Тема 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
1. Передумови виникнення дисципліни економіка природокорис-тування та сучасні тенденції розвитку.
2. Предмет, об’єкт, метод дисципліни.
3. Економічні механізми природоохоронної діяльності та приро-докористування в Україні.
Література: [1,2,3, 15].
1. Згідно класичного тлумачення під природокористуванням розуміють сукупність всіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу як частини природних ресурсів Землі і прилеглих сфер, в тому числі космосу, які можуть бути використані в господарській діяльності людини за наявних технічних та соціально-економічних можливостей суспільства за умови збереження середовища життя людини.
Природокористування може бути:
- прямим;
- непрямим;

- ресурсним;
- комплексно-територіальним;

- загальним;
- спеціальним.

Природокористування з одного боку виступає як діяльність, з іншого – як наука. Оскільки природокористування виникло на перетині ряду наук, то діяльність можна розглядати в різних аспектах (економічних, екологічних, медичних тощо).
Науковою базою раціонального використання ПР виступає наука економіка природокористування.
Економіка природокористування як самостійної науки виникла в 70-ті роки минулого століття. Однією з причин її формування вважається загострення ресурсних та екологічних проблем людства у 50 – 60-ті роки минулого століття.
Основними проблемами сучасного природокористування є:
катастрофічне зростання масштабів природокористування;
зміна правового статусу об’єкта і суб’єкта природокорис-тування;
розробка альтернативних технологій;
розробка надійного механізму економіко-правового регулю-вання природокористування на рівні підприємства, регіону, держави.
Економіка природокористування (ЕП) це наука про вибір та прийняття рішень людиною щодо обмежених природних ресурсів та екологічних благ, про різноманітні аспекти взаємодії між якістю НПС і економічною діяльністю як окремої людини, так і людських спільнот, про сучасну систему стимулювання раціонального природокористування.
Економіка природокористування виникла на основі інтеграції економічних та екологічних наук щодо питань раціонального природокористування та охорони НПС.
2. У сучасних умовах екологічні задачі, а також задачі раціонального природокористування та відновлення природних ресурсів, включаючи і заходи щодо ресурсозбереження, стосуються всіх підприємств і галузей різної спеціалізації, багаточисельних виробників і споживачів (рис.1). Будь-яке виробництво розглядається у зв’язку із оточуючим середовищем, з позицій великої економіки.
1 блок – традиційне виробництво, утворене сукупністю природо господарських галузей (лісове, водне, рибне тощо). Їхніми головними задачами є: облік, оцінка і охорона природних ресурсів та екосистем, підготовка їх для наступного використання, відновлення ресурсів.
Рис. 1.Сфера природокористування, ОНС і сучасна економіка.

2 блок – розміщений всередині виробництва і представлений екологічними підрозділами (службами, цехами, відділами, лабораторіями). Їх діяльність спрямована на нейтралізацію і скорочення техногенного пресингу на природу в місцях утворення відходів, а також надходження викидів (скидів) шкідливих речовин в НПС і являє собою перший крок боротьби за екологічну чистоту і безпеку виробництва.
3 блок – сформований спеціалізованими підприємствами, які займаються нейтралізацією стоків, утилізацією і переробкою різноманітних відходів, що надходять від виробництв усього регіону або окремої галузі. Фактично цей блок закінчує виробничий процес і формує кінцеву ланку нейтралізації шкідливого впливу економіки на НПС.
4 блок – розвиток сфери природокористування і охорони НПС. На сучасному етапі його складовими є екобізнес і рециклінгова індустрія.
Об’єктом ЕП є еколого-економічні системи різного масштабу і рівня.
Предметом ЕП є дослідження еколого-економічних відносин, які виникають в процесі відтворення природних ресурсів (ПР).
Еколого-економічні відносини – це відносини, які виникають між людьми в процесі природокористування для відновлення і охорони екологічних систем, добування природної сировини, її переробки та екологізації виробництва. Іншими словами еколого-економічні відносини це такі відносини між людьми в процесі природокористування, які, з одного боку, не порушують екологічну рівновагу, з іншого, враховують економічний підхід (економічний ефект) до використання ПР.
Комплексний характер екологічних проблем обумовлює взаємозв’язок ЕП з економічними (планування, статистика, економіка праці, регіональна економіка, кібернетика) і природничими (географія, екологія, ґрунтознавство) науками.
ЕП безпосередньо зв’язана з технічними науками, тому що екологізація виробництва потребує впровадження новітніх досягнень науки і техніки.
Метою ЕП, як науки є формування теоретичних узагальнень та методичних концепцій забезпечення раціонального природокористування.
Головним завданням ЕП є дослідження природоохоронного механізму функціонування національного господарства в умовах ринкової економіки.
Розробка такого механізму повинна враховувати три взаємопов’язані стадії відтворення ПР: відновлення, експлуатація, переробка.
ЕП базується на таких основних принципах охорони навколишнього природного середовища (ОНПС):
- альтернативних витрат;
- забруднювач платить;

- принцип сталого розвитку;
- принцип попередження;

- принцип найкращої з доступних технологій.

Враховуючи складність об’єкту ЕП використовуються такі методи і підходи дослідження:
загальний метод (матеріалістичної діалектики);
історичний метод пізнання;
системний метод – досліджуються складові системи, а потім систему в цілому;
нормативний метод;
економіко-математичний метод;
статистичний метод;
аналітичний метод;
метод експертних оцінок;
економічний підхід.
Економічний підхід до оцінки антропогенних процесів (впливу людини на природне середовище) ґрунтується на зміні корисності (суспільної вартості) факторів природного середовища під дією суспільного виробництва (використання ПР людиною).
3. Еколого-економічна система – це інтеграція економіки і природи, які представляють собою взаємопов’язане і взаємообумовлене функціонування суспільного виробництва і природничих процесів.
Сучасна система природокористування включає дві взаємопов’язані підсистеми:
- матеріальне виробництво;
- екологічну сферу,
які взаємопов’язані і впливають одна на одну.
Еколого-економічна сутність природокористування полягає в направленні зусиль суспільства на охорону, відновлення, примноження і раціональне використання ресурсів природи для задоволення потреб людини. Реалізувати на практиці це можливо при наявності нормативно-правової бази і державної системи управління.
Система управління природоохоронною діяльністю в Україні була сформована протягом останніх десятиріч.
Розрізняють два головних періоди розвитку цієї системи:
Регулятивний з 60-их років до початку 90-их – прийняття ряду законодавчих актів з охорони НПС.
Еколого-економічний – починається з 1991 року із введення в дію ЗУ „Про охорону НПС”, яким було встановлено засади механізмів природокористування та природоохоронної діяльності.
Найважливішими функціональними елементами державної системи управління природоохоронною діяльністю є наступні складові економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, а саме:
механізм зборів за забруднення НПС та за спеціальне вико-ристання природних ресурсів;
2) механізм відшкодування збитків, заподіяних в наслідок порушення законодавства про охорону довкілля;
3) система державного бюджетного фінансування природо-охоронних заходів.
Збір за забруднення НПС та збір за спеціальне використання ПР віднесені до загальнодержавних податків та зборів.
Економічні механізми природокористування та природоохоронної діяльності в Україні базується на таких головних засадах:
Платність за спеціальне використання ПР та шкідливий вплив на довкілля.
Цільове використання коштів, отриманих від збору за спеціальне використання ПР та забруднення довкілля, на ліквідацію джерел забруднення, відновлення та підтримання ПР в належному стані.
Питання гарантованого рівня знань.
1. Суть природокористування.
3. Предмет і об’єкт науки ”Економіка природокористування”.
4. Мета та завдання ЕП.
5. Методи дослідження ЕП.
6. Еколого-економічна сутність природокористування.
7. Основні принципи природокористування на сучасному етапі.
8. Обґрунтування поняття “Раціональне природокористування”.
9. Еколого-економічна система та еколого-економічні відносини.
11. Економічний підхід до оцінки антропогенного впливу на НПС.
Тема 2. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ ТА ЇХ ПОТЕНЦІАЛ
1. Економічна сутність та класифікація природних ресурсів.
2. Загальна характеристика мінерально-сировинних ресурсів.
3. Загальна характеристика земельних ресурсів.
4. Загальна характеристика водних ресурсів.
5. Природно-ресурсний потенціал України і Рівненської області.
Література: [1,2,3,4, 9, 14].
1. Під природними ресурсами розуміють тіла і сили природи, які використовуються і можуть бути використані людьми в процесі їхньої життєдіяльності. Вони складаються з власне природних ресурсів – елементи літосфери, гідросфери і атмосфери, що використовуються у виробничій діяльності, чи в сфері споживання, а також з природних умов, до яких належать сонячне випромінювання, тепло землі, рельєф місцевості, клімат, якщо останні безпосередньо залучаються людиною до виробничої діяльності.
Економічні межі між природними ресурсами і природними умовами – відносні. Природні умови і природні ресурси розрізняються не фізичним чи хімічним складом, а характером взаємозв’язків з людством. Тому одні і ті ж компоненти можуть бути тільки ресурсом (корисні копалини) або умовою (повітря), інші – умовою і ресурсом одночасно ( ліс, вода).
З часом все більше елементів природи переходить в клас ресурсу (сонячна енергія являлася раніше умовою, а зараз і ресурсом).
Природні ресурси відіграють значну роль в економіці будь-якої держави. Забезпеченість природними ресурсами – один з найважливіших економічних показників, що характеризує економічне положення країни. Поряд з працею і капіталом, природні ресурси є також фактором виробництва. Залучення природних ресурсів у суспільне виробництво означає перетворення їх у складову продуктивних сил суспільства, внаслідок чого природні продуктивні сили перетворюються в суспільні продуктивні сили.
Сьогодні розрізняють такі групи ПР як реальні та потенційні.
Реальні – використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства.
Потенційні – ресурси, які хоча й потрібні суспільству, але не можуть бути залучені у господарський оборот з якихось причин (через недостатню технічну оснащеність).
За екологічними ознаками природні ресурси поділяються на вичерпні та невичерпні; Вичерпні у свою чергу - на відновні та невідновні(рис.2).
/
Рис. 2. Класифікація природних ресурсів
Крім того, існує природна класифікація за приналежністю до того чи іншого елементу природи:
- мінеральні ресурси;
- земельні ресурси;
- водні ресурси;
- рослинні і тваринні ресурси.
Невідновні ПР характеризуються обмеженими запасами, використовувати їх можна лише раз, оскільки поповнення їх на землі практично не можливе, через відсутність умов за яких вони виникли багато мільйонів років тому або відбувається дуже повільно.
До відновних належать ресурси, які можуть відтворюватись у природних процесах і підтримуватись у деякій мірі у постійній кількості, що залежить від рівня їх щорічного відтворення та споживання.
До невичерпних належать ресурси, які невичерпні як фізичне тіло.
Вичерпні і невичерпні ресурси можуть бути:
- замінними (наприклад: деревинні ресурси можна замінити металом, метал – пластмасами);
- незамінними (наприклад: атмосферний кисень для дихання, вода для пиття).
2. Мінерально-сировинні ресурси – основа функціонування значної кількості галузей світового господарства. Це сукупність усіх корисних копалин суші та світового океану, які використовуються у галузях енергетики, чорної та кольорової металургії, хімічній промисловості та будівництві. Вони є національним багатством кожної країни.
Виділяють такі групи мінерально-сировинних ресурсів:
паливно-енергетичні (нафта, газ, торф, уранові руди);
рудні ресурси (залізна, марганцева руди, боксити);
гірсько-хімічна сировина (фосфорити, солі, сірка);
природні будівельні матеріали і нерудні корисні копалини (мармур, граніт);
гідромінеральні ресурси (підземні прісні та мінералізовані води).
У межах України розвідано більше 900 видів корисних копалин, що зосереджені більше як у 8 тисячах родовищ. Найважливіші складові програми раціонального використання мінеральних ресурсів – це способи розробки місць залягання корисних копалин, прогресивність технологічних процесів їхнього видобування, збагачення та переробки. Проте, на жаль, сьогодні мінерально-сировинні ресурси використовуються малоефективно.
3. Земельні ресурси – це ресурси всіх сільськогосподарських угідь (орні землі, сіножаті, пасовища тощо) ґрунтового покриву незалежно від форм його використання.
Загальна площа території нашої держави становить 603,7 млн. га. Загальна земельна площа України становить 60 335 тис. га, у тому числі сільськогосподарські угіддя - 41 854 тис. га. Із загального об'єму сільськогосподарських угідь частка орних земель складає 32,2 млн. га (54,96%), сіножатей - 1 966 тис. га і пасовищ - 4 556 тис. га.
Найбільші площі сільськогосподарських угідь розташовані в Одеській, Дніпропетровській і Харківській областях, а найменші - в Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській. Найбільший об'єм орних земель має Дніпропетровська область, а найменший - Закарпатська.
Земельний фонд у відповідності до цільового призначення складається із земель, які знаходяться в користуванні: сільськогосподарських підприємств; населених пунктів; промисловості, транспорту, курортів, заповідників тощо; державного лісового і водного фондів, а також земель державного запасу.
Одним з найважливіших компонентів земельних ресурсів є ґрунти – поверхневі шари земної кори, основною якістю яких є родючість. Ґрунт - є відтворюваним природним ресурсом, але для його природного відновлення потрібні сотні років. Тому дуже важливо запобігати деградації ґрунтів, підтримуючи, а при можливості й збільшуючи природну родючість.
Проявом негативного впливу антропогенної діяльності на стан земельних ресурсів є ерозія - руйнування родючого шару, дефляція - механічний винос ґрунту. Розрізняють такі види ерозії ґрунтів:
водна ерозія;
вітрова ерозія.
Тепер важливого значення набуває вироблення дієвого інструментарію стимулювання сільгоспвиробників до ведення тих видів діяльності, які дадуть найбільш позитивний ефект і щодо збільшення обсягів виробництва, збереження ґрунтового покриву, відтворення запасів гумусу, створення додаткових робочих місць та підвищення доходів працівників, і щодо активізації роботи інших сфер агропромислового комплексу регіону. Одночасно здійснювати формування системи мотиваційних важелів у напрямку посилення інноваційних процесів у сфері землекористування (розширення масштабів лісонасаджень, покращення експлуатації меліоративних систем тощо.
Більше того, необхідно розробити механізм адміністративно-правового та економічного впливу на процеси деградації ґрунтового покриву, отруювання пестицидами, мінеральними добривами та іншими хімікатами навколишнього середовища, зменшення вмісту в продуктах харчування небезпечних і шкідливих речовин. Тобто місцева влада повинна в найбільшій мірі використати наявний арсенал організаційних, фінансових та соціальних підойм, які спрямовувалися б на зменшення розораності ґрунтів, виведення з інтенсивного землеробства схилових земель і розміщення на них луків, пасовищ, лісопосадок.
4. Водні ресурси - це придатна для використання вода. Вони складаються з двох основних частин: 1) підземної, яка є постійною; 2) поверхневого стоку, який дуже змінюється і для користування потребує додаткового регулювання.
Загальні ресурси гідросфери за різними оцінками складають понад 1,4 млрд. км3, при цьому від 94 до 96,5% - це води світового океану. Запаси прісної води на нашій планеті приблизно 35 млн. км3, але і вона зосереджена головним чином у малодоступних льодовиках і підземних горизонтах. Льодовикові покриви - 71,7 тис. км3. Запаси води гірських льодовиків близько 2,4 тис км3, а Арктики - 9 тис. км3. Доступних для використання прісних вод суші на землі залишається менше 1 відсотка, а якщо врахувати її нерівномірне розповсюдження (понад 75% земельних угідь знаходяться в зоні недостатнього зволоження), то стає зрозумілим, чому багато регіонів на планеті потерпає від водного дефіциту.
Для підвищення ефективності управління водним господарством передбачається перехід до управління водними ресурсами винятково за басейновим принципом, основними цілями якого є:
удосконалення системи управління водорозподілом, водокористування, охороною та відтворенням водних ресурсів, захистом від шкідливої дії вод;
забезпечення басейнової збалансованості розвитку водного господарства, охорони вод і відтворення водних ресурсів на основі узгодженості правових засад і управлінських дій суб’єктів басейнового управління, спрямованих на стале водозабезпечення населення і галузей економіки, досягнення прогресивних стандартів якості водних ресурсів і екологічного стану водних об’єктів, запобігання шкідливої дії вод.
5. Рівненська область розмістилася на північному-заході України. Сприятливі кліматичні умови, значні масиви лісів, річки, озера, джерела мінеральних вод і лікувальні грязі сприяють розвитку в області рекреації. Рівненщина багата на поверхневі води. На території області багато річок. Площа, зайнята водними і водогосподарськими об’єктами, становить 150,6 тис. га (7,5% території області), в тому числі під водою - 41,3 тис. га, з них під річками та струмками - 7,6 тис. га, каналами, колекторами та канавами - 20,1 тис. га, озерами та прибережними замкнутими водоймами - 4,6 тис. га, водосховищами, ставками та іншими штучними водоймами І9,0 тис. га, болотами - 107,5 тис. га, тобто водними ресурсами область забезпечена достатньо. Гідротехнічними й іншими водогосподарськими спорудами зайнято 1,8 тис. га. Основне живлення річок - талі стічні води (55-60% для річок Полісся і 25-45% - Лісостепу), дощове та ґрунтове. Пересічна густота річкової сітки становить від 0,21-0,31 км на км2 на півдні області до 0,3-0,43 км на км2 - на півночі.
Ґрунтовий покрив області дуже різноманітний. У північній частині поширені малопродуктивні ґрунти: дерново-підзолисті (піщані, глинисто-піщані, глеєві), торф’яні та торфоболотні. На півдні області найбільш часто трапляються продуктивні легко суглинисті, опідзолені сірі, темно- і світло-сірі ґрунти, а також опідзолені чорноземи. Основні проблемі господарського використання ґрунтів пов’язані з осушенням надмірно зволожених ґрунтів, вапнуванням кислих ґрунтів у Поліссі та протиерозійними заходами у лісостеповій частин області.
На Рівненщині площа земель, що потребують осушення, становить 374,8 тис. га. За площею осушених земель область займає одне з перших місць в Україні (260,5 тис. га). Площа меліоративних сільськогосподарських угідь становить 34% від загальної. Урожайність сільськогосподарських культур на осушених землях низька. Еродованих ґрунтів в області - 146 тис. гектарів.
Рівненська область характеризується високою лісистістю території - 36,5%. У лісах домінують високопродуктивні насадження, з яких 68% припадає на хвойні, 21% приходиться на м’яколистяні і 11% - на твердолистяні породи.
На території області виявлено і розвідано 132 родовища, де добувається 15 видів корисних копалин, і 330 родовищ торфу. Найбільш широко в складі ресурсного потенціалу представлена будівельна мінеральна сировина. Державне значення при цьому мають запасі цементної сировини, будівельного каменю, базальтів, облицювального каменю.
Основними напрямами розвитку регіону вважаються:
оптимізація структури і рівня комплексної економіки на основі ефективного використання природних, виробничих, трудових та науково-технічних ресурсів;
відродження старих та налагодження нових перспективних зв’язків, створення спільних підприємств, холдингових компаній та ін.;
інноваційне та науково-технічне співробітництво;
розширення ринку праці, досягнення його збалансованості та забезпечення продуктивної зайнятості населення.
Питання гарантованого рівня знань
1. Що розумієте під природними ресурси?
2. У чому відмінність між природними ресурсами та природними умовами.
3. Класифікація ПР за екологічними ознаками.