План Моральність людини. Деградація через епістемологічну дезорієнтацію Краса людини. 2.1Символ краси та мистецтво 2.2 Краса людська та робота над собою Вступ Моральні принципи людини – це можна зазначити, як основні правила поведінки, а відтак і будівництва життя людини. Формуються вони під дією багатьох факторів, таких як виховання, матеріальна забезпеченість батьків, кола спілкування та інтересів, і т.і. В більшості випадків, людські принципи, а відтак і внутрішня краса формуються в найбільшій мірі під дією виховання батьків. Саме в віці 4-6 років дитина формує основні особисті риси характеру, що втім можуть потім кардинально змінюватися. Одним словом підтримуймо один одного, бо ми того варті... 1. Моральність людини. Серед якостей, якими визначається цінність людини одне з перших місць посідають її моральні якості: доброта, милосердя, чесність, скромність, доброзичливість сміливість та ін. Й справді, чи не найбільше диво в людині — її духовність, здатність у своїх думках, поняттях та ідеях « виходити» за межі свого безпосереднього існування, носити в собі всесвіт, створювати у своїх мріях «ідеальний» підпорядковувати свої дії не тільки елементарним Принципам , але й моральним нормам і з позицій цих норм оцінювати (твої вчинки як справедливі чи несправедливі, гідні чи не гідні, добрі чи злі тощо. У кожному суспільстві існують норми, які регулюють взаємовідносини між людьми відповідно до їх спільних інтересів. Усі релігійні й філософські вчення були так чи так спрямовані на вироблення та обгрунтування цих норм, на доведення доцільності й необхідності їх дотримання. Як правило, всі ці норми спрямовували дії людей на те, щоб вони не заподіювали шкоди іншим людям, ставилися з любов'ю й повагою до своїх батьків і близьких, допомагали бідним і скривдженим, не були злостивими, заздрісними та жадібними, дбали не тільки про себе, а й про інших, творили тільки добро. І Опановуючи ці норми, свідомо підпорядковуючи їм свої вчинки, почуття й думки, керуючись ними у своєму ставленні до світу та інших людей, людина стає високоморальною істотою. Вона відчуває себе відповідальною за наслідки своїх дій не тільки перед іншими, а й перед самою собою. Тільки їй властиві почуття сорому, честі й гідності, докори сумління, які теж підносять людину над усіма Іншими істотами. Ці «внутрішні охоронці» є одним з найбільших надбань культури, вони, як засвідчують учені, формувалися впродовж тисячоліть і саме завдяки їм може існувати й саме суспільство. Тому рівень морального розвитку людини є одним з найважливіших критеріїв людськості взагалі. Водночас людина, позбавлена моральних переконань і почуттів, називається неморальною. 1.2 Деградація через епістемологічну дезорієнтацію Позбавлена почуття любові до інших людей і сорому за власні негідні вчинки, милосердя й доброти, скромності й прагнення до самовдосконалення, така людина не приносить користі та радості ні іншим людям, ні самій собі й тому не здатна викликати до себе теплі почуття з боку інших людей. Моральність людини характеризується й тим, що вона завжди намагається керуватися у своїх діях почуттям обов'язку й ставить цей свій моральний обов'язок вище навіть хвилинних настроїв і бажань. Високоморальна людина заради виконання свого обов'язку, збереження своєї честі й гідності здатна переносити будь-які труднощі й страждання і навіть, якщо це стає необхідним, пожертвувати власним життям. Стосовно інших морально розвинена людина керується золотим правилом моралі: стався до інших людей завжди так, як би ти хотів, щоб вони ставилися до тебе. Моральні якості людини цінуються над усе. Й тому кожен, хто хоче стати справжньою людиною, приносити людям добро й відчувати найбільше задоволення від життя, повинен формувати в собі ці якості ще з дитячих років. 2. Краса людини З давніх часів краса не тільки викликала захоплення, а й примушувала замислитися: чому одні істоти або предмети гарні, а інші — ні? Прагнучи відповісти на це запитання, люди спочатку вважали, що надзвичайна краса, як і надзвичайні розум, сила, спритність тощо, — це дар всемогутніх богів або долі. Відповідь, звичайно, наївна. Проте й сьогодні ми ще не можемо сказати, що цілком розгадали таємницю краси, хоча з цього приводу вже було висловлено чимало різних припущень. Ось одне з них: підґрунтям краси є вища впорядкованість, організованість, гармонія, що протилежні хаосу, розпаду та руйнуванню, які мають завжди потворний вигляд. Якщо погодитися з таким розумінням краси, стає ясно, чому саме людина як найбільш розвинена, гармонійна та самоорганізована істота сприймається нами й як найпрекрасніша з усіх істот. 2.1Символ краси та мистецтво Постать, хода, волосся й, звичайно ж, обличчя людини в усі часи надихали своєю красою митців і поетів, спонукаючи їх до відображення цієї краси у картинах, скульптурах, поемах, щоб зберегти та увічнити її. Проте не тільки зовнішній вигляд людини є джерелом краси й може викликати захоплення. Не менш разючою, хоча й не так легко доступною для сприйняття, є краса людських вчинків, або краса внутрішнього світу людини — її думок, почуттів, емоцій. Відображення людської краси — як зовнішньої, так і внутрішньої — завжди було головною метою справжнього мистецтва, всіх його різновидів. Ознайомлення з творами мистецтва дає нам радість, збагачує та робить кращими. Саме тому так важливо вже за молодих років навчитися сприймати мистецтво, полюбити його, прилучитися через нього до краси світу й людини та до всього найпрекраснішого, що було створене й дійшло до нас за тисячоліття історії. Не менш важливо вміти бачити прекрасне й у реальному житті, відкриваючи його в наших сучасниках; запам’ятати, що негарних людей немає, поза як кожна людина прекрасна по-своєму, треба тільки вміти побачити цю її красу. А для цього необхідно якщо навіть не любити, то принаймні поважати людину, бути у ставленні до неї зацікавлено уважним, а не байдужим. Люди, які не можуть або не хочуть так чинити, збіднюють та обкрадають самих себе, оскільки, цінуючи дрібниці, вони не помічають найголовнішого. 2.2 Краса людська та робота над собою Є люди, про яких кажуть, що вони гарні від природи, їхня краса — це свого роду талант, який, проте, може стати джерелом не тільки радощів, але й смутку та навіть бід. Яскрава краса привертає підвищену увагу оточуючих, а це тішить самолюбство й нерідко породжує думки про свою винятковість, не змушує працювати над собою й ставитися до себе самокритично. Та минає молодість, в'яне краса, й якщо людина над собою не працювала, не намагалася примножити дане їй від природи, якщо в її житті не було більше нічого, крім самозакоханості, то настають порожнеча й розчарування. Тому, мабуть, слушною є приказка: «Не родися красна, а родися щасна». Висновок У людині, вважав А.П.Чехов, усе має бути прекрасним. І це не може бути подарованим їй лише природою. Слід уміти стати гарним, краса потребує праці. Слід також уміти показати, підкреслити свою красу. А у цьому найважливіше — природність, добрий смак, міра, а не просто сліпе копіювання моди, не екстравагантність та інші надмірності. Список опрацьованої літератури 1. Мелибруда Е. Я - Ты- Мы. - М., 1986. 2. Мудрик А.В. Время поисков й решений, или Старшеклассникам о них самих. - М., 1992. 3. Мы живем среди людей. — М., 1989. 4. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. — М., 1982.
