Демократія — форма устрою будь-якої організації, заснована на принципах рівноправності її членів, періодичної вибірності органів правління і прийняття рішень в них за більшістю. Демократія визначається як заснований па певній системі цінностей ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд. Демократичний ідеал цінностей включає: свободі/, рівність, нова/її прав людини і меншості, народний сі/веренітет, співучасть грома-і'ян в і/пранліііні та ін. ІЗ Греції демократичні форми устрою держави тривалий період чергувались із різноманітними формами мопократії (тираніями, деспотіями), в Стародавньому Римі республіканська демократія протягом декількох століття передувала правлінню монархічного імперського типу. ІЗ Середньовіччя неодноразово виникали демократичні міста--держави, де в формі народних зборів феодального і феодально-теократпчного типу (Голландія, Венеція, Женева, Новгород та іп.) реалізувалися демократичні принципи управління. ІЗ Новгороді вічові збори обирали релігійного володаря, республіка носила теократичний характер. Тут же обиралася світська влада і князь. У Галицькому князівстві всі питання економічного і соціального характеру вирішувалися на народному віче. Соціальна і політична свобода, представництво влади і суверенність народу - основні риси демократичного правління державою.
Суть афіиської демократії як різновидності організації, і по існувала в Стародавній Греції, полягає в тому, що владою в ній володіла не одна особа - монарх, тиран і не група осіб - аристократія, еліта, олігархія, а всі громадяни, які вільні і рівні, брали участь в управлінні державними справами, а думка більшості мала вирішальне значення. На думку Платона, практично єдино можливою формою демократії стає влада натовпу, який приймає стихійні рішення і діє, виходячи з кон'юнктурних інтересів. Демокраіія здійснюється тоді, коли бідняки, одержавши перемогу над деякими своїми супротивниками знищують їх, інших виганяють, решту урівнюють в громадянських правах і праві заміщення державних посад. На різних етапах суспільного розпитку демократії в різних країнах не мали між собою нічого спільного, окрім назви. Запозичуючи з античності два пріоритети: «всі рівні* і «всі мають брати участь в процесі прийняття політичних рішень» філософи Джоп ,'іокк, ІІІар.'іь Монтеск'є, Жан-Жак Русео сформулювали класичні/ теорію демократи, доповнивши її ідеї ю «загаль ного добра для всіх», що створюється па основі загальної волі. Пізніше економіст Іїоспф Піумпетер вікує у вигляді субЧкгу події нчної дії індивіда, а не більшість або народ. Індивіди борються за владу, народ - голосує, вибираючи гідних. Відповідно, актуалізувалася проблема політичного лідерства. В теорії знахо дять виправдання політичні парчії.
За і).ііора:іістіічш>н> шсорк-кі (і<'мок])атії полі пічний процес роз-і лядлі і і>ся не як взаємодія окремих індивідів, а як взаємодія гру;' і групоппх інтересів. Відбувас і ьея зміщення акцепту н уявленнях про демократичну є псі ему ~ під ідеї правління більшості народу до ідеї захисту меншості згодом виникла елітарна теорій демо-ирипгіі. що виходи і ь з більш прагматичної настанови: влада в державі завжди належить меншості - еліті, тобто вузькому колу осіб, обраних управляти, керувати, володарювати. Політичний процес -не боротьба різноманітних грумі інтересів за владу. Реалії життя гакі, що народ від політики усуненим. Але партісшіаторна теорія (іе'ічкрптії грунтується на необхідності забезпечення людям максимальної участі в політичному житті. Якщо ж неможливо безпосередньо реалізувати пряму демократію, то вже у всякому випадку необхідно створити політичну систему, що поєднує принципи прямої і представницької демократії. В сучасних умовах є іі інші форми демократичного правління державою.
Основні риси демократичного режиму
При всій різноманітності політичних про- блем, що висуваються сучасним життям
загальним є демократичне їх вирішення, ^ дСМ0Кратії визначається тоіі тип влади
і гоіі механізм її здійснення, що дозволяє найбільш безболісне кожпііі особі досягти цивілізованого, нормального життя. Однак V світі в сучасних умовах немає держав, де б демократія реалізовувалася повністю і могла б вважатися відносно ідеальною, зразковою формою державного ладу, механізмом здійснення влади З 22() країн світу в 79 країнах уже встановився демократичним політичний режим. Основу демократичного режиму складає економічно незалежна особистість, яка володіє вільним вибором сфер діяльності і зв'язує своє буття з результатами власної діяльності Така незалежність досягається тільки в умовах соціально закріплених пріоритетів особи перед суспільством і приватною власністю перед власністю державною. Економічно незалежні громадяни шляхом таємних, рівних і прямих виборів обирають на певн. терміни представників в органи місцевого і державного управління. Конкуренція між і ромадянамн за проведення представник:; іі органи влади відображається іі змаганні політичних партій. Політична паріія, представники якої складають більшість в обраних органах, стає правлячою, одержуючи більшість місць у різноманіі-пнх представницьких органах і займаючи ключові посій в структурах виконавчої влади, інші політичні партії можуть або всг. -пати в блоки з партією, що править, або створювати політичх ^позицію. Гак забезпечується міцна легітимація (законність) влад, переборюється полі'іпчіїе відчуження громадян, що сприяє стабі.і: -
ПОСТІ ВСІ! І ПО. І! 1 ИЧІ1ОЇ СПС 1 ЄМН.
Демократичний режим, однак, не зводиться до захисту п; . бі іьшосіі, а забезпсчуі права меншості і в виборчій спсіі'. і в предс гавппцькпх оріанах влади. Загальнодержавні рішг:-. прмпмакм ься не їідькп бпьшістю. але і і шляхом досягнення к
сепсусу .і меншістю і опозицією. Кришка влади і будь-яких її предс тавнпків ¦- ігг])іі6ут демократичного режиму. Ллє консенсус, взаємодія і згода, спрямовані на відвернення іоеірпх конфліктів, що складають основу вироблення мирних форм розв'язання соціальних колізій шляхом постійного діалогу протиборствуючих сторін. Поза ринковою економікою демократичний режим неможливий, оскільки саме ринок визначає зацікавленість громадян у діяльності, вільної від політичної влади і утворює різноманітні структури громадянського суспільства. Громадянське суспільство - передумова і умова демократичної політичної системи. В громадянському суспільстві представлені і конкретні інтереси людей, і баланс їх реалізації. Спираючись па принцип розподілу влади і взаємних противаг законодавчої, виконавчої і судової влади, демократичний режим сам є їх продуктом, який зводить в рант нескороминучого завдання захисту законними засобами інтересів особи. В захисті інтересів особи як стрижневій основі демократії, фокусується різноманітність демократичних форм, засобі!! людської діяльності.
Демократичніш режим реалізується через дві основні форми демократії: пре()ставницькі) і безпосередню. Представницька форма - основна форма здійснення державної влади в демократичному суспільстві, коли через конкретних осіб і виборні органи громадяни здійснюють своє конституційне право братії участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народне представництво. Безпосередня форма демократії допускає прямі1 волевиявлення народу при виробленні і прийнятті державних рішень. Це ~ різного роду референдуми, опитування, народні збори, мітинги, демонстрації тощо. І ромадяпп демократичної держави, висловлюючись безпосередньо або дсіегуючи владу своїм представникам, беруть на себе обов'язок поважати і підтримувати її, підкорятися її рішенням. Влада ж відповідальна перед народом і підконтрольна йому. Природно, по/і і нічний режим існує як система взаємних політичних обов'язків влади та народу.
Представницька демократія «правління народу, обране народом і для народу». Такий но/ін ичііий режим демократії повинен відповідати трьом вимогам: чесні. яма/п.и>ні, вибори, що ре/і/лярнч нрово()яіпься; і/рж) (/)(>рмі/сппя я е,шн .ініок віюпріа; демократі:/ .«<-мицас права особи і меншості. Ллє демократичні політичні спсіе-мп діляться па дві: нрсміденнньку і парламентськії. Тут впн,іка< деяке непорозуміння, тому що і президентська модель доп\ скаї наявність законодавчого оріану - парламенту, однак в пні виконавча влада не підпорядкована безпосередньо парламент класичний приклад президентської о режиму СІ.ІІЛ. Пре.підеш виступає як глава держави і як безпосередній керівник виконавчих структур. Ллє пре.шдеіп с гаї дпкіаіором. 'і ому що нокпова /Кепня строго визначені, і не володі» законодавчою в пдою. обме /Кенніі і! діях рішеннями К'ошрес\'. І Іар.іамеп ісь: ¦ иіі паркі!) і демокра і ичпої по.шпчпої сінтемп бачиться на юм\. :ц,і вііі-о-