Тема 12. Формування інвестиційного потенціалу регіону і пріоритети його використання
Питання теми:
12.1. Поняття інвестицій і учасників інвестиційного процесу
12.2. Класифікація інвестицій
12.3. Пріоритети інвестиційної політики
12.1. Поняття інвестицій і учасників інвестиційного процесу
Поняття інвестицій, інвестиційного процесу в умовах формування і розвитку ринкових відносин має охоплювати весь цикл відтворення, кругообіг інвестицій. Такий підхід дає можливість кількісно і якісно визначити параметри інвестиційного потенціалу, джерел, чинників його відтворення і розвитку.
Наукові підходи до використання, відтворення, розвитку інвестиційного потенціалу мають ґрунтуватися як на загальних принципах, так і на всебічному врахуванні особливостей, ситуації, що склалася на всіх регіональних рівнях. Для ефективного управління відтворенням інвестиційного потенціалу на інноваційній основі важливе значення має узгодження категорій «інвестиції», «інвестування», «інвестиційний потенціал», «інвестиційна сфера», «інвестиційний попит», «круговорот інвестицій» або цикл їх відтворення, «джерела інвестицій», «чинники інвестицій», їх структура тощо.
У широкому розумінні інвестиції — це витрати грошових коштів, частина доходу, яка використовується не на поточне споживання, а на відтворення всього суспільного й індивідуального капіталу, кінцевою метою яких є отримання більш високих доходів і соціального ефекту в майбутньому.
У теоретичному плані це дає можливість розглядати інвестиційний процес як забезпечення відтворення капіталу в цілому. Адже капітал — це не лише вартість, що приносить додаткову вартість. Капітал є матеріальною умовою економічного зростання, досягнення необхідного соціального ефекту.
У практичному аспекті широке розуміння економічної сутності інвестицій сприяє пошуку джерел інвестицій для фінансового і матеріального забезпечення процесу відтворення капіталу в цілому в досить широкому діапазоні.
Інвестування, або інвестиційний процес, — виробництво і нагромадження засобів виробництва та фінансів для забезпечення руху, відтворення капіталу. Інвестиційна сфера охоплює сукупність галузей суспільного господарства, в яких відбувається накопичення засобів виробництва і фінансових ресурсів, що забезпечують відтворення капіталу.
Виходячи з такого широкого розуміння інвестицій та інвестиційного процесу, до інвестиційних ресурсів відносять:
матеріальні ресурси, засоби виробництва (будівлі, устаткування, машини, транспортні засоби, запаси предметів споживання тощо);
об'єкти інтелектуальної власності (авторські права, ноу-хау, ліцензії, досвід, кваліфікація тощо);
природні ресурси (земля, корисні копалини та інші ресурси).
Інвестиційні ресурси за суттю є об'єктами інвестиційної діяльності. До об'єктів, що беруть участь в інвестиційному процесі, належать:
інвестори, якими можуть бути: держава, що делегує відповідні права і обов'язки юридичним і фізичним особам, міжнародні організації та корпорації тощо;
замовники і

використовувати їх у процесі відтворення, необхідно здійснювати витрати на наукові розробки, ноу-хау, підготовку і постійне підвищення кваліфікації спеціалістів, підприємців, менеджерів, робітників, зайнятих у процесі відтворення. Інтелектуальні інвестиції — це і є довгострокові вкладення у підтримку і розвиток наукового потенціалу, підготовку спеціалістів та інших учасників виробництва, набуття досвіду, ліцензії, ноу-хау, інженерно-консультативні послуги та інші заходи, що забезпечують інноваційне відтворення капіталу.
За способами вкладання інвестицій у відтворення капіталу розрізняють прямі й портфельні інвестиції.
Прямі інвестиції — довгострокові вкладення безпосередньо в інноваційний процес, відтворення капіталу, що включають придбання, створення та модернізацію основних і оборотних фондів фірм, їхніх об'єднань з метою підтримки або розширення інвестиційної діяльності. Прямі інвестиції функціонують на первинному інвестиційному ринку.
Портфельні інвестиції — вкладення коштів у довгострокові цінні папери (акції, облігації, займи тощо). Портфельні інвестиції функціонують на ринку цінних паперів, фондовому ринку. Це вторинний інвестиційний ринок. Основне інфраструктурне забезпечення такого ринку здійснюється через фондові біржі. Суб'єктами (покупцями і продавцями) цінних паперів на фондовій біржі є приватні особи, підприємства, фінансові інституційні інвестори, іноземні інвестори. З формуванням портфельного інвестиційного потенціалу необхідно пов'язувати появу потужного джерела інвестицій, здатного брати активну участь у відтворенні й розвитку інвестиційної активності та поліпшенні інвестиційного клімату в країні.
Формування і відтворення нового інвестиційного потенціалу в умовах ринкової системи господарювання має відбуватися на наукових засадах, виходячи з його сутності й змісту. В широкому розумінні потенціал визначають як сукупність наявних засобів, можливостей у будь-якій сфері. І в той же
час термін «потенціальний» означає «існуючий в потенції», прихований, не виявлений, можливий. Далі важливо пов'язати інвестиційний потенціал з економічними категоріями «інвестиції», «інвестування» тощо.
Виходячи із зазначених положень, сформульовано таке визначення. Інвестиційний потенціал — це сукупність ресурсів, віднесених до інвестиційних за критерієм можливого їх вкладання в статутний капітал фірми, що становить ту частину накопиченого капіталу, яка подана на інвестиційному ринку в формі потенціального інвестиційного попиту, що має здатність перетворюватися на реальний інвестиційний попит, забезпечувати відтворення капіталу.
В умовах ринкових відносин важливо органічно пов'язати реалізацію матеріального інвестиційного потенціалу в інвестиційному процесі з відповідною адекватною реалізацією фінансового інвестиційного потенціалу. Його можна подати як сукупність фінансових ресурсів — грошовий капітал, який суспільство може виділити для забезпечення інвестиційного процесу, відтворення капіталу
Інвестиційний потенціал неможливо реалізувати без формування і використання інтелектуального потенціалу як нагромадженої здатності трудових ресурсів кваліфіковано забезпечувати інвестиційний процес, відтворення капіталу з мінімальними витратами матеріальних і фінансових ресурсів в оптимальні строки їх окупності.
Залучення інвестиційного потенціалу до інвестиційного процесу, його формування, відтворення, реалізація відбуваються за допомогою ринкового саморегулювання в органічному поєднанні з державним регулюванням. У зв'язку з цим важливого значення набуває врахування пріоритетного інвестування об'єктів. Пріоритетне інвестування передбачає переваги одних об'єктів над іншими. При високому рівні зносу основних виробничих фондів, при структурних перекосах в економіці України для пріоритетного інвестування має використовуватися досконалий механізм регулювання з тим, щоб уникнути ще більш глибоких структурних деформацій.
12.3. Пріоритети інвестиційної політики
Для перехідного періоду пріоритети в інвестиційній політиці можна поділити на п'ять груп.
До першої належать пріоритети загальноекономічного характеру. Це насамперед підтримка виробничого апарату, який необхідний для виходу виробництва із фази спаду на основі стабільного підвищення ефективності інвестиційних ресурсів, що використовуються. Пріоритетним має бути також інвестування, що сприяє розширенню конкурентного середовища і стимулюванню підприємництва.
Друга група охоплює пріоритети міжгалузевого рівня. Це структурна переорієнтація суспільного господарства, демілітаризація і конверсія виробництва, санація необхідних суспільству в нових умовах збиткових виробництв, розвиток виробничої інфраструктури на основі підтримки інноваційних проектів, поліпшення екологічної ситуації та ін.
Пріоритети третьої групи мають цільовий характер: забезпечення населення країни продовольчими товарами на основі власного виробництва, підвищення ефективності паливно-енергетичного комплексу через удосконалення експлуатаційних характеристик його підприємств і зниження витрат тепло- і електроенергії в побуті та на виробництві.
Четверта і п'ята групи пріоритетів визначають вибір варіантів інвестування і державної підтримки серед підприємств таких об'єктів, що потребують оновлення основних виробничих фондів. Четверта група об'єднує пріоритети за цілями оновлення виробництва: прискорення оновлення фондів на тих підприємствах, де є значний інноваційний потенціал, швидке впровадження техніки і технології, що істотно перевищують за своєю ефективністю середній рівень, а також забезпечують якісний стрибок у технічному і технологічному розвитку виробничого апарату; ліквідація розривів у технічному і технологічному рівнях суміжних підприємств і виробництв, що призводять до практичної втрати переваг передових технологій в їх впливі на кінцеві результати виробництва. П'ята група пріоритетів пов'язана з необхідністю державної підтримки підприємств, що мають кращу готовність до освоєння отриманих засобів (у них найвищий техніко-технологічний і науковий потенціал); позитивний досвід перебудови виробництва на основі інвестиційних програм; випускають або готові до випуску ресурсозберігаючої техніки і технології.
Головним у цій ситуації стає реальне дотримання при оцінці будь-яких проектів інвестування ієрархії викладених пріоритетів, за якою вибір конкретного об'єкта перевіряється послідовно на дотримання пріоритетів першого, другого і наступних рівнів. Різна готовність підприємств до ефективного використання дефіцитних інвестиційних ресурсів, різне їх сприйняття інновацій зумовлюють доцільність обрання суто адресного методу інвестування і надання пільг конкретним підприємствам і конкретним виробництвам, а не галузям і підгалузям, де ці засоби розпорошуються.
На особливу увагу заслуговує проблема організації підтримки пріоритетних об'єктів. У поле зору центральних відомств у кращому випадку потрапляють великі підприємства. Малі ж і середні підприємства, що створюють необхідне конкурентне середовище, особливо у виробництві товарів для населення, залишаються поза увагою центральних відомств. Цим диктується необхідність децентралізації частини державних заходів для ефективнішого їх використання і переведення управління ними на регіональний рівень.
Список використаної літератури:
1) Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2002. – 254 с.