ЗМІСТ
Вступ З
Розділ І. Теоретичні засади виникнення зношуваності основних виробничихфондів підприємства і її вплив на господарську діяльність підприємства 5
Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення 5
Зношеність основних виробничих фондів як економічна категорія 11
Механізм впливу зношеності на господарську діяльність підприємства.. 13
Фактори, що зумовлюють зношеність основних виробничих фондів підприємства 19
Розділ II. Економічна оцінка зношуваності основних виробничих фондівпідприємства і її вплив на господарську діяльність підприємства 20
2.1 Методика дослідження та вихідна інформація для проведеннядослідження 20
Характеристика об'єкта дослідження 22
Оцінка впливу терміну корисного використання основних виробничих фондів підприємства на їх зношеність 26
Оцінка впливу зношуваності основних виробничих фондів підприємства на їх фондовіддачу ЗО
Оцінка впливу зношеності основних виробничих фондів підприємства на їх оборотність 33
Оцінка впливу зношеності основних виробничих фондів підприємства на
ефективність виробництва 36
Розділ III. Обгрнтування пропозицій щодо зменшення негативного впливу зношуваності основних виробничих фондів підприємства на їх господарську
діяльність . 40
Висновки 47
Список використаної літератури 50з
ВСТУП
Темою даної науково дослідної роботи є Зношеність основних виробничих фондів та її вплив на господарську діяльність підприємства.
Оскільки підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює на умовах господарського розрахунку виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку, то вибрана тема є досить актуальною, тому що ефективне використання основних виробничих фондів веде до збільшення обсягів виробництва продукції, а отже, і до збільшення прибутку.
Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів в даний час, коли в Україні спостерігається повсюдний та глобальний занепад виробництва (знос обладнання складає 70-80%) має велике значення. Підприємства, що мають у розпорядженні основні виробничі фонди, що дістались як спадщина від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те, що є, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів та виробничих інвестицій.
Курсова робота складається з трьох розділів: перший розділ представляє собою теоретичні аспекти теми науково-дослідної роботи; другий розділ - розрахункова частина; третій розділ має вигляд обґрунтованих пропозицій щодо зменшення негативного впливу зношуваності основних виробничих фондів підприємства на господарську діяльність.
Мета курсової роботи - розкрити суть основних виробничих фондів, їх значення для підприємства та економіки в цілому, обґрунтувати шляхи та напрямки поліпшення використання основних виробничих фондів на підприємстві в сучасних умовах.
Ефективність функціонування підприємства залежить не тільки від забезпеченості основними виробничими фондами, але й від якості їх використання в часі. В умовах ринкової економіки основні виробничі фонди визначають виробничі можливості підприємства, а тому, ефективне їх використання веде до економії всіх ресурсів, а також і економії основних виробничих фондів підприємства.
Ефективне використання основних виробничих фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних виробничих фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.
Важливим напрямком підвищення ефективності використання основних виробничих фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування, обсяги якого є досить значними.
В суспільстві завжди існує попит на той чи інший вид продукції і задоволення цього попиту залежить від обсягів виробництва, тобто від пропозиції. Але обсяги виробництва продукції залежать не тільки від забезпеченості підприємства ресурсами та основними фондами, але й від їх якісного та повного використання. Чим більше буде виробляти підприємство продукції, тим меншою буде вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції. Отже, в такому випадку прибуток підприємства буде збільшуватися, оскільки зменшуватиметься собівартість одиниці продукції.
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИНИКНЕННЯ ЗНОШУВАНОСТІ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА І її вплив НА ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА 1.1 Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення
Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.
Оборотні фонди - частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).
До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять:
житлово-комунальні помешкання;
побутові, спортивні приміщення;
- будинки та устаткування медичних закладів;
дитячі дошкільні заклади;
багаторічні насадження та ін.
Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів.
Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв'язку з цим важливе значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів (ОВФ) відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
До пасивної частини ОВФ належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини ОВФ (будинки, споруди тощо).
До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 98 % загальної вартості основних фондів підприємства. їх структура зображена на рис. 1.2.
Виробничі фонди підприємства

1

Основні фонди
Оборотні фонди

ОВФ
Основні фонди невиробничого призначення

Активна частина
І
робочі машини та механізми
транспортні засоби
силові машини та
устаткування - виробничий інвентар та інструмент
Пасивна частина
виробничі споруди, будівлі
передавальні пристрої
господарський інвентар житлові будинки
культурно-побутові
об'єкти
комунальні споруди будинки медичного призначення багаторічні насадження

Рис. 1.1 Структура основних фондів підприємства.
Відношення вартості окремих видів (груп) ОВФ, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:
виробничо-технологічних особливостей підприємства;
науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
територіального розміщення підприємства та ін.
Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами ОВФ, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі ОВФ. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання ОВФ підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.
Структура ОВФ, як структура матеріально-технічної бази підприємства, має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60-70%; будівлі, споруди та передавальні пристрої - 20-25%; силові, робочі машини та устаткування - 3-5%, тоді як в інших галузях економіки питома вага транспортних засобів становить 2-4% від загальної вартості ОВФ.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення ОВФ підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі ОВФ за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.[З; 103]
За принципом матеріально-натурального, складу і виробничого призначення основні фонди підрозділяються на:
будинки - архітектурно-будівельні об'єкти, призначені для створення необхідних умов праці (виробничі корпуси цехів, гаражі, складські приміщення, виробничі лабораторії);
спорудження - інженерно-будівельні об'єкти, призначені для виконання тих чи інших технічних функцій, необхідних для процесу виробництва і не зв'язаних зі зміною предметів праці (насосні станції, тунелі, мости й очисні спорудження, резервуари і т.д.);
передаточні пристрої - пристрої, за допомогою яких передаються енергія різних видів, а також рідкі і газоподібної речовини (нафтопроводи, газопроводи і т.п.);
машини й устаткування в т.ч.:
а) силові машини й устаткування, призначені для вироблення іперетворення енергії (генератори, двигуни);
б) робочі машини й устаткування, які використовуютьсябезпосередньо для впливу на предмет праці чи для його переміщення впроцесі створення продукції чи надання послуг, тобто для особистої участі втехнологічних процесах (верстати, преси, підйомно-транспорні механізми йін.);
в) вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторнеустаткування і т.п.;
г) обчислювальна техніка;
д) інші машини й устаткування;
транспортні засоби, призначені для транспортування вантажів і людей у межах підприємства і поза ним;
інструменти усіх видів і пристосування, що прикріплюються до машин для обробки виробу (затиски, тиски і т.д.,);
7) виробничий інвентар, який використовують для проведеннявиробничих операцій (робочі столи), збереження рідких і сипучих тіл,охорони праці і т.п.;
8) господарський інвентар.
По приналежності основні виробничі фонди підрозділяються на власні й орендовані. Власні цілком належать підприємству, а орендовані є власністю інших підприємств і відповідно до, договору оренди використовуються на даному підприємстві.
Основні виробничі фонди з залежності від ступеня їхнього впливу на предмет праці розділяють на активні і пасивні.
До активних відносяться такі основні фонди, що у процесі виробництва безпосередньо впливають на предмет праці, видозмінюючи його, прямо впливають на величину виробничої потужності й обсяг продукції. У цілому по підприємствах промисловості (без врахування галузевої специфіки) активна частина, включає силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, інструменти.
Всі інші основні фонди відносяться до пасивних, тому що вони безпосередньо, не впливають на предмет праці, а створюють - необхідні умови для нормального протікання виробничого процесу.[1;68]
Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі ОВФ питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд - 45-47%; машин і устаткування
40-42%; у тім числі робочих - 30-32%; транспортних засобів - 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських ОВФ приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв - 64-65%; силових і робочих машин і устаткування
14-16%; робочої та продуктивної худоби - 10-12%; багаторічних насаджень
5-6%; транспортних засобів - 3-4% (у с/г робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження виокремлюються у самостійні види ОВФ). Загальна тенденція динаміки технологічної структури ОВФ характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.[З; 105]
1.2 Зношеність основних виробничих фондів як економічна категорія
Однією із важливих особливостей основних засобів є їх функціонування в процесі виробництва протягом тривалого періоду часу. В результаті цього вони зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Це особливо характерно для такої групи основних засобів, як основні фонди. Тут винятком є лише земельні ділянки і капітальні витрати на поліпшення земель.
Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних засобів (фізичним зносом) розуміють поступову втрату ними первісних експлуатаційних якостей, що призводять до зменшення їх реальної вартості, тобто до економічного спрацювання.
На темпи і розміри фізичного спрацювання засобів праці впливає сукупність чинників, які можна поділити на дві групи: дія навколишнього середовища та експлуатаційне навантаження. Під впливом чинників навколишнього середовища значна частина основних засобів (фондів) піддається корозії, втрачає свій первісний стан, а інколи зазнає повного руйнування і назавжди виходять з ладу.
Вплив експлуатаційного навантаження може проявлятися в двох формах: екстенсивній та інтенсивній. В залежності від співвідношення цих форм визначаються швидкість і розміри фізичного спрацювання (зносу) основних засобів.
Фізичне спрацювання діючих основних засобів праці умовно можна поділити на дві частини: одну з них періодично усувають шляхом ремонтів, а другу частину таким способом усунути неможливо. Це означає, що з періодом часу спрацювання поступово накопичується, що в результаті обумовлює такий техніко-технологічний стан засобів праці, при якому подальше їх використання в процесі виробництва стає неможливим, тобто наступає момент повного фізичного спрацювання (зносу), яке обумовлює необхідність заміни цих засобів праці новими, але аналогічного призначення.
Отже, існує два види фізичного спрацювання: те, яке можна усунути, і те, яке усунути неможливо.
Фізичне спрацювання (фізичний знос) основних засобів (фондів) визначається на основі даних про терміни служби основних фондів за такою формулою:
Тсс - —^- * і оо
1сс{ф)-тф
де Тф - фактичний термін (строк) служби основних засобів (фондів), роки; Тн - нормативний термін, строк служби основних засобів (фондів), роки.
Для більш точного визначення спрацювання основних фондів (зносу) необхідно встановити технічний стан їх складових елементів.
Ступінь фізичного спрацювання основних засобів (фондів) можна визначити шляхом розрахунку величини відповідного коефіцієнта (К) за такою формулою:
К - — (1.2)
Вп v J
де Вн - вартість чергового капітального ремонту, грн.; Вп - первісна (початкова) вартість основних засобів (фондів), грн., За допомогою капітального та інших видів ремонту вдається усунути лише тимчасове фізичне спрацювання.
Наявність на підприємстві значної кількості застарілих основних фондів обумовлює значні невиправдані затрати, які необхідні для проведення капітальних ремонтів, стає суттєвою перепоною на шляху впровадження у виробництві нової техніки та її ефективного використання. В результаті цього зменшуються обсяги випуску продукції та надання послуг. Отже, технічно відстале і застаріле виробництво є збитковим і стає перепоною науково-технічному прогресу.
Техніко-економічне старіння (моральний знос) основних засобів (фондів) наступає скоріше за фізичне (матеріальне) спрацювання. Воно проявляється в знеціненні діючих засобів праці під впливом науково-технічного прогресу до настання повного їх фізичного спрацювання. Характерною особливістю техніко-економічного старіння основних фондів є втрата засобами праці своєї споживчої вартості в результаті удосконалення використовуваних та створення нових, більш досконалих основних засобів виробництва, застосуванням принципово нових технологій, старінням виготовлюваної продукції.
Техніко-економічне старіння властиве найбільш активній частині основних засобів, зокрема знаряддям праці, обчислювальній техніці, транспортним засобам та ін. Наявність на підприємстві значної кількості знецінених в результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає їм відчутних економічних збитків.
Техніко-економічне старіння буває двох видів (форм). Техніко-економічне старіння першого виду проявляється у втраті частини вартості засобів праці без відповідного фізичного спрацювання, а завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах, тобто з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. Отже, цей вид техніко-економічного старіння пов'язаний не з тривалістю терміну служби засобів праці та рівнем їх фізичного спрацювання, а з темпами технічного прогресу, який обумовлює зниження вартості виготовлення аналогічних засобів праці внаслідок зростання продуктивності праці в тих галузях, які їх виготовляють. Таким чином, при техніко-економічному старінні першого виду споживча вартість основних засобів (фондів) не змінюється, а змінюється лише їх вартість за рахунок здешевлення.
Техніко-економічне старіння основних засобів (фондів) другого виду характеризується скороченням тривалості їх дії (функціонування), обумовленої не зниженням їх продуктивності, а тим, що подальша експлуатація старих засобів праці в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва.
1.3 Механізм впливу зношеності на господарську діяльність підприємства
Звичайно зношеність негативно вливає на господарську діяльність, оскільки спрацювання основних виробничих фондів призводить до зниження ефективності виробництва: зменшується обсяг виробленої і в свою чергу реалізованої продукції, погіршується якість, підвищуються витрати на ремонт (при фізичному зносі) або навіть і купівлю нового обладнання (при моральному та фізичному зносі). Все це впливає на зниження прибутку підприємства та навіть до залучення додаткових коштів.
Економічна ефективність виробництва - це поняття, яке характеризує результати діяльності трудових колективів по відношенню до виробничих витрат. Механізм керування ефективністю включає множину кількісних і якісних показників (ріст продуктивності праці, зниження собівартості продукції, підвищення якості продукції) та інших вимірювачів, що визначають розміри результату і витрат живої та уречевленої праці. Керувати ефективністю означає постійно підтримувати ріст об'єму продукції, яка випускається.
Економічна ефективність суспільного виробництва вимірюється шляхом співставлення результатів виробництва з витратами чи застосовуваними ресурсами. її рівень оцінюється на основі єдиного народногосподарського критерію - максимізації росту національного доходу (чистої продукції по відношенню до витрат чи до застосованих у виробництві ресурсів при оптимальному співвідношенні росту фондів споживання і накопичення.
Друга проблема полягає в повному використанні накопичених фондів і удосконаленні механізму управління цим процесом. Загальною метою рішення цих проблем є досягнення кінцевих народногосподарських результатів: підвищення споживчої вартості виробничих фондів; забезпечення запланованого росту об'єму виробництва й якості продукції; активна заміна живої праці машинною; покращення умов праці робітників. З народногосподарської точки зору важливо не тільки задоволення потреб суспільства в необхідній продукції, але й забезпечити її виробництво з мінімальними затратами трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів. [2;75]
Вплив зношеності, і в свою чергу його впив на господарську діяльність можна розраховувати.
Техніко-економічне старіння основних засобів (фондів) першого виду (Ісп(1))
можна визначити шляхом співставленая первісної балансової і переоціненої їх вартостей за такою формулою:
де Впб - балансова вартість основних засобів (фондів), грн.; Вп - переоцінена вартість основних засобів (фондів), грн.
ТєХНІКО-ЄКОНОМІЧНЄ СТарІННЯ ОСНОВНИХ фоНДІВ ДруГОГО ВИДУ (ІСТ/2))
передусім слід визначати на основі порівняння продуктивності засобів праці (устаткування):
Іст(2) = ПрН-ПрдП00, (1.4)
Прн
де Прд - продуктивність діючих основних засобів (фондів), в готових виробах, шг.;
Прн - продуктивність нових основних засобів (фондів), в готових виробах, шт. Однак, при такому розрахунку не враховується економія сировини і матеріалів, вивільнення працюючих, що можуть мати місце в результаті застосування нових основних засобів (фондів). Тому для більш точного врахування техніко-економічного старіння (зносу) другого виду порівнюють основні фонди і витрати виробництва шляхом використання такої формули:
Істт -Істт ґл ^
Іст(2) = ^ ^*100 (1.5)
Іст(2)
де Іст(і) - витрати виробництва при діючих основних засобах (фондах), грн.; ІСТ(2) - витрата виробництва при використанні нових основних засобів (фондів), грн.
Для оцінки ступеня техніко-економічного старіння окремих видів засобів праці використовують коефіцієнт (Ктес), який розраховують за такою формулою:
Л>ивс = 1- —*—, (1.6)
Ви Пи К У
де Вз, Вн - первісна вартість застосовуваних і нових основних засобів праці, грн.;
Пз, Пн г відповідно продуктивність тих самих засобів або витрати, пов'язані з їх експлуатацією, грн.
Для оцінки загального техніко-економічного рівня старіння засобів праці використовують показник питомої ваги тих з них, що експлуатуються понад 10,15 та 20 років.
Фізичне спрацювання (фізичний знос) та техніко-економічне старіння (матеріальний знос) основних засобів (фондів) на діючих підприємствах можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння (зносу) основних засобів праці та формами їхнього відтворення існує певний зв'язок (рис. 1.2.).
Види спрацювання і старіння основних засобів праці
Фізичне спрацювання
Техніко-економічне старіння

Усувне Не усувне
(тимчасове) (постійно накопичуване)
Повне
Часткове

Ремонт
Заміна
Модернізація

Форми усунення спрацювання і старіння засобів праці
Рис. 1.2. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння основних засобів (засобів пращ) та форми їхнього усунення.
Усунення фізичного спрацювання (зносу), яке є тимчасовим (усувним) здійснюється шляхом проведення сукупності профілактичних і ремонтних заходів, передбачених системою планово-запобіжних ремонтів, починаючи з технічних оглядів і завершуючи капітальним ремонтом. Доцільність проведення капітального ремонту діючих основних засобів (фондів) повинна бути економічно обґрунтованою.
Суть такого обґрунтування полягає в проведенні відповідних техніко-економічних розрахунків, які мають визначити про те, наскільки наданий момент часу вигіднішим для підприємства є проведення капітального ремонту засобів праці, тобто основних складових основних засобів в порівнянні з придбанням нових, аналогічного призначення. Для того, щоб прийняти рішення, який із варіантів є доцільніший, визначають показник економічної ефективності капітального ремонту (Ек.р.), який обчислюється як відношення витрат за першим варіантом до витрат за другим варіантом за такою формулою:
Рі - Сс
Ек.р.=1— С , ч (1.7)
де Ек.р. - коефіцієнт ефективності капітального ремонту; Рі- вартість очікуваного капітального ремонту машини, грн.; Сс - різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини і вартістю нової машини. Вона розраховується таким способом:
Сс = С_-С_, (1.8)
де Сзалв - залишкова вартість капітально відремонтованої машини, грн. Сзалн - залишкова вартість нової машини, грн. (у даному випадку зносу в неї немає, тому залишкова вартість дорівнює її первісній вартості), грн.; Цн - ціна придбання нового засобу праці (машини), грн.;
Са - неамортизована частина капітально відремонтованого засобу праці (машини), грн.
а - коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючого (Пд) і нового (Пн) засобів праці (машин) і розраховується за такою формулою:
« = —, (1.9)
Пн
р - коефіцієнт, який враховує співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно діючого і нового засобу праці (машини);
Р = ^, (1-Ю)
1Н
де Тд, Тн - тривалість ремонтного циклу (або нормативні строки експлуатації до здійснення капітального ремонту), роки, дні.
Після капітального ремонту для засобів праці встановлюються нові терміни проведення наступного капітального ремонту, які враховуються в наведеній формулі.
У випадках неусувного фізичного спрацювання засобів праці (зносу) та повного техніко-економічного старіння єдиною формою такого усунення є заміна їх новими, більш досконалими засобами праці. Збільшення питомої ваги таких засобів праці на підприємствах дає змогу підвищити продуктивність праці робітників, домогтися зниження витрат, пов'язаних з експлуатацією засобів праці, зниження собівартості виготовлюваної продукції.
Найбільш поширене часткове техніко-економічне старіння (моральний знос) засобів праці діючих підприємств. Ефективною формою його усунення є їх модернізація. Модернізація може проводитись окремо і в поєднанні з проведенням капітального ремонту.
У процесі модернізації є можливість конструктивно удосконалити діючі засоби праці, підвищити їх технічний рівень порівняно при незначному зростанні їх вартості. У багатьох випадках модернізовані засоби праці за своїми експлуатаційними характеристиками інколи не поступаються навіть найбільш досконалим, аналогічного призначення, новим засобам праці.

1.4 Фактори, що зумовлюють зношеність основних виробничих фондів підприємства
Знос основних виробничих фондів є не простим явищем і на теперішній період є досить актуальною проблемою, оскільки зношення досить часто спостерігається на виробництві і необхідно розробляти і впроваджувати різноманітні фактори по боротьбі з негативним процесом, який шкодить повноцінному виробничому процесу. Для того щоб розробити заходи боротьби в першу чергу необхідно вивчити фактори, які спричиняють той чи інший вид зносу основних виробничих фондів підприємства.
Фізичний знос залежить від:
тривалості використання основних виробничих фондів. Ця причина є очевидною, оскільки чим більше працюють основні фонди тим більше вони зношуються, бо до них прикладається велика кількість праці, виготовляється велика кількість продукції;
кваліфікації обслуговуючого персоналу. Звичайно від кваліфікації персоналу залежить чимало, оскільки внаслідок неправильної та не професіональної поведінки настає фізичний знос. Тому необхідно підбирати добре кваліфікований персонал і навіть надавати певне навчання в разі необхідності;
умов і рівня експлуатації та надійності вузлів та агрегатів, з яких виготовлені основні виробничі фонди. Неправильна та недбала експлуатація та зберігання в невідповідних умовах часто призводить до поломок та виходу з робочого стану основних виробничих фондів. До такого ж призводить придбання неякісних основних виробничих фондів з метою економії коштів.
На моральний знос спричиняє:
винайдення більш нових машин, які є дешевшими і тому при купівлі нових машин виникає економія витрат виробництва;
при розвитку науково-технічного прогресу на ринку з'являється більш продуктивне обладнання, що призводить до зменшення витрат.
РОЗДІЛ III
ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ЩОДО ЗМЕНШЕННЯ НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ ЗНОШУВАНОСТІ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА НА ГОСПОДАРСЬКУ
ДІЯЛЬНІСТЬ
Знос основних виробничих фондів являє собою явище яке неодмінно зустрічається в господарській діяльності підприємства, його уникнення є неможливим. Тому неодмінно необхідно проводити заходи для уникнення негативного впливу даного явища. Тому доцільним є підвищення ефективності використання річного робочого часу, а також застосування методу прискореної амортизації. Величина робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства залежить від їх технічного стану протягом року, забезпеченості підприємства матеріально-технічним та трудовими ресурсами, організації виробництва та попиту на продукцію підприємства. Щодо амортизації, то у зв'язку з тим, що при тривалому використанні основних виробничих фондів підприємства потужність підприємства знижується внаслідок зношення основних виробничих фондів підприємства, тому важливим заходом є запровадження прискореної амортизації, тобто більших амортизаційних відрахувань у роки більшої потужності роботи підприємства є важливим заходом.
Збільшення тривалості робочого часу використання основних виробничих фондів супроводжується збільшенням обсягу виробництва продукції, зниженням собівартості одиниці продукції, а також підвищення продуктивності праці. А прискорена амортизація допомагає уникнути морального старіння .
Для збільшення тривалості робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства необхідно використовувати заходи, які спрямовані на підвищення технічного стану основних виробничих фондів (технічне обслуговування, зниження тривалості перебування основних виробничих фондів в ремонтах, перехід на дво-трьохзмвнну їх роботу, поліпшення збуту продукції, забезпечення всіма видами необхідних ресурсів).
Для дослідження ефективності запропонованих заходів вибрано підприємство 96.
Для проведення дослідження відібрано необхідні дані:
Ов=3700 тис.грн.;
Чп=500 осіб;
В=3000 тис.грн.
ВР.ч=-13%;
Ровф ізм=1500 тис.грн.; Ровф2зм=1000тис.грн.; РовфЗзм=800тис.грн.,
де Ов - обсяг виробництва, тис.грн.; Чп - чисельність персоналу, осіб; В - витрати виробництва, тис.грн. Вр.ч- витрати робочого часу, %;
Ровф ізм,2зм, ззм - робота основних виробничих фондів у 1,2,3 зміни, тис.грн.
Для дослідження впливу збільшення тривалості робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства необхідно визначити величину збільшення тривалості робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства: Ар.ч.=10%=0,1.
Використовуючи визначену величину необхідно розрахувати загальну величину тривалості робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства у плановому періоді:
Рч.п.=Рч.зв.+Рч.зв. х Ар.ч., (3.1)
Рч.зв =1-0,08-0,04-0,01=0,87,
Рч.п =0,87+0,87x0,1=0,957,
Рч.зв=0,87х365=317 днів,
Рч.п.= 0,957x365=355 днів,
АРч =355-317=38 днів, де Рч.п. - тривалість робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства з врахуванням пропозиції щодо збільшення, днів;
Рч.зв - тривалість робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства у звітному періоді, днів;
Ар.ч. - збільшення тривалості використання основних виробничих фондів підприємства за пропозицією, %.
Необхідно визначити число змін тривалості використання основних виробничих фондів підприємства з врахуванням пропозиції:
Змп=Рч. п. х Кзм (3.2)
Змп=355х2,4=852 змін, де Змп - число змін використання основних виробничих фондів підприємства з врахуванням пропозиції, змін;
Кзм - коефіцієнт змінності використання основних виробничих фондів підприємства у звітному періоді.
Наступним кроком є визначення обсягу виробництва продукції при врахуванні пропозиції, тобто за планом:
Овп=Ов.зм. хЗмп (3.3)
Овп=3700/2,4х2,64=4070 тис.грн., Де Овп - обсяг виробництва продукції з врахуванням пропозиції, тис.грн.; Ов.зм. - обсяг виробництва продукції у звітному періоді в одну зміну, грн./зміна.
Важливим є визначення зниження собівартості продукції в результаті збільшення тривалості використання основних виробничих фондів підприємства, за рахунок зниження частини річних амортизаційних відрахувань у вартості одиниці продукції.
Частка цих витрат визначається наступним чином: - у базовому періоді
Ав,б=Бв.б.хар/Ов.б. (3.4)
Ав.б=1800хО,1/3700=0,0484 грн./грн., де Ав.б. - частка річних амортизаційних відрахувань у вартості одиниці продукції базового періоду, грн./грн.;
Бв.б. - балансова вартість основних виробничих фондів підприємства у базовому періоді, тис.грн.;
ар - норма річних амортизаційних відрахувань, %. Ов.б. - обсяг виробництва продукції у базовому періоді, тис.грн. - за планом:
Ав.п.=Бв.п.хаР/Ов.п. (3.5)
Ав.п =1800x0,1/4070=0,0442 грн./грн., де Ав.п. - частка річних амортизаційних відрахувань у вартості одиниці продукції пайового періоду, грн./грн.; ар - норма річних амортизаційних відрахувань, %. Ов.п. - обсяг виробництва продукції у плановому періоді, тис.грн.
Визначається економія втрат за рахунок зниження частки амортизаційних відрахувань у вартості одиниці продукції
АСа.в.=(Ав.б.-Ав.п.)хОв.п., (3.6)
АСа.в.=(0,0484-0,0442) х4070=17,094 тис.грн., де АСа.в. - зниження витрат виробництва за рахунок зниження частки амортизаційних відрахувань у вартості одиниці продукції, тис.грн.
Далі необхідно визначити зниження собівартості продукції в результаті збільшення тривалості використання основних виробничих фондів підприємства з врахуванням додаткових витрат, пов'язаних із збільшенням тривалості робочого часу їх використання. Величину додаткових витрат запропоновано аналогічно до збільшення терміну використання і вона становить 0,4 тис.грн. на один додатковий робочий день використання основних виробничих фондів підприємства.
АСз.п=АСа.в.-АСт.в., (3.7)
АСз.п.= 17,094-0,4x38=1,894 тис.грн. АСз.п./І грн. прод =1,894/4070=0,0004653грн./грн., Де АСз.п. - зниження собівартості продукції в результаті збільшення тривалості використання робочого часу основних виробничих фондів підприємства, тис.грн.;
АСт.в. - додаткові витрати, пов'язані з збільшенням тривалості використання робочого часу основних виробничих фондів. АСз.п./І грн. прод. - зниження собівартості продукції в результаті збільшення тривалості використання робочого часу основних виробничих фондів підприємства на 1 гривню випущеної продукції, грн./грн. Визначається ріст продуктивності праці за рахунок збільшення тривалості робочого часу використання основних виробничих фондів:
Вб=Овб/Чпб (3.8)
Вп-Овп/Чпп Вб=3700/500=7,4 тис.грн./прац., Вп-4070/500-8,14 тис.грн./прац., АВ=(Вп-Вб)/ВбхЮО%, ДВ=(8,14-7,4)/7,4 х 100%= 10%, Де Вб - виробіток у базовому періоді, тис.грн.; Вп - виробіток у плановому періоді, тис.грн; АВ - ріст продуктивності праці, %.
Далі визначено зміну фондовіддачі основних виробничих фондів за рахунок збільшення тривалості робочого часу використання основних виробничих фондів:
Фвзв=Овб/Бв (3.9)
Фвзв=3700/1800=2,05грн./грн., Фвп= Овп/Бв=4070/1800=2,26грн./грн.,
ДФВ= (ФВп-ФВзв)/ФВзвХІ00%,
ДФв=(2,26-2,05)/2,05 х 100%=10,24%,
де Фвп,Фвзв - рівень фондовіддачі відповідно у звітному та плановому роках, грн./грн.
АФв- відносна зміна фондовіддачі основних виробничих фондів за рахунок збільшення тривалості використання робочого часу основних виробничих фондів, %.
Провівши дослідження, щодо наслідків після збільшення тривалості використання робочого часу основних виробничих фондів на 10%, отримано наступні результати:
Зниження собівартості продукції в результаті збільшення тривалості використання основних виробничих фондів підприємства з врахуванням додаткових витрат, пов'язаних із збільшенням тривалості робочого часу їх використання становить 1,894 тис.грн. в цілому, або 0,0004653грн./на 1 грн. продукції. Цей результат досягнуто за рахунок зниження частки амортизаційних відрахувань у вартості одиниці продукції.
Продуктивність праці зросла на 10% за рахунок збільшення тривалості використання основних виробничих фондів підприємства, причому чисельність персоналу залишається незмінною.
Фондовіддача основних виробничих фондів в свою чергу за рахунок збільшення тривалості використання основних виробничих фондів підприємства зросла на 10,24%.
Як уже згадувалося амортизаційні відрахування також мають значний вплив на зменшення негативного впливу зносу.
Розрахування амортизаційних відрахувань прямолінійним методом.
Припустимо, що ліквідна вартість становитиме 1тис.грн., термін корисного використання даного підприємства становить 12,5 років, балансова вартість 1800тис.грн., тому
А=Бв-Лв,
(3.10)
А=1800-1000=1700тис.грн
Ар=А/Тк.в., Ар=1700/12,5=136тис.грн.,

(3.11)
де Бв,Лв - відповідно балансова та ліквідна вартість основних виробничих фондів, тис.грн.;
Тк.в. - термін корисного використання основних виробничих фондів, роки.
Отже використовуючи рівномірний метод протягом усього терміну корисного використання амортизаційні відрахування становитимуть 136тис.грн. Звичайно це є негативним явищем, оскільки при збільшенні терміну корисного використання обсяг виробництва значно зменшиться і внаслідок великої частки амортизаційних відрахувань собівартість продукції буде зростати.
Тепер розраховують амортизаційні відрахування використовуючи прискорену амортизацію, а саме метод регресії:
Ар=1,5хахЗв,
(3.12)
Арі= 1,5x0,1x1800=270,
Арз=1,5х0,1х1300,5=195,075, Ар5=1,5х0,1 х939,615=140,94, Ар7=1,5х0,1хб78,875=101,83, Ар9=1,5х0,1 х490,495=73,574, Арп=1,5х0,1х354,383=53,15,
Ар2=1,5х0,1х(1800-270)=229,5, Ар4=1,5х0,1 х 1105,425=165,81 Арб=1,5х0,1 х798,675=119,8, Ар8=1,5х0,1х577,045=86,55 Арю=1,5х0,1х416,921=62,538, Арі2=1,5х0,1х301,233=45,18.
З розрахунків видно, що з кожним наступним роком амортизаційні відрахування зменшуються, що є досить позитивним явищем, бо відповідно з спрацюванням зменшується обсяг. , '
ВИСНОВКИ
Ефективність виробництва значною мірою визначається рівнем використання основних виробничих фондів та їх станом. Оскільки у собівартості виготовленої продукції витрати на експлуатацію основних виробничих фондів становлять 20%-30%, о підвищення ефективності використання основних виробничих фондів повинно збільшувати обсяг виробництва продукції і відповідно забезпечувати зниження собівартості продукції, що безпосередньо впливає на ефективність виробництва на підприємстві.
Основні фонди в процесі експлуатації піддаються зносу. Знос основних фондів — це втрата ними своєї вартості. Розрізняють два види зносу — фізичний та моральний.
Фізичний знос — це поступова втрата основними фондами своєї первісної споживної вартості, яка обумовлена не тільки їх функціонуванням, а й їх бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії).
Моральний знос, як правило, настає раніше фізичного зносу, тобто основні фонди, які ще можуть бути використані, економічно вже не ефективні.
За мету дослідної роботи було поставлено виявлення впливу зносу на оборотність, ефективність виробництва, фондовіддачу та показати вплив терміну корисного використання на зношеність основних виробничих фондів.
Після проведення відповідних розрахунків отримані наступні результати:
дослідження впливу терміну корисного використання на зношеність основних виробничих фондів показало, що між даними показниками існує прямий зв'язок, тобто при збільшенні терміну корисного використання знос також збільшується, настає старіння основних виробничих фондів. Це видно при аналізі коефіцієнта

кореляції, він має додатне значення, а це означає, що зв'язок прямий, та рівняння регресії. Після визначення критерію Стьюдента, видно, що зв'язок суттєвий, оскільки розрахункове значення є більшим за теоретичне значення даного критерію.
між фондовіддачею та зношеністю основних виробничих фондів навпаки спостерігається обернений зв'язок, оскільки коли основні виробничі фонди зношуються, то вони стають менш потужними і фондовіддача також зменшується. Про це свідчить від'ємний кофіцієнт кореляції. Зв'язок є суттєвим між досліджуваними показниками.
між зношеністю та оборотністю основних виробничих фондів існує обернений зв'язок, оскільки лінійний коефіцієнт кореляції має від'ємне значення. Цей висновок є очевидним, оскільки при старінні основних виробничих фондів їх оборотність зменшується.
між ефективністю виробництва та зносом основних виробничих фондів існує обернений зв'язок, даний висновок отримується після аналізу коефіцієнта лінійної кореляції (обернений зв'язок спостерігається коли коефіцієнт лінійної кореляції має від'ємне значення).
З отриманих результатів видно, що вплив збільшення зносу основних виробничих фондів негативно впливає на всі показники. В наш час дана проблема досить актуальною. Тому необхідно розробляти певні заходи для зниження негативного впливу даного показника. І саме в третьому розділі необхідно внести певні пропозиції щодо даної проблеми. Тому було внесено пропозиції щодо застосування методів прискореної амортизації та збільшення терміну річного робочого часу основних виробничих фондів, тобто збільшити інтенсивність використання основних виробничих фондів протягом року.
Дані заходи дозволили досягти економії за рахунок амортизаційних відрахувань на одиницю продукції (у розмірі 0,0004653грн./грн. випущеної продукції), а також підвищити фондовіддачу та продуктивність праці відповідно на 10% та 10,24%. Застосування прискореної амортизації допомагає знизити собівартість продукції у роки зменшення потужності основних виробничих фондів та уникнути морального зносу, що дуже характерно в наш час у зв'язку з швидким науково-технічним прогресом.
Виконання навчально-дослідної роботи закріпило наше переконання, що ефективне використання основних виробничих фондів є дуже важливим економічним завданням. Оскільки воно забезпечує збільшення обсягу виробництва без додаткового залучення капіталу, прискорює відновлення засобів праці і цим самим зменшує збитки від морального зносу, а також знижує собівартість продукції за рахунок амортизаційних відрахувань на одиницю продукції.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
Бойчин І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства - Львів, 1999
Гордійчук A.C., Стахів O.A. Економіка підприємства, - Навч.посібник. -Рівне, РДТУ, 1999-247с.
Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навч. Закладів. - К.,2006
Економіка підприємства. Підручник./За заг. ред. д. е. н., профессора С.Ф.Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001, - 528с,
Економіка підприємства: навчальний посібник / О.В. Ареф'єва, В.Г. Сахаєв та ін. - К.: Видавництво Європейського університету, 2003.-237с.
Круш П.В., Подвігіна В.І, Сердюк Б.М. Економіка підприємства: навчальний посібник. - К.,2007
Примак Т.О. "Економіка підприємства", навчальний посібник. - Київ, "Вікар", 2001р.
Самуельсон П. Економіка.- Видав-во "Світ" Львів : 1993 р.
Економіка підприємства: навчальний посібник / О.В. Ареф'єва, В.Г. Сахаєв та ін. - К.: Видавництво Європейського університету, 2003.-237с.