МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Інститут економіки і менеджменту
Реферат на тему:
«Пріоритетні напрями розвитку сільського господарства»

Першочерговість уваги до аграрного сектору зумовлюється незамінністю сільськогосподарської продукції та продовольства в життєдіяльності людини і суспільства, його винятковою соціальною значимістю.
Аграрний сектор України з його базовою складовою, сільським господарством є системо утворюючим в національній економіці, що формує фактори збереження суверенності держави – продовольчу та у визначених межах економічну, екологічну та енергетичну безпеку держави, забезпечує розвиток технологічно пов’язаних галузей національної економіки, утворює ринок сільськогосподарської продукції та продовольства. Український аграрний сектор з потенціалом виробництва, що значно перевищує потреби внутрішнього ринку, є ланкою, що на даному етапі може стати локомотивом розвитку національної економіки, дати імпульс інвестиційному, технологічному та соціальному піднесенню у державі.
У сучасному глобалізованому світі місце та роль України залежить від її здатності ефективно реалізувати свої об‘єктивні переваги природно-ресурсного потенціалу у світовому розподілу праці та у міжнародній конкурентній боротьбі, забезпечивши участь у вирішенні світових продовольчої, енергетичної та екологічної проблем на основі взаємовигідних партнерських відносин.
Стратегія розвитку аграрного сектору України спрямована на формування ефективного, ресурсозберігаючого, еко-безпечного, соціально спрямованого, наукоємного сектору економіки держави, здатного задовольнити потреби внутрішнього ринку та забезпечити провідні позиції на світовому ринку сільськогосподарської продукції та продовольства. Стратегія поширюється на сільське, рибне та лісове господарство, переробку сільськогосподарських продуктів, харчову промисловість, сільськогосподарське машинобудування, аграрну освіту та науку, соціальні питання і передбачає системне вирішення ключових проблем аграрного сектору економіки України. Стратегія визначає місію, мету, стратегічні цілі, принципи організації та стратегічні імперативи розвитку аграрного сектору, пріоритетні напрями досягнення стратегічних цілей, відповідно до яких буде здійснюватись державна політика щодо нормативно- правового та фінансово-економічного регулювання розвитку 4 аграрного сектору.
Стратегія розроблена на основі та з урахуванням положень Конституції України, Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» та інших законодавчих та нормативно-правових актів, відповідно до яких здійснюється діяльність в аграрному секторі, гарантуються рівні права суб'єктів господарювання, визначаються раціональні норми споживання харчових продуктів та показники досягнення продовольчої безпеки держави, реалізуються державні програми в сфері розвитку аграрного сектору, зокрема Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року, Державна цільова економічна програми розвитку рибного господарства України на 2012-2016 роки, національні проекти «Відроджене скотарство», «Зерно України», «Зелені ринки». Реалізація Стратегії передбачає консолідацію зусиль усіх гілок державної влади, органів місцевого самоврядування та господарюючих суб‘єктів аграрного та суміжних секторів економіки. В процесі реалізації Стратегії ключові показники, заходи програм та механізми їх впровадження можуть за необхідності уточнюватись з урахуванням стану та тенденцій розвитку аграрного сектору в Україні та світі.
Ключові проблеми розвитку аграрного сектору економіки України:
низька конкурентоспроможність, у тому числі висока собівартість, сільськогосподарської продукції та продовольства національного виробництва на внутрішньому та зовнішньому ринках;
непоширеність висококонкурентних та інноваційних технологій, адаптованих до потреб та економічних можливостей виробництва, низький рівень інноваційності в аграрному секторі, низькі темпи техніко-технологічної модернізації та, як наслідок, низька продуктивність праці;
відсутність ефективної системи впровадження наукових розробок в агропромислове виробництво;
зростання вартості не відновлювальних природних ресурсів для сільськогосподарського виробництва;
низька або неналежна якість окремих видів сільськогосподарської сировини та харчових продуктів;
не включення земель сільськогосподарського призначення у економічний оборот, обмеження можливостей довгострокового інвестування в розвиток сільськогосподарського виробництва та звуженість застосування існуючих механізмів використання речових прав на землі сільськогосподарського призначення;
відсутність моніторингу ґрунтів, з метою збереження їх родючості, управління якістю та раціонального використання;
недостатньо розвинена інфраструктура ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, недосконалість каналів та умов просування сільськогосподарської продукції та продовольства на міжнародний ринок;
недосконалість діючої системи інформаційно-аналітичного забезпечення розвитку галузі та її невідповідність сучасним потребам системи управління аграрним сектором;
галузева незбалансованість сільського господарства, суттєве переважання у виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції або великих, або дрібних товаровиробників;
недостатня спеціалізація природних зон щодо виробництва окремих видів продукції;
слабка матеріально-технічна база селекційно-насінницького комплексу, наукових установ та їх дослідних господарств;
позиціонування на ринку в якості товарної продукції – сільськогосподарської продукції, яка вироблялась для власного споживання;
недосконалість критеріїв надання державної підтримки, які не в повній мірі враховують особливості технології виробництва продукції рослинництва та тваринництва за природно-кліматичними зонами та регіонами, агроекологічні вимоги до виробничо-господарського процесу, інноваційність технологій, показники економічної ефективності виробництва та соціальну відповідальність бізнесу;
слабка інвестиційна спроможність держави та переважної більшості суб’єктів господарювання аграрного сектору, недостатність власних обігових та доступних кредитних фінансових ресурсів у сільськогосподарських виробників для покриття розриву в часі між потребою у коштах та часом сприятливих цін реалізації продукції;
недостатнє матеріальне стимулювання працівників аграрного сектору;
дефіцит висококваліфікованих кадрів, недосконала система прогнозування потреби у кваліфікованих робітничих кадрах та фахівцях з вищою освітою;
низький попит населення на продукцію сільського господарства та продовольство через низьку платоспроможність;
низька якість життя сільського населення порівняно з міським, знецінення робочої сили в аграрному секторі, мотиваційне відставання заробітної плати в галузі відносно інших галузей народного господарства, відтак втрата працюючими інтересу до ефективної праці та отримання стабільних і достатніх доходів за місцем проживання;
високий рівень само зайнятості селян, звуження сфера прикладання праці, ріст безробіття економічно активного населення на селі, втрата інтелектуального потенціалу села;
поглиблення демографічної кризи в сільській місцевості.
Вирішальним значенням об’єктивного функціонування аграрного сектору економіки України є здатність системи управління не тільки вирішувати ключові проблеми аграрного сектору, а й нівелювати негативні прояви об’єктивних за характером та специфічних для аграрного сектору чинників, а саме:
суперечливість економічних інтересів виробників та соціальних інтересів споживачів сільськогосподарської продукції та продовольства;
неможливість оперативного реагування виробників сільськогосподарської сировини на зміну обсягів попиту споживачів в силу сезонного та тривалого в часі процесу агровиробництва;
організаційна розрізненість сільськогосподарських виробників та складність у виробленні консолідованої позиції у захисті своїх інтересів порівняно із споживачами сільськогосподарської продукції – підприємствами переробної та харчової промисловості;
територіальна розосередженість сільськогосподарських виробників, що визначає вплив зональних природно-кліматичних умов на формування економічних результатів діяльності;
економічна нерівність функціонування різних за розмірами сільськогосподарських товаровиробників.
Місія аграрного сектору – стабільне забезпечення населення країни якісним, безпечним, доступним продовольством, створення економічної бази для сталого розвитку сільських територій та активна участь у вирішенні світової проблеми голоду.
Мета – створення умов для ефективного розвитку аграрного сектору у стратегічних пріоритетних напрямах, які передбачають єдність економічних, соціальних та екологічних інтересів суспільства, підвищення ефективності та конкурентоспроможності сільськогосподарських товаровиробників, збільшення випуску продукції АПК і підвищення якості життя населення України.
Стратегічні цілі:
продовольча безпека держави, стабільність національного ринку продукції сільського господарства та продовольства;
висока конкурентоспроможність продукції, продуктивність галузей, ефективність виробництва і ринків;
збереження довкілля, відродження, охорону та підвищення родючості ґрунту;
провідні позиції України у постачанні продовольства та продукції сільського господарства на світовий ринок;
забезпечення за рахунок експорту критичного імпорту;
соціальний розвиток села, стійка мотивація до соціальної відповідальності бізнесу в аграрному секторі;
формування середнього класу в сільській місцевості;
зменшення техногенного навантаження аграрного сектору на довкілля, раціональне використання та збереження земельних ресурсів.
На даному етапі розвитку аграрного сектору України необхідно забезпечити зміну стереотипів взаємодії громадських, підприємницьких та державних інститутів аграрного сектору, забезпечивши дотримання стратегічних імперативів:
збалансованість за економічними, соціальними та екологічними критеріями будь-яких рішень щодо розвитку аграрного сектору;
екологічний імператив, спрямований на відтворення, охорону та підвищення родючості ґрунту;
партнерство між державою, бізнесом та громадами, компроміс інтересів та взаємна відповідальність: держава є послідовною та відповідальною у своїх діях перед бізнесом та громадами, бізнес – перед державою та громадами, громади – перед державою та суспільством;
результати функціонування аграрного сектору безпосередньо залежать від діяльності суб’єктів господарювання; держава створює прозорі прогнозовані та передбачувані на тривалий час умови і стимули діяльності суб’єктам господарювання у визначених національними інтересами напрямах;
держава надає перевагу у підтримці суб’єктам підприємницької діяльності, які поєднують право на землю з працею на ній, економічні інтереси зі соціальною свідомістю;
держава гармонізує інтереси малого, середнього та великого бізнесу, протидіє формуванню монопольних структур в аграрному виробництві;
держава стимулює застосовувати найкращі за технологічністю, продуктивністю та енергоефективністю засоби виробництва, незалежно від країни їх походження, знижувати питому вагу не відновлювальних природних ресурсів у структурі собівартості продукції;
основним критерієм державної підтримки в Україні виробництва засобів виробництва аграрного сектору є позитивна динаміка їх конкурентоспроможності та перспектива досягнення світового рівня;
синергія науки, освіти та практики: підпорядкування розвитку науки та освіти потребам та цілям виробництва сільськогосподарської продукції та продовольства;
сприяння підвищенню рівня зайнятості висококваліфікованих фахівців, які займаються науковою та (або) науково-технічною діяльністю в агропромисловому комплексі.
Принципи організації розвитку аграрного сектору економіки України:
пріоритетність аграрного сектору у загальнодержавній економічній політиці;
пріоритетність інтересів сільськогосподарського товаровиробника в державній аграрній політиці;
збалансування задоволення потреб внутрішнього ринку та доходів від зовнішньоекономічної торгівлі;
збалансування переваг від транснаціоналізації та вимог збереження національної економічної та продовольчої незалежності;
взаємопов’язане застосування суттєво відмінних між собою механізмів стратегічного управління розвитком аграрного сектору та короткострокового регулювання ринків сільськогосподарської продукції та продовольства, в першу чергу – при врівноваженні попиту та пропозиції на внутрішньому ринку;
визначення «точок зростання» аграрного сектору (експорто- ефективних галузей та продуктів) та «критичних точок» (продуктів та галузей, за продуктами яких не забезпечується продовольча безпека);
фокусування державної підтримки на визначених «точках зростання» та «критичних точках»;
стимулювання підвищення ефективності виробництва шляхом зміщення акцентів у наданні державної підтримки від прямого фінансування до механізмів фінансування на поворотній основі;
збереження і відтворення основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції ґрунту;
пріоритетність кооперації, кластерних форм регіонального співробітництва та саморегулювання в аграрному секторі;
недопущення стимулювання розвитку суміжних галузей за рахунок інтересів сільськогосподарського виробника, стимулювання розвитку однієї підгалузі сільського господарства за рахунок іншої;
урахування регіональних економічних умов господарювання в сільському господарстві.
Орієнтири реалізації Стратегії
1. Забезпечення вітчизняної пропозиції сільськогосподарської продукції та продовольства відповідно до внутрішніх потреб та вимог продовольчої безпеки:
1.1. Досягнення рівня виробництва сільськогосподарської продукції та продовольства відповідно до внутрішніх потреб та вимог продовольчої безпеки («критичні точки»): м’яса та м’ясопродуктів, молока та молокопродуктів, риби та рибопродуктів, плодів, ягід та винограду, овочів, цукру.
1.2. Утримання обсягів вітчизняної пропозиції на внутрішньому ринку відповідно до вимог продовольчої безпеки щодо продуктів експортоорієнтованих галузей («точок зростання»): зернові, олійні, технічні.
2. Підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва:
2.1. Зниження собівартості сільськогосподарської продукції в залежності від структури виробництва та виду продукції на 3-9% за рахунок збільшення обсягів виробництва при інтенсифікації виробництва у рослинництві та зростанні продуктивності і розширенні виробничої бази у тваринництві та збільшення рибопродуктивності в умовах аквакультури (рибництві):
2.1.1. Збільшення обсягів валової продукції сільського господарства – у 1,4 рази.
2.1.2. Збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва у 1,3 рази, (в т.ч. виробництва зерна – у 1,4 рази), тваринництва – у 1,7 разів (в т.ч. виробництва молока – у 1,8 рази, м’яса ВРХ – у 1,8 рази, м’яса свиней – у 2,2 рази) та рибництва у 1,2 рази.
2.2. Підвищення технологічності та зниження матеріаломісткості сільськогосподарської продукції.
2.2.1. Збільшення частки земель, що обробляються за допомогою технологій нульового або мінімізованого обробітку ґрунту, до двох третин.
2.2.2. Збільшення частки сільськогосподарських підприємств, що діють в сфері інновацій, до 25%. 2.3. Зростання ринкової адаптивності сільськогосподарських товаровиробників.
2.3.1. Збільшення питомої ваги сільськогосподарської продукції, що реалізується за гарантованими та довгостроковими контрактами, у загальному обсязі реалізації до 50%.
2.3.2. Охоплення сільськогосподарськими кооперативами понад 80% господарств населення та інших малих форм господарювання.
2.3.3. Охоплення страхуванням сільськогосподарських ризиків понад 90 % суб’єктів галузі.
2.3.4. Розвиток громадського самоврядування, створення саморегулівних організацій у всіх агропродуктових ланцюжках.
2.3.5. Зростання обсягів залучених кредитних ресурсів сільськогосподарськими товаровиробниками до 2020 р. не менш як у 3,5 рази. 11 3. Підвищення економічної результативності сільськогосподарського виробництва:
3.1 Збільшення обсягу експорту сільськогосподарської продукції та продовольства продукції у 2,8 рази.
3.2. Збільшення податкових надходжень до зведеного бюджету від підприємств АПК у 2,4 рази.
3.3. Збільшення валової доданої вартості, створеної у сільському господарстві у 2020 році по відношенню до 2010 року у 2,8 рази.
4. Підвищення соціального вкладу сільськогосподарського виробництва:
4.1. Збільшення валових витрат на оплату праці у 2,6-2,8 разу.
4.2. Зростання середньомісячної заробітної плати працівників сільського господарства до середньої по галузях економіки та збільшення у 2 рази продуктивності праці.
4.3. Зупинення вивільнення зайнятих у сільському господарстві, збільшення рівня зайнятості в сільській місцевості до середнього по економіці рівня.
5. Припинення деградації ґрунтів та забезпечення заходів із відтворення, охорони та підвищення родючості ґрунтів.
Пріоритетні напрями досягнення стратегічних цілей
1. Забезпечення продовольчої безпеки держави:
1) формування стратегічних запасів держави;
2) забезпечення обсягів виробництва продукції рослинництва та тваринництва, продовольства відповідно до вимог продовольчої безпеки;
3) моніторинг та прогнозування ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, реагування на ринкові ризики, упередження та нівелювання загроз продовольчій безпеці;
4) забезпечення якості сільськогосподарської сировини та харчових продуктів, дотримання вимог до їх виробництва: - удосконалення системи сертифікації виробництв та стандартизації продукції сільського господарства, переробної та харчової промисловості у відповідності до вимог зовнішнього та внутрішнього ринків; - стимулювання забезпечення необхідним обладнанням та виробничою інфраструктурою кооперативних структур згідно з вимогами до процесу виробництва сільськогосподарської продукції; - формування мережі мобільних незалежних лабораторій для визначення якості продукції тваринництва (молока); - делегування частини повноважень із контролю відповідності стандартам сільськогосподарської продукції та продовольства саморегулівним об’єднанням на основі взаємовідповідальності.
2. Пріоритетні галузі аграрного сектору економіки:
у рослинництві: зернові культури, олійні культури, розвиток виробництва продуктів, рівень пропозиції по яких не відповідає показникам продовольчої безпеки (овочі, плоди, ягоди та виноград);
у тваринництві: молочне скотарство, м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво;
у рибництві: аква- та марикультура на водних об’єктах загальнодержавного та місцевого значення;
сприяння розвитку органічного виробництва;
розвиток виробництва альтернативних видів енергії, насамперед застосування методів виробництва біопального із культур, продукція яких не використовується з продовольчою метою та на корм.
3. Підвищення конкурентоспроможності продукції сільського господарства на внутрішньому та зовнішньому ринках:
1) технологічне переоснащення галузей аграрного виробництва з метою поширення застосування ресурсозберігаючих та екологічно сприятливих технологій та техніки:
стимулювання у рослинництві раціонального поєднання органічних і мінеральних добрив, дотримання науково обґрунтованого співвідношення основних елементів живлення, запровадження інтегрованої системи захисту рослин, інноваційних систем регулювання росту і розвитку рослин, застосування ґрунтозахисних технологій, адаптованих до ґрунтово-ландшафтних елементів та природнокліматичних особливостей;
стимулювання модернізації виробництва продукції тваринництва з метою поширення автоматизації технологічних процесів, застосування оптимізованих раціонів та повноцінних кормів, дотримання належних умов утримання сільськогосподарських тварин;
стимулювання застосування уніфікованого обладнання модульного типу у виробництві продукції тваринництва;
забезпечення доступу сільськогосподарських товаровиробників до оперативного контролю якості кормів;
створення системи довгострокового кредитування інвестиційних проектів, що базуються на сучасних ресурсозберігаючих технологіях;
сприяння технічному оновленню та впровадженню сучасної ресурсозберігаючої сільськогосподарської техніки;
стимулювання оновлення основних засобів сільськогосподарських підприємств через вдосконалений механізм формування та використання амортизаційного фонду;
сприяння впровадженню сучасних технологій вирощування, переробки та зберігання водних біоресурсів;
забезпечення відновлення та меліорація природних нерестовищ у рибогосподарських водних об’єктах та їх частинах;
формування системи центрів технологічного супроводу суб’єктів галузі, що здійснюють технологічне переоснащення, шляхом реорганізації діяльності частини аграрної науки та аграрної освіти;
2) експортна орієнтація аграрного сектору економіки:
нарощування експорту сільськогосподарської продукції та продовольства на цільових ринках у міру насичення внутрішнього ринку продуктами харчування;
сприяння становленню системи колегіального промоутування продукції національного аграрного сектору на цільових зовнішніх ринках;
створення умов для поглиблення переробки продукції, що направляється на експорт;
3) підтримка конкурентоспроможності малих форм господарювання та їх участі в організованому ринку шляхом:
стимулювання розвитку сільськогосподарської виробничої та обслуговуючої кооперації у визначених галузях;
сприяння формуванню кооперативних каналів збуту сільськогосподарської продукції; - орієнтація державної підтримки об’єднання середніх та малих господарюючих суб’єктів у сільському господарстві;
розвиток мережі заготівельних пунктів сільськогосподарської продукції в сільській місцевості;
стимулювання господарювання на землі власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення та сільських мешканців шляхом впровадження поетапної підтримки успішного господаря;
удосконалення механізмів інформування та навчання сільського населення технологіям та методам ефективного господарювання;
4) розвиток ринків сільськогосподарської продукції та продовольства:
4.1) формування дієвої інфраструктури аграрного ринку і забезпечення розширеного доступу безпосередніх виробників до організованих каналів збуту сільськогосподарської продукції:
стимулювання організації прямих каналів збуту, в першу чергу оптових ринків, з метою впливу на формування ринкової ціни на сільськогосподарську продукцію;
розвиток логістичної інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції та продовольства;
урізноманітнення ринкових інструментів - форвардної торгівлі, торгівлі деривативами, впровадження механізму страхування цінових ризиків;
сприяння розширенню обсягів біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією і запровадження на товарних біржах сучасних біржових механізмів електронної торгівлі;
розробки нормативно-правової бази для забезпечення функціонування аграрних розписок, як товаророзпорядчих документів, що фіксують зобов’язання боржника та збільшують можливості товаровиробників для отримання кредитів під заставу даного документу;
формування системи державних інституцій з функціями здійснення належного контролю безпечності експортної продукції та адаптації до міжнародних вимог;
4.2) оперативне регулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства:
запровадження системи оперативного моніторингу ринку сільськогосподарської продукції та продовольства із функціями прогнозування ринкових параметрів на відповідні види продукції на півріччя та рік, а по тваринницькій продукції по кварталах;
запровадження системи узгодження ринкових параметрів для усунення протиріч між інтересами в ланцюжку «виробництво- заготівля-переробка-торгівля»;
оперативне згладжування цінових коливань на ринку сільськогосподарської продукції та продовольства шляхом застосування товарних та фінансових інтервенцій;
структурної реорганізації Аграрного фонду шляхом перетворення його на фінансову установу;
4.3) стратегічне планування ринкових параметрів, а саме запровадження системи середньострокового (відповідно до терміну аграрного бюджету) узгодження ринкових параметрів в ланцюжку «виробництво-заготівля-переробка-торгівля-споживання» між відповідними організаціями, що репрезантативно представляють інтереси вказаних ланок у відповідних агропродуктових секторах та органом державної влади з питань аграрної політики та продовольства;
4.4) сприяння розвитку об'єднань, що представляють права та інтереси учасників (суб’єктів аграрного сектору) на всіх рівнях державної влади та бізнесу, в першу чергу – саморегулівних об’єднань в агропродуктових секторах;
4.5) сприяння створенню колективних брендів регіональних продуктів (сільськогосподарської продукції та продовольства).
5) удосконалення організації виробництва в аграрному секторі економіки:
сприяння розвитку інтеграційних, кооперативних зв’язків та контрактних відносин між усіма учасниками агропродовольчих ланцюжків;
стимулювання раціонального розміщення і спеціалізації аграрного виробництва відповідно до природнокліматичних умов.
6) розвиток насінництва, селекції та племінної справи в аграрному виробництві на основі партнерства держави, науки, саморегулівних агропродуктових об’єднань та сільськогосподарських товаровиробників.
4. Науково-освітнє забезпечення агропромислового виробництва:
підготовка висококваліфікованих фахівців для аграрного сектору економіки;
удосконалення системи прогнозування потреби у кваліфікованих робітничих кадрах та фахівцях з вищою освітою;
інтеграція освіти, науки та виробництва в аграрному секторі економіки;
оптимізація мережі наукових та освітніх установ;
зміцнення матеріально-технічної бази наукових установ;
створення ефективної системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів – «освіта протягом життя»;
5. Формування і надання бюджетної підтримки:
запровадження системи планування бюджетного фінансування аграрного сектору, що передбачає наявність у структурі видатків кожного планового бюджетного періоду співвідношення видатків за часом їх затвердження: 50% видатків у році, що передує плановому, 25% - у році що на 2 роки передує плановому, 25% - у році, що на 3 роки передує плановому, що забезпечить прогнозованість, прозорість та послідовність державної аграрної політики;
встановлення співвідношення обсягів державної підтримки до обсягів валової продукції галузей аграрного сектору економіки (обсягів податкових надходжень);
вдосконалення та забезпечення стабільності системи непрямої державної підтримки аграрного сектору за умови спрямування коштів такої підтримки за пріоритетними напрямами виробництва та розвитку сільських територій;
формування ефективних механізмів фінансового забезпечення потреб розвитку сільськогосподарського виробництва, в тому числі формування системи кредитної кооперації, запровадження системи іпотечного кредитування та страхування ризиків сільськогосподарського виробництва, розвиток державно-приватного партнерства;
стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, посилення ролі інвестиційної підтримки сільськогосподарських товаровиробників шляхом збільшення їх обсягів, переорієнтації в умовах обмежених бюджетних коштів на потреби дрібних і середніх товаровиробників, удосконалення механізмів цієї підтримки в напрямі надання її на поверненій основі та спрямування на здешевлення вартості кредитних ресурсів, лізингових платежів і встановлення спеціальних режимів інвестиційної діяльності на депресивних сільських територіях;
створення ефективної системи формування, обробки та передачі обліково-аналітичної інформації для прийняття ефективних рішень на всіх рівнях управління аграрним сектором;
6. Забезпечення раціонального використання природних ресурсів, залучених до господарського процесу в аграрному секторі:
включення земель сільськогосподарського призначення в економічний оборот;
стимулювання укладання довгострокових договорів оренди земель сільськогосподарського призначення;
забезпечення сталого землекористування, в тому числі через застосування системи агроекологічних вимог як умови доступу до коштів бюджетної підтримки;
збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, впровадження системи моніторингу та контролю якості всіх земель сільськогосподарського призначення шляхом обов‘язкової агрохімічної паспортизації;
регламентація розміщення у сівозмінах екологічно деструктивних культур відповідно до науково обґрунтованих норм;
визнання земель сільськогосподарського призначення основним капіталом з відображенням його в балансах сільськогосподарських підприємств;
економічного стимулювання власників землі та землекористувачів за раціональне використання і охорону земель.
7. Забезпечення розвитку соціальної сфери села:
сприяння розвитку соціальної інфраструктури в сільській місцевості;
підвищення ролі сільських громад у економічному розвитку територій;
сприяння закріпленню у сільський місцевості кваліфікованих спеціалістів в аграрному секторі;
стимулювання диверсифікації видів економічної діяльності в сільській місцевості.
Стратегія реалізовуватиметься шляхом:
розроблення та ухвалення Державної програми розвитку аграрного сектору економіки, а в її розвиток регіональних і місцевих програм розвитку сільського господарства, які міститимуть перелік заходів, обсягів і джерел фінансування, очікуваних результатів, індикаторів, строків, відповідальних виконавців, а також партнерів із реалізації заходів програм;
врахування проектів і заходів цих програм при розробленні і реалізації Загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку України, відповідно Автономної Республіки Крим, областей і адміністративних районів;
розроблення з урахуванням вищезазначеної Програми та ухвалення Державної програми соціально-економічного розвитку сільської місцевості та сільських громад, реалізація та формування якої передбачає взаємодію у визначених сферах компетенції відповідних органів виконавчої влади за ініціативою центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства.
Очікувані результати Реалізація Стратегії дасть змогу забезпечити:
потреби суспільства у сільськогосподарській продукції та продовольстві, а переробну і харчову промисловості сільськогосподарською сировиною;
підвищення доходності виробників сільськогосподарської продукції та її конкурентоспроможності, запровадження високопродуктивних ресурсозберігаючих технологій виробництва сільськогосподарської продукції;
провідні позиції сільського господарства України в постачанні продукції на міжнародний ринок при оптимальному забезпеченні потреб внутрішнього ринку;
підвищення заробітної плати працівників сільського господарства та рівня життя сільського населення; збільшення обсягу надходжень до бюджетів всіх рівнів;
збільшення обсягу видатків на соціальну розбудову села.
Список використаних джерел
1. Андрійчук В. Г. Сучасна аграрна політика : проблемні аспекти [Текст] / В. Г. Андрійчук., М. В. Зубець,
В. В. Юрчишин. - К. : Аграрна наука, 2005. – 140 с.
2. Кукушкін О. М. Сутність поняття «стратегія розвитку підприємства» [Текст] / О. М. Кукушкін // Науко-
вий вісник. – 2005. – № 15.2 – С. 220 – 227.
3. Концепція ціноутворення на сільськогосподарську продукцію // Економіка АПК. – 2008. - № 1. – С. 3 –
21.