1.Показники еколого - економічної ефективності природокористування Обираючи варіанти проектів і напрямів екологізації економіки, необхідно мати критерій - який проект, варіант чи напрям кращий. Проект слід реалізувати, якщо він економічно ефективний, і, навпаки, якщо проект неефективний, то його треба відхилити. Звичайно, економічна оцінка екологічних функцій, природних об'єктів тощо - справа надзвичайно складна й інколи неможлива. Однак, на жаль, засоби (будь-які витрати, інвестиції) завжди і при будь-якій економічній системі дефіцитні і тому необхідно робити обмежений вибір між великим числом варіантів вирішення питання. В економіці механізмом такого вибору служить співставлення витрат і вигод (результатів) у грошовому еквіваленті або визначення еколого-економічної ефективності проекту чи програми. Такий підхід одержав назву "витрати-вигоди". Таким чином, еколого-економічну ефективність необхідно визначати для найкращого використання обмежених ресурсів. Еколого-економічну ефективність також часто визначають як співвідношення витрат і ефекту, який відображає вартісний приріст вигод у результаті реалізації проекту. В нашій країні в теоретичних дослідженнях і в конкретній практиці широко використовувалися різні методики визначення економічної ефективності капітальних вкладень, в тому числі - в природоохоронні заходи. Як витрати брався показник капітальних вкладень, який співставлявся з ефектом від цих витрат. Одержаний в результаті ділення коефіцієнт співставлявся з нормативним коефіцієнтом, на основі чого робився висновок про ефективність чи неефективність проекту. Необхідно розрізняти ефект і ефективність. Очевидно, що треба співставляти потенційний ефект із витратами, що його обумовили, тобто враховувати ефективність. Одержання великого ефекту може вимагати величезних витрат, що зробить проект економічно неефективним. У своєму житті ми постійно співставляємо свої витрати і вигоди, які від цих витрат одержуємо (результати, ефекти). Вигодою можуть бути різноманітні результати. Якщо покласти гроші в банк, то через деякий час їх можна повернути з додатковим доходом (відсотками). Можна купити ділянку землі, побудувати на ній дачний будинок і, якщо ви забажаєте відпочивати на морі, а не на дачі, продати свою дачу і одержати дохід. Загальним правилом для нормального економічного вирішення є перевищення потенційної вигоди (В) над витратами (С): В-С >0 (1) і чим більшою буде ця різниця, тим вигідніше в економічному розумінні вкладення ваших коштів. Наприклад, можна продати дачу вигідно чи невигідно. В останньому випадку ваші витрати на будівництво виявляться більшими, ніж одержані в результаті продажу кошти (гроші). Формула проста і дійова для "одноманітної" ситуації, обмеженого відрізка часу, наприклад, року, коли не враховуються інфляція. Все стає складнішим, коли розглядається багаторічний проект. Тут виникає необхідність співставляти сучасні витрати і вигоди та майбутні витрати і вигоди, тобто проблема приведення різночасових економічних величин до співставлюваного вигляду. Більш того, причини, що зумовили необхідність такого приведення, такі: існування тимчасових переваг у споживачів (внаслідок чого блага сучасні оцінюються, як правило, вище благ майбутнього); наявність альтернативної вартості капіталу (завдяки чому сума грошей, вкладена в капітал, являє собою більшу цінність, ніж та ж сума, скажімо, через рік, оскільки вона може бути інвестована і повернеться з відсотками). Приведення різночасових економічних параметрів (витрат, результатів) до співставлюваного вигляду здійснюється за допомогою спеціальної процедури, яка одержала назву дисконтування. Дисконтування дозволяє привести майбутні вартості (В) до сучасної вартості (РУ) за формулою: PV= B t (1+r) t , (2) де г - коефіцієнт дисконтування; і - роки. Такий підхід придатний і для порівняння витрат і вигод у часі. Теперішні витрати і вигоди більші, ніж їх аналогічні величини в наступні роки. З урахуванням фактору часу співвідношення можуть бути записані в такому вигляді: ??????= ??=0 ?? ?? ??? ?? ?? (1+??) ?? (3) Дане співвідношення дозволяє порівнювати змінні в часі витрати і результати (вигоди). В економіці це співвідношення широко розповсюджене і воно відоме як чиста (приведена) сучасна вартість (ТЧРУ). У випадку, коли показник чистої (приведеної) вартості більше 0, проект або програма вважаються ефективними і їх доцільно реалізувати. Іншими словами, з урахуванням фактора часу сумарні вигоди повинні перевищувати сумарні витрати. Різниця між вигодами і витратами часто визначається як прибуток або ефект від реалізації проекту (програми). І для ефективності проекту необхідна позитивна сума приведених прибутків (ефектів). Розглянемо простий приклад необхідності дисконтування витрат і вигод у часі. Нехай термін дії певного проекту 5 років. Коефіцієнт дисконтування дорівнює 0,1. Тоді витрати, вигоди і прибуток запишемо в таблицю таким чином: Таблиця 1 Роки 1 2 _ 3 3 4 5
Витрати 30 10 0 0 0
Вигоди 0 5 15 15 15
Прибуток -30 -5 15 15 15
Очевидно, якщо діяти "прямо" і сумувати вигоди і витрати за роками, ігноруючи фактор дисконтування, то проект вигідний і ефективний: прибуток складе 10 (50-40), і він більший 0. Однак, якщо робити розрахунки на основі формули (3) з урахуванням фактора часу, то прийдемо до протилежного результату: прибуток буде від'ємний (-0,5), що означає неефективність проекту і недоцільність його реалізації. Високий прибуток у майбутньому не зміг компенсувати витрати перших років проекту: наочний приклад того, як "майбутні" гроші при приведенні їх до теперішнього моменту виявляються меншими "сучасних". Визначення ціни і оцінка природних ресурсів є необхідною, але складною в економічному плані справою. Адекватне врахування ціни (оцінки) природних ресурсів у проекті, одержане в результаті реалізації проекту вигод, витрат і збитків, суттєво впливає на вирішення питання про ступінь ефективності проекту. Співвідношення (3) у неявному вигляді включає екологічну інформацію у вигляді екологічних вигод і екологічних витрат. Відділимо окремо екологічну складову як суму екологічних витрат і екологічних вигод. Екологічна складова може бути як додатньою (проект дає великий природоохоронний ефект), так і від'ємною (реалізація проекту пов'язана із значним екологічним збитком). Тоді формула (3) перетворюється в: NVP= ??=0 ?? ?? ??? ?? ?? ± ?? ?? (1+??) ?? , (4) Співвідношення (4) є основним для визначення еколого-економічної ефективності природокористування з урахуванням екологічної складової і фактора часу. Проект чи програма економічно ефективні, якщо чиста сучасна вартість в (4) більше 0. Для визначення доцільності проекту (програми) часто використовуються і два інших критерії: внутрішньої ставки рентабельності (ІЯЯ) і відношення вигод до витрат (ВСЯ). Величина внутрішньої ставки рентабельності еквівалентна дисконтній ставці (г), при якій поточне значення вигод буде дорівнювати величині витрат (5): IRR= ??=0 ?? ?? ??? ?? ?? (1+??) ?? =0 , (5) Формула відношення вигод до витрат є похідною від формули чистої сучасної вартості (4): BCR= ??=0 ?? B t (1+r) t ??=0 ?? C t (1+r) t , (6) При ВСК > 1 дисконтовані вигоди більші дисконтованих витрат. Це означає, що проект чи програма буде прибутковим і має сенс його реалізувати. При ВСК < 1 проект буде збитковим. Застосування традиційних прийомів дисконтування при позитивних аспектах має і суттєві проблеми. Основні з них такі: При використанні дисконтування занижується навіть суттєвий збиток, нанесений навколишньому природному середовищу, якщо він припадає на віддалений проміжок часу в майбутньому. Якщо, скажімо, вірогідний збиток від будівництва сховища для радіоактивних відходів складе 1000 млн. гри., але ця небезпека може реалізуватися через 100 років, то сьогоднішня оцінка цієї загрози складе (при ставці дисконту 0,08) лише 0,45 млн. грн. У випадку виявлення ефектів від довготермінового проекту (наприклад ефекту від посадки лісу через 50-70 років) дисконтування знизить сьогоденну цінність цих результатів і буде перешкоджати ухваленню подібних проектів. Дисконтування, особливо при високій ставці дисконту, стимулює і прискорює розробку (видобуток, експлуатацію) як відновлюваних, так і невідновлюваних природних ресурсів (корисних копалин), створюючи загрозу їх повного виснаження. Великий вплив на вибір і прийняття проектних рішень має ставка дисконту. Чим вона вища, тим у більшій мірі тягар витрат лягає на прийдешні покоління, а результати присвоюють теперішні. Задача обгрунтування ставки дисконту з метою адекватного включення екологічних параметрів в аналіз "витрат-вигод" протягом довгого часу є об'єктом гострих дискусій серед спеціалістів. Щодо практичного застосування підходів, то в багатьох країнах виходять із необхідності нормативного завдання ставки дисконтування. Так, у США для природоохоронних проектів рекомендовані ставки дисконту від 2 до 10 %. У нашій країні при оцінці довготермінових проектів пропонується ставка дисконту від 2 до 3 %. Однак це не означає можливості довільного встановлення ставок дисконту. Слід враховувати, що при прийнятті пропозиції про встановлення мінімальної (аж до нульової чи навіть від'ємної) ставки дисконту при оцінюванні довготермінових, у тому числі державних, інвестицій виникає загроза відмови від ефективних проектів на користь короткотермінових і неефективних (у тому числі спонсорованих державою). Результатом подібних рішень буде підрив загальних принципів економічної раціональності аж до повного занепаду інвестиційного ринку. Особливо небезпечна реалізація пропозицій про зниження ставки дисконту в країнах, що розвиваються, які відчувають постійний дефіцит інвестиційних ресурсів. їх наслідком буде реалізація капіталоємких варіантів, для яких характерні незначні залучення трудових ресурсів і суттєвий тиск на природу. В умовах величезної природоємкості економіки, існування значних витрат різних видів ресурсів, сировини, продукції важливим принципом сучасної політики інвестицій в економіку повинен стати принцип ''інвестування в максимальній близькості від стадії споживання". Вкладення коштів на стадіях, близьких до споживання, фактично "відсікає" або мінімізує витрати на початкових етапах виробництва. Цього можна досягнути за рахунок комплексного і ефективного використання первинної природної сировини. Такий комплексний інвестиційний підхід до економічного розвитку дозволить набагато швидше і зі значно меншими витратами збільшити споживання багатьох видів продукції. 2. Земельний кадастр і земельний кодекс, їх призначення, структура і зміст Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1991. -' № 41. -Ст. 546. Із змінам, внесеними згідно із законами: № 3180-ХІІ від 05.05.93 // ВВР. - 1993. - № 26. - Ст. 277; № 81/96-ВР від 06.03.96 // ВВР. - 1996. - № 15.- Ст. 70; № 650/97-ВР від 19.11.97 // ВВР. - 1998. - № 11-12. - Ст. 41; М 186/98-ВР від 05.03.98 // ВВР. - 1998. - № 34. - Ст. 230; № 783-ХІУ від 30.06.99 // ВВР. - 1999. - № 34. - Ст. 274; № 934-ХІУ від 14.07.99 // ВВР. - 1999. - № 38. - Ст. 338. (Закон діяв до 01.01.2002 року); № 1287-ХІУ від 14.12.99 // ВВР. - 2000. - № 4. - Ст. 26; № 1288-ХІУ від 14.12.99 // ВВР. - 2000. - № 5. - Ст. 34; № 1642-Ш від 06.04.2000 // ВВР. - 2000. - М 27. - Ст. 213; № 1807-111 від 08.06.2000 // ВВР. - 2000. - № 38. - Ст. 318; № 2556-1II від 21.06.2001 // ВВР. - 2001. - № 48. - Ст. 252; № ЗОЗЗ-ІІІ від 07.02.2002 // ВВР. - 2002. - № 26. - Ст. 176; № 198-ІУ від 24.10.2002 // ВВР. - 2002. - № 50. - Ст. 366; № 254-ІУ від 28.11.2002 // ВВР. - 2003. - № 4. - Ст. 31; № 380-ІУ від 26.12.2002 // ВВР. - 2003. - № 10-11. ~ Ст. 86; № 762-ІУ від 15.05.2003 // ВВР. - 2003. - № ЗО. - Ст. 247; Л? 824-ІУ від 22.05.2003 // ВВР. - 2003. - № 35. - Ст. 269; № 1122-ІУ від 11.07.2003 // ВВР. - 2004. - № 7. - Ст. 58; № 1344-ІУ від 27.11.2003 // ВВР. - 2004. - № 17-18. - Ст. 250; № 1863-ІУ від 24.06.2004 // ВВР. - 2004. - № 45. - Ст. 501; № 2285-ІУ від 23.12.2004 // ВВР. - 2005. - № 7-8. - Ст. 162; № 2505-ІУ від 25.03.2005 // ВВР. - 2005. - № 17.- № .18-19. -Ст. 267; № 2637-ІУ від 02.06.2005 // ВВР. - 2005. - № 27. - Ст. 362; № 3235-ІУ від 20.12.2005 // ВВР. - 2006. - М 9.- № 10-11.-Ст. 96; № 3421-IV від 09.02.2006 // ВВР. - 2006. - М 22. - Ст. 199; № 489-У від 19.12.2006. Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Завдання законодавства про охорону навколишнього природного середовища Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє: природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. Стаття 2. Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Стаття 3. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є: а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій; д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; є) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища; є) обов'язковість екологічної експертизи; ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду; з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської таіншої діяльності на навколишнє природне середовище; и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності; і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку; й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища; к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва. Стаття 4. Право власності на природні ресурси Природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами республіки. У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Повновладдя народу України в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо, шляхом проведення референдумів, так і через республіканські органи державної влади відповідно до законодавства України. Від імені народу України право розпорядження природними ресурсами здійснює Верховна Рада України. Стаття 5. Об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в народному господарстві в даний період (земля, чадра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей. Стаття 6. Державні цільові та інші екологічні програми З метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності України по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і приймаються державні цільові, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні програми. Порядок розробки державних цільових екологічних програм визначається Кабінетом Міністрів України. Центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування під час розробки екологічних програм залучають громадськість до їх підготовки шляхом оприлюднення проектів екологічних програм для їх вивчення громадянами, підготовки громадськістю зауважень та пропозицій щодо запропонованих проектів, проведення публічних слухань стосовно екологічних програм. Стаття 7. Освіта і виховання в галузі охорони навколишнього природного середовища Підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спеціалістів забезпечуються загальною обов'язковою комплексною освітою та вихованням в галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, в системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Екологічні знання є обов'язковою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів та призводить до впливу на стан навколишнього природного середовища. Спеціально визначені вищі та професійні навчальні заклади здійснюють підготовку спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням суспільних потреб. Стаття 8. Наукові дослідження В Україні проводяться систематичні комплексні наукові дослідження навколишнього природного середовища та природних ресурсів з метою розробки наукових основ їх охорони та раціонального використання, забезпечення екологічної безпеки. Координацію та узагальнення результатів цих досліджень здійснюють Академія наук України та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. РОЗДІЛ II ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН Стаття 9. Екологічні права громадян України Кожний громадянин України має право на: а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище; б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань; в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; Додаток 5 Земельний кодекс України Відомості Верховної Ради. - 2002. - ЛР> 3-4. - Ст. 27. Із змінами, внесеними згідно із законами: № 2905-ПІ від 20.12.2001 // ВВР. - 2002. №¦ 12-13. - Ст. 92; № 675-ГУ від 03.04.2003 // ВВР. - 2003. - № 2Н. Ст. 213; № 762-ІУ від 15.05.2003 // ВВР. - 2003. - ЛР ЗО. Ст. 247; № 898-ІУ від 05.06.2003 // ВВР. - 2003. - № 38. Ст. 313; № 1103-ІУ від 10.07.2003 // ВВР. - 2004. - >'< 7. Ст. 4Н; № 1119-ІУ від 11.07.2003 // ВВР. - 2004. - Л» 7. Ст. 57; № 1158-ІУ від 11.09.2003 // ВВР. - 2004. - М- 8. Ст. 67; № 1344-ТУ від 27.11.2003 // ВВР. - 2004. - № 1 7-18. Ст. 250; № 1626 ГУ від 18.03.2004 // ВВР. - 2004. - № 26. Ст. 361: № 1694-ІУ від 20.04.2004 // ВВР. - 2005. - Л» 4. ~ Ст. 83; № 1709-ІУ від 12.05.2004 // ВВР. - 2004. - М 35. - Ст. 116; № 2059 IV від 06.10.2004 // ВВР. - 2005. - № 2. - Ст. 25; № 2229 ТУ від 14.12.2004 // ВВР. - 2005. - Л« 1. Ст. 103; № 3235-ІУ від 20.12.2005 // ВВР. - 2006. - Л- 9. .Лл' 10 II. Ст. 96; № 3415-ІУ від 09.02.2006 // ВВР. - 2006. Л- 26. Ст. ЗОН (Щодо визнання неконституційними окремих положені, <)ин. рішення Конституційного Суду № 5рп/20(ІГ> «і<> '!:'..()!> 3005. № 3404-ІУ від 08.02.2006 // ВВР. - 2006. .¥¦ 21. Сіп. 170 ) Глава 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Земля — основне національне багатство Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Стаття 2. Земельні відносини Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Стаття 3. Регулювання земельних відносин Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Стаття 5. Принципи земельного законодавства Земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян,юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодоволодіння, користування і розпорядження землею, крім випадків,передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорониземель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки. Макарова 7.3. Класифікація збитків та їх характеристика Відвернутий збиток - це розмір тих втрат суспільства,; ких удалося уникнути в результаті цілеспрямованого поліпшення якості навколишнього природного середовища. Загалом під збитками розуміють можливі або фактичні втрати, які виникають у результаті яких-небудь подій чи явищ, зокрема, як негативні зміни у природному середовищі внаслідок антропогенного впливу. Розрізняють такі види збитків (рис. 7.1): економічні; екологічні; еколого-економічні; соціальні; соціально-економічні; психологічні; морально-етичні; естетичні. 166 ВИДИ ЗБИТКІВ
Економічні Екологічні
Естетичні
Соціальні
Психологічні
Морально-етичні
Еколого-. економічні
Соціально-економічні
Рис. 7.1. Види збитків від порушення екології навколишнього середовища Під економічним збитком, завданим навколишньому середовищу, необхідно розуміти виражені у вартісній формі фактичні або можливі втрати, заподіяні господарству, суспільству, чи додаткові витрати на компенсацію такої шкоди. Екологічні збитки - це необоротне руйнування унікальних екосистем, зникнення різноманітних видів тварин і рослин, генетичні зміни в біосфері. Еколого-економічні збитки - це поєднання економічних та екологічних збитків, коли є можливість конкретно підрахувати екологічні втрати у грошовому виразі, дати їм економічну оцінку. Оскільки екологічний збиток - це зміна корисності навколишнього середовища внаслідок його забруднення, то такий збиток можна оцінити як витрати суспільства, пов'язані зі змінами навколишнього середовища. Екологічний збиток складається з таких витрат: додаткові витрати суспільства, пов'язані із змінами в навколишньому середовищі; витрати на повернення навколишнього середовища до колишнього стану; додаткові витрати майбутнього суспільства на відновлення втраченої частини дефіцитних природних ресурсів. Збитки суспільства від забруднення навколишнього середовища позначаються на діяльності окремих об'єктів, а саме: об'єктах житлово-комунального й промислового господарства; сільськогосподарських угіддях; водних ресурсах; лісових ресурсах; Також негативного впливу від забруднення навколишнього середовища зазнає населення. Вплив на кожен об'єкт аналізується і враховуються елементи додаткових витрат (табл. 7.1). 167 Таблиця 7.1 Елементи додаткових витрат через забруднення навколишнього природного середовища Об'єкти впливу Елементи додаткових витрат
Населення Медичне обслуговування, оплата відпусток на лікування, компенсація невиходу на роботу, страхування життя людей, транспортні витрати на доставку в безпечні зони
Житлово-комунальне господарство Ремонт і утримання будинків, прибирання територій, знос робочого одягу, утримання зелених насаджень, знос транспорту, ремонт та обслуговування металоко-нструкцій
Сільськогосподарські угіддя Втрати (потенційно можливого) врожаю, транспортні витрати на доставку врожаю
Водні ресурси Збитки (потенційно можливого) вилову риби; забезпечення населення водою
Лісові ресурси Збитки продуктивності лісу (деревина, ягоди, трави, гриби тощо), гасіння пожеж
До соціальних збитків належать патологічні зміни в організмі людей. Коли з певною точністю у вартісних одиницях можна вимірювати соціальні збитки, вони називаються соціально-економічними. До них належать: - втрати внаслідок міграції населення, викликаної різким погіршенням навколишнього середовища, наприклад, відселення людей з території, де є небезпека сходу лавин чи затоплення, скажімо в районі Карпат; -додаткові витрати на охорону здоров'я, соціальне забезпечення і відпочинок у зв'язку із збільшенням захворювань серед людей, наприклад, усіх категорій населення, що одержали статус чорнобильця; -витрати на збереження місцевих рекреаційних ресурсів, наприклад, Кримського узбережжя Чорного моря. Моральний збиток - це збиток від незадоволення людей якістю навколишнього природного середовища. Він поділяється на два різновиди: психологічний і морально-етичний. Естетичний збиток узагалі не можна будь-яким чином оцінити, це збиток від деградації ландшафтів. Через багатоманітність збитків, які завдаються людям, суспільству, природі (досить часто вони викликаються марнотратством у природокористуванні), визначити їх розмір неможливо. Тому залежно від цілей дослідження, яке проводиться, і особливостей аспекту, що розглядається, збиток щодо природи виражають за допомогою вартісних, натуральних і умовно-бальних показників. 168 7.4. Механізм формування економічного збитку З найбільшою достовірністю оцінці та обліку піддається економічний збиток, під яким розуміють виражені у грошовій формі можливі або фактичні втрати природних ресурсів і негативні зміни у природному середовищі, що відбуваються в результаті активної діяльності людини, а також трудові й матеріальні витрати, необхідні для ліквідації антропогенних наслідків. Існує велика кількість різновидів економічних збитків: втрата сировинних матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів при їх добуванні, збагаченні й споживанні; недоодержання промислової та сільськогосподарської продукції від погіршення якості землі і природних ресурсів, кліматичних умов тощо; від зниження продуктивності праці та невиходу на роботу при захворюванні з екологічних причин; витрати на ліквідацію наслідків забруднення, нераціонального природокористування, на відбудову зруйнованих екосистем і підтримку в них рівноваги; витрати на ремонт і відбудову будівель і споруд або будування нових замість зруйнованих чи пошкоджених. Економічні збитки можуть бути прямими й непрямими (побічними). Прямі економічні збитки — безпосередні втрати природного середовища чи виду природного ресурсу та витрати на ліквідацію негативних наслідків у вартісних одиницях. До прямих економічних збитків можна віднести закриття родовищ корисних копалин через їх вичерпання, втрата того чи іншого природного ресурсу, вирощування лісів на місцях знищених, у зв'язку із забрудненням водних ресурсів треба додатково їх. очищувати перед використанням. Непрямі - відображення у вартісних показниках опосередкованих збитків та втрат, які викликані погіршенням навколишнього природного середовища. Непрямі економічні збитки виникають у вигляді погіршення здоров'я населення та скорочення тривалості життя українців, зменшення врожайності рослин унаслідок погіршення якості сільськогосподарських земель. Формування економічних збитків можна розглядати на двох рівнях: - у джерелах викидів - як додаткові витрати на запобігання негативним наслідкам; - на об'єктах - як втрати, збитки чи негативні зміни. Для проведення розрахунків певної економічної ефективності треба вміти визначати економічні збитки з обчисленням усіх витрат і необхідним ступенем точності. Це може бути досягнуто при повному обліку усіх факторів, від яких залежить величина збитку (рис. 7.2). До таких факторів належать: -фактори впливу - характеризують ступінь забруднення навколишнього природного середовища; фактори сприйняття - характеризують кількість об'єктів, на які поширюється негативний вплив забруднення; фактори стану, вони характеризуються за допомогою нормативних економічних показників, що відображають збитки. 169
