Вступ
Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. Особливо жваво вона провадилася у міських республіках Північної Італії – Флоренції, Венеції, Генуї, де зростав торговий і позиковий капітал, зароджуються капіталістичні мануфактури, розвивалася банківська справа. У Венеції зародилася сучасна бухгалтерія.
У Західній Європі розвивалася зовнішня морська і внутрішня сухопутна торгівля. Вже в XI – XII ст. визначилися її центри – Венеція, Генуя, Піза. Північноіталійські купці витіснили з середземноморських торгівельних шляхів візантійців і арабів. З портів Близького Сходу європейці привозили товари Індії, Китаю, Сирії та інших азіатських країн.
Зародження фінансів, грошового обігу і кредиту у період феодалізму в Західній Європі
Торгівля, як відомо, без грошей нормально розвиватися не може. У Західній Європі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість найрізноманітніших монет. З золотих найпоширенішими були північноіталійські дукати, їх почали випускати в 1284 р. венеціанці. Маса монети становила 3,5 г золота. Згодом подібні грошові одиниці карбували монархи інших західноєвропейських країн. Проте найпоширенішими були різні срібні гроші – від маленької роздрібної монети до солідного таляра масою 30 г.
Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити велику кількість золотих, срібних чи мідних грошей. Важко було розібратися у їх повноцінності чи неповноцінності. На допомогу їм прийшли так звані міняйли. Агенти міняйлів знаходилися там, де пролягали торгові шляхи. Поступово міняйли пертворились на банкірів. Вперше вони з’явилися в північноіталійських містах, у провінції Ломбардії. Банкіри об’єднувалися в асоціації, компанії, товариства.
Разом з появою банківської системи виник кредит. Оскільки банкіри були монополістами, вони встановили надмірні проценти на позиковий капітал. У середні віки він ніколи не був менший як 15-25%. Часто банківські асоціації розорялися, через те що їхніми кредиторами були королі, царі чи імператори. Вони могли дозволити собі не тільки не сплачувати борги, але й фізично розправлялися з позикодавцями. Найуспішніше розвинулася кредитно-лихварська система у Франції. У Німеччині при кредитно-лихварських операціях широко застосовувалися безготівкові рахунки. Небувалого розвитку набула банківська справа і в Нідерландах. Незабаром представники цієї країни стали називати світовими банкірами.
Виникали спеціальні райони виробництва тих чи інших товарів, численні ярмарки, товарно-грошові відносини.
Мануфактурний період у Західній Європі
Генеза індустріальної цивілізації пов’язана з розвитком мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфактури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у цілому, господарство XVI – XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.
В цей період відбулися значні зрушення в сфері обігу і розподілу. Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розвивався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль відігравали Голландія і Англія. Європейські феодальні країни були вилучені із світового ринку і перетворилися на країни-продавці продукції своїх аграризованих економік.
Відбулися радикальні зміни в організації світової торгівлі. З’явилися монополістичні торгові компанії, вдосконалилися товарні біржі. Зароджувалася страхова справа. Доходи розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток (капітал), ренту (земельну власність).
Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566 – 1609 рр), Англії (1640 – 1660 рр), Північній Америці (1775 – 1783 рр), Франції (1789 – 1794 рр).
XVI – XVIII ст. – період завершення становлення національних ринків, їх розширення та зміцнення. На початку XVI ст. в Антверпені склався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовувалися векселі (письмові боргові зобов’язання) на пред’явника. Борги та кредити поступали на ринок. Векселі були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулювалися, коли боржник, який підписав зобов’язання, не отримував його як кркдитор. Загальною стала практика платіжних розпоряджень (асигнацій). У 1598 р. було засновано Страхову палату.
У другій половині XVI – 20-30-х рр. XVII ст. розпорядниками європейських платежів і розрахунків були генуезькі купці – банкіри. Почавши з фінансування іспанської корони з 10% річних, вони контролювали торгівлю золотом і сріблом в Європі. Після іспанського банкрутсва 1627 р. генуезьці вклали капітал у позики Австрії, Баварії, Швеції.
Протягом XVII ст. міжнародним фінансовим центром став Амстердам. У 1609 р. був створений Амстердамський депозитний і валютний банк, вклади якого зросли з 1 млн в 1610 р. до 8 млн флоринів у 1640 р. В 1611 р. була створена біржа, яка стала грошовим центром, звідки голландські капітали у вигляді позик і кредитів направлялися в усі країни світу. Втративши промислово-торгову першість, Сполучені Провінції зберегли своє значення найбільшого і найдешевшого кредитора. Вартість кредиту становила 5%. У кінці XVIII ст. Амстердам контролював 3/7 облігацій англійського національного боргу. Саксонія отримала кредити на 9 млн., США – на 2 млн. флоринів. Гарантіями були земля, дорогоцінності, державні борги.
У XVIII ст. у діловому світі почав панувати англійський фіансовий капітал. В 1694 р. був утворений Англійський банк, білети якого до 1797 р. обмінювались на золото. Формувалися приватні лондонські банки. В 1807 р. їх було 73. В провінціях з’явилися сільські банки або банки графств: в 1750 р. – 13, в 1784 р. – 120, в 1800 р. – 370. Вони були депозитними банками, мали право надавати кредит, враховувати векселі та позики. У 1773 р. була створена Розрахункова палата для компенсації розрахунків між банками.
Отже, банки, на відміну від великих ярмарків, що збиралися кілька разів на рік, регулярно проводили клірингові розрахунки (залік взаємних вимог та зобов’язань). Сконцентровані у банках гроші перерозподілялися і використовувалися у промисловості і торгівлі.
Фінанси в Україні у період мануфактур
Розвиток торгівлі в XVI – XVIII ст. сприяв процесу подальшого формування фінансово-грошової системи. Для тогочасного грошового обігу характерним був біметалізм – викорстання як золотих, так і срібних монет, які оцінювалися стихійно, за ринковою вартістю вміщеного в них металу.
У XVI ст. в обігу залишалися празькі гроші, литовські та польські денарії, півгрошові монети. У результаті грошової реформи 1526 – 1528 рр. у Польші почали карбувати срібні гроші. Післа Люблінської унії в результаті грошової реформи Стефана Баторія в 1578 – 1580 рр. була створена єдина монетна система для Речі Посполитої. Випускалися легкі та важкі, або імперські, таляри.
З середини XVII ст. на території Української козацької держави поширилися російські срібні та в незначній кількості мідні монети. В Московській державі уніфікація грошової системи відбулася після реформи 1534 р. Карбувалася срібна копійка, лічильну функцію виконував рубль, у якому містилося 100 копійок. За Петра I була введена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка.
Протягом XVIII ст. проводилися реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, в тому числі Лівобережної України. У 1769 р. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). В Москві та Петербурзі було створено асигнаційні банки, що вільно розмінювали асигнації на мідну монету. В 1786 р. банки були об’єднані, асигнації перестали бути розмінними. За рахунок паперових грошей покривався дефіцит державного бюджету, що призвело до їх емісії та знецінення. Російські гроші протягом XVIII ст. поширилися на українські землі, витіснивши з обігу польсько-литовську монету. З’явилася назва карбованець, коли протягом кількох десятиліть випускалися рублеві монети з косими нарізами (карбами) на ребрі замість написів. Отже, відбулося об’єднання грошових систем Росії і України в єдину грошову систему.
Одночасно із зростанням торгового та грошового обігу на українських землях в XVI – XVIII ст. поширилися кредитні операції і лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також відсутністю у купців вільних коштів.
Оперування кредитами підвищувало дієвість торгових операцій, спрощувало розрахунки. Наймасовішими були короткострокові споживчий кредит і комерційний кредит на великі суми. В XVII ст. позики до 100 золотих становили абсолютну більшість кредитних операцій у Тернополі (71%), Рогатині (62%), Теребовлі (59%).
Лихварство було поширене серед представників різних верств населення. Найбільше ним займалися віменські та єврейські купці, які часто спеціалізувалися в цій галузі. Нерідко в ролі кредитних контор виступали католицькі костьоли й монастирі, православні братства.
У Російській державі на відміну від західних країн важливе значення мав державний кредит. Роль банку виконувала Мануфактур-колегія, яка видавала грошові позики промисловцям і купцям, безплатно передавала приватним особам казенні підприємства з наданням грошової позики з державної скарбниці. В 1754 р. створені Дворянський і Купецький банки, в 1786 р. – Дворянський позиковий банк. В Російській імперії мали право користуватися позиками лише великоросійське дворянство, іноземці, які перебували в постійному підданстві Росії та мали тут нерухоме майно. Українське дворянство було зрівняно з ними у правах на отримання позик лише в 1783 р.
Висновки
Отже, інтенсивний розвиток сільського господарства, промисловості, у тому числі мануфактур, торгівлі, грошового обігу, банківської справи, кредиту, свідчить, що в ряді країн Західної Європи з’являлися паростки нового, прогресивнішого виробництва.
Це було пов’язано з подальшим відокремленням сільського господарства від промисловості, розвиток територіального поділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх мит, удосконалення шляхів сполучення.
Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту.
Розвиток грошового обігу, кредиту та фінансі в Україні відбувався закономірно разом з іншими країнами Європи. Але специфіка економічних відносин в Україні у період мануфактур полягала у тому, що держава була розділена між Російською імперією та Річчю Посполитою, а пізніше й Австро-Угорською імперією Габсбургів. Відповідно і економічна система, у тому числі і в сфері фінансів, була підпорядкована цим країнам.
Перехід до капіталістичного способу виробництва означав великий прогресивний крок у розвитку продуктивних сил як для країн Західної Європи, так і для нашої держави.
Список використаної літератури
Економічна історія України та світу. Підручник. /За ред. Б. Д. Лановика – К.: Вікар, 1993.
Клеєр Е. Всемирное хозяйство: Закономерности развития. – М., 1979.
Міжнародні економічні відносини: історія міжнародних економічних відносин: Підручник. /За ред. А. С. Філіпенка. – К., 1992.
Энциклопедия для детей. Т. 1. Всемирная история /Сост. С. Т. Исмаилова. – М.: Аванта+, 1996.
І. Крип’якевич. Всесвітня історія. – К.: Либідь, 1999