Законопроект «Про бідних» є. Потрібен такий самий для багатих

  Вячеслав САНДУЛ, депутат Нікопольської міської ради

У липні місяці цього року у Верховній Раді зареєстровано проект Закону «Про бідних». 1997— 2006 роки Генеральна Асамблея ООН оголосила десятиріччям боротьби з бідністю. Наші п’ятирічні сумніви завершилися, і сам факт появи законопроекту примітний. «Із бідністю необхідно боротися, необхідно вдосконалювати механізми соціального захисту», — промовляють із різних трибун представники влади. Хоч і пропустили ми п’ять років, але, ухваливши цей закон, усе ж приєднаємося до світової спільноти, зрозуміло, не як донор.
Згідно з міжнародними стандартами, до категорії бідних належить сім’я, яка понад половину коштів свого бюджету витрачає на харчування. Межа бідності за стандартами ООН для одного жителя Центральної та Східної Європи визначена у 16-17 гривень на добу. У пояснювальній записці до законопроекту повідомляється, що на сьогодні до 70% населення України не має можливості навіть частково сплатити життєвизначальні потреби: їжу, дах над головою, лікування. Показник убогості (або «індекс бідності»), введений ООН у 2000 році, в Україні було застосовано для 63% населення. За прогнозами ООН, до 2015 року населення України становитиме 43,3 млн. осіб, оскільки темпи його скорочення у нашій країні є найвищими у світі. Не підлягає сумніву, що процес зубожіння — одна з основних причин депопуляції.
Законопроект пропонує створити комп’ютеризований державний реєстр бідних, відстежувати демографічну ситуацію, надати кожному бідному реєстраційний номер у Державному реєстрі, залучити до допомоги Червоний Хрест, благодійницькі й гуманітарні організації, створювати комплекси та притулки для бідних, а також інші заходи для демонстрації світу турботи про бідних. Чи враховується у реальній політиці такий стан населення?
Здавалося б, зниклий у минулому образ спрямованого на тебе вказівного перста із запитанням: «Ти вступив до…?» змінився на «Ти заплатив за…?» Варіантів багато — за тепло, за воду, за квартиру, за відведення стоків, за турботу з боку рідної влади і т.iн.
Кілька місяців у Нікополі лозунг був іншим: «Гроші влітку — тепло взимку». Зовсім у стилі героя відомого твору (Нікополь претендує і доводить, що Осип Шор — уродженець міста — є прообразом Остапа Бендера).
Якщо вибрати шлях спілкування з працюючими і непрацюючими масами через бігборди, даючи заробити рекламним агентствам, то необхідно цим самим пальцем показати населенню, де отримати невиплачену зарплату, де вимагати збільшення пенсій і допомог, де є можливість пенсіонерам ще за життя «відігріти» 50 гривень із «заморожених» вкладів.
Конституція України мiстить великий перелік прав і свобод людини. Це, передусім, право недоторканності житла; особисті немайнові права людини: життя, честь, гідність, здоров’я — їх усі проголошено вищою соціальною цінністю. Ці положення узгоджуються з міжнародним пактом про громадянські і політичні права. Та протягом минулого десятиріччя в Україні різко змінилася ситуація в житловому секторі. Тут запанували ринкові умови господарювання, точніше — ринкова стихія. Унаслідок залишення державою ринку житла у житловій сфері України виникла глибока криза. Стрімко розширилися можливості для різних шахраїв у сфері придбання житла та користування ним. Це вимагає втручання держави для захисту прав незаможних громадян.
Потрапивши до державного реєстру бідних, узаконений державою бідолаха після прийняття закону отримає ще одне підтвердження свого права на соціальне житло. Сьогодні 1,8 мільйона осіб ще не втратили надії отримати житло і стоять у черзі. Це переважно пільговики та громадяни, яким придбати житло не по кишені. Враховуючи, що фінансування будівництва житла за рахунок бюджету протягом останнього десятиріччя скоротилося у 60 разів, більш реальним залишиться шанс потрапити до пропонованого законопроектом комплексу чи притулку для бідних.
Чому виникла необхідність у такому законі і чи можна через нього вирішити проблеми бідності в країні? Чому державні інституції та структури виявилися недієздатними реалізувати конституційні права громадян? Чи спрацює Закон з погляду досягнення оголошеної мети?
Сумнівно! З гіркотою доводиться усвідомлювати, що минуле десятиріччя для України виявилося втраченим. Цей декларативний законопроект лише підтверджує це.
Найближчим часом законопроект «Про бідних» повинна розглядати Верховна Рада. Якою буде його доля — покаже час. Враховуючи, що цей законопроект розроблявся не бідними і прийматимуть його представники далеко не бідних верств населення, необхідний альтернативний проект закону «Про багатих». Давайте спробуємо залучити до його розробки всіх, у кого життєвий рівень нижчий ніж встановлений рівень бідності, але знаходяться кошти, щоб читати газету «День». Давайте, запросивши до цього процесу партії та громадські організації, зробимо ще один крок у становленні громадянського суспільства.
№216, субота, 23 листопада 2002

§ 123. Права та обов'язки власників і наймачів житлового приміщення
Права власників і наймачів житлових приміщень різняться і частково регламентуються різними нормативними актами. Власник житлового приміщення має право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому житловим приміщенням, тобто має право його продавати, дарувати, заставляти, заповідати, обмінювати або поселяти в нього інших осіб без погодження з органами державної виконавчої влади. Наймач житлового приміщення має право лише користуватися ним відповідно до вимог договору житлового найму та обмінювати його. При цьому обмін житлового приміщення він може здійснювати лише на підставі згоди на це органів державної влади. У разі смерті наймача житлового приміщення, коли у квартирі не залишилися проживати члени сім'ї, квартира переходить до державних органів, які надають її у користування іншим громадянам. А у разі смерті власника житлового приміщення воно переходить до спадкоємців за законом або за заповітом.
Громадяни повинні дотримуватися вимог Типового договору найму приміщення: не порушувати правил користування житловим приміщенням, санітарних правил утримання місць загального користування, не використовувати їх не за призначенням, не порушувати правил експлуатації житла, не допускати безгосподарності при його утриманні. Не псувати житло, устаткування та об'єкти благоустрою.
Держава захищає житлові права громадян — як власників, так і наймачів житлового приміщення. Згідно з Конституцією України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Лише у виняткових випадках (при загрозі стихійного лиха, самовільному захопленні житлоплощі) допускається виселення громадянина із займаної ним площі без рішення суду за санкцією прокурора.
Тема 24 СІМЕЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
§ 124. Міжнародні стандарти в галузі охорони сім'ї та дитинства
Основними міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною у цій юридичній галузі, є такі:
1)."Загальна декларація прав людини", прийнята 10 грудня 1948 р. на першій сесії ООН, що відбулася в Парижі. Це перший в історії міжнародних відносин акт, в якому проголошено основні свободи та права людини, що підлягають загальній повазі та реалізації.
У ст. 16 Декларації зазначається:
а)  чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознаками раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю;
б)   шлюб може укладатися тільки у разі вільної і повної згоди сторін, що одружуються;
в)  сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави;
2)  "Міжнародний пакт про громадянські та полі- тичні права", прийнятий 16 грудня 1996 р. Генеральною Асамблеєю ООН;
3)   "Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права", прийнятий 19 грудня 1996 р. Генеральною Асамблеєю ООН;
4)    "Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", схвалена 18 грудня 1979 р. Генеральною Асамблеєю ООН;
5)  "Конвенція про права дитини", схвалена 20 листопада 1989 р.
Держави-учасниці цієї Конвенції нагадують: ООН у "Загальній декларації прав людини" наголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу; що сім'ї, як основному осередку суспільства і природному середо-
269