Розділ 1. Психолого-педагогічні та дидактичні характеристики гри.
1.1Психолого-педагогічні характеристики гри.
Гра! На це «захворювання» страждають майже всі. У великій армії
болільників стираються ранги і пости, шари і національні органи: маршал і рядовий, міністр і домогосподарка, академік і малятка – рівні, і прояви їхнього «захворювання» однакові, всі відчувають великий душевний підйом і хвилювання, з усіма відбувається психологічне «перенесення» у процесі гри. Всіх захоплює велика і могутня, чарівна і неповторна, овіяна сонячною романтикою гра. Вона являє собою історично складений засіб виховання.
Виникнення гри пов’язане з далеким минулим людського суспільства. Основою виникнення і розвитку гри була праця людини. В історії розвитку суспільства праця передувала грі, яка виникла із трудової діяльності суспільства гра завжди відображала дійсність, характерні сторони укладу життя, праці і побуту людини.
Зміст і форма гри безперервно змінювалися залежно від зміни умов матеріального життя суспільства. На ранньому ступені розвитку суспільства гра була елементарна, проста. У подальшому, з удосконаленням засобів виробництва, з розвитком мови і мислення, ігри змінюються, стають багатшими за змістом, у них виникають нові, більш складні дії. Гру як мистецтво творить народ. В іграх, як і в піснях, народ відображає своє життя, свої прагнення.
Гра дуже стара. Їй стільки років, скільки всьому людському роду. А ще вона надзвичайно живуча. Свідчення про неї знаходять у найстародавніших пластах землі разом з першими знаряддями праці. Цікавий факт, що дерев’яна лялька, знайдена під Смоленськом, кам’яний ведмедик, відкритий у розвалинах знаменитої Трої, кістяна іграшка, знайдена на острові Паски, дуже схожі на іграшки, які виставлені у вітринах магазинів сьогодні. Так, так! Це прабабусі наших іграшок жили дуже давно. Хто їх вигадав, хто зробив – встановити неможливо.
Гра, як тінь, народилась разом з дитиною, стала її супутником, вірним товаришем. Але ми називаємо її дивом не за довголіття. Вона заслуговує великої людської поваги, значно більшої, ніж надають люди сьогодні, за ті колосальні, сховані часом від очей виховні резерви, за великі педагогічні можливості, які закладені в ній.
Про гру говорили великі люди, і говорили багато. К.Д. Ушинський, зокрема, зазначав: «Ми надаємо такого важливого значення дитячим іграм, що коли б влаштували вчительську семінарію, чоловічу чи жіночу, то зробили б теоретичне і практичне вивчення дитячих ігор одним із головних предметів».
А.С. Макаренко говорив: «Гра має велике значення в житті людини, має те саме значення, яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина у грі, така в багатьох випадках вона буде у роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча проходить перш за все у грі».
Гра є потребою дитячого організму, який розвивається. У грі розвиваються фізичні сили дитини, твердішою стає рука, гнучкіше тіло, правильніше око, розвивається кмітливість, винахідливість, ініціатива. У грі у дітей виробляється організаторські вміння і навички, розвивається витримка вміння організувати обставини.
«… Гра – шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть і який покликаний змінювати», - писав М.Горький.
Високо цінили гру як метод виховання російські педагоги та інші діячі ХІХ століття, зокрема М.О. Добролюбов, М.Г. Чернишевський, Г.В. Плєханов. Вони своїми передовими поглядами зробили цінний внесок у теорію гри, підкреслювали зв’язок гри з навколишнім життям.
За їхнім твердження, ігри не проходять безслідно для майбутнього життя дитини й значною мірою сприяють формуванню особистості. Діти не люблять нерухомих, закінчених, добре зроблених іграшок, яких вони не можуть змінити за своїм бажанням. Найкращою іграшкою, на їхню думку, буде та, яку дитина може змінити найрізноманітнішим способом.
Видатні педагоги запевняли, що дитина в грі не є пасивною. Вона прагне вплинути на дійсність, перетворити її в доступних їй межах. Вивчав гру також і такий видатний педагог як А.С.Макаренко.
Гра привертає його увагу тому, що вона являє собою активну колективну діяльність, у процесі якої формується особистість дитини. А.С. Макаренко оцінює гру як один із засобів всебічного виховання дітей. Гру він вважає підготовкою до життя, перехідним ступенем до трудової діяльності. За його словами, гра повинна бути тісно пов’язана зі всіма іншими засобами виховання й проникати в усе життя колективу.
Отже, вказуючи нові шляхи і засоби виховання підростаючого покоління, видатні педагоги своїми працями зробили цінний внесок у теорію і практику гри.
А чи можна уявити собі молодшого школяра нічим не зайнятим? Звичайно, ні. Прагнення до діяльності, рухомість, характерна для цього віку, постійно шукають вихід. Тому вільний від занять часу дитина або читає, або малює, або з великою цікавістю грає.
Про гру сказано багато гарних слів. Її називають джерелом радості, королевою дитинства і восьмим чудом світу. Гра є неминучим супутником дитини. Гра – це самостійна діяльність, в якій діти вперше вступають у спілкування з ровесниками, їх об’єднує єдина мета, спільні зусилля її досягнення, спільні інтереси і переживання.
Ми працюємо з учнями молодшого шкільного віку. Психологи вважають, що в цілому рівень психічного і фізичного розвитку дітей дозволяє учням шести і семи років впоратись із систематичною навчальною роботою. Але вони відрізняються підвищеною подразливістю, емоційністю, досить швидкою стомленістю, нестійкою увагою, ситуативністю поведінки. Може виникнути психологічне напруження як результат реакції на нову обстановку, новий режим життя. Вчорашнє дошколятко повинне засвоїти масу нових обов’язків, правил, привчатися до системного навчання. а малята, як відомо, не терплять одноманітності. Головним видом їхньої діяльності до школи була гра. Недаремно її називають королевою дитинства, бо вона найбільше засвоєна малечею. А в школі нові, більш складні психологічні умови. Швидко й легко налаштуватися на навчання, на жаль, вдається не всім. Щоб полегшити цей «болісний перехід», ми на уроках використовуємо ігрові прийоми, застосовуємо в навчальному процесі ситуації з ігровою мотивацією.
Ми вважаємо, що дітям легше перейти в шкільне середовище саме за допомогою гри. В умовах гри вони краще зосереджуються і запам’ятовують більше, ніж в умовах, коли їм просто пропонують запам’ятати.
Ми граємо з ними, щоб викликати вогник допитливості, і переконані, що гра – методичний ключ до душі дитини.
Проблема застосування гри не нова, але актуальна. Розробкою теорії ігор, з’ясування ролі, структури та їх значення для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін. Ще відомі дидактик попереджали проти одорослення навчальної та виховної роботи зі школярами, наполягали на організуючій ролі гри. А.С. Макаренко вважав дидактично-рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого – справжню працю. Антон Семенович розглядав гру в різних аспектах, зокрема, у плані підготовки дитини до школи, до праці. В.О. Сухомлинський стверджував, що без гри нема і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів. Помітний творчий внесок залишив О. Декролі, вперше розробивши систему дидактичних ігор початкового навчання. Багато уваги приділено грі і в сучасній методиці. Але, слід відзначити, вона виявилася надто серйозною і важкою проблемою для наукової думки. На цьому наголошує один із найвидатніших психологів минулого століття С.П. Рубінштейце у своїй класичній праці «Основи загальної психології». Теорію гри розробляли багато учених і психологів: це і К. Гросс, і Ф. Шіллер, і Г. Спенсер, і К. Бюлер, і З. Фрейд.
Але жодна з цих теорій, як заявляє С.П. Рубінштейце, не охоплює її суті. Гра доступна дитині і не осягнена для вченого.
Проблема гри нас зацікавила, заінтригувала.
Тож спробуємо проаналізувати, систематизувати, впорядкувати відомості про гру, поділитися нашим небагатим досвідом, деяким вантажем наших знань і пошуків. Виходячи із важливості значеної проблеми, бажаючи полегшити процес навчання і наповнити учнівські будні цікавим змістом, ми вирішили глибше вивчити можливості гри.
Науці відомо такі види ігор: предметні, настільно-друковані, словесні. Пожвавлюючи навчальний процес, гра виконує різні функції, але домінує мотиваційна. Елементи зацікавлення, гра, все незвичайне, незвідане викликає у дітей багате своїми наслідками почуття подиву, живий інтерес до процесу пізнання, допомагає засвоїти будь-який матеріал. Гра ставить учня в умови пошуку, викликає радість перемоги, а звідси – прагнення бути швидким, обачним, зібраним, винахідливим, уміти чітко виконувати завдання, чесно і гідно дотримуватись правил гри. Вона допомагає дитині рухатися від близького до зрозумілого, від доступного – до більш складного й абстрактного. Спирання на гру, ігрову діяльність, ігрові форми – це, на нашу думку, ще й важливий шлях залучення дітей до роботи без перевантаження. Процес гри дає можливість багатогранного розкриття особливості, її здібностей. Вона дуже згуртовує учнів. У дітей виникає бажання вчитись, уміння вчитись, здатність мобілізуватися, готовність протягом всього уроку активно працювати разом із товаришами. Виникає можливість побачити себе очима інших учнів, підпорядковувати свої дії інтересам колективу і підтримувати доброзичливе спілкування з однокласниками. У грі розвиваються і формуються моральні якості. Допомагаючи одне одному, враховуючи інтереси інших, діти вчаться стримувати свої бажання. З почуттям відповідальності загартовується воля і характер, бо гра вимагає підтримки, вміння орієнтуватися і знаходити правильне рішення.
Гра переслідує дві цілі: навчальну та ігрову. Важливо, щоб ігрове завдання збігалося з навчальною метою.
У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрових ситуацій, ігрового прийому, ігрової вправи. Всі ці форми діяльності націлені на вирішення програмних завдань, засвоєння конкретного пізнавального матеріалу. Вони дають можливість «заховати» від дітей на деякий час дидактичну задачу і, таким чином, полегшити процес одержання знань.
Особливого значення в навчально-виховному процесі надають дидактичним іграм. В ситуації дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж у ситуації навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета – частина ігрової ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби само собою. Гра сприятливо діє на розвиток психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєння нових знань та умінь молодших школярів, тому що в грі поетапне відпрацювання розумових дій відбувається довільно і ненав’язливо.
Гра – один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.
Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: ігри – дозвілля (ігри за власним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).
Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її . щодо створення нового оригінального ігри поділяються на такі, яким не вистачає інформації; умови яких потребують доповнення; в яких відомо лише сюжет; із суперечностями змісту; із запланованим сюжетом і умовами, результати яких визначають учасники. Існують різні методики організації та проведення педагогічних творчих ігор, але основні елементи їх спільні – розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.
Використовуючи гру як важливий навчально-виховний чинник, необхідно дотримуватися таких психолого-педагогічних умов:
Визначення творчого потенціалу гри.
Визначення місця і часу проведення, кількості учасників.
Забезпечення психологічної комфортності і природності гри.
Урахування вікових та анатомо-фізіологічних властивостей учасників гри.
захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника.
Визначення місця вчителя під проведення гри.
цілеспрямоване поширення прав учасників гри.
Урахування цих особливостей потребує від учителя постійного контролю за процесом створення, проведення і аналізу ігрової навчальної діяльності.
Сучасна психолого-педагогічна наука і виховна практика свої прагнення щодо вдосконалення процесу формування і розвитку підростаючої особистості пов’язують із особистісно-зорієнтованим підходом до дитини.
У дітей, які народились в 90-х роках, психологами та педагогами відмічаються певні характерні вікові відмінності, що відрізняють їх від попередніх поколінь.
Це переважно позитивні зміни, які дають змогу учневі сприйняти, осмислити, усвідомити та зрозуміти більш складні явища за спрощеної подачі інформації. Крім того, діти цього вікового періоду дуже цікавляться всіма кількісно-якісними змінами, що природно визначається наявністю кризового періоду життя. Ця цікавість за позитивного стимулювання стає для дитини важливим рушієм у самопізнанні та вдосконаленні. І в цьому плані найважливішими є постійне створення умов виникнення навчально-пізнавальних потреб дитини, які б сприймалися нею як потреби самовдосконалення.
Можна з певністю сказати, що сучасний учень молодшого шкільного віку потребує найпростіших знань про свою психіку та особистісні утворення. Зі їх відсутності потреба в самовдосконаленні не усвідомлюється учнем і не стимулює виникнення потреби в самоствердженні себе в ролі суб’єкта діяльності як провідного засобу навчання. систематичне висвітлення надбань дитини на організаційному етапі – психолого-педагогічна умова успішної реалізації будь-якої форми здійснення навчального процесу. За такого підходу ефективними стають парні та групові форми роботи, що дають учневі можливість ототожнити себе з більшістю встигаючих учнів, мета яких – самовдосконалення за рахунок навчальної діяльності.
Сприяючи розвиткові молодших школярів у безпосередньому спілкуванні з ними ми повсякчас спираємось перш за все на психолого-педагогічні аспекти пізнавальної діяльності дитини. Деякі особливості формування навчальних дій дітей цього віку пояснюються специфікою пізнавальних процесів: сприйняття, пам’яті, уяви, мислення, відчуття. Вікові особливості розумових дій молодших школярів полягають у тому, що кожний із вказаних компонентів розумової діяльності насичений руховим змістом, образами, переживаннями. Під час сприйняття інформації у дитини активізується наочно-ділова форма мислення, потім додається образна і, нарешті, – понятійно-логічна.
У процесі навчання обов’язково поєднуємо можливості мозку та тіла. Таке поєднання дає змогу дитині мислити образами, символами. За цих умов мислення стає природовідповідальним процесом, воно не порушує гармонії дитини з оточенням, а також забезпечує поступовий перехід від дійових форм мислення до понятійних.