Лекція 2еп
Тема 2. Природні ресурси та їх потенціал
1. Навколишнє середовище та природні ресурси.
2. Природно-ресурсний потенціал України та Рівненської області.
3. Сучасний підхід до раціонального використання природних ресурсів.
Література: [6, 11, 14].
1. НПС – це все, що оточує нас та не створене людиною (гірські породи, ат-мосфера, гідросфера, біосфера), хоча людина може видозмінювати його (НПС).
На відміну від ПС під середовищем проживання розуміють додатково до сукупності природних компонентів (ПС) також і чинники, що є результатом людської діяльності (радіоактивне випромінювання, синтетичні речовини, пестициди та ін.).
У середовищі проживання людини виділяють:
- природні компоненти (повітря, вода, ґрунт, гірські породи, ліси, корисні копалини та ін.);
- антропогенні компоненти (створені людиною будівлі, споруди, транспорт, транспортні магістралі та ін.);
- соціальні компоненти (соціальні, економічні, юридичні та морально-етичні умови проживання людини).
НПС поділяється на два класи:
- природні умови життя суспільства;
- природні ресурси.
Природні умови – це тіла і сили природи, її властивості, які на даному рівні розвитку виробничих сил визначають життєдіяльність суспільства, хоча безпосередньо не приймають участі в діяльності людей.
Природні ресурси – це тіла і сили природи, які використовуються або можуть бути використані людьми (це визначення вказує на безпосередній зв’язок природи з господарською діяльністю людини).
Природні умови і природні ресурси розрізняються не фізичним чи хімічним складом, а характером взаємозв’язків з людством. Тому одні і ті ж компоненти можуть бути тільки ресурсом (корисні копалини) або умовою (повітря), інші – умовою і ресурсом одночасно ( ліс, вода).
З часом все більше елементів природи переходить в клас ресурсу (сонячна енергія являлася раніше умовою, а зараз і ресурсом).
Класифікація природних ресурсів:
1) за екологічними ознаками:
- невичерпні (сонячна енергія, енергія вітру, земельні надра, атмосферне повітря, вода в кругообігу; енергія морських відливів).
- вичерпні, які поділяються на:
а) відтворювані (тваринний і рослинний світ, родючість ґрунту);
б) невідтворювані (корисні копалини).
Вичерпні і невичерпні ресурси можуть бути:
- замінними (наприклад: деревинні ресурси можна замінити металом, метал – пластмасами);
- незамінними (наприклад: атмосферний кисень для дихання, вода для пиття).
2). природна класифікація за приналежністю до того чи іншого елементу природи:
- мінеральні ресурси;
- земельні ресурси;
- водні ресурси;
- рослинні і тваринні ресурси.
2. Україна багата на водні ресурси (вихід до двох морів – Чорного та Азовського, протікає багато рік (Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, Сіверський Донець, Прут, Горинь, Случ, Прип’ять, Десна, Тетерів, Серет, Ворскла та ін.) та знаходиться озер (Шацьке, Сасик).
Україна також багата лісовими ресурсами, тваринним та рибним світом, має родючі ґрунти.
Україна володіє такими мінеральними ресурсами:
- кам’яним вугіллям – Донецький басейн (Донецька, Луганська, Дніпропетровська і Харківська області) та Львівсько-Волинський басейн (Львівська і Волинські області);
- бурим вугіллям (Дніпропетровська, Кіровоградська, Запорізька, Черкаська, Житомирська, Закарпатські області).
- нафтою (відносно невеликі запаси) (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Чернігівська, Сумська, Полтавська, Харківська та Одеська області);
- газом (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Чернігівська, Сумська, Полтавська, Харківська, Волинська області та Кримська АР).
Нафтогазові родовища України зосереджені у Дніпровсько-Донецькій, Причорноморсько-Кримській, Карпатській та Волинсько-Подільській нафтогазоносних областях;
- торфом (Рівненська, Волинська, Житомирська, Чернігівська та Сумська області);
- залізними рудами (Дніпропетровська (Кривий Ріг), Донецька (Маріуполь) та Запорізька області;
- алюмінієвими рудами (Запорізька, Донецька, Закарпатська та Черкаська області);
- урановими рудами (Кіровоградська та Дніпропетровська області);
- нікелевими та кобальтовими рудами (Кіровоградська і Дніпропетровська області);
- мідними рудами (Рівненська (с. Рафалівка) область);
- ртутними рудами (Донецька та Закарпатська області);
- титановими рудами (Житомирська та Дніпропетровська області);
- свинцевим та цинковими рудами (Закарпатська область);
- золотом (Закарпатська, Кіровоградська, Одеська та Дніпропетровська області);
- гранітом (Житомирська, Рівненська та Київські області);
- бурштином (Рівненська область);
- графітом (Кіровоградська та Хмельницька області);
- сіркою (Львівська область);
- сіллю (Закарпатська, Львівська, Донецька, Сумська області та АР Крим).
3. Протягом усього ХХ століття багатства надр, ресурси біосфери та все інше споживалося і витрачалося в максимально можливих обсягах, користуючись принципом сформульованим І.В. Мічуріним „Ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у неї наше завдання”, чим було завдано непоправних збитків НПС.
На основі зміни якості природного середовища (радіоактивне забруднення НПС після аварії на Чорнобильській АЕС, забруднення водойм та ґрунтів продуктами розпаду хімічних добрив та атмосферного повітря - шкідливими викидами промислових підприємств і транспорту, масова вирубка лісів та ін.), почали масово погіршуватися показники здоров’я населення.
Це викликало стурбованість у всьому світі та заставило усі провідні країни світу у 1972 році об’єднатися у Римському клубі (міжнародній організації екологічного спрямування).
У 1979 році 34 європейські держави прийняли „Декларацію про маловідходну і безвідходну технології і використання відходів”, до якої пізніше приєдналося багато інших країн, у тому числі США та Канада.
Всесвітня стратегія охорони природи була проголошена в 1980 році.
Отже, сучасна екологічна політика в світі ґрунтується на визнанні того, що:
- суспільний розвиток може бути стійким і ефективним лише на базі різноманітності природи та не руйнування її структур і що суспільство може стійко функціонувати лише за базисної угоди про загальнолюдські цінності і цілі;
- для досягнення загальнолюдських цінностей в сфері природокористування потрібні зусилля всіх країн світу, тому, що, в переважній більшості, екологічні кризи носять міжнародний характер.
Важливим наслідком розвитку екологічних тенденцій у останні четверті ХХ століття стало формування міжнародної концепції екологічного імперативу як системи заборон на руйнування і забруднення природного середовища в процесі виробничої і соціальної діяльності.
Відповідно до цього імперативу мета політики усіх країн світу повинна збігатися і бути спрямованою на збалансованість споживання природних ресурсів та економічних благ з можливостями природного середовища і забезпечувати тим самим її стійке функціонування.
Реалізація міждержавної екологічної політики нині здійснюється на основі:
а) добровільної участі країн у тих чи інших угодах і конвенціях;
б) угод щодо компенсації за збитки, завдані природному середовищу;
в) отримання ліцензії на проведення виробничої діяльності, пов’язаної із забрудненням природного середовища.
Визначальне місце для забезпечення раціонального природокористування займає вибір ефективної форми власності на природні ресурси.
За Радянського Союзу всі природні ресурси належали державі, що приводило їх до неефективного використання, а в окремих випадках знищення.
Сучасна економіко-екологічна думка сходиться на тому, що для забезпечення найбільш ефективного використання ПР вони повинні бути розподілені між державною і приватною власністю, при збереженні контролю з боку держави за використанням всіх природних ресурсів та розробкою ефективних економічних важелів регулювання екологічних відносин.
В США на приватну власність припадає 58 % всіх земельних ресурсів, державну в особі уряду – 34 %, муніципальну – 6 %.

Питання гарантованого рівня знань
1. НПС, природні ресурси та середовище проживання.
2. Природні ресурси та природні умови.
3. Класифікація ПР.
4. ПР України та її регіонів.
5. Сучасна світова екологічна політика.
6. Сучасні погляди на забезпечення раціонального природокористування.