TeatReferat.com Навігація Перелік розділів Найпопулярніше Нові реферати Пошук Додати реферат В вибране Російські реферати Корисні об'яви Реклама Развлечения, мода и красота, сплетни Счетчики Rambler's Top100 bigmir)net TOP 100
На сайті всього 16787 рефератів!
Києво-Могилянська академія Києво-Могилянська академія Києво-Могилянська академія була центром філософської думки в Україні. Особливе місце серед філософів в Києво-Могилянській академії належало професору І.Гізелю, Й.Конановичу-Горбацькому, С.Яворському, Ф.Прокоповичу.А Феофан Прокопович започаткував в Академії (і в усій тодішній Російській імперії), вищу математику. Діяльність Києво-Могилянської академії (1632-1817 рр.) - першого вищого навчального закладу в Україні - припадає на період українського Просвітництва. Найавторитетніший представник Просвітництва Феофан Прокопович (1681-1736 рр.) вніс істотний вклад у скарбницю української культури. Учений і ректор академії Феофан Прокопович сприяв розвитку філософії в навчальних закладах, де читались курси діалектики, логіки, натурфілософії, психології, метафізики. З його іменем і діяльністю пов'язаний різкий поворот до вивчення людини і природи. Феофан Прокопович підкреслював, що людина є знаменитішою, аніж само небо, хоча й складається з однієї й тієї ж матерії. Прихильник Галілео Галілея, Феофан Прокопович за критерій істини обрав факти та їх раціональне тлумачення. Історіософія аналізує проблеми взаємозв'язку одиничного (окремого) та загального, ролі особи в історії. Погоджуючись з думкою Гомера про «солодкий дим Батьківщини», Феофан Прокопович проголошував: історія покликана виховувати любов до Вітчизни. Багато уваги надавав питанням гносеології, ввів до сфери теології і філософії критерій Розуму, що здатний вивчати закони природи. У творі «Фізика» Феофан Прокопович, спираючись на Фалеса, Анаксимена, Геракліта, Демокріта, Арістотеля, вважає матерію речовиною, що має ширину, довжину та висоту. Рух є загальним життям усього світу. Багато уваги приділяє питанням мови, зокрема української, якою писав свої проповіді та вірші. У людині цінував гідність, діловитість, освіченість і розум. Сподівався, що освічений монарх приведе суспільство до позитивних зрушень. Як глава «Ученої дружини» Петра І, пропагував ідеї Просвітництва в Росії. Аналогічні ідеї певною мірою властиві іншим професорам академії - Стефану Яворському (1658-1722 рр.), Інокентію Гізелю (1600-1683 рр.), Йосипу Кононовичу-Горбацькому та ін. Києво-Могилянська академія виховала славну когорту українських мислителів, серед яких визначне місце належить Григорію Сковороді. У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597-1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Однак філософські "курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Хоч це не було повторенням схоластики Заходу, а швидше використанням на українському ґрунті західної філософії у поєднанні із сучасними досягненнями прогресивної наукової думки. Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя й доброчеснесті. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали також творящою природою. Будучи переконаними у раціональності світу, професори академії шукали істину на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи. Професор академії І.Гізель (бл. 1600-1683), зокрема, описує процес пізнання відповідно до поширеної у схоластиці теорії образів. Речі зовнішнього світу, діючи на органи чуття, посилають їм, на його думку, чуттєві образи. Останні, потрапляючи на якийсь із органів чуття, відбиваються на ньому і стають "закарбованими образами". Закарбований образ, діючи на відповідний орган чуття, викликає відчуття, внаслідок чого цей закарбований образ стає вже відображенням. У свою чергу відображений образ, що містить певну інформацію про якусь річ, стає об'єктом діяльності внутрішнього чуття. З діяльністю внутрішнього чуття І.Гізель пов'язує наступний етап пізнання зовнішнього світу. Відображені образи зовнішнього чуття, що є формальним відображенням речей, діючи на внутрішнє чуття, утворюють закарбовані образи цього чуття. Згодом деякі професори академії заперечували теорію образів. Так, Г. Кониський вважав, що відчуття виникають в органах чуття внаслідок модифікації анімальних духів, яка відбувається або в результаті безпосередньої дії об'єктів, або спричиняється субстанціональними потоками. Ця концепція мала на меті усунення зайвих проміжних ланок між об'єктом і суб'єктом сприйняття. Отже, здобуття істини мислилося викладачами Києво-Могилянської академії як результат складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях — чуттєвому і раціональному. Важливим джерелом пізнання вони, на відміну від своїх вітчизняних попередників, вважали чуттєвий досвід. Аналогічно І.Пзелю і Г.Кониському уявляв собі процес здобуття істини Теофан Прокопович (1681-1736). Визнаючи важливу роль чуттєвого досвіду в пізнанні істини, він не меншого значення в її осягненні надавав спогляданню. Досвід і споглядання він вважав двома мечами вченого, на які той має спиратися, щоб уникнути небажаного шкутильгання. У курсі філософії Т.Прокоповича, на відміну від курсу І.Гізеля, вже відчутні елементи емпіризму. Предметом істинного пізнання Т.Прокопович вважає те загальне, що повторюється, тотожне в речах, що відтворюється в поняттях. Сутність методу пізнання він визначає як спосіб віднайдення невідомого через відоме і вважає, що розробкою такого вміння, способу або методу пізнання має займатися логіка. Істинне пізнання Прокопович характеризує як певне, очевидне й вірогідне. У філософському курсі Георгія Щербацького (1725—?) простежується дещо інше розуміння філософії і шляху пошуку істини. Г.Щербацький визначає філософію у дусі картезіанського раціоналізму, вказуючи на неї як на науку. Дослідний інтерес філософії при цьому спрямований на пізнання насамперед навколишнього світу й людини, він спирається на людський розум, керується єдиним методом, що уможливлює здобуття істини. Цей метод має спиратися на самосвідомість, сутність якої виражена у Щербацького картезіанською формулою: "Мислю, отже, існую". Спираючись на вчення Декарта, Г.Щербацький усуває традицій-не розрізнення розуму й душі і відповідно розподіл пізнання на чуттєве та розумове. Оригінальне у філософії Києво-Могилянської академії представлено вчення про матерію і форму. Згідно з цим вченням, в основі всього існуючого в світі лежить певний субстрат, що завдяки привнесенню форми перетворюється у ту чи іншу річ. Серед натурфілософських проблем, що розглядалися у філософських курсах Києво-Могилянської академії, значна увага приділялася проблемі руху. Рух розумівся як зміна певного кінцевого стану: природний рух — до відповідного даному тілові стану спокою, а вимушений — до цільового прагнення двигуна. За такого підходу рух розумівся як взаємодія протилежностей. На зміну теорії цілісності руху, згідно з якою останній уявлявся як цілеспрямований процес, здійснюваний між двома кінцевими межами, у філософських курсах академії з'являється механістичне розуміння руху як взаємного переміщення ототожнюваних з матерією тіл, що відбувається за встановленими Богом законами. При цьому якісна визначеність матерії і руху поступається місцем їхнім кількісним характеристикам. У лекційних курсах професорів академії простір мислився невід'ємним від речей і середовища, а час як послідовна тривалість кожної речі. Ця тривалість, якій відповідає поняттю внутрішнього часу, властива й ученням інших професорів. Професори Києво-Могилянської академії обґрунтували ідею невіддільності простору і часу від природних тіл, заперечували існування порожнечі. Вони висловлювали оригінальні думки щодо етичних проблем, Етика поділялась ними на теоретичну й практичну. Перша займалася обґрунтуванням ролі людини в світі, розглядала проблеми сенсу життя, свободи волі, міри відповідальності за свої вчинки. Друга вказувала на шляхи й способи влаштування особистої долі, досягнення щастя, розробляла систему виховання відповідно до уявлень про досконалу людину. Сенс життя, твердять професори академії, — у творчій праці, спрямованій на власне й на громадське добро. При цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання задоволення прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних. Так, на думку Т.Прокоповича, необхідною умовою щастя є здобуття певного рівня матеріального добробуту, позаяк бідність і нестатки із щастям несумісні. Здобуття такого рівня він пов'язує з сумлінною працею, яку вважає обов'язком щодо себе, сім'ї, суспільства й держави. В основі праці, на думку вченого, лежить вигода, користь. Останню він зближує з доброчесністю і в такий спосіб дає їй позитивну моральну оцінку. [1] 2 завантажити реферат завантажити реферат
Подібні реферати з розділу "Мистецтво, культура" * Поети шестидесятники, їх роль в духовній письменній культурі ХХ століття * “Пересопницьке євангеліє” в історії української літературної мови * Освіта і наука української культури другої половини ХVII-XVIII ст. * Майстерність перукарів межиріччя
Теперь это возможно! Хотите, чтобы Ваш родной человек не пил? ... Методика, после которой вы забудете об увеличенной простате ... Вы никак не можете вылечить простатит? Передовые методы избавления от залысин Облысение больше не проблема, сегодня это ...
Пошук Реклама Интересные новости Добавить свой товар Практическое пособие для храпунов Как бороться с храпом в домашних ... Здоровье Выращивание клубники в полиэтиленовых мешках Серьёзный бизнес на дому! ДОХОД от ... KPT C3 Недорогой и стильный! ... 599.00 грн 2.2" сенсорный дисплей TV,JAVA (Opera & etc.) Все права захищено. @ 2005-2011 textreferat.com
