній навчальній літературі капітал визначають так: «…це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає». (Основи економічної теорії: політекономічний аспект… — С. 239.)
Умовами, за яких функціонує категорія капітал, є:
1) високорозвинуті товарне виробництво, обіг і ринок;
2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення за рахунок одержання прибутку;
3) зосередження в частини господарюючих суб’єктів значної кількості засобів виробництва і грошових ресурсів;
4) наявність людей праці, юридично вільних, але які позбавлені засобів виробництва і життєвих благ, що змушує їх найматися.
Отже, капітал — це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини. Ми розглядаємо капітал як явище соціально-економічне.
Капітал — це авансовані підприємцями у виробництво товарів засоби виробництва, грошові ресурси і засоби на оплату найманої праці, які в процесі своєї продуктивної взаємодії забезпечують зростання вартості та збагачення підприємців.
Багато дослідників уважають, що капітал — це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові. «Капітал, — пише видатний американський економіст П. Самуельсон, — цей термін часто застосовують до товарів виробничого призначення…», які «…перебувають у приватній власності, а вироблюваний ними дохід належить їх власникам». (Самуэльсон П. Экономика: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1964. — С. 64, 72.)
Значного поширення набув погляд на капітал як на один з факторів виробництва, що поряд з працею, землею і підприємницькою діяльністю приносить дохід. Основоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж. Б. Сея.
Усі розглянуті підходи загалом можна охарактеризувати як політекономічні. З погляду ж підприємця капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів, які він може використати для здійснення госпо
13.2. Капітал і праця
Наймана праця і робоча сила як товар. Властивості товару робоча сила.
13.2.1. Наймана праця і робоча сила як товар.
Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва — робочу силу вільних робітників. Останніх він може залучити через механізм наймання. Наявність найманої праці — обов’язковий соціально-економічний чинник функціонування в економічній системі суспільства категорії капітал.
Економічна теорія розглядає дві основні форми працевлаштування людей: пряму і побічну.
Пряме (безпосереднє) працевлаштування є характерним для дрібного товарного виробництва та сектору підприємств колективної власності. Пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва можливе лише тоді, коли власник робочої сили водночас є власником (чи співвласником) підприємства, на якому він працює.
Але в ринковій економіці більшість підприємств є приватною власністю підприємців-капіталістів. Певна частина підприємств є державною власністю.
Наймана праця здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові, тобто відчужені від нього; процесом праці керує власник засобів виробництва; результати виробництва присвоюються власником капіталу.
Наймання праці — це письмовий чи усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду. Грошова винагорода має назву заробітна плата.
Розглядаючи суть наймання варто звернути увагу на таке. За капіталізму власник робочої сили є вільною особою і з точки зору буржуазного права може розпоряджатися своїми здібностями за власним вибором. Проте реалії життя такі, що робітник, будучи юридично вільним, позбавлений власності на засоби виробництва і засоби до життя. Заводи, фабрики, банки, торговельні центри належать капіталістам, які представляють меншість нації, але уособлюють у собі найбагатшу її верству. Як за цих умов люди праці можуть реалізувати свою здатність до життя? Вихід один: винести свою робочу силу на ринок праці і продати її наймачеві як товар.
Отже, юридична свобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним чинником, який перетворює його здатність до праці у товар. З виникненням капіталізму створюється особливий ринок — ринок праці.
13.2.2. Властивості товару робоча сила.
У загальному вигляді властивості товару робоча сила ті самі, що й для інших товарів. Але є і відмінності, зумовлені специфічністю цього товару. По-перше, у даному разі товаром є не річ, а здатність людини до праці. По-друге, здатність до праці, на відміну від звичайних товарів, відчужується на строк через ринок праці у формі наймання. По-третє, реальне відчуження здатності здійснюється у процесі праці найманого виробника. По-четверте, корисність робочої сили проявляється в її продуктивній силі, якості, культурному розвитку, сумі інших здатностей. Особливим проявом корисності робочої сили є її вміння приводити в рух і «співпрацювати» з капіталом (засобами виробництва). По-п’яте, вартість товару робоча сила виступає як вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили індивіда та членів його родини. (крім того, на вартість робочої сили впливають: гранична продуктивність праці, моральний фактор, звичаї і традиції, національні особливості, рівень культури та людяності в суспільстві.)
Основні положення щодо вартості робочої сили і визначення її величини викладені К. Марксом у першому томі «Капіталу» (див.: Маркс К. Капітал: Т. 1 // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. — Т. 23. — С. 168—170).
Є й інші точки зору щодо вартості робочої сили. Класики політичної економії під товаром розуміли не робочу силу, а саму працю. «Природною ціною праці, — писав Д. Рікардо, — є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їхньої кількості». (Рикардо Д. Начала политической экономии // Классика экономической мысли. — М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. — С. 454).
Дослідження показують, що Рікардо був схильним зводити природну ціну праці (тобто вартість робочої сили) до вартості (ціни) мінімуму засобів існування.
дарської діяльності та одержання прибутку.