Зміст Теоретична частина 13. Механізм формування і види економічних збитків від забруднення атмосфери. 29. Економічна оцінка природних ресурсів:суть, функції та критерії. 40. Класифікація відходів та їх зв'язок з рівнем екологізації виробництва. 56. Облік природоохоронних витрат, його види, форми звітності та значення. 67. Купівля-продаж прав на забруднення навколишнього середовища. 88. Правові основи управління природокористуванням та охороною природи. Розрахункова частина Теоретична частина 13. Механізм формування і види економічних збитків від забруднення атмосфери. Економічний збиток від порушення довкілля визначається суспільно необхідними витратами, що виникають внаслідок екодеструктивного впливу. Збиток характеризує зміну інтегральної еколого-економічної оцінки (збіль- шення витратної оцінки чи зменшення результативної) комплексу природних чинників (екосистеми) або якогось природного блага у результаті погіршення його стану. Дія еколого-економічного збитку переломлюється через призму погіршення економічного стану конкретних суб'єктів господарювання. Екодеструктивні зміни у довкіллі спричиняють негативні процеси в економічних системах. Ці процеси, що призводять до виникнення економіч- них збитків, можуть бути охарактеризовані таким чином. По-перше, відбу- вається зменшення "видобутку" корисно використаної "вільної енергії" і збільшення дисипативної (втрачається безповоротно) складової енергетично- го балансу економічної системи. По-друге, економічні системи змушені до- датково витрачати "енергію" (нести додаткові витрати) на підтримку рівня гомеостазу в погіршених умовах довкілля (реалізація механізмів негативного зворотного зв'язку). По-третє, внаслідок змін у середовищі економічні су- б'єкти змушені нести додаткові витрати, зумовлені необхідністю зміни рівня існуючого гомеостазу. Процеси формування еколого-економічних збитків є складним явищем, до якого не можна підходити з позицій простого підсумування наслідків. Показники еколого-економічних наслідків дозволяють оцінити вигоду різних заходів, пов'язаних з поліпшенням якості атмосфери, економією енергії та матеріалів, оптимізацією транспортних потоків. Вони показують, що кошти, витрачені на економію енергії та охорону природи, компенсуються відверненими збитками. Економічному збитку властиві особливості, що призводять до складності і трудомісткості його розрахунків. Економічний збиток не є яким не будь окремим видом витрат, а здобуває форму певної зміни звичайних показників, наприклад, приросту виробничих витрат, або навпаки зниження результатів виробництва. Таким чином, місце економічного збитку може бути визначене відносно не одного виду продукції, а всієї сукупності ресурсів, видів робіт чи послуг регіону, на виробництво (виконання) яких може поширюватися вплив забруд- нення довкілля, що утворюється при виробництві даного виду продукції. Чинники, що формують величину економічного збитку, можна об'єднати у три групи. До першої групи належать чинники, що характеризують рівень деструктивного впливу на середовище. До другого – чинники, що визначають кількість об'єктів, які сприймають негативний вплив екодекструктивних процесів. До третьої групи належать чинники, які пов'язані з характерис- тиками економічної системи і дають змогу здійснювати вартісні оцінки нату- ральних негативних змін у суспільстві та природі. Першу групу чинників називають чинниками впливу, другу – чинниками сприйняття, третю – чинниками стану (рис. ). Зокрема, якщо об'єктом аналізу є забруднення повітряного середовища, три зазначені групи чинників можуть бути конкретизовані таким чином. До чинників впливу належать: концентрація шкідливих речовин в атмосфері, токсичність забруднень, кількість шкідливих інгредієнтів у повітрі та ін. Чинники сприйняття – це основні об'єкти народного господарства (у натуральних одиницях виміру), які знаходяться у зоні забруднення: чисельність і склад населення, елементи комунального господарства, ліси і сільськогосподарські угіддя, основні фонди промисловості, транспорту. До чинників стану належать: величина прибутку (національного доходу), який припадає на один день роботи працівника, виплати за листами непрацездатності впродовж одного дня на одного працюючого; витрати на медичне обслуговування одного захворілого протягом одного дня; витрати на утримання об'єктів житлово-комунального господарства і міського громадського транспорту, необхідних для проживання й обслуговування однієї тис. чоловік; вартість виробництва одиниці продукції у промисловості та сільському господарстві; вартість засобів, необхідних для виробництва одиниці продукції лісового господарства, а також для вирощування 1 га лісу; витрати на різні роботи з утримання основних фондів промисловості, транспорту; вартість одиниці утилізованої цінної сировини. Основу визначення необхідної величини економічного збитку і розрахунку питомих збитків становить метод прямого обліку, що базується на порівнянні показників забрудненого й умовно чистого (контрольного) районів, та аналітичний метод, суть якого полягає в одержанні математичних залежностей (наприклад, за допомогою методів кореляційного чи регресивного аналізу) між показниками функціонування відповідної системи (промислового виробництва, комунального господарства, сільського господарства тощо) і рівнем забруднення довкілля. При визначенні збитку від забруднення атмосфери користуються показником питомого збитку, заподіяного при певному рівні забруднення атмосфери умовній одиниці чинників сприйняття, наприклад: тисячі чоловік населення; об'єкту житлового господарства, необхідному для проживання тисячі чоловік населення; одному гектару сільськогосподарських чи лісових угідь. Питомі збитки дають змогу врахувати дію чинників впливу на величину економічного збитку при певному рівні чинників стану. Зазначені чинники при формуванні збитку виступають у нерозривному зв'язку, тобто, про економічний збиток можемо говорити тільки за наявності всіх трьох груп чинників. Методи оцінки збитку можна класифікувати за ступенем усереднення, точністю і формою обліку зазначених чинників. Умовно можна розрізняти конкретні й усереднені оцінки (нормативи) збитку, укрупнені та відносно точні. Конкретна оцінка збитку базується на натуральних значеннях чинників його формування у конкретній місцевості. Здебільшого це стосується чинників впливу і сприйняття, тому що чинники стану часто усереднюються в будь-яких розрахунках економічного збитку. На основі конкретних оцінок збитку здійснюється вибір варіанта розвитку виробництва на підприємстві, оптимальних природоохоронних заходів у умовах підприємства чи регіоні, місця розташування промислових підприємств, шляхи оптимізації капіталовкладень в умовах промислового регіону, визначаються напрямки поліпшення планування міст і транспортних магістралей. Визначення економічного збитку вимагає вирішення складних багато планових завдань. Для виявлення збитку методом прямого обліку чи за допомогою аналітичного методу щоразу потрібні збір і обробка значного обсягу інформації. Це ускладнює широке використання зазначених методів у економічних розрахунках. Тому вони звичайно застосовуються у попередніх розрахунках для створення спеціальної методики розрахунку економічного збитку. Вони і становлять основу третього методичного підходу до оцінки збитку – емпіричного. 29. Економічна оцінка природних ресурсів:суть, функції та критерії. Економічна оцінка природних ресурсів – це грошовий вираз народногосподарської цінності натуральних благ, який визначається шляхом виміру ефективності їх відтворення (охорони і відновлювання екологічних систем експлуатації і переробки природної сировини). Застосування оцінки ресурсів обумовлено необхідністю обліку впливу природного фактора на підвищення ефективності суспільного виробництва, удосконалення його галузевої і територіальної структур, стимулювання відновлювання раціонального використання і охорони природних ресурсів, обмежених як у часі, так і у просторі. Таким чином, економічна оцінка природних ресурсів виконує дві основні функції: облікову (природні ресурси як національне багатство, фактор економії суспільної праці, особливий виробничий фонд) і стимулюючу (плата за експлуатацію різноякісних ресурсів, їх наявність, плата за виключення природних ресурсів з народногосподарського обігу або відшкодування збитку за його нераціональне використання і ін.). Функції економічної оцінки природних ресурсів тісно пов’язані між собою і в цілому орієнтують господарський механізм на раціональне використання. У наш час існують дві основні концепції оцінки природних ресурсів: затратна, в основі якої лежать витрати на освоєння природних ресурсів, та рентна, яка базується на обчислюванні народногосподарського ефекту ресурсів у вигляді диференціальної ренти. Багато видів природних ресурсів є не лише предметом праці,а й його результатом. До того ж як предмет праці одні і ті ж ресурси мають багато корисних властивостей, ефект від використання яких неоднаковий. Тому існує постійна потреба в оцінці економічного змісту природних ресурсів. Природні ресурси є часткою природного середовища, яке сформувалось без участі людини і потім було залучене в господарський оборот. Елементи природного середовища стають для суспільства ресурсами лише на певній стадії розвитку продуктивних сил, коли з'являється потреба в них і можливість їх використання. Так, вода в природному стані є даром природи. Вона знаходиться поза всяким господарським обігом і не підлягає грошовій оцінці. Інша річ, коли вода, взята з джерел зрошення, набуває нової якості під впливом засобів і праці, вкладеної в процесі будівництва та експлуатації каналів і споруд. У цьому випадку вона має певну вартість і є ресурсом для суспільства. Перетворення ж води з продукту природи в зрошувальну означає перетворення її в засіб виробництва. Залучені в господарський обіг природні ресурси є важливим фактором виробництва і не можуть не враховуватись у національному багатстві. Природні ресурси, залучені у виробництво, є носієм виробничих відносин і втілюють у собі єдність споживної вартості та вартості. Все це викликає необхідність розглядати природні ресурси як економічну категорію. Як і будь-яка економічна категорія, природні ресурси історичні. Характер і ступінь використання природного середовища як однієї з умов виробництва визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Ще 40—50 років тому уранові руди не мали ніякого практичного застосування, зараз — це енергетичний ресурс. Постає потреба оцінки природних ресурсів; оскільки продукт господарської діяльності має вартісну форму. З позицій формальної логіки всі дії щодо якісної та кількісної характеристики ресурсів називають оцінюванням, сам же результат дій оцінкою. Оцінювання вимагає встановлення певних відносин між суб'єктом (людиною) і об'єктом оцінки (природними ресурсами). Наприклад, необхідно знати і оцінювати не лише агрокліматичні умови території, а й ті вимоги, які до них висуває людина в певній галузі виробничої діяльності (в нашому випадку це сільське господарство). З цим пов'язана проблема добору критеріїв (конкретних показників, від найзагальніших до розгалуженої та складної системи показників), за допомогою яких відбувається оцінка компонентів природи. У логіці виділяють чотири компоненти оцінок: суб'єкт, об'єкт, характер і основа оцінки. Суб'єкт — це той компонент, через який «проводиться» ідея релятивізму (відносності) в оцінюванні, тобто ідея необхідності співвідношення кожної оцінки з вимогами суб'єкта. Самі по собі при-родн'і умови і ресурси ні погані, ні хороші, питання про їх цінність постає лише, коли людина вступає у взаємодію з ними в процесі господарської-діяльності. Отже, характер оцінки буде змінюватись залежно від мети, для якої вона здійснюється. Не можна, наприклад, оцінити клімат чи природу певного регіону як сприятливі чи несприятливі. При такому формулюванні залишається незрозумілим, для якого саме виду діяльності сприятливий чи несприятливий природний комплекс або який-небудь його компонент. Правильними будуть такі формулювання: «природні умови несприятливі для розвитку хімічної промисловості» або «клімат сприятливий для вирощування озимої пшениці». Отже, предметом для оцінки є взаємодія «об'єкта» і «суб'єкта» в кожній конкретній ситуації, а критерії оцінки формуються залежно від її мети.Оцінки історичні, вони змінюються не лише від суб'єкта до суб'єкта, але в одного і того ж суб'єкта з плином часу. Справа не лише в тому, що на різних етапах господарської діяльності може змінюватися значення, цінність того чи іншого ресурсу. Справа ще й в системі виробничих відносин. Річ, що оцінюється певним суб'єктом позитивно, може через деякий час стати для нього зовсім нецікавою, отже, і не цінною, або навпаки. Тому оцінка природних умов і ресурсів історично відносна і залежить від цілої низки умов — соціальних, економічних, природних, науково-технічних, від стану і ступеня використання самих природних ресурсів і ступеня рівноваги природного середовища.Підвищена увага в наш час приділяється економічним оцінкам природних ресурсів, хоча вони дотепер залишаються ще недостатньо обгрунтованими.Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже, оцінка це не лише елемент товарного виробництва, вона важлива для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка повинна відображати _ не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства. 40. Класифікація відходів та їх зв'язок з рівнем екологізації виробництва. Раціональне природокористування передбачає не лише зменшення шкідливих викидів у природне середовище, а й комплексне використання природних ресурсів, утилізацію відходів виробництва. Відходи виробництва — це матеріальні залишки виробничого процесу (сировини, матеріалів, засобів виробництва), які втратили свою споживну вартість, не є метою даного виробництва і не можуть бути використані за прямим призначенням через технологічні особливості підприємства. Звичайно відходи класифікують: 1) за сферою утворення; 2) за напрямом використання; 3) за способом. залучення до утилізації. На відміну від відходів виробництва, відходи споживання є засобами виробництва і предметами споживання, що втратили в процесі споживання (або безвідповідального ставлення) свої початкові властивості і не здатні в такому стані задовольняти потреби суспільства. Проблема методики грошової оцінки відходів ще остаточно не розроблена. Одні спеціалісти вважають, що ціни на відходи повинні -бути пов'язані з ціною основної сировини, другі визначають їх за змінністю, треті — за споживними властивостями. Основна складність тут полягає в тому, що одержання відходів не є метою виробництва, і на їх створення спеціально праця не витрачається. Вони виникають побічно і наперед включаються в собівартість вироблюваної продукції. Саме це і не враховується сьогодні при оцінці відходів. Для підприємства відходи_— це застана вартості продукції. Маловідходність і безвідходність є важливими показниками і факторами зростання продуктивності праці. Вартість відходів для підприємства, користуючись загальноприйнятою термінологією, можна визначити лише через їх мінову вартість. Водночас для суспільства вони мають споживну вартість, оскільки можуть бути використані як сировина на інших підприємствах з іншим технологічним процесом. Тому грошову оцінку відходів можна дати через вартість сировини тих підприємств, де ці відходи використовуються найефективніше теж як сировина. При цьому ціни на відходи повинні бути нижчими від цін на відповідну повноцінну сировину і матеріали як мінімум на величину витрат по доведенню їх до товарного вигляду у виробника і додаткових витрат споживача, пов'язаних і їх використанням; ціни на відходи повинні забезпечити вищу рентабельність виробництва готової продукції з відходів, ніж з повноцінної сировини. Тоді вона стимулюватиме як підприємство-виробник відходів, так і їх споживача. Проблема утилізації відходів виробництва пов'язана з проблемою охорони навколишнього середовища від забруднення. Кінцевою метою раціонального природокористування повинно бути максимальне залучення у виробництво сировини. Чим менша відходомісткість виробництва, тим вищий рівень розвитку продуктивних сил, економічніше виробництво. На сьогоднішній день відходи агропромислового комплексу не завжди знаходять застосування, хоч і є цінною сировиною. В сільськогосподарських підприємствах навіть не плануються показники, які б характеризували їх роботу щодо підвищення родючості грунту, внесення добрив особливо органічних Тому й нагромаджуються на фермах мільйони тонн органічних добрив. Стоки тваринницьких комплексів становлять подвійну небезпеку, оскільки викликають одночасно і хімічне, і біологічне забруднення (мікроорганізмами). Причому забруднюють вони як грунт безпосередньо, так і воду, і повітря. З однієї свинарської ферми на 10—40 тис. тварин за 1 год в повітря надходить до 605 кг пилу 14,4 кг аміаку, 83,4 млрд мікроорганізмів; Безпосередньо в сільськогосподарському виробництві відходів практично немає, якщо підходити до цього питання з точки зору суті сільськогосподарського виробництва і його продукції. За винятком гною (не слід плутати гній і органічне добриво — для того, щоб стати добривом, гній повинен пройти ще певну обробку), практично всі види відходів з сільськогосподарської продукції виділяються якщо не на стадії збирання (солома, гичка), то вже на стадії первинної переробки (полова при обмолоті зерна), не кажучи вже про промислову переробку. Ще один вид відходів у сільському господарстві — це відходи виробництва, пов'язані з використанням сільськогосподарської техніки і тракторів, тобто — нафтопродукти. Основною причиною утворення цих відходів є заміна масел і змазок при технічному обслуговуванні і ремонті машин. Значна частка припадає і на' нафтопродукти, які збираються внаслідок відстою з резервуарів нафтоскладів, а також баків автомашин і тракторів, що передбачено правилами їх технічного обслуговування. Перехід у переробці сільськогосподарської сировини на безвідходну технологію має два взаємопов'язаних аспекти — економічний та екологічний. Перший аспект відображає розширення ресурсних можливостей за рахунок комплексної переробки сільськогосподарської сировини і одержання на цій основі додаткової кількості продуктів харчування, кормів, добрив. За даними Ю. В. Склянкіна і С. Л. Стичинського, в Україні поточний вихід відходів та побічної продукції переробки лише рослинної сільськогосподарської сировини становить близько 50 млн т на рік. При сучасному рівні розвитку науки і техніки, оптимально використовуючи вторинну сировину, можна додатково одержати 2 млн кормових одиниць, що дасть змогу збільшити виробництво м'яса на 160 тис. т на рік. Крім того, з не-використовуваних відходів переробки щорічно можна виробляти 800—900 тис. т вапнякових та гранульованих органо-мінеральних добрив, десятки тисяч тонн різних сортів рослинної олії, пектину та іншої продукції. В цілому ж організація безвідходної виробничої структури переробки сільськогосподарської сировини поряд з одержанням традиційних продуктів харчування дасть змогу додатково виробляти понад 100 найменувань різної продукції. сьогодні промислової переробки зазнає не більше 22 /о маси відходів. Другий аспект проблеми полягає в посиленні впливу екологічного фактора на формування технологічної структури переробки сільськогосподарської сировини в зв'язку з розвитком процесів агропромислової інтеграції. В сучасних умовах інтенсифікації виробництва взаємозв'язок економічних та екологічних факторів принципово змінюється, оскільки з'являється можливість створення екологічно чистих виробництв на основі безвідходних технологічних структур, реальним стає формування безвідходної структури переробки сільськогосподарської сировини та суттєвого підвищення на цій основі не лише ефективності використання природно-сировинних ресурсів, а й кардинального вирішення проблеми екологізації виробництва за відносно менших витрат. Однак умови організації безвідходної переробки сільськогосподарської сировини не реалізуються автоматично, причому не стільки через відсутність відповідних технологій, скільки через недостатню орієнтацію господарського механізму на безвідходний тип виробництва. 56. Облік природоохоронних витрат, його види, форми звітності та значення. Природоохоронні заходи – всі види господарську діяльність підприємств, створені задля зменшення і ліквідацію негативного на довкілля, збереження, покращення й раціональне використання природно-ресурсного потенціалу країни. Захист довкілля – це комплексна проблема, яка то, можливо вирішена котрі лише спільними зусиллями фахівців різних галузей науки і техніки. Найефективнішою формою захисту довкілля від шкідливого впливу промислових підприємств є перехід до маловідходних і безвідхідним технологіям. Це зажадає вирішення цілої комплексу складних технологічних, конструкторських і організаційних завдань. Екологізація промислового виробництва повинна розвиватися за такими напрямами: вдосконалення технологічних процесів й розробка нового устаткування із меншим рівнем викидів шкідливих домішок і відходів у довкілля; широке впровадження екологічної експертизи всіх видів виробництв і промислової продукції; заміна токсичних і утилизируемых відходів на нетоксичні і перероблювані; широке застосування додаткових методів і засобів захисту оточуючого середовища. Як додаткові засоби захисту застосовується різне очисне устаткування, до яких належать апарати і системи чистки газових викидів, стічні води, глушники шуму при скиданні газів у довкілля. Перелічені заходи дозволять знизити викид шкідливих речовин у навколишнє середовище і цим повніше використовувати природні ресурси. Отже, раціональне використання ресурсів немає і забезпечення якості довкілля є загальної завданням, яку мають виконувати фахівці різноманітних галузей науку й техніки. Під час проведення еколого-економічного аналізу виробництва однією з основні джерела інформації є статистична звітність підприємства з охорони навколишнього середовища. До основний формі державної статистичної звітності у цій галузі, затвердженим Постановою №430 від 14.11.2008 року Національного статистичного комітету Республіки Білорусь у, належить державна статистична звітність поформе1-ос (витрати) «Звіт про поточних витратах на охорони навколишнього середовища» у якій відбиваються даних про витратах на охорону здоров'я та раціональне використання водних ресурсів, на охорону атмосферного повітря, збереження озонового шару і клімату, на охорони навколишнього середовища від забруднення відходами виробництва, на охорону здоров'я та раціональне використання земель (виключаючи видатки перегляд основних засобів з охорони навколишнього середовища) та інші, зокрема на: 1. охорону здоров'я та раціональне використання водних ресурсів; 2. охорону атмосферного повітря, збереження озонового шару і клімату; 3. охорони навколишнього середовища від забруднення відходами виробництва; 4. охорону здоров'я та раціональне використання земель; 5. екологічне нормування, екологічну експертизу й екологічну паспортизацію; 6. екологічну сертифікацію, екологічний аудит екологічний страхування; Відповідно до законодавством підприємства представляють звіт до органів статистики у межах даної форми. Зазначений форми базуються на системі первинного обліку у сфері охорони навколишнього середовища для підприємства. У межах комплексного екологічного та економічного обліку розглядаються інвестиції в основний капітал, пов'язані з охороною довкілля та раціональне використання природних ресурсів. Відомості про інвестиціях у основний капітал, вкладених у охорони навколишнього середовища проживання і раціональне використання природних ресурсів, включають даних про засобах купівля, відтворення й створення нових основних засобів (нове будівництво, реконструкція, модернізація, що призводять до збільшення початкової вартості об'єкта, і навіть вартість придбання машин, устаткування, транспортних засобів, інструменту та інвентарю, багаторічні насадження). Джерелом інформацію про використанні інвестицій, вкладених у охорони навколишнього середовища проживання і раціональне використання природних ресурсів, є форма державної статистичної звітності 1-іс (інвестиції) «Річний звіт про введення на дію об'єктів, основних засобів та використання інвестицій у основний капітал». У ньому відбиваються інвестиції в основний капітал, пов'язані з охороною та раціональне використання водних, земельних, лісових, мінеральних ресурсів, рибних запасів, заповідників, тварин, атмосферного повітря, для будівництва установок (споруд, полігонів) із переробки, знешкодженню, поховання, складуванню відходів виробництва та споживання та інші. 67. Купівля-продаж прав на забруднення навколишнього середовища. Необхідність державного регулювання у сфері охорони навколишнього середовища проживання і природокористування пов'язані з загостренням проблеми екологічної безпеки. Процес виробничої діяльності, і навіть особисте споживання супроводжується значними викидами (різноманітних забруднення, шуми, випромінювання та т.п.) в довкілля (атмосферне повітря, грунт, водна середовище). Гострота й необхідність вирішення екологічних проблем, що у дедалі більшої ступеня набувають глобального характеру усвідомлені сьогодні в усіх країнах світу. На межі1960—1970-х рр. в розвинених країн почався пошук регуляторів у сфері охорони навколишнього середовища. Практично в усіх розвинених країн з'явилися центральні органи, здійснюють керівництво природоохоронної політикою у національному масштабі. Отримала розвиток законодавча діяльність у сфері охорони навколишнього середовища: ухвалені якісь закони і акти, які регламентують норми, процедури природокористування, дають методичних рекомендацій, які декларують природоохоронні принципи. Вони закріплена роль держави у регулюванні природозберігаючої діяльності, визначено правничий та обов'язки природокористувачів. Співробітництво у справі ліквідації наслідків екологічних і техногенних катастроф. Узгодження національної екологічної політики і природоохоронних економічних програм із метою послаблення їхнього можливого негативного впливу на розвиток міжнародних економічних відносин. Об'єднання міжнародних організаційних, фінансових, інтелектуальних зусиль для вирішення глобальних проблем охорони й відтворення екофонду. Координація національних природоохоронних заходів і програм з огляду на екологічну взаємозалежність держав Співробітництво у справі використання та експлуатації природних ресурсів і умов, що належать дo категорії "спільної спадщини людства" (Світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір). Міжнародна кооперація щодо виробництва екотехніки та інших товарів і послуг для охорони довкілля. Спільна розробка екологічно чистих і безпечних технологій та товарів. По-третє, між розвинутими державами, країнами з перехідним типом економіки і країнами, що розвиваються, існують істотні відмінності в рівнях соціально-економічного розвитку, стані навколишнього середовища, а також у державній політиці у сфері природо-охорони, екологічної освіти тощо. Це викликало появу такої форми міжнародних економічних відносин, як екологічний неоколоніалізм. Суть його полягає в тому, що нерідко розвинуті держави цілеспрямовано прагнуть розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок менш розвинутих. Основними напрямами прояву екологічного неоколоніалізму нині є переміщення природомістких та екологонебезпечних виробництв у країни, що розвиваються; вивезення до менш розвинутих країн екологічно шкідливих товарів, споживання яких заборонено на внутрішніх ринках розвинутих держав; транспортування токсичних і радіоактивних відходів до менш розвинутих країн; інтенсивне використання їхніх природних ресурсів розвинутими державами з метою консервації власних природних багатств. Зауважимо, що через подібну екологічну експансію, яка набирає дедалі більшого розмаху, погіршується і без того напружений екологічний стан багатьох країн світу. По-четверте, загальне загострення світової екологічної ситуації, посилення ресурсно-екологічної взаємозалежності держав, значні відмінності у можливостях вирішення національних природоохоронних завдань, відсутність узгоджених екологічних критеріїв і стандартів у міжнародному масштабі, тенденція до впровадження деякими країнами методів екологічного протекціонізму зумовлюють перетворення екологічних проблем на серйозний чинник міжнародних економічних та політичних відносин. Суперечності світо господарських зв'язків у сфері природокористування нерідко призводять до конфліктних ситуацій. Найбільш поширені серед них міжнародні конфлікти зумовлені транскордонним перенесенням забруднень довкілля, спільним використанням транскордонних чи світових природних ресурсів та умов, відмінностями в технологічних способах природокористування, заходах природоохоронної діяльності та стандартах якості навколишнього середовища, економічних методах регулювання природокористування тощо. Водночас розширення міжнародного економічного співробітництва посилює вплив світогосподарських зв'язків на динаміку процесів суспільного виробництва в межах окремих держав. Оскільки суспільне виробництво своїми параметрами (темпами, пропорціями, галузевою та регіональною структурою) істотно впливає на масштаби, характер, склад енергоречовинних потоків між суспільством і природою, то світогосподарські зв'язки набирають значення самостійного чинника формування екологічної ситуації в країнах — учасницях міжнародного економічного обміну. Основними напрямами негативного впливу світогосподарських зв'язків на процеси природокористування і етап навколишнього середовища слід вважати прискорену «дифузію» в масштабах планети результатів науково-технічного прогресу — нових продуктів, технологій, устаткування, в тому числі таких, що становлять загрозу для навколишнього середовища і здоров'я людини; запровадження нових форм виробничих відносин у тих країнах, де ще донедавна домінували господарські уклади з досить узгодженими формами взаємодії суспільства і природи; здебільшого нерівноправний характер економічних взаємовідносин між промислово розвинутими державами та країнами, що розвиваються, який, зрештою, зумовлює загострення екологічних проблем у країнах третього світу; нав'язування економічно відсталим країнам вузької зовнішньоекономічної спеціалізації, переважно ресурсно-сировинної поширення торгівлі зброєю тощо Нейтралізація зазначених процесів може бути досягнута шляхом перебудови світогосподарських зв 'язків на пріоритетних засадах екологічної інтеграції та екологічного імперативу. Міжнародне екологичне зрівноважене економічне співробітництво має стати ефективним інструментом зміцнення екологічної безпеки життєдіяльності людини на планеті, а також вирішення складних соціальних проблем у багатьох країнах світу. 88. Правові основи управління природокористуванням та охороною природи. Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів. В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення .природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу. Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність. Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання планової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого рівня трудящих. Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі. Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем. Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі навколишнього природного середовища. Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою держави. Різні міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в міру своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину державну політику в області охорони навколишнього природного середовища. Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково обгрунтованому поєднанню територіального і галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, належать, з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного господарства, а з другого — е ланками територіально-виробничих комплексів. Тому виникає необхідність правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місцевих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під промислове, транспортне чи житлове будівництво слід виходити не лише з локальних інтересів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних, призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує родючість грунту, зменшує валову продукцію сільського господарства та ін. У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконання, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище. Управлінські функції в області природоохоронної діяльності підприємства повинні сприяти вдосконаленню технології виробництва, ремонтно-експлуатаційних робіт, безаварійної роботи устаткування, виконання планово-попереджувального і поточного ремонту. Контроль включає в себе аналіз технології, лабораторний аналіз, контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень, інформування керівництва про стан навколишнього середовища на підприємстві, дотримання законодавства в цій області. Розрахункова частина Завдання для розрахунку Згідно з результатами контрольних перевірок підприємства міста Рівного зафіксовано реалізація пального таких видів:бензин сумішевий – 3981 т, дизельне біопаливо – 698 т, бензин авіаційний – 498 т. Крім того, в результаті перевірки підприємства, проведеної 10.06.2012 р. виявлено, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, які здійснюються в таких обсягах:органічні речовини – 92,8 т, фосфати – 9,8 т, хлориди – 98 т. Відповідно до перевірки підприємство отримало припис на усунення порушення до 20.07.2012 року. В зазначений термін порушення було усунено. За даний період часу підприємство розмістило на своїй території, згідно дозволу, відходи у таких обсягах: відходи 2 класу – 298 т, при ліміті – 245 т, відходи 3 класу – 198 т, при ліміті – 150 т, люмінесцентні лампи у кількості 698 штук(дозвіл відсутній). Режим роботи підприємства двозмінний. За перший квартал сума збору за реалізацією пального становила 38982 грн., за скиди забруднюючих речовин – 21985 грн. Визначити розмір екологічного податку за забруднення навколишнього середовища за другий квартал і за два квартали разом 2012 року. Результати розрахунку записати в таблицю. Відповідь обґрунтувати. Розв’язок Розрахунок екологічного податку Назва забруднюючої речовини Фактична маса викиду і-тої забруднюючої речовини, т Ставка податку і-тої забруднюючої речовини, грн./т Коригуючі коефіцієнти Загальна сума плати, грн.
Нараховано збору за викиди пересувними джерелами забруднення, усього 286826
1.1.Бензин сумішевий 3981 56
222936
1.2.Дизельне біопаливо 698 58
40484
1.3.Бензин авіаційний 498 47
23406
2. Нараховано збору за скиди у водні об’єкти,усього 57486,9
2.1.Органічні речовини 92,8 321 1,5
44683,2
2.2.Фосфати 9,8 641 1,5
9422,7
2.3.Хлориди 98 23 1,5
3381
3. Нараховано збору за розміщення відходів,усього 42303,6
3.1.Відходи 2 класу, при ліміті 245 т 298 25,5 3,0 1,0 22797
3.2.Відходи 3 класу, при ліміті 150 т 198 6,4 3,0 1,0 3801,6
3.3.люмінесцентні лампи 698 7,5 3,0 1,0 15705
Розмір збору за викиди пересувними джерелами забруднення розраховується за формулою: , де Нбі – ставка податку за 1 тонни і-того пального, грн./т; Мфі – маса фактичного реалізованого і-того пального,т. Розмір екологічного податку за скиди забруднюючих речовин у поверхневі води розраховується за формулою: , де Нбі – ставка податку за скидання 1 т і-тої забруднюючої речовини, грн./т; Млі – об’єм скиду і-тої забруднюючої речовини, т; Ко – коефіцієнт , що дорівнює 1,5 і застосовується у разі скидання забруднюючих речовин у ставки і озера(в іншому випадку коефіцієнт дорівнює 1). Визначення екологічного податку за розміщення відходів у навколишньому середовищі проводиться за формулою: , де Км – коефіцієнт, що враховує розташування зони розміщення відходів; Ко – коефіцієнт, що враховує обладнання місця розміщення відходів; Нni – ставка податку за розміщення 1 т відходів і-го виду, грн./т; Mлі – об’єм відходів і-того виду в тоннах(т). Загальна сума екологічного податку – ЕП (у гривнях), яка підлягає сплаті визначається платниками екологічного податку за формулою: ЕП = Пат + Пв + Прв ЕП = 286826 + 57486,9 + 42303,6 = 386616,5 грн. Загальна сума екологічного податку за два квартали разом становить: 386616,5 + 38982 + 21985 = 447583,5. Список використаної літератури Апостолюк С. О. Охорона навколишнього середовища в лісопромисловому комплексі: Навчальний посібник / С. О. Апостолюк, Р. І. Мацюк, В. М. Сторожук. – Львів.: Афіша, 2001. – 200с. Борейко В. І. Економіка довкілля та природокористування: Навч. посібник / В. І. Борейко. – Рівне: НУВГП, 2011. – 255с. Галушкіна Т. П. Економіка природокористування: Навч. посібник / Т. П. Галушкіна. – Харків: Бурун книга, 2009. – 480с Дубас Р. Г. Економіка природокористування / Р. Г. Дубас. – Київ: МП Леся, 2007. – 448с Макарова Н. С. Економіка природокористування / Н. С. Макарова, Л. Д. Гармідер. Л. В. Михальчук. – Київ.: ЦУЛ, 2007. – 320с. Мельник Л. Г. Екологічна економіка: Підручник / Л. Г. Мельник. – Суми.: Університецька книга, 2006. – 368с. Якимчук А. Ю. Економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. / А. Ю. Якимчук, А. Л. Черній. – Рівне: НУВГП, 2010.
