Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що дискредитація колишніх цінностей суспільства і складний процес побудови нових орієнтирів відбиваються на особистісних прагненнях, що з’являються у кожної окремої людини, на їх життєтворчому потенціалі. Усе соціальне буття людини спрямоване на перспективи, котрі перебувають у більш-менш віддаленому майбутньому. Людина переживає себе як проект, тим самим пристосовуючись до майбуття. Тому актуальним є дослідження особистісних прагнень в умовах нинішнього суспільства, яке вишукує нові шляхи свого розвитку, нові ціннісні ідеали та соціальні моделі.
Було виконано аналіз останніх досліджень таких феноменів, як особистісні прагнення і суб’єктивне благополуччя. Особистісні прагнення моделюють і оцінюють те, що особистість хоче отримати від життя, ту задоволеність життям, яку можна очікувати від майбутнього (К. Абульханова-Славська, Т. Березіна). Тому важливими детермінантами задоволеності є такі характеристики прагнень, як часова регуляція, реалістичність, оптимістичність, узгодженість (Є. Головаха).
Л. Регуш розглядає прогнозування як форму випереджаючого відображення, попередньої адаптації. Але прогнози завжди будуються на основі такої психологічної реальності, як індивідуальний досвід. Саме в ньому закладено особистісне ставлення до власної життєдіяльності, до обставин і умов її здійснення (О. Лактіонов). Брак власного досвіду або його незрозумілість компенсується за рахунок міфологічної символізації, оскільки міф здатен усе поєднати, всьому надати смисл.
Незважаючи на досить широке коло науковців, які досліджують такі феномени, як прагнення, домагання, прогнози особистості (Л. Бороздіна, Г. Горак, Є. Головаха, І. Мартинюк, Г. Мєдникова, Л. Регуш, Р. Еммонс), ми не можемо говорити про чітке окреслення структури особистісних прагнень, їх соціально-психологічну природу, функціональну визначеність. Лише в 1990-і роки деякі вчені (зокрема, П. Голвітцер і І. Брандстеттер в Німеччині, Л. Первін та Р. Еммонс в США) вводять прагнення як одну з суттєвих змінних в дослідженні особистості і мотивації. Вивчення прагнень стає важливим аспектом в розумінні мотиваційного компонента структури особистості, його діяльнісних характеристик. Прагнення підкреслює активну позицію людини.
Поняття прагнення є недостатньо розробленим у вітчизняній науці, якщо порівнювати з такими близькими, але зовсім іншими феноменами, як домагання, спрямованість, цілепокладання. Тому розуміння і розкриття сутності особистісних прагнень неможливе без їх співвідношення з краще вивченими поняттями.
Переживання суб’єктивного благополуччя є однією з провідних умов повноцінного функціонування особистості в суспільстві, умовою і наслідком як самоактуалізації, так і адаптації до оточуючого середовища. Феномен особистісних прагнень має складну структуру, функціональне навантаження компонентів якого по-різному впливає на переживання суб’єктивного благополуччя. Проблема суб’єктивного благополуччя має глибоке коріння в історії психології в межах окремих шкіл та напрямів, але предметом спеціального дослідження воно стало лише в останні десятиріччя. Це обумовлюється гострою потребою у визначенні того, що є підгрунтям внутрішньої рівноваги особистості (Р. Шаміонов).
Психологи звернули увагу на феномен благополуччя тільки після багаторічного дослідження стресів, криз і травм, в контексті яких вивчалась і особистість. Погляд гуманістичної психології на здорову особистість став позитивним зрушенням не лише у вивченні суб’єктивного благополуччя, а й особистості в цілому. Започаткували вивчення суб’єктивного благополуччя американські дослідники ще в 1960-і роки. Серед найперших праць можна виділити такі, як „Структура психологічного благополуччя” Н. Бредберна та „Модель людських тривог” Х. Кентріла, які грунтувалися на результатах досліджень Національного центру вивчення громадської думки (NORC).
Огляд літератури засвідчує, що питання суб’єктивного благополуччя досліджувалося переважно зарубіжними вченими. У їхніх розвідках висвітлюються питання структури суб’єктивного благополуччя, впливу життєвих цілей на суб’єктивне благополуччя, гендерних особливостей у переживанні суб’єктивного благополуччя. Вітчизняна психологія до цієї проблематики звернулась зовсім недавно. Теоретичні розробки здійснювалися щодо емоційного ставлення до свого життя, що є одним з провідних компонентів суб’єктивного благополуччя. Серед науковців, які нині досліджують цю проблематику, треба назвати В. Духневича, Л. Сохань, Т. Титаренко. В контексті самоактуалізаціі особистості суб’єктивне благополуччя розглядається в працях Р. Ахмерова, Є. Вахромова, І. Вінтіна, Д. Леонтьєва, Р. Шаміонова.
Близьким, але не тотожним поняттю суб’єктивного благополуччя особистості вважається поняття щастя, оптимізму, задоволення життям. Перелічені феномени включають в себе позитивну оцінку свого життя.
Нерозробленим лишається питання розмежування і виокремлення провідних чинників, які визначають стан суб’єктивного благополуччя, їх систематизації та особливостей впливу. Проблема переживання суб’єктивного благополуччя в залежності від функцій особистісних прагнень досі не була предметом спеціального дослідження.
Віковий аспект переживання суб’єктивного благополуччя є важливим з точки зору формування індивідуальної свідомості та самосвідомості, стабілізації ціннісно-мотиваційних структур, які до молодого віку проходять етапи активного становлення. Життєві проекти як прояв ускладнення форм і змісту внутрішньої психічної діяльності починають вибудовуватися ще в юнацькому віці. Але стабілізація ролі, місця і механізмів особистісних прагнень особистості відбувається саме у віці від 20 до 30 років.
Мета дослідження полягає у розкритті детермінуючих властивостей особистісних прагнень в переживанні суб’єктивного благополуччя. До завдань цієї праці відносимо дослідження співвідношення впливу деяких провідних компонентів особистісних прагнень на переживання суб’єктивного благополуччя молодої людини. На цьому підгрунті буде розроблено тренінгову програму актуалізації її особистісних прагнень.
Перед проведенням емпіричного дослідження блок методик було апробовано в пілотному дослідженні молоді віком від 22 до 28 років. Цей блок складається з восьми методик, які діагностують суб’єктивне благополуччя, визначають характеристики особистісних прагнень та індивідуальні особливості досліджуваних.
Глобальність виміру суб’єктивного благополуччя особистості полягає в тому, що структура містить в собі як емоційний, так і оціночний компоненти. На жаль, не розроблено методик, які б охоплювали обидва компоненти, що змусило здійснити вибірку методик і розробити додаткову анкету. Емоційна складова була досліджена за допомогою Оновленого оксфордського опитувальника щастя (Oxford Happiness Inventory — OHI; Argyle, 1989), який вимірює інтенсивність позитивних переживань в цілому, та Шкали суб’єктивного благополуччя (Perrudel-Badoux, Mendelsohn, 1988), яка відображає оцінку індивідом власного емоційного стану. Когнітивна складова також визначається за допомогою двох методик: Шкали задоволеності життям (Satisfaction with Life Scale – SWLS, Diener, 1993) і розробленої нами анкети, яка діагностує рівень задоволеності найважливішими в молодому віці аспектами життя. Анкета розроблялась з орієнтацією на провідні фактори відчуття благополуччя, виокремлені М. Аргайлом: соціальні стосунки, робота, гроші, відпочинок, житлові умови. Для визначення кожного з них було сформульовано блок питань. Крім того, для перевірки достовірності результатів було використано шкалу брехні.
Одним з найважливіших завдань у вивченні благополуччя є виокремлення і розмежування основних чинників, які визначають стани психологічного благополуччя, систематизація, виявлення їх співвідносної значущості. Індивідуально-типологічні особливості особистості, суб’єктивна активність, мотиваційно-потребова сфера, середовище, в якому вона живе, є взаємопов’язаними факторами в переживанні суб’єктивного благополуччя. Однак більшість дослідників концентрується на одному з перелічених аспектів. Ми прагнемо виокремити і врахувати перелічені чинники, але увагу концентруємо на прагненнях як суб’єктній детермінанті досягнення благополуччя.
Вивчення феномена особистісних прагнень може здійснюватись на перетині досліджень як мотиваційної структури особистості, так і особливостей структурування майбутнього, суб’єктивної активності людини. В дослідженні прагнень було використано Пакет оцінки особистісних прагнень, розроблений Р. Еммонсом, та наратив на тему „До чого я прагну: моє майбутнє”. Крім того, дані ДМС (Діагностика міжособистісних стосунків Т. Лірі в адаптації Л. Собчик) дозволили розглянути стиль міжособистісної взаємодії і врахувати роль індивідуально-типологічних особливостей в переживанні благополуччя, а також характер прагнень у взаємодії з іншими.
Результати пілотного дослідження виявили, що обраний блок методик дозволяє реалізувати дослідницьке завдання, тобто діагностує рівень суб’єктивного благополуччя з врахуванням його провідних компонентів і виявляє особистісні прагнення людини та їх характеристики. Можемо говорити про низку тенденцій на основі співставлення даних Оновленого оксфордського опитувальника щастя, Шкали суб’єктивного благополуччя, Шкали задоволеності життям та анкети. Задоволеність життям в цілому, його окремими сторонами взаємопов’язана з емоційним ставленням до життя, до себе та до інших. Переживання благополуччя відображається в оцінках якості життя. Це дає нам можливість говорити про переживання благополуччя як про інтегральне утворення, яке включає в себе когнітивний компонент задоволеності життям. Переживання благополуччя залежить від наявності стійкого позитивного емоційного тла і позитивної суб’єктивної оцінки дійсності.
Співставлення методики ДМС, Пакету оцінки особистісних прагнень, наративу і балів, отриманих при аналізі методик визначення суб’єктивного благополуччя, дало такі результати. Переживання благополуччя супроводжується соціальною активністю, схильністю до лідерських тенденцій, прагненням до незалежності, самостійного прийняття рішень у поєднанні з потребою у відповідності соціальним нормам поведінки, схильністю до ідеалізації гармонії міжособистісних стосунків, емоційною залученістю в них, гнучкістю в контактах, доброзичливістю, прагненням подобатись оточенню. До майбутнього такі люди ставляться гнучко і прагнуть охоплювати широкий спектр подій, що дає можливість адаптуватись до умов життя у випадку нереалізації одного з прагнень.
На основі співвідношення прагнень з життєвими цінностями американські вчені (Т. Kasser, R. Ryan) виокремили дві групи прагнень. Одна група цінностей, в яку за висновками аналізу були об’єднані особистісне зростання, прихильність і любов, служіння суспільству і здоров’я, одержала назву внутрішніх прагнень. Внутрішні прагнення були інтерпретовані як життєві цілі, що забезпечують задоволення основних психологічних потреб в автономності, ефективності і прихильності і які сприяють особистісному зростанню та психічному здоров’ю.
Інша група цінностей, в якій було об’єднано матеріальне благополуччя, соціальне визнання через популярність і фізична привабливість, одержала назву зовнішніх прагнень. Ці прагнення, як правило, є засобами досягнення певних зовнішніх щодо особистості Я-цілей і способами реалізації потреб, що не ведуть до особистісного зростання і психічного здоров’я.
Першій групі прагнень Р. Еммонс дав назву інтраперсональні прагнення, другій – інтерперсональні. У людей, які не переживають благополуччя, майже немає інтраперсональних прагнень. Е. Дайнер вважає, що трагедія „матеріалістів” закладена в самій системі відносин, на якій будується суспільство споживання. Матеріалістичні прагнення несвідомо відбиваються на впевненості, що в житті все продається і купується, включаючи любов, сім’ю, друзів тощо, що певним чином знецінює саме життя.
Ще одну інтерпретацію феномена дає Т. Кассер, автор книги „Висока ціна материалізму”, який доводить, що коли людина концентрується винятково на споживанні, то їй гарантовані погані відносини в сім’ї і психологічні труднощі.
Брак інтраперсональних прагнень свідчить, що критерії їх реалізації, оцінки також зовнішні, а отже нестабільні. Відносна некерованість і безпорадність в реалізації прагнень викликає тривогу і негативні переживання.
Висновки
Особистість має балансувати між задоволенням власних потреб і потреб суспільства; вона повинна підтримувати рівновагу між внутрішніми механізмами функціонування та умовами середовища, соціально-психологічного простору. Можна побачити, з одного боку, важливість включеності людини в життя соціуму, певної соціальної компетентності і спрямованості на соціальні норми, а з іншого – необхідність орієнтації на власні інтереси та особистісне зростання. Отже, прагнення утворюють баланс між адаптацією як пристосуванням до вимог соціуму і самореалізацією як втіленням свого потенціалу, максимально ефективним використанням людиною всієї сукупності своїх сил, здібностей, навичок і інших ресурсів в своїй індивідуально неповторній ситуації. Саме від цього балансу і залежить те, чи почуває людина себе благополучною, чи ні. Від можливостей реалізації своїх прагнень і від їх змістових характеристик як діяльнісного компонента життєвого світу особистості, а не від умов життя здебільшого залежить переживання благополуччя.
Перспективою дослідження є розробка тренінгу актуалізації особистісних прагнень, який може бути використаний в роботі практичних психологів. Прогнозуємо, що одержані в дослідженні дані розширюють розуміння сутності суб’єктивного благополуччя людини. Це буде певний внесок в розробку проблеми гармонізації особистості, її суб’єктності в процесі життєтворчості.