Лекція № 15
Тема: Операції над змінними вказівного типу
План заняття:
Операції над змінними вказівного типу
Особливості роботи з динамічними змінними
Операції над змінними вказівного типу
Над змінними вказівного типу не визначені жодні операції, які б приводили до значень цього ж типу. З ними виконують тільки операції присвоєння і порівняння. Оператор присвоєння записують так само, як і для інших типів:
S:=r;
де 5 - змінна вказівного типу, r може бути змінною цього ж вказівного типу, функцією, тобто значенням якої є вказівник цього ж вказівного типу або порожній вказівник nil. Для введених нами раніше змінних вказівного типу р і q оператор
p:=q;
недопустимий, оскільки ці змінні різного типу: р вказує на змінну дійсного типу, q - цілого.
Щоб відчути різницю між присвоєнням значень вказівникам і об'єктами, на які вони вказують, розглянемо такий приклад (рис.1.):
k
j
Рис.1. Два динамічні об'єкти.
На рис. 1. k та j - вказівні змінні, що вказують на певні об'єкти однакового типу. Після виконання оператора
k:=j;
виникне ситуація, відображена на рис.2 і об'єкт * стане недоступним, буде втрачений. На його місці можна розмістити інший об'єкт після додаткової операції.
Рис. 2 Результат перетворення вказівника.
Якщо ж виконати оператор k^:=j^, то виникне ситуація, відображена на рис.3
Рис. 3 Результат переприсвоєнь динамічного об'єкта.
Після виконання k:=nil матимемо випадок, показаний на рис. 4.
Рис. 4. Результат занулення вказівника.
Розглянемо ще приклад з числовими об'єктами. Нехай описані вказівні змінні m та l:
var m,l: ^integer;
і визначені відповідні їм динамічні об'єкти - змінні цілого типу
new(m);
new(l);
Присвоєння m^:=8; l^:=19 приводить до ситуації, показаної на рис.5.
Рис.5. Ініціалізація змінних з вказівниками.
Якщо тепер виконати присвоєння m:=l, то одержимо випадок, відображений на рис. 6.
Рис.6. Результат переприсвоєння вказівної змінної.
А якщо виконати присвоєння m^:=i^, то це приведе до ситуації з рис. 7.
Рис. 7. Результат переприсвоєння змінної з вказівником.
Особливості роботи з динамічними змінними
Під час роботи з динамічними об'єктами треба дотримуватись такого правила: вивільняти області пам'яті, виділені під динамічні змінні, якщо їх згодом не використовують. Інакше використання динамічних змінних призводить до швидкого "засмічення" динамічної пам'яті та її переповнення.
Ще одна особливість пов'язана зі стековим принципом розміщення статичних змінних, якими можуть бути вказівні змінні. Розглянемо такий приклад:
program Noreference;
type anketa=record
........
end;
aan=^anketa;
procedure GetAnketa;
var an:aan;
begin
an:=New(aan);
end;
begin
writeln(MemAvail);
GetAnketa;
writeln(MemAvail);
end.
Тут після виходу з процедури GetAnketa втрачено доступ до змінної an вказівного типу, а отже, і до динамічного об'єкта, на який вона вказує. Водночас об'єкт типу anketa залишається в динамічній пам'яті, його місце не вивільняється, що підтверджує результат виведення розміру вільної динамічної пам'яті перед і після виконання процедури. В описаному прикладі маємо втрату вказівки на динамічний об'єкт. Щоб уникнути таких випадків, треба під час виходу з блоку (процедури), в якому описані локальні змінні, що є вказівниками на відповідні динамічні об'єкти, або знищувати ці об'єкти, якщо вони надалі непотрібні, за допомогою процедури Dispose, або зберегти вказівники на них, присвоївши їх, наприклад, глобальним змінним.
Може виникнути протилежна ситуація, коли деяка область пам'яті вивільнена, а в програмі залишилася вказівка на неї. Розглянемо такий приклад:
var
q: ^rеаІ;
procedure p1;
var r: real;
begin
r:=10.5;
q:=@r;
writeln(q^);
end;
procedure p2;
var s: real;
begin s:=20.5;
writeln(q^)
end;
begin
p1;
p2
end.
У цьому прикладі використана унарна (що виконується з одним операндом) операція @ - обчислення адреси змінної r (взяття вказівника), що визначена в Турбо Паскалі. Присвоєння цієї адреси вказівній змінній q надає їй значення вказівника на змінну r. Під час виконання програми будуть послідовно виведені значення 10.5 і 20.5, хоча виводиться одна й та ж область пам'яті - та, на яку вказує вказівник q. Причина полягає в тому, що у разі виходу з процедури Р1 локальна змінна r перестає існувати, а вказівник на цю область залишається, оскільки q - глобальна змінна. В процедурі Р2 вводиться змінна s, яка згідно зі стековим принципом розподілу пам'яті розміщується на місці r.