1. Походження і суть грошей
Відомо кілька альтернативних концепцій походження грошей. В одній з них – раціоналістичній – зазначається, що гроші є результатом згоди між людьми, які визнали необхідність спеціальних засобів для обслуговування мінового обороту.
Уперше ця концепція була висунута Арістотелем у праці ‘Нікомахова етика’. Деяке законодавче відображення вона знайшла в античному та середньовічному суспільствах. Наприклад, у римському праві було зафіксовано, що імператор декретує вартість грошей. Різновидом раціоналістичної концепції є державна теорія грошей німецького економіста Г. Кнаппа. Раціоналістична концепція походження грошей застосовується і в літературі кінця XX ст. (англійський економіст Л. Харріс).
Представники іншої концепції – еволюційного походження грошей – вказують на товарну природу грошей, стихійне виділення їх із загальної маси товарів і на їх особливе місце в економіці. Всебічно ця концепція була обґрунтована в роботах К. Маркса та його послідовників. Однак вона має прихильників не тільки серед марксистів. Концепція поширена і в сучасній економічній літературі Заходу, хоч і не пов’язується з подвійним характером праці, втіленої в товарі, і подвійною природою товару, його внутрішньою суперечністю.
Представники функціональних концепцій грошей серед конкретних причин, які зумовлюють необхідність використання грошей, називають такі: відсутність синхронізації надходжень і платежів, яка ускладнює прямий товарообмін; наявність трансакційних витрат, тобто витрат праці й ресурсів, необхідних для здійснення товарообмінних угод; невизначеність господарських перспектив, що змушує учасників обігу накопичувати залишки грошей для страхування від ризику; час як невід’ємний елемент процесів виробництва й обігу товарів, який надає грошам роль з’єднувального ланцюга між сьогоденням і майбутнім. Економісти неокласичної школи пов’язують існування грошей з першими двома причинами, а прихильники кейнсіанського напряму – з двома останніми.
У сучасній світовій економічній теорії існує кілька принципово різних підходів до визначення суті грошей. Прихильники першого підходу (М.Фрідман, А. Шварц та ін.) фактично розглядають гроші лише як зручний спосіб організації статистичних спостережень і визначають їх як ‘тимчасове вмістилище купівельної сили’. При цьому увага концентрується на конструюванні різних грошових агрегатів, виявленні елементного складу пропозиції грошей тощо.
В основу другого підходу покладено попередній теоретичний аналіз функцій грошей, на підставі якого визначаються суті і форми грошей. Так, автори популярного підручника ‘Економікс’ американські професори К.Р. Макконнелл та С.Л. Брю вважають, що гроші – це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші. Л. Харріс також визначає суть грошей через їх функції, стверджуючи, що гроші – це будь-який товар, який функціонує як засіб обігу, розрахункова одиниця і засіб збереження вартості.
Найбільш обґрунтовано історичну суть і функції грошей розкривають концепції, які розглядають їх через розвиток форм вартості. Таким чином, гроші – специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента (всезагальної обмінюваності), завдяки чому в ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб’єктами господарської діяльності.
Роль держави у виникненні та еволюції грошей значна. Держава, по-перше, організовувала чеканення монет на державних монетних дворах; по-друге, встановлювала масштаби цін; по-третє, впроваджувала паперові гроші з примусовим курсом; по-четверте, здійснювала девальвацію, ревальвацію; по-п’яте, накопичувала валютні цінності для забезпечення стабільності грошей.
2. Етапи розвитку форм вартості
В епоху первісного накопичення капіталу (XVI–XVIII ст.) грошові системи, як правило, базувалися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму.
Біметалізм – це грошова система, за якої роль загального еквівалента законодавче закріплялася за двома металами – золотом і сріблом; монети з цих металів карбувалися та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали.
Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, згідно з якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто під час здійснення платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов’язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Тому держава встановлювала у законодавчому порядку обов’язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на однакових засадах.
Монометалізм – грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото або срібло, при цьому в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал.
У міру розвитку капіталістичного господарства біметалізм поступається монометалізму. Срібний монометалізм існував у Росії в 1843–1852 pp., в Індії – в 1852–1893 pp., у Голландії – в 1847–1875рр. Англія першою здійснила перехід до золотого монометалізму наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. В останній третині XIX ст. з’явилися умови для широкого запровадження золотої валюти. Завдяки своїй портативності золоті монети були придатнішими для обігу. Золотий монометалізм було введено: у Німеччині, у Швеції, Норвегії та Данії, у Франції, в Австрії, у Росії та Японії, у США.
Золотий стандарт фактично був стандартом фунта стерлінгів, бо більшість країн у XIX ст. проводили політику збереження стабільної вартості своїх валют через переведення їх у фунти стерлінгів.
Перша світова війна викликала глибокі потрясіння у грошово–кредитних системах.
Під час війни та особливо після її закінчення фінансовий центр перемістився з Західної Європи у США, які перетворилися з країни–боржника на країну–кредитора. По закінченні війни лише в США зберігався золотомонетний стандарт. У більшості країн панував інфляційний обіг паперових грошей, який зберігався тривалий час і після закінчення війни.
Відбувся перерозподіл офіційних золотих резервів. У 1924р. 46% світових золотих запасів було сконцентровано у США (у 1914 p. – 23%). За нових історичних і політичних умов повернення до класичної золотомонетної форми було вже неможливим. Однією з причин неможливості такого повернення була нерівномірність світових запасів золота.
Остаточний крах золотого стандарту як грошової системи було прискорено економічною кризою 1929–1933 pp., яка охопила всі сфери суспільного відтворення – виробництво, торгівлю, грошово-кредитну та валютну системи. Світова грошово–кредитна криза тривала 3,5 роки – з осені 1929 до весни 1933 р.– і характеризувалася надзвичайною глибиною та гостротою.
З 30-х років XX ст. в усіх країнах утвердилася система кредитних грошей, не розмінних на золото. Сучасні гроші у своїй основі – це кредитні гроші, які нерозривно пов’язані з господарським обігом і реально відбивають його рух. Тобто сучасні гроші у своїй основній масі є не лише свідченням вартості, титулом платоспроможності, а й реальним відбитком руху товаро–матеріальних цінностей, руху капіталу.
3. Функції грошей у суспільстві
Гроші виконують різні функції. Перша з них – функція міри вартості. Вона полягає в тому, що вартість усіх товарів виражається у грошах, що за їх допомогою порівнюються вартості різних товарів. Це можливе тому, що й на виробництво золота, й на створення товарів витрачається суспільно необхідна праця. Оскільки на виробництво різних товарів витрачалася неоднакова кількість праці, то їхня вартість в умовах панування золотого стандарту виражалася в різних кількостях золота. Вагова кількість металу, прийнятого в країні за грошову одиницю, – це масштаб цін. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Отже, виконання грошима функції міри вартості не залежить від держави (тобто це об’єктивна функція), а масштаб цін – технічна функція, яка залежить від волі держави, встановлюється у законодавчому порядку.
Функції грошей
Гроші виконують також функцію засобу обігу, тобто вони є засобом реалізації товарів, посередником у їх обміні. У процесі обігу золоті монети поступово зношувалися, в них зменшувався вміст золота, і в обігу почали функціонувати неповноцінні гроші. Тому золоті гроші були замінені паперовими – знаками, символами вартості. Іншими причинами такої заміни є миттєве виконання грошима функції засобу обігу, необхідність зменшення витрат обігу та ін.
Третя функція грошей випливає з попередньої. Вони вилучаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюються на скарб, засіб нагромадження, бо за них завжди можна купити будь-який товар. Оскільки для придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобіль тощо) необхідно попередньо накопичити певну суму грошей, то за стабільної грошової одиниці окремі особи нерідко тримають гроші вдома.
З розвитком товарно-грошових відносин гроші починають виконувати і функцію платежу, тобто стають засобом оплати боргового зобов’язання, коли продавець є кредитором, а покупець – боржником. Засобом обігу в таких відносинах є вексель – письмове боргове зобов’язання, яке дає його власнику (векселетримачеві) право вимагати від боржника (векселедавця) зазначену в ньому суму платежу після закінчення встановленого терміну.
Кредитні гроші – найрозвинутіша форма грошей, яка є знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента, забезпечує рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин. Такими грошима є й чеки – письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату певній особі зазначеної в ньому суми грошей.
4. Функція грошей як міри вартості та засобу нагромадження
Функція грошей, як міри вартості. Вона полягає в тому, що вартість усіх товарів виражається у грошах, що за їх допомогою порівнюються вартості різних товарів. Це можливе тому, що й на виробництво золота, і на створення товарів витрачається суспільно необхідна праця. Оскільки на виробництво різних товарів витрачалася неоднакова кількість праці, то їхня вартість в умовах панування золотого стандарту виражалася в різних кількостях золота. Вагова кількість металу, прийнятого в країні за грошову одиницю, – це масштаб цін. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Отже, виконання грошима функції міри вартості не залежить від держави (тобто це об’єктивна функція), а масштаб цін – технічна функція, яка залежить від волі держави, встановлюється у законодавчому порядку.
Функція грошей як міри вартості висвітлюється через новітнє поняття сучасного масштабу цін, в основі якого нині лежить не вагова цінність грошового металу, а певна частка товарної вартості, пропорційно якій здійснюється вимірювання вартості кожного товару.
Функція грошей як засобу нагромадження. Сутність її полягає в тому, гроші вилучаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюються на скарб, засіб нагромадження, бо за них завжди можна купити будь-який товар. Оскільки для придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобіль тощо) необхідно попередньо накопичити певну суму грошей, то за стабільної грошової одиниці окремі особи нерідко тримають гроші вдома. Коли гроші нестабільні, їх намагаються швидко позбутися (придбати якийсь товар), вберегти від знецінення (покласти в ощадний банк або придбати на них стабільну валюту). Така ситуація породжує спекулятивний курс на стабільніші валюти, фінансові спекуляції та махінації.
Нагромадження грошей є необхідним елементом суспільного відтворення. Невиконання паперово-кредитними грошима цієї функції призводить до кризових потрясінь у національній економіці, а дану функцію національних грошей перебирає певна стабільна іноземна валюта.
5. Форми грошей та їх еволюція
Товарні догрошові еквіваленти – товар, з натуральною формою якого пов’язана його суспільна функція загального еквівалента.
Золоті та срібні монети – повноцінні монети із золота або срібла, які виконують усі функції грошей (кредитні гроші можуть вільно обмінюватись на грошовий метал).
Білонні монети – неповноцінна розмінна монета, номінальна вартість якої перевищує вартість вміщеного в неї металу та витрат на її чеканку.
Паперові гроші – грошові знаки, які випускаються державним казначейством для покриття фінансових потреб держави, що проявляються в дефіциті державного бюджету і забезпечені певною купівельною спроможністю.
Кредитні гроші – знаки вартості, які виникли на основі заміщення майнових зобов’язань приватних осіб і держави.
У процесі розвитку ринкового господарства на основі ускладнення зв’язків між його суб’єктами і збільшення тимчасових кордонів між виробництвом і реалізацією товарів і послуг розповсюдженою формою стають кредитні гроші.
Вексель – боргове зобов’язання позичальника кредитору про виплату боргу в призначений строк.
Депозитні гроші – система спеціальних розрахунків між банками на основі банківських переказів з одного рахунку на інший.
Банкнота (банківський білет) – грошові знаки, які випущені емісійними банками. У сучасних банкнотах відсутня власна внутрішня вартість.
Чек – наказ власника рахунку (чекодавця) кредитній установі, яка обслуговує його, сплатити певну суму грошей чекодержателеві.
Електронні гроші – система банківських розрахунків за допомогою ЕОМ.
Сучасний грошовий обіг э сукупністю грошових засобів, які виступають у двох формах: готівковій і безготівковій. За обсягом готівкові гроші значно поступаються грошовим засобам, що знаходяться на рахунках (банкноти і розмінна монета в сучасних умовах складають приблизно 10% усіх грошових засобів).
Різноманіття грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, породжує проблему виміру грошової маси.
6. Грошовий оборот та його структура
Грошовий оборот – це процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні.
Суб’єкти грошового обороту:
фірми – сукупність суб’єктів, які забезпечують створення та реалізацію валового національного продукту;
сімейні господарства – сукупність суб’єктів, які забезпечують виробництво національного продукту основними факторами (робочою силою, засобами виробництва, які знаходяться в приватній власності тощо) та є кінцевими його споживачами;
державні структури – сукупність суб’єктів, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;
фінансові посередники – сукупність суб’єктів грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, можуть діяти на ринку від свого імені та за свій кошт.
7. Сутність та характеристика грошового обігу
Грошовий обіг – це рух грошей як грошей, на відміну від руху їх як капіталу.
Модель грошового обігу має такі складові:
сукупність платежів (витрат) фірм, пов’язаних з купівлею виробничих ресурсів, перш за все робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва;
враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна плата, гонорари, виручка від продажу матеріальних цінностей (сільськогосподарської продукції, земельних участків, будівель тощо), рента, доходи за акціями, паями та ін. У сукупності вони складають національний доход країни;
витрати сімейних господарств на покупки продуктів на внутрішньому ринку продуктів;
витрати сімейних господарств на покупки продуктів на світовому ринку;
сплата сімейними господарствами податків;
заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок;
кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, доходи від емісії цінних паперів (акцій та облігацій);
інвестиційні витрати фірм на розширення виробництва – покупку необхідних матеріальних цінностей (будівельних матеріалів, обладнання, пристроїв тощо);
мобілізація урядом коштів на грошовому ринку;
витрачання мобілізованих урядом коштів на грошовому ринку для держзамовлення ( державні закупки урядових структур);
доходи фірм від реалізації національного продукту;
оплата іноземними покупцями експортних поставок фірм (надходження з експорту);
залучення грошових коштів у внутрішній оборот зі світового ринку;
відплив грошового капіталу за кордон;
поновлення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення кредитування центральним банком комерційних банків;
вилучення надлишку грошових коштів шляхом валютної інтервенції.
8. Маса грошей. Способи її класифікації
Грошова маса – це сукупність наявних і безготівкових купівельних і платіжних засобів, що забезпечують обертання товарів і послуг у народному господарстві, якими розпоряджаються приватні особи, інституціональні власники і держава.
Грошова маса поділяється на такі складові:
усі грошові знаки, що перебувають на руках фізичних осіб та в касових залишках юридичних осіб;
усі депозитні гроші короткострокового характеру;
окремі банки та економісти до грошової маси відносять будь-які активи, яким властиві ліквідність і які здатні замінювати гроші в процесі реалізації грошового обороту.
Якісна характеристика маси грошей охоплює її структуру та динаміку руху. Структурний аспект грошової маси охоплює аналіз та групування грошової маси за такими критеріями:
за ступенем готовності окремих елементів до ліквідності, тобто до обертання;
за формою грошових засобів (готівка, депозитні гроші);
за розміщенням грошової маси в суб’єктів грошового обігу;
за територіальним розміщенням.
У структурі грошової маси виділяється активна частина, до якої належать кошти, що реально обслуговують господарський обіг, і пасивна частина, що включає грошові нагромадження, залишки на рахунках, які потенційно можуть служити розрахунковими коштами.
У структуру грошової маси включаються й такі компоненти, які не можна безпосередньо використовувати як купівельний або платіжний засіб. Мова йде про кошти на термінових рахунках, ощадних вкладах у комерційних банках, інших кредитно-фінансових установах, депозитних сертифікатах, акціях інвестиційних фондів, що вкладають кошти тільки в короткострокові грошові зобов’язання, і т.п.
9. Закон грошового обігу
Чинники, які впливають на швидкість обігу грошей:
Зміна грошової маси.
Рівень цін (чим вищі ціни, тим вищою має бути швидкість обігу грошей).
Кількість товарів (якщо Q зростає, то швидкість обігу грошей також зростає).
Рівень відсоткової ставки (чим вище ставка відсотка, тим вищою повинна бути швидкість обігу грошей).
Загальноекономічні фактори (циклічність виробництва, темпи його зростання або спадання, ефективність виробництва).
Монетарні фактори (структура платіжного обігу, співвідношення готівкових і безготівкових грошей).
Група інших чинників (частота виплати заробітної плати).
Закон грошового обігу виражається рівнянням Фішера:
МV= РQ.
Згідно з законом грошового обігу, кількість грошей, що обслуговують грошовий обіг, має дорівнювати ВВП, поділеному на швидкість обігу грошей.
Закон грошового обігу більш точно можна записати в такому вигляді:
,
деК– сума цін товарів, проданих в кредит в даному періоді, строк оплати яких настане в наступному періоді;
П – сума цін товарів проданих в кредит в попередньому періоді, строк оплати яких настає в даному періоді;
ВЗ – сума платежів, що взаємопогашаються (взаємозалік).
Закон грошового обігу – економічний закон, відповідно до якого кожного конкретного моменту в обігу може перебувати лише певна, об’єктивно зумовлена сума грошей, яка залежить від внутрішніх і зовнішніх чинників.
10. Грошова система та її елементи
Основною метою грошово-кредитної системи є досягнення загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика полягає в зміні пропозиції грошей з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Під час економічного спаду кредитно-грошова політика полягає у збільшенні грошової пропозиції для стимулювання витрат, а під час інфляції – навпаки, в обмеженні пропозиції грошей для обмеження витрат.
Грошова система – це форма організації грошового обігу, яка історично і законодавчо утворилася в кожній країні.
Грошовий обіг – це безперервний рух грошей, які виконують функції засобу обігу і платежу, а також обслуговують кругообіг товарів та послуг. Закон грошового обігу визначає кількість грошей, необхідних для обігу:
М = Р + Кр + П – ВП / V,
де М – кількість грошей, необхідних для обігу;
Р – сума цін товарів, що підлягають реалізації;
Кр – сума цін товарів, що продані в кредит;
П – платежі, термін виплати яких настав;
ВП – взаємовиплатні платежі;
V – швидкість обігу однієї грошової одиниці.
Грошова одиниця – міра грошей, прийнята в країні за одиницю (в ній виражаються ціни товарів та послуг).
Масштаб цін – вагова кількість грошового металу, прийнятого в країні за грошову одиницю.
Емісійна система – установи, що здійснюють випуск грошей і цінних паперів та визначають порядок емісії.
Форми грошей – матеріалізована в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка забезпечує стабільність обігу товарів і є стабільним платіжним засобом у готівковому обігу.
Інститути грошової системи – державні і недержавні установи, які регулюють грошовий обіг.
Валютний паритет – співвідношення з іншими валютами.
11. Грошові реформи, їх цілі та види
Грошова реформа є одним з інструментів грошової політики. Проведення грошових реформ, зміст яких зводиться до повної або часткової структурної перебудови державою наявної в країні грошової системи, завжди вимушене. Кожна грошова реформа є індивідуальною і неповторною за своїми характеристиками. Вирішуючи конкретно визначене коло завдань структурної перебудови та стабілізації грошового обігу тієї чи іншої країни, будь–яка реформа завжди специфічна за змістом. Це, однак, не виключає можливостей класифікації грошових реформ через виділення певної групи спільних ознак у їх функціональному втіленні.
Залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи, реформи поділяються на два типи: грошові реформи у вузькому й широкому розумінні цього поняття. У першому випадку йдеться про проведення заходів із заміни дійсної грошової одиниці та відповідної стабілізації грошей без якісної перебудови системи грошового обігу; у другому про запровадження принципово нової за структурою і змістом системи функціонування та обігу грошей. Грошові реформи у вузькому розумінні цього поняття мають кілька різновидів. Це:
Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Приводом до такої зміни може бути недостатня захищеність купюри старого зразка та її масова фальсифікація, зміна державної символіки тощо.
Грошові реформи з деномінацією грошового обігу. Це дещо складніша форма грошової реформи, головною метою якої є заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін.
Грошові реформи конфіскаційного типу. За часовим виміром здійснення обмінних операцій теорія і практика розмежовують одномоментні грошові реформи та грошові реформи паралельного типу. Перші називають ще ‘шоковими’ реформами.
Названі вище реформи конфіскаційного типу передбачали здійснення обмінних операцій протягом всього декількох днів. Це були одномоментні реформи, або реформи ‘шокового’ типу. Реформи паралельного, або, як їх ще називають, консервативного типу є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.
Грошові реформи в широкому розумінні цього поняття відрізняються від розглянутих вище реформ тим, що вони передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову дійсної системи грошово-валютних і кредитних відносин. Грошова реформа повинна обовязково доповнитися системою практичних заходів, які б гарантували її повномірний характер.
Ключовими середніх мають бути:
дії з нормалізації товарно-грошових відносин, і в першу чергу рішуче обмеження бартеру як зони економічних зловживань;
удосконалення управління валютною та емісійною політикою з тим, щоб стабільність грошової одиниці підтримувалась на відповідному рівні;
скорочення поширеної практики використання різного роду квазіплатіжних фінансових інструментів;
недопущення безконтрольності з боку держави за відпливом капіталу та грошової маси в тіньову економіку і за кордон;
запровадження чіткого контролю за джерелами формування, умовами розміщення та напрямками використання валютних резервів держави.
Грошова реформа повинна пов’язуватись з іншими аспектами економічної реформи, перш за все – з приватизацією, розвитком виробництва, платіжним балансом, дефіцитом державного бюджету. Одночасно мають утвердитись дворівнева банківська система, створені резервні фонди, розвинутий ринок цінних паперів, діяльність фондової біржі.
12. Попит та пропозиція на гроші
Попит на гроші у національній економіці охоплює: 1) попит на гроші для операцій; 2) попит на гроші як активи.
Попит на гроші для операцій,або операційний попит на гроші, пов’язаний з обслуговуванням усіх ділових угод в економіці. Економічні суб’єкти потребують грошей для купівлі товарів, послуг та ресурсів. Наприклад, домогосподарствам потрібні гроші для купівлі продуктів харчування, одягу, оплати комунальних послуг тощо.
Кількість грошей, що потрібна для здійснення операцій у національній економіці, відображає кількісне рівняння обігу,яке записують так:
МV = РY,
де М – кількість грошей в обігу;
V – швидкість обігу грошей;
Р – рівень цін;
Y – обсяг національного продукту в реальному вираженні*.
Із кількісного рівняння обігу випливає рівняння попиту на гроші:
Мd = P * Y / V,
де Мd – попит на гроші.
Отже, попит на гроші для операцій залежить від рівня цін (Р), величини доходу (Y) та швидкості обігу грошей (V). Зростання рівня цін і реального обсягу виробництва збільшує попит на гроші. І навпаки: зростання швидкості обігу грошей зменшує попит на гроші для операцій.
Просту функцію попиту на гроші записують у вигляді рівняння
(M/P)d = kY,
де (M/P)d – реальні грошові залишки;
k = 1/V – величина, обернена до швидкості обігу грошей. Коефіцієнт k показує кількість грошей, якою люди хочуть володіти на кожну одиницю доходу.
Частково пропозицію грошей у національній економіці визначає центральний банк. Проте пропозиція грошей залежить не лише від політики центрального банку, а й від поведінки домогосподарств, які володіють грішми, і банків, що зберігають гроші та надають позики.
Якщо виходити з положення, що пропозиція грошей на ринку повинна дорівнювати величині їх попиту, то в такому разі параметр (M)( можна замінити на параметр (Md)( величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту прийме такий вигляд:
Мd=P*Y/V,
що свідчить про те, що кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів та послуг, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна (V)( швидкості обігу грошей.
Із формули видно, що величина попиту на гроші залежить від таких трьох чинників:
( абсолютного рівня цін, оскільки більш високий рівень цін вимагає більше грошей;
( рівня реального обсягу виробництва (ВВП). Велике збільшення обсягів ВВП має потягнути за собою істотне зростання грошової пропозиції;
( швидкості обігу грошей. На перший погляд здається, що зростання швидкості обігу грошей має викликати зростання не лише пропозиції грошей, а також і їх попиту.
Формула Md = PY/ V потребує певних коментарів.
У рівнянні використовується номінальна грошова маса (Md), що складається із банкнот, чекових вкладів до запитання, подорожних чеків (акредитивів).
Згідно з кількісною теорією, швидкість обігу грошей повинна бути стабільною. Однак на практиці спостерігається зовсім інша картина. Одним із припущень цієї теорії є положення, що індивідууми потребують грошей виключно для здійснення трансакцій, тобто купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані ‘трансакційнігроші’, які не приносять доходу.
13. Грошові мультиплікатори та грошовий агрегат
Величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на відкритому ринку, називається грошовим мультиплікатором.
Величину грошового мультиплікатора можна визначити як відношення
.
Грошовий мультиплікатор у більш широкому вигляді можна виразити формулою
1 + c
m = ((((( ,
r + c
де с( відношення суми готівки до депозитів (візьмемо цей показник за 25 відсотків);
r( норма обов(язкового банківського резерву ( (15 відсотків). Підставивши значення, отримаємо (1+25%)/(15+25) = 26/40 = 0,65.
Одержаний коефіцієнт означає, у скільки разів зростатиме ефективність грошової бази. Його величина є зворотною величиною до норми обов’язкових банківських резервів, а також до співвідношення між обсягами готівки і депозитів. Це свідчить про те, що зі збільшенням резервної норми або за більш високого співвідношення готівки відносно депозитів величина грошового мультиплікатора зменшуватиметься.
Основний сенс грошового мультиплікатора полягає в тому, що він примножує в кратну кількість разів кількісні параметри грошової маси. Тобто він показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) від операцій на відкритому ринку.
Значення цього показника може змінюватися, тому що воно залежить від монетарної політики банків та поведінки населення, попри все грошовий мультиплікатор досить стабільний. В економіці України він лишався постійним протягом 1993 та 1994 років на дуже низькому рівні – 1,35. Відповідно фактичний процент резервування знаходився на дуже високому рівні – більш ніж 50% депозитів, хоча норма обов’язкових резервів повинна була складати 15%.
Грошовий агрегат – це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупування ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси.
Агрегат М-1 = готівкові гроші (банкноти і монети) та банківські вклади до запитання (трансакційні депозити).
Грошовий агрегат М-2= М-1 + строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках .
Грошовий агрегат М-3 = М-2 + депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів.
Грошовий агрегат L = М-3 + банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякі інші форми фінансових активів.
14. Сутність, цілі та інструменти грошово-кредитної політики
Кредитно-грошова політика – це складова частина макроекономічної політики, спрямованої на досягнення низки загальноекономічних завдань.
Світова практика свідчить, що за допомогою грошово-кредитної політики держава впливає на грошову масу. Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою.
Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити. Головною функцією центрального банку кожної держави є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.
Завдання грошово-кредитної політики в Україні – забезпечити фінансову стабільність, вивести економіку з кризи.
Виділяють кінцеві та проміжні цілі.
Кінцеві цілі: швидке зростання реального ВВП, низький рівень безробіття, стабільні ціни, стійкий платіжний баланс.
Проміжні цілі: грошова маса, відсоткова ставка, обмінний курс.
Цілі досягаються через визначення інструментів, які, в свою чергу, поділяються на прямі та непрямі.
До прямих інструментів належать: ліміти кредитування, пряме регулювання відсоткової ставки.
До непрямих інструментів належать: операції на відкритому ринку, зміна норми обов’язкових резервів, зміна облікової ставки (ставки рефінансування).
В Україні для поточного вимірювання кількості грошей, використовуваних як платіжний засіб, доцільно скористатися агрегатом М-1, який найповніше відображає виконання грошима функції засобу платежу.
Для прогнозування ситуації в економіці України та аналізу можливих результатів її реформування потрібно використовувати агрегат М-2, оскільки включені до нього строкові депозити і ощадні вклади можуть суттєво вплинути на сукупний попит. Ці кошти можна вкласти в державні облігації, що вплине на розмір внутрішнього боргу; інвестувати, що змінить значення реального ВВП, або перетворити на готівкову іноземну валюту, що зберігається поза банками.
Стабілізація національної економіки – це одна з найголовніших проблем.
На сьогодні в Україні використовується 5 інструментів грошово-кредитної політики, причому 3 з них є стандартними для всіх країн, а 2 – характерними для української ситуації.
Політика обов’язкового резервування.
Рівень процентної ставки Центрального Банку.
Операції на відкритому ринку. Достатньо м’який інструмент, широко використовується в країнах з розвиненою економікою. В Україні не розвинений.
Валютна політика.
Умови рефінансування комерційних банків.
Останні два пункти, хоч і використовуються в інших країнах, але не так широко, як в Україні.
Кредитно-грошова політика приводить до різних результатів у короткостроковому та довгостроковому періодах. У короткостроковому періоді вона більшою мірою впливає на реальний випуск і меншою – на ціни. У довгостроковому періоді грошова маса переважно впливає на рівень та меншою мірою – на реальний обсяг випуску.
15. Гроші і відсоткова ставка. Інструменти кредитного ринку.
Винагорода у формі відсотка є платою, як писав Дж. М. Кейнс, за «розставання з ліквідністю», «розставання з готівкою». Ця винагорода з'являється тоді, коли перевага надається іншій формі збереження грошей — їх утриманню безпосередньо у формі фінансових активів. Норма відсотка є показником вартості банківських грошей.
Припустимо, що місячний доход вашої сім'ї, яка складається з 4 осіб, становить 20 млн.крб. Врахуємо й те, що мінімальні витрати на задоволення споживчих потреб становлять 8 млн.крб. на особу. Ясна річ, у такій ситуації весь сімейний доход буде використано лише на купівлю товарів і послуг першочергового попиту. І це зрозуміло: ваші невідкладні потреби — 32 млн.крб. (8 млн.крб. х 4) перевищують грошові надходження. У цьому випадку попит на гроші і відповідно до цього їхня відносна вартість абсолютно не залежатимуть від норми відсотка. Ситуація, напевне, не зміниться, якщо ваш сімейний доход досягне рівня 25 млн., а можливо й 30 млн.крб.
Графічно ця ситуація представлена на рисунку 1.5, модель А. На рисунку 1.5, модель Б, наведено іншу ситуацію. Вона характеризує попит на гроші у випадку, коли доходи вашої сім'ї помітно перевищують обсяги повсякденних споживчих потреб. У цьому випадку попит на гроші, використовувані з трансакційною метою (для задоволення споживчих потреб), буде зазнавати впливу відсоткової ставки. Він буде максимальним, якщо г=0, і мінімальним при досягненні г свого максимуму. На рисунку 1.5, модель В, наведено ситуацію, яка поєднує моделі А та Б. Пряма Mdi зміщена праворуч, що показує зростання ваших сімейних доходів. У цьому випадку їхній розподіл враховуватиме не лише споживчі потреби, а й можливість отримання винагороди (норми відсотка) за рахунок інвестування певної частки зароблених вами коштів у фінансові активи (цінні папери, акції, облігації).
Маємо враховувати і залежність іншого порядку: коли очікується підвищення норми банківського відсотка, попит на інвестиційні активи (акції, облігації підприємств) знижуватиметься, а на гроші — зростатиме; і, навпаки, очікуване зниження відсоткових ставок стимулюватиме купівлю на фінансовому ринку цінних паперів, підвищуючи на них попит і водночас скорочуючи попит на ліквідність.
Беремо кредит: чим вища ставка тим менший попит на гроші і тим менший обсяг інвестицій. Чим нижча тим більший попит на гроші тим більші інвестиції.
Маємо гроші і даемо кредит: навпаки.
Інструменти:
регулювання облікової ставки
регулювання норми обов’язкових резервів
операції на відкритому ринку
16 Вартість та купівельна спроможність грошей
Ф-я ринку- формування відн вартості та ціни товару. Цю ф-ю виконує ринок грошей. Відн вартість грошей складається під впливом попиту та пропозиції на монетарному ринку.
Гроші-товар мали власну внутр вартість, втілювали в собі певну частку затрат суп-необхідної праці та виконували роль загал вартісного еквівалента.
Суч готівкові гроші – банкноти, мають віднос вартість, функціонують в обігу як законні платіжні засоби, оскільки є декларованими державою, як гроші. Але держава не може продемонструвати їх вартість, яка формується під впливом ринкових сил стихійно, а лише здійснити певні заходи регулювання.
Суч монетарна теорія. Відн вартість грошей повяз з їх економ корисністю, тобто здатністю задовольняти потреби людини опосередковано через корисність товарів, послуг, що їх можна придбати на ці гроші.
Відн вартість грош(корисність) повяз із їх рідкісністю, тобто вона формується зіставленням кількості доступних благ та наявної в даний момент потреби в них.
Розрізн вартість грошей у динаміці-величина відн вартості грошей змінюється в часі. Відн вартість гошей на момент т1 й т2 не є однаковою величиною.
Вартість грошей залежить від їх функціонал використання. Присутній елемент вибору між зберіганням грошей у високоліквідній формі чи вкладанням їх у цп, та яку вигоду їх власнику може принести таке їх збереження.
Вартість грошей визнач їх купівельною спроможн, а ціна грошей виражається через вал курс.
Відн вартість трансакційних грошей (гр у функ обігу) визнач як їх купівельна спроможність. Гроші у ф-ях засобу обігу і платежу – посередники обміну, їх цінність порівнюється з вартістю товарів та послуг, що можна на них придбати.
Динаміка вартості грош визнач динамікою цін. Ці величини знаход в обернено пропорційній залежності. Коли зростає вартість грошей, то зростає їх купів спроможність, тобто зменшується реальний рівень цін товарів, які входять до споживчого кошика.(індекси оптових та роздрібних цін, дефлятор ВВП).
Варт грошей, що нагромаджуються пов’язана з інвестиційним попитом. Відн варт грошей, що використав у формі фін активів – цп, визнач не тільки ціновою динамікою, а й рівнем %ставок.
Ліквідність характериз прагнення зберігати залишки у лік від формі (готівки), але таке зберігання не приность додаткової вигоди(%), що є платою за розставання з ліквідністю. Чим нижчі % ставки, тим більше готівки перебуватиме в обігу та на руках в населення.
17. Суть та структура грошового ринку.
Гр. ринок – це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж та формується попит, пропозиція та цій на цей товар. Специфіка гр., як товару полягає в тому, що попит на гр. приймає форму попиту на кредит, пропозиція гр. приймає форму пропозиції кредиту, а ціна на гр. – форму %. Коли гр. є вільними, то передача гр. від одного суб’єкта до іншого набуває сенсу. Продавець гр. (кредитор) не втрачає право власності на гр., а втрачає тільки право розпоряджуватися гр. Покупець гр. здобуває право розпоряджуватися гр. на поворотній основі. Ціль проведення операції на гр. ринку – отримання додаткового доходу, що називається %. Тут продаж гр. як передача гр. у тимчасове користування при збереженні права власності на ці гр., одержання % доходу в обмін на спец інструменти, а саме: зобов’язання покупців. Купівля гр. –одержання суб’єктом суми гр. в обмін на інструменти. 2 групи зобов’язань: неборгові (акції) – за продавцем право власності на гр. і розпорядження ними. Продавець – платежі (фіскально-бюджетн, кредитні) теж впливають на показник. Сер. тривалість 1го обороту = тривалості зберіган гр. у
ній дохід. Вони поділяються на депозитні зобов’яз. – гр. у повне розпорядження покупцям за умов їх повернення і сплати % ( банки залучають гр. у клієнтів: ощадні, трастові вклади); позичкові зобов’яз - обмеження в правах покупців при розпорядженні гр.: визначають цілі, гарантії: кред. угод, облігації, векселі тощо. 3 групи інструментів гр. обігу: позичкові угоди – відносини банк-клієнт при розміщенні кред. ресурсів, цінні папери – прямі відносини між покупцями та продавцями, валютні цінності – відносини між власниками 2-х різних валют. Останні 2 мають здатність до обігу, тут відокремлюють 2 самостійні ринки – цін.папер та валютний. Ціна має форму %, вартість її за споживчою варт – дохід для задоволення потреб. На гр. ринку, як і на товарному, діють сили попиту та пропозиції. , їх рівновага – стабільний %, як ціни гр. Суб’єкти його: юр та фіз особи, їх поділяють на 3 групи: 1) з продажу гр., 2) з купівлі гр., (сім. гос-ва, фірми, держ управління), 3) посередницькі операції: банки, інвест. та фін. КО, страх .фонди, ПФ тощо.
За інстутиційними ознаками гр. потоків виділяють: фондовий ринок – переміщення небанк. позичкового капіталу за допомогою фондових цінностей (акції, облігації). Цей ринок – широкі можливості для інвестицій; ринок банк. кредитів – прийом гр. від клієнтів та вклади, кредити й створення нових плат. елементів, розрах. між клієнтами банків, ринок послуг небанківських фін-кредитних установ – страх. компаній, ПФ, ліз. компанії, інвестиц. фонди.
За ек. призначенням гр., що купуються на ринку: ринок гр. – гр. купуються на строк до 1 року. Вони використовуються для руху накопиченого капіталу. Це краткострокові кредити банків, операції на міжбанк. ринку, казначейські операції; ринок капіталу – гр. на строк більше 1 року. Придбані гр. використовуються для звеличення основного та оборотного капіталу, для інвестиційних цілей (купівля житла). Основні операції: довгострокові кредити, облігації, акції.
та нові вимоги. Це банки, страх., інвестиц. КО тощо. Банки – ключові посередники тому що вони не тільки можуть акумульовувати кошти, а й створювати депозитні гр. Вони здійснюють розрах-касов обслуговування фін-кредитн. інститутів, тому можуть мобілізувати і використовувати вільні кошти.
18. Основні типи грошових систем
Грошова система – це форма організації грошових розрахунків в Україні.
До складу грошової системи входять:
Найменування грошової одиниці в національній економіці.
Маштаб цін.
Форми грошей, що встановлені законодавчо і знаходяться в обігу.
Форми організації безготівкових розрахунків.
Порядок здійснення готівкового грошового обороту.
Державні структури, що регулюють грошовий обіг.
Масштаб цін – структурний елемент грошової системи, який характеризує кількість товарів, які можуть бути придбані за 1 грошову одиницю. Характеризуючи масштаб цін, виділяють валютний курс.
Валютний курс – це співвідношення між курсами валют двох країн. Державний валютний курс встановлюється залежно від конвертованості валюти.
Основні типи грошових систем та їх еволюція:
Ринкові та неринкові.
Регульовані (паперово-грошові та кредитні) та саморегулюючі (гроші з золота та срібла).
Монометалеві та біметалеві.
‘Кульгаючавалюта’ (один з металів карбувався в закритому порядку).
Закон Коперніка-Грешена був сформований в умовах недостачі подвійної валюти, коли ринкова вартість грошей не враховувалась і це призводило до тезаврації (здешевлення). Законзвучить так: ‘Гірші гроші витісняють з обігу кращі’.
Монометалізм ділиться на три групи:
золотомонетний стандарт; золотозливковий стандарт; золотодевізний стандарт.
ЗМІСТ
1. Походження і суть грошей
2. Етапи розвитку форм вартості
3. Функції грошей у суспільстві
4. Функція грошей як міри вартості та засобу нагромадження
5. Форми грошей та їх еволюція
6. Грошовий оборот та його структура
7. Сутність та характеристика грошового обігу
8. Маса грошей. Способи її класифікації
9. Закон грошового обігу
10. Грошова система та її елементи
11. Грошові реформи, їх цілі та види
12. Попит та пропозиція на гроші
13. Грошові мультиплікатори та грошовий агрегат
14. Сутність, цілі та інструменти грошово-кредитної політики
15. Гроші і відсоткова ставка. Інструменти кредитного ринку.
16 Вартість та купівельна спроможність грошей
17. Суть та структура грошового ринку
18. Основні типи грошових систем