Тема 1. Зміст інноваційної діяльності.
Питання теми:
1.1. Економічні аспекти інноваційної діяльності.
1.2. Класифікація нововведень.
1.3. Інноваційна сфера та її характеристики.
1.4. Фінансові потоки інноваційного процесу.
Економічні аспекти інноваційної діяльності
Поняття “інновація” з’явилося у наукових дослідженнях 20-го століття і спочатку означало проникнення деяких елементів однієї культури в іншу (звичаїв, способів організування життєдіяльності, у тому числі виробництва). Інновації є результатом діяльності з оновлення, трансформації попередньої діяльності, що призводить до заміни одних елементів іншими або доповнення вже існуючих новими. Подібна діяльність має спільні закономірності: визначаються цілі переміни; нововведення розробляється, випробується, освоюється виробництвом, розповсюджується і, нарешті, “відмирає” після фізичного і морального вичерпання себе. У процесі інноваційної діяльності при подоланні інерції того порядку, що склався, зазвичай виникає проблема наслідків – очікуваних, бажаних і шкідливих.
Інноваційна діяльність дозволяє розв’язати протиріччя, пов’язані з тим, що у кожній речі (процесі, явищі, відносинах) містяться об’єктивні тенденції розвитку (потенції). Їх реалізація здійснюється завдяки цілеспрямованій інноваційній діяльності соціальних та економічних суб’єктів.
Інноваційна діяльність в економіці пояснюється двома гіпотезами. Згідно першої – в основі цього процесу є технологічний поштовх, а другої – тиск ринкового попиту. Гіпотеза технологічного поштовху заснована на ідеї автономного розвитку науки, яка не надає значення зворотному зв’язку між економічним середовищем і спрямованістю технічного прогресу (Я. Ван Вейн, Ю.В. Яковець). Близькою до даної гіпотези є гіпотеза економічного ефекту, що пов’язує винахідницьку активність із частотою наступних інновацій. Дійсно, розвиток наукової думки є відносно незалежним від практики, і виражається у вигляді наукових парадигм. Ретроспективний аналіз розвитку науки дозволяє констатувати, що у світі пройшли чотири наукові революції, а у технічному базисі промислово розвинених країн послідовно змінилися чотири технічних уклади. Кожну наукову революцію характеризує яскраво виражена тенденція збільшення числа відкриттів у порівнянні з попередньою.
Як початковий момент нововведення, винахід своїм походженням зобов’язано дії різних факторів: економічних, політичних, соціальних, технічних, наукових, психологічних та інших.
Винахідництво має властивість накопичувати попередній досвід вирішення аналогічних завдань, тобто властивість кумулятивності. Багатство та глибина накопичених у нововведеннях знань суттєво впливають на можливості їх реалізації.
Формування суспільної потреби в інноваційній діяльності опосередковується економічним законом вартості, що змушує економічних агентів порівнювати розмір ресурсів, які застосовуються або сукупних витрат на інновації з результатами їх освоєння у матеріальному виробництві.
Інший критерій здійснення цієї діяльності – соціальний ефект у відповідності з цілями конкретної економічної системи. Співвіднесення результатів і витрат, що визначає здійснення інноваційної діяльності, відбувається у наступних ситуаціях:
перша ситуація – попит і пропозиція рівні – джерелом прибутку стає зниження собівартості продукції, а інновації використовуються на недостатньому рівні з позицій отримання підприємством прибутку;
друга ситуація – перевищення сукупного попиту над пропозицією, яке призводить до залучення у виробництво резервів та інновацій, зростання додаткових видатків, які покриваються збільшенням обсягів виробництва;
третя ситуація – попит нижче пропозиції – коли зменшуються ціни та засоби на інноваційну діяльність, з обороту вилучаються застарілі (неефективні) фактори виробництва шляхом їх консервації та утилізації. Досягнутий рівень прибутку утримується тільки за рахунок зниження витрат.
На думку К. Оппенлендера “підприємець стикається, насамперед, із стимулюванням з боку попиту при прийнятті рішення в області нововведень … у звичайних умовах, визначених існуючою системою економічних відносин” [1, с. 120].
Для розвитку національної економіки визначальним є попит на нововведення, а не пропозиція з боку науки. М. Кондратьєв вважає, що “науково-технічні винаходи можуть залишатися недієвими, поки не з’являться необхідні економічні умови для їх застосування” [2, с. 210].
Виходячи з викладеного можна зробити висновок про те, що пріоритетними для здійснення інноваційної діяльності є економічні умови. Ретроспективний аналіз підтверджує, що економічний ефект отримує найчастіше економічний суб’єкт, який не обов’язково створив нововведення, проте застосував його.
Гіпотеза “ринок – тяга” пов’язує зростання інноваційних можливостей економіки з вимогами ринку, з появою нових галузей та реконструкцією старих (К. Фрідмен, Дж. Кларк, Л. Суто, К. Оппенлендер). Японський економіст Т. Коно вважає, що існує чотири джерела ідей, на яких базуються інновації: потреби ринку; можливості науки; потреби і політика компаній; наслідування діючим компаніям” [3, с. 260].
Класифікація нововведень
За ступенем інноваційного впливу на усі сфери суспільного життя (в тому числі й на економічну діяльність) нововведення можуть класифікуватися у різний спосіб. Засновник інноваційної теорії Й. Шумпетер розділив нововведення на базисні і вторинні. У подальшому Г. Менш виділив такі базисні нововведення, які чинять покращання і псевдонововведення – тобто уявні. Базисні нововведення є такими, що слугують для появи нових галузей і нових ринків. Покращуючі нововведення не торкаються основних технологічних схем, проте покращують якість предмету або незначним чином змінюють елементи технологічного процесу з метою економії певних ресурсів. Псевдонововведення вносять зміни під впливом короткочасних коливань споживчих уподобань.
Інноваційна сфера та її характеристики
В інноваційному процесі реалізуються економічні відносини між тими, хто створює нововведення, є власниками ресурсів, а також споживачами нововведень з приводу їх виготовлення, використання і забезпечення ресурсами. Ці відносини опосередковані рухом (а) особливої форми грошового капіталу (венчурного капіталу) та (б) інформації.
Інноваційний цикл – це часова послідовність етапів, що являють собою сукупність функціонально відокремлених видів діяльності. Необхідною умовою реалізації нововведення є забезпечення єдності цих відокремлених видів діяльності всередині етапу та між ними. Обмін інформацією між етапами всередині циклу забезпечує обмін діяльністю, наступність окремих стадій процесу створення, впровадження та використання нововведень.
Інноваційна діяльність має прикладну спрямованість, циклічність, наявність специфічних зв’язків між учасниками через фінансові та інформаційні потоки, а часто й спеціалізованих агентів, що діють на усіх або на окремих етапах інноваційного процесу. Інноваційний процес включає науково-технічну, управлінську, маркетингову, творчу складові діяльності.
Інноваційний процес не буде повністю завершеним, якщо він зупиниться на одній з проміжних стадій – зародження (усвідомлення потреби і можливості інновацій); освоєння (впровадження у виробництво, експеримент); дифузія (тиражування); рутинізація (реалізація нововведень у стабільних умовах господарювання). Прикладом локального завершеного нововведення є його реалізація в одиничному (виставковому) екземплярі. Інноваційний процес не є завершеним, якщо придбане або розроблене нове устаткування (технологія) не використовуються у постійному режимі, наприклад, з причини непідготовленості персоналу, тобто не досягнута заключна стадія – рутинізація.
Особлива область суспільного поділу праці, що забезпечує реалізацію продукту наукової сфери у матеріальному виробництві, і водночас особлива виробнича фаза суспільного виробництва виділяється в інноваційну сферу національної економіки. Умовою функціонування інноваційної сфери є інтелектуальна власність і власність на продукт інноваційної діяльності. В інноваційній сфері формується відокремлена спеціалізована матеріально-технічна база, накопичуються спеціальні прийоми та методи, що відповідають формам організації та управління інноваційною діяльністю. Теоретичні дослідження інноваційної сфери набули особливої актуальності в умовах формування маркетингових концепцій (60-ті рр.) та активізації інноваційної діяльності у світовій економіці з середини 70-х рр.
Значний внесок у вивчення інноваційної діяльності зробив Й. Шумпетер, який обґрунтував створювальну роль кредиту, його “купівельну силу” у новаторській діяльності. Він же визначив функціональне призначення інноваційної сфери, яке полягає у наступному:
комерційний характер потенційних споживачів інновацій;
пошук перспективних ідей, джерел функціонування;
організування створення та впровадження нововведень;
тиражування;
підтримка і утилізація.
В цілому економічні відносини інноваційної сфери є похідними відносин матеріального виробництва, але їм притаманна власна специфіка.
На відміну від наукової сфери в інноваційній сфері переважають обмінні операції при передачі продукту, чітко позначаються права власності при здійсненні обмінних операцій між суб’єктами, які здійснюють інноваційну діяльність, і суб’єктами, які є зовнішніми для цієї сфери. Управління в інноваційній сфері базується на критерії економічної ефективності, а передача інноваційного продукту у виробничу сферу передбачає здійснення маркетингових досліджень.
Розвиток інноваційної сфери дозволяє скоротити час освоєння виробництвом наукової продукції, швидше повернути авансований капітал і знов спрямувати його на розширення виробництва.
Інноваційній сфері притаманна особлива форма фінансової діяльності, венчурне кредитування і маркетингова спрямованість на просування наукової продукції на ринок.
Інноваційній сфері на стадії матеріалізації ідей в уречевленому продукті притаманні такі особливості новаторської праці:
імовірнісний характер, ризик та допустимість негативного результату;
невідтворюваність унікальних особливостей його продукту.
Продуктом інноваційної сфери є, як правило, зразок того, що буде створюватися на його основі для масового споживача. Вартість інноваційного продукту визначається не витратами на його створення, а тією функціональною новизною, яку містить продукт як передумову нового товару, здатного задовольнити потреби суспільства на більш високому якісному рівні та/або з меншими витратами. В інноваційній сфері економічні закони виявляються у специфічних формах управління та координування економічного механізму.
Фінансові потоки інноваційного процесу
Витрати на освоєння нововведень мають значний термін окупності, що погіршує поточне економічне становище господарюючого суб’єкта. Цю обставину (протиріччя) можна подолати тільки значною величиною прибутку, яку нововведення гарантує у перспективі. Цьому інноваційна діяльність висуває підвищені вимоги до бізнес-планування, стратегічних та маркетингових досліджень.
В інноваційному процесі формуються такі фінансові потоки:
плата за фінансові, капітальні ресурси;
дохід власника інтелектуального продукту (носія ідеї);
матеріальні витрати і заробітна плата учасників на основі укладених договорів і контрактів;
дохід, що залишається у розпорядженні підприємця.
Розбіжностям в економічних інтересах учасників інноваційних процесів, окрім розподілу сукупного ефекту від реалізації нововведення, сприяють також такі особливості інноваційної діяльності:
підвищена невизначеність результатів;
часова та просторова віддаленість інноваційного ефекту від моменту та місця впровадження відповідних заходів окремими учасниками інноваційного процесу.
Список використаних джерел: 1. Оппенлендер К. Технический прогресс: воздействие, оценка, результаты. – М.: Экономика, 1981. 2. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М.: экономика, 1984. 3. Коно Т. Стратегии и структура японских предприятий. – М.: Прогресс, 1987.