Курсова з економічної теорії ТЕМА: Інфраструктура ринку. Проблеми її формування на Україні ПЛАН Вступ Ринкова інфраструктура: її суть, необхідність, роль в ринковій економіці. Ринкова інфраструктура, її основні елементи і функції. Формування ринкової інфраструктури в Україні, проблеми розвитку. Висновок Вступ Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку.Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму,корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ,спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави. Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий.У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний,взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства. Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва. Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм— це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість. Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини. Звичайно,Україна,як нова самостійна держава,що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою,створеною за багато десятиріч,не може повторити за короткий час той шлях,який пройшов ринок Заходу.Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн,а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних,географічних та інших особливостей історичного розвитку України. Однак складність завдання полягає в тому,що немає у свті аналогів переходу до ринку великої держави з такою,як в Україні,спотвореною тоталітарною системою структурою господарства,високим рівнем монополізму в промисловості,залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції,що залишилися за межами державних кордонів.В таких скрутних умовах,що склалися в Україні ,в умовах глибокої економічної,фінансово-кредитної,паливно-сировинної,екологічної та іншишх криз перехід до реального ринку надзвичайно утруднений. В свої курсовій роботі я намагався дати якісну характеристику структурі та інфраструктурі ринку,а також прблемам становлення ринкової системи в Україні. Ринкова інфраструктура: її суть, необхідність, роль в ринковій економіці. Термін "Інфраструктура" був уперше використаний ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70-і роки. Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одну ціле - Ринкову економіку. Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійно відтворюваного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грощей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти прокату та лізингу. Поняття «ринок» використовується в різних значеннях. Економісти цей термін розуміють насамперед як категорію обміну, його характеристику. Ринок - це засіб взаємодії економічних суб'єктів заснований на ціновій системі і конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій. Як і всяка об'єктивно існуюча система, ринок має власну інфраструктуру. Термін «інфраструктура» була уперше використана ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70 роки. Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одна ціле - система державних, приватних і суспільних інститутів (організацій і заснувань) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію. Серед них виділяються брокерські фірми, різноманітні біржі, інвестиційні компанії, банки, лізингові компанії, центри зайнятості, страхові організації й ін. Сутність ринкової інфраструктури Економіка припускає створення товарів і їхнє доведення до споживачів. Останнє потребує організації сфери обертання товарів. Інфраструктура ринку - це сукупність інститутів, що забезпечують обертання різноманітних товарів. Обслуговування взаємовідносин виробників товарів і їхніх безпосередніх споживачів - основне призначення інститутів інфраструктури. Функції ринкової інфраструктури Продуктом інфраструктури є посередницька послуга. Послуга - це особливий товар, що існує тільки в момент його виробництва. Роблячи різноманітні посередницькі послуги підприємствам і домашнім господарствам, заснування інфраструктури виконують ряд важливих функцій, серед яких можна виділити такі: Доведення товару до безпосереднього споживача. Інститути інфраструктури допомагають товару знайти свого споживача. Важливо організувати виробництво продукції, але не менше важливо забезпечити її реалізацію. Спеціалізація на посередницьких операціях дозволяє скоротити час на реалізацію товару, зменшити витрати обертання, прискорити оборот фондів підприємства, у більшому ступені врахувати запити споживачів. Забезпечення зворотної зв'язок між виробництвом і споживанням. Інфраструктура відчуває на собі вплив як виробника (пропозиція товару), так і споживача (попит на нього). Аналізуючи просування того або іншого товару на ринку, посередник може виявити тенденції, урахування яких дозволить краще орієнтувати виробництво на інтереси споживачів. Перерозподіл ресурсів між різноманітними галузями й усередині них. Ця функція забезпечується як через переорієнтування на випуск нової продукції, так і через обслуговування ринку цінних паперів. Мінливий курс акцій призводить до переміщення капіталів з однієї галузі в іншу, підтримуючи тим самим визначений рівень пропорційності в розвитку економіки. Акумуляція тимчасово вільних коштів, регулювання грошового обігу. Банківські заснування інфраструктури ринку, зайняті кредитним підприємництвом, здійснюють мобілізацію вільних коштів населення і підприємств. У результаті формується ринок грошей, розширюються інвестиційні можливості підприємств, пришвидшується товарообмін. Крім того, через зміну ставки банківського відсотка фінансово-кредитні заснування можуть впливати на структуру інвестицій, забезпечуючи їхній перерозподіл між галузями, пришвидшуючи або уповільнюючи темпи економічного росту. У такий спосіб очевидно, що ринкова інфраструктура робить істотний вплив на функціонування економічної системи в цілому. Ринкова інфраструктура, її основні елементи і функції. Ринкова інфраструктура містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін. (Табл 1) Аукціони - форма продаж у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Наприклад, головними центрами аукціонної торгівлі хутром є Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санкт-Петербург, Москва. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів. Отже, аукціон - це продажів реальних товарів на основі конкурсу покупців. Міжнародні аукціони - переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіко вані кадри. Аукціони організують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду. Торгово-промислові палати - це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги. Таблиця 1 Основні елементи інфраструктури ринку Ринок капіталів Ринок засобів виробництва і предметів споживання Ринок робочої сили
Фондова біржа Товарна біржа Біржа праці (служба зайнятості)
Валютна біржа Торговельні вдома Центри підготовки кадрів
Страхові компанії Торговельно-посередницькі фірми Фонд зайнятості
Аудиторські компанії Комерційні центри і компанії Комерційні центри підготовки, перепідготовки і працевлаштування
Брокерські компанії Лізингові компанії Державний фонд сприяння підприємництву
Комерційні банки Державні резервні і страхові фонди Пенсійний фонд
Державний страховий нагляд Державна інспекція по контролі за цінами і стандартами Фонди милосердя
Державна податкова інспекція Антимонопольний комітет
Державна інспекція по контролі за цінними паперами
Фонд державного майна
Інвестиційний фонд регіонального регулювання
Фонд науково-технічних програм
Стабілізаційний фонд
Інноваційні фонди
Примітка : Виділено інститути, створювані за участю держави Торгові доми - це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства. Торгові доми здійснюють операції за свій рахунок, проте можуть виконувати також функції комісіонера як для вітчизняних, так і зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окремих осіб. Ярмарки - надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають усесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозові великих партій наявного товару ярмарку перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти. Маркетинг - це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва. Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції; Ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі усебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в галузі виробництва товарів. У більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють служби маркетингу. Вибір структури маркетингової діяльності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоеконемічних зв'язків відповідних господарських і комерційно-торговельних формувань. Основні завдання маркетингової служби: комплексне вивчення ринку; забезпечення стійкої реалізації товарів; ринкова орієнтація виробництва, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт. Однією з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливостей поведінки. У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин. До останніх належать біржі. Біржа - це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються догоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції. На початку XX ст. сформувалися чотири основних типи бірж: перший - як доступне для всіх зібрання; інший - як замкнене, усебічно регламентоване державою зібрання; третій - як усебічно регламентована державою корпорація; четвертий - як вільна корпорація чи приватна застава останньої. Всі вони мають свої особливості. Однак їх об'єднує ті, що вони вдосконалюють і полегшують ринкові взаємовідносини, регламентують і впорядковують (через писані й неписані правила) найактивніших агентів ринкової економіки, зв'язують їх між собою, полегшують переливання капіталів, виступають індикаторами ринкової орієнтації. З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі. Біржа праці - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо. Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін. У Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості. Товарна біржа - У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше, як економічна категорія, що відображає складову частину ринку, специфікоє якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками: масовість, стандартність, взаємозамінюваність. По-друге, це господарське об'єднання (товариство) продавців, покупців і торговців-посереддників з метою створення умов для торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Члени біржі виграють не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особливим ціноутворюючим механізмом. У цьому також полягає мета діяльності біржі. Охарактеризувавши різні сторони діяльності товарної біржі, можна дати таке узагальнююче її визначення: Товарна біржа – це асоціація юридичних та фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартаи, зразками у спеціальному місці, де ціни на товар складаються в умовах вільної конкуренції. Біржа як сегмент загального ринку виконує наступні функції: збалансування попиту та пропозиції через відкриту купівлю-продаж, упорядкування та уніфікацію ринку товарних і сировинних ресурсів; стимулювання розвитку ринку; економічного індикатора. У країнах з розвиненою ринковою економікою товарні біржі в основному функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Особливостями українських бірж порівняно з західними є малий статутний капітал, універсальність, низький рівень спеціалізації. Товарна біржа - це об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, позначка якої - укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообігу та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном, цукром, займала, наприклад, Одеська біржа. Товарні біржі бувають публічні й приватні. На публічних біржах догоди можуть укладати як їх членуй, так і підприємці, що не є їх членами. Діяльність цих бірж регулюється законами та урядовими актами. Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і закритих корпорацій. Укладати догоди на таких біржах можуть лише акціонери. Членуй біржі, як правило, не отримують дивідендів на вкладений капітал. Їх прибуток утворюється за рахунок винагород, отриманих від клієнтів, тобто біржі виступають у ролі брокерів. Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також додаткові послуги, у тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку, реклами тощо. Брокерська фірма - це посередник між продавцями й покупцями цінних паперів на біржі. Смердота усебічно вивчає кон'юнктуру ринку, можливості закупівлі та збуту акцій. Схема операцій, здійснюваних брокерами, така: заява інвестора про готовність придбати акції - оцінка брокером кон'юнктури ринку - завершення операції. Процес пошуку інвестора називається ринком. Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів приміщенням, зв'язком, здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам, розробляє типові контракти, веде арбітражне розслідування та розглядає спори. Економічна роль товарних бірж полягає передусім у тому, що вони сприяють встановленню ринкової рівноваги, відтворюваль-ним процесам, ефективності економіки. Протягом тривалого часу існування товарних бірж вироблялися й апробувалися практикою принципи та правила функціонування суб'єктів ринкових відносин, викристалізовувались біржове законодавство, правове забезпечення їх діяльності. Одними з перших сформувалися поняття так званих біржових товарів та біржового контракту. Останній є юридичним зобов'язанням поставити або прийняти товар на певних умовах. До нього належать догоди із стандартними умовами: сума, кількість, дні та засоби постачання товарів, межі щоденних коливань цін. Для здійснення операції на біржі повинні бути зафіксовані три змінних чинники: ціна, сума і рядки постачань. Останнім часом поширилися так звані ф'ючерсні догоди (домовленості про реалізацію товарів, які будуть вироблені в майбутньому, наприклад, угода про умови закупівлі врожаю наступного рку). Вони передбачають не кількість товарів, а число контрактів. При укладанні ф'ючерсної догоди узгоджують лише дві позиції: ціну і термін постачання. Такі догоди можуть здійснюватись лише з одного стандартного виду товарів (так званого базового сорту), встановленого цією товарною біржею. Рядків постачань за ф'ючерсним контрактом визначається тривалістю позиції. Наприклад, стандартний контракт Лондонської та інших бірж на постачання каучуку можна укладати на шкірний наступний місяць, тобто на місячну позицію; цукру, какао, міді, цинку, олова, свинцю - на кожну наступну тримісячну позицію. Постійне збільшення кількості ф'ючерсних контрактів підвищує роль товарних бірж в економіці. Це впливає на формування як товарних цін, так і відсоткових ставок і валютних курсів. Усе частіше події на товарних біржах визначають кон'юнктуру всіх інших ринків. Ф'ючерсні операції відкривають також широкі можливості для спекуляцій, які мають місце, коли покупець і продавець певного виду товару укладають угоду не для реалізації купівлі та продаж, а для отримання різниці в ціні на цей товар на час його постачання порівняно із зазначеною в контракті. Членуй товарних бірж отримують можливість найбільш вигідно продавати, купувати або обмінювати товар; користуватися інформацією про кон'юнктуру ринку, яка перманентне змінюється, про стан попиту й пропозиції в розрізі груп товарів; матері відомості про платоспроможність і надійність контрагента догоди. Співзасновни-ки біржі застраховані від небажаного коливання цін, користуються пільговим кредитуванням для здійснення вже укладених угод. Під впливом часу та економічної конкуренції серед товарних бірж виробилася чітка спеціалізація: щодо кольорових металів - Лондонська, Нью-Йоркська; натурального каучуку - Нью-Йорксь-ка, Лондонська, Амстердамська, Сингапурська, Куала-Лампурська; зерна - Вінніпезька, Чиказька, Лондонська, Ліверпульська, Рот-тердамська, Антверпенська, Міланська; цукру - Лондонська, Гамбурзька. Фондова біржа - це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фінансування перспективних програм. Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних товариств (у СІІІА, Великобританії, Японії) або державних інститутів (у Німеччині, Франції). На сучасних фондових біржах (Нью-Йоркській, Лондонській, Токійській, Паризькій, франкфуртській, Базельській, Міланській, Сингапурській, Тайванській) діють цивілізовані правила та принципи, які зумовлюють певні гарантії страховим компаніям, окремим акціонерам. Розпродаж акцій - це вільний маневр бірж, диверсифікація фінансових надходжень і можливість нагромаджувати значний обсяг інвестицій. Акція - це цінний папір, який засвідчує внесок певної частки в капітал акціонерного товариства. Смердота дає право на отримання частини прибутку у формі дивіденда. Фондова біржа у формі акціонерного товариства являє собою об'єднання капіталів, створене шляхом випуску акцій, які є документом "на пред'явника", котируються і можуть вільно переходити від однієї особа до іншої. Акціонерне товариство утворюється на основі статуту, розробленого її засновниками й узаконеного державними правовими актами. Статутом передбачено максимальну суму (статутний капітал), на яку можуть випускатися акції, та їх номінальну вартість. Акціонерні товариства - біржі виконують роль барометра економічного життя. Біржові операції мають на меті не тільки індивідуальне збагачення власників акцій (йдеться про власників контрольного пакета), а й утвердження цього як структурного різновиду ринку. При жорсткій конкуренції між фондовими біржами власники акцій виявляються "приреченими" на спільність економічної долі. Для створення фондової біржі необхідні щонайменше три суб'єкти: тієї, хто випускає цінні папери; хто їх купує; хто об'єднує продавця і покупця акцій (брокерська фірма). Страхова компанія - комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставити за позначку отримання прибутку від здійснення страхових операцій. Страхові компанії здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких смердота зазнала за непередбачених обставин: унаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов'язань збанкрутілими контрагентами тощо. Вони прагнуть залучити якомога більше клієнтів (фізичних і юридичних осіб), між якими й розподіляють суми відшкодування збитків. Такі компанії нівелюють та зменшують подібні труднощі й ускладнення, що можуть трапитися в шкірного з клієнтів. Страхові компанії нейтралізують економічний ризик фізичних та юридичних осіб, покривають непередбачені збитки. Аудиторська фірма - це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси. Аудиторські фірми підтверджують або спростовують дотримання підприємствами й організаціями діючих норм господарського права в сфері фінансово-кредитних відносин. Свої послуги вони здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення підприємств та організацій. Аудиторським фірмам надаються для контролю й аналізу всі потрібні документи бухгалтерської звітності. За результатами перевірки, якщо вони виявилися позитивними, господарським суб'єктам видається свідоцтво про достовірність їхнього продекларованого фінансового стану. Такий контроль здійснюється з метою зменшення економічного ризику при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб'єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних законів, на так званому "чорному ринку". Холдингова компанія - акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Смердота тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії. Найпоширеніші так звані чисті холдингові компанії, проте є й змішані, які поєднують контрольно-фінансові функції з безпосереднім управлінням підприємствами. Холдингова діяльність - це різновид підприємництва, що потребує значних інвестицій і здійснюється, як правило, на основі об'єднання капіталів кількох фізичних чи юридичних осіб. Банки – це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб’єктами економічної діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів державної влади у рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а діють у межах чинного законодавства. Капітал банку складається із двох частин: власного капіталу банкірів та залученого у формі вкаладів. Діяльність банків з залучення вільних засобів та кредитування суб’єктів господарської діяльності здійснюється через банківські операції. Банківський прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У банківський прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових операцій з цінними паперами, надання позик власного капіталу тощо. У банківську систему входять різні види банків. Комерційні банки акумулюють грошові засоби у вигляді внесків, а також за рахунок випуску власних цінних паперів. Вони кредитують суб’єктів господарської діяльності. Емісійні банки здійснюють випуск (емісію) банкнот, мобілізують грошові резерви комерційних банків, зберігають золоті та валютні запаси держави. Вони надають кредити комерційним банкам і державі. Іпотечні банки надають позики під застави нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, селянам, власникам житла. Банки відрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими операціями, але всі вони є центрами, які зосереджують позиковий капітал.. Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення. Формування ринкової інфраструктури в Україні, проблеми розвитку. Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні складний не менше, чим підприємництва. У цій главі розглянуті основні складові РІ України і їхня діяльність до сьогоднішнього дня. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну і науково-дослідну інфраструктури ринку. Зупинимося докладніше на кожному з видів. До організаційно-технічної інфраструктури ринку ставляться товарні біржі й аукціони, торгові доми і торговельні палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, інжинерінгові фірми, сервісні центри, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різноманітного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку. Одні з цих заснувань покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги, інші беруть на себе функції загальної координації ринкових зв'язків, подають інтереси своїх членів на регіональному, державному і міжнародному рівнях, треті ( являють собою спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин. Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворять банки, фондові і валютні біржі, страхові й інвестиційні компанії, фонди профспілок і інших громадських організацій. Це всі ті, хто спроможний займатися і займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення. Науково-дослідна інфраструктура ринку містить у собі наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тепер роздивимося найважливіші елементи ринкової інфраструктури: біржа (фондову, товарну, робочої сили) і науково-дослідні інститути. Фондова біржа - заснування, організований ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів. Членами біржі є переважно її фундатори - окремі індивіди і кредитно-фінансові інститути. Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюється за допомогою посередників. Позитивними чортами фондової біржі є: акумулювання вільних засобів за рахунок випуску і продажі цінних паперів і їхній напрямок на розвиток окремих підприємств, областей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послабляються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремих прошарків населення і їхнє відповідне зростання тощо. Біржа робочої сили - заснування, що здійснюють посередницькі функції між робітниками і підприємцями, збирають і надають інформацію про наявність вакансій, сприяють підготуванню і перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективності зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості. Біржа має свої відділення в містах, районах; їхнє завдання полягає в тому, щоб аналізувати, розробляти програми зайнятості, надавати консультації, здійснювати підготування, перепідготовку кадрів і працевлаштовувати їх. Товарна біржа - постійно чинні ринки, де купівля-продаж товарів здійснюються на основі встановлених стандартів і зразків, що відповідають форм документів, який регламентуються номенклатура, обсяг, ціни, терміни і види постачання та інші умови. Товарні біржі поділяють на міжнародні і національні, універсальні і спеціалізовані. Інститути й організації, що утворюють науково-дослідну інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії і тактики поводження підприємств на ринку, прогнозів для уряду і підприємців, моделюванням наслідків тих або інших рішень, наданням консультацій, улагоджуванням конфліктів між партнерами, підготуванням економістів, менеджерів і фахівців із маркетингу. Динаміку розвитку ринкової інфраструктури в 1991-2002 роках очевидно з нижченаведенної Таблиці 1 та Діаграмі 1. Не дивлячись на деякі коливання, основна тенденція проглядається чітко - ріст кількості бірж, що свідчить про постійне зростання потреб України в розвитку інститутів ринкової інфраструктури. Таблиця 1 Динаміка зміни кількості бірж в Україні в 1991-2002 роках
1991 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002
Усього зареєстровано 66 91 88 191 191 223 300 365 386 453
Діаграма1 Мала економіка - украй суперечливий сектор народного господарства. Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерела фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку й інших чинників. Незначний збій у цьому механізмі може призвести до руйнування і ліквідації галузі. У той же час втрати у випадку невдача не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу. Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню підприємництва. Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг і гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів. Все інше - турбота малих підприємств. Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвитих країн, і вони мають відповідні державні органи керування. На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічні і координаційні функції. Дуже діючим важелем регулювання діяльності малого бізнесу в промислово розвитих країнах є податкова політика, за допомогою котрої нерідко вирішуються складні регіональні проблеми. Так, у Франції знову утворена мала фірма на 3 року звільняється від сплати податку з корпорацій, а протягом ще 2 років рівень процентні ставки знижується вдвічі. Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвитих країн є система державних контрактів. Дана форма відношень держави і бізнесу дозволяє забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентноздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри. Достатньо широкий розвиток в останнє десятиліття одержали що організуються державними органами і приватними підприємствами спеціальні служби по наданню різноманітних консультаційних послуг малим компаніям. У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребуває в протектораті держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова поміч, що надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна. Вільні економічні зони (ВЕЗ) - обмежені території, міста, морські й авіаційні порти, у яких діють особливі пільгові економічні умови для національних і іноземних підприємців, що сприяють рішенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-технологічних задач. Формування ВЕЗ - складний, багатоєтапний процес, що включає розробку законів, указів і постанов, що забезпечують правову основу для вітчизняного й іноземного підприємництва; розвиток інфраструктури ринкових відносин, широкий використання іноземного капіталу, налагодження моделі зони конкретної цільової орієнтації з її наступною трансформацією в ВЕЗ комплексного характеру. В даний час багато регіонів України хочуть одержати статус ВЕЗ. Вже є пропозиції по створенню біля 100 ВЕЗ. Доцільним варто вважати створення декількох ВЕЗ на найбільше підготовлених територіях, що відповідають основним вимогам зон і перспективні як із погляду внутрішнього економічного розвитку, так і конкурентноспроможності на світовому ринку капіталів. При цьому пріоритетний інтерес для України подають ВЕЗ як засіб притягнення іноземних інвестицій, доступ до новітніх технологій і сучасного західного досвіду організації праці і виробництва. Серед регіонів України найбільшою мірою зацікавлені в реалізації проекту ВЕЗ на своїх територіях і провели серйозну підготовчу роботу в цьому напрямку Одеська, Закарпатська. Донецька і Київська області. Таким чином, створення вільних економічних зон на території України є одним із найважливіших напрямків розвитку підприємництва, оскільки вони сприятливо впливають на багато сфер діяльності людини: стимулюють роботу наявних підприємств, заохочують створення нових, збільшують кількість робочих місць, підвищують надходження в бюджет і покращують добробут населення, що мешкає на території ВЕЗ. Для появи такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови. Для країн із ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва: стабільність державної економічної і соціальної політики; позитивна суспільна думка відношення до підприємництва; пільговий податковий режим; наявність розвитої інфраструктури підприємництва; ефективна система захисту інтелектуальної власності. У Україні і більшості пострадянських країн особливу актуальність одержують нижчжеперераховані умови: Наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва, оскільки підприємець обов'язково повинний бути власником зробленого продукту і прибутку, отриманого в результаті його реалізації. Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності. Визначене економічне, правове і політичне середовище. Формальне визнання майнових прав на умови і результати виробництва може співіснувати з іншими правовими нормами, що регулюють економічне життя товариства, але забезпечуючі достатнього ступеня економічної самостійності, що не на справі, для підприємницької діяльності. Різноманітного роду обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи». Для підприємця це виражається в одержанні достатньої самостійності при: виборі виду господарської діяльності; визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів; визначенні цін; розпорядженні отриманим прибутком. Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Цей пункт незвичний Україні як постсоціалістичній країні, проте варто пам'ятати, що негативними результатами підприємницької діяльності можуть бути: збитковість, тобто перевищення витрат над прибутками; істотна втрата майна; банкрутство (визнання повної неплатоспроможності). Етика підприємництва. Етика підприємництва є одним із чинників його прибутковості або прибутковості. От морально-етичні норми, затверджені в середовищі підприємців на цивілізованих ринках: обов'язковість; загальна висока культура й освіченість; контактність, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення поставлених цілей. Аналіз підприємницької діяльності дозволив визначити такі істотні чинники її успіху: високу кваліфікацію; великі особисті контакти; достатні матеріальні і фінансові ресурси; наявність замовлень споживачів. Проте порівнюючи дані розвитки вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, робимо висновок, що Україна значно відстає навіть від країн Східної і Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 МП. у Чехії - 12,4. в Україні - лише 2,6. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. У Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП подає лише 9. 0-9. 5%. Це відбувається завдяки тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, що можна поділити на макро- і мікроєкономічні. До першої групи ставляться такі: Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють. Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців; крім того, підприємства піддаються частим і безпідставним перевіркам із боку різноманітних державних органів. Обмеженість внутрішнього попиту і наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. Малий бізнес постійно втрачає головних споживачів своєї продукції внаслідок погіршення рівня заможності населення, зменшення прибутків громадян. Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки і захисти малого підприємництва. Механізм фінансування і кредитування, інформаційне і консультаційного забезпечення, система підготування і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності недосконалі і приносять дуже мало користі. Низька інвестиційна активність унаслідок нестабільності економіки. Неразвиненість інфраструктури. Роль об'єктів інфраструктури в розвитку малого бізнесу дуже незначна. Між різноманітними організаціями підтримки МП і підприємствами ще не налагоджені ефективне співробітництво й обмін інформацією. Тіньова економіка. Найчастіше МП є змушеними учасниками тіньової економіки, котрих туди «заганяє» податковий тиск, державна бюрократія, тощо. Неефективна приватизація. Процес малої приватизації, що мав місце в нашій країні, був підпорядкований багатьом обмеженням. У результаті, при повторному ринку приватизаційних об'єктів, що не функціонує, багато підприємств знаходяться в руках тих, хто не в змозі ними управляти, але не може їх продати. Неразвиненість ринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офісних помешкань. Орендна плата дуже висока, правила оренди заплутані; у багатьох випадках об'єкт не дозволяють приватизувати разом із помешканням. Серед мікроекономічних чинників, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі: засіб і час виникнення; форма власності; фінансові можливості підприємства; асортимент продукції, її якість і попит на її; обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру; кадрову політику; можливість доступу до комерційної інформації; ступінь дотримання клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни. Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення в Україні, подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис. Очевидно, що в умовах, що призводять західних спеціалістів у страхітливість і, на жаль, сприйманих українськими як щось належне і неминуче, по всіх законах ні підприємництво, ні ринкова інфраструктура працювати не може. Але до загального подиву, вони не тільки виживають, але і функціонують, не дивлячись на всі перешкоди. Це робить честь вітчизняним підприємцям, загартованим у важких умовах, але ніяк не може служити виправданням керівним органам. Очевидно, що так продовжуватися не може, і, якщо не почати термінових мір, підприємництва (так само як і ринковій інфраструктурі) або вимруть, або цілком перейдуть у тіньову економіку, перетворивши Україну в країну корупції і мафії. Висновок
Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок.Його часто визначають як сферу обміну,у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг.Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів,що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу,і як суспільної форми функціонування економіки,за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання,прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання. Об’єктивними умовами інсування і функціонування ринку є товарне виробництво – основа ринкової економіки,суспільний поділ праці,економічна відокрлеменість виробників,базою якої є економічна конкуренція між відокремленими,самобутніми суб’єктами господарювання,існування відповідної структури та інфраструктури,стійкої фінансової і грошової систем,наявність правової бази,що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату. Щодо структури ринку,то її розглядають з різних точок зору,що пов’язано зі складною системою господарських відносин.Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів ( засобів виробництва),ринок продуктів(предметів споживання),ринок праці(робочої сили) та ринок капіталів (грошовий). Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою : внутрішній ринок – місцевий,регіональний,національний,зовнішній ринок – транснаціональний та світовий. З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів(промислових,продовольчих,комп’ютерів,бавовни,цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг(страхування,консультативні послуги тощо). Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру : товарні,фондові та валютні біржі,торгово – збутові фірми,банки тощо.Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність – чим більше розвинута інфраструктура,тим розвинутіший ринок. Україні,в сучасних умовах,як і іншим постсоціалістичним країнам,що переходять до ринкової економіки,необхідне ринкове регулювання,в тому числі щодо ціноутворення. Конкуренція,а також вільне ціноутворення – необхідні інститути ринку,не можуть функціонувати через відсутність бірж,інформаційно-комерційних,оптових та постачальницьких організацій,пунктів прокату,культури введення ринкової економіки.Відсутність ввдення культури ринкової економіки пов’язане з нестачею досвіду роботи і кадрів. Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно,з великим відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні.Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку. Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів. Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення. Література : Бобров В.Я. “Основи ринкової економіки”,К.”Либідь”,1996 Башнянин Г.І. та інш.,”Політична економія”,Ч1,К.,1998 Гальчинський А.С.”Основи економічної теорії,К.”Вища школа”,1996 Задея А.А.,Петруня Ю.Е.,”Основы экономики”,К.,1998 Ніколенко Ю.В.,”Основи економічної теорії”,К.1999 Основи економічної теорії / за ред. Г.Н.Климка,В.П.Нестеренка.,К.”Вища школа”,1998 Основи ринкової економіки / за ред. В.М.Петюха,К.”Вища школа”,1998 Статистична інформація взята з офіційного 24.4. Формування сучасних ринкових відносин і ринкової інфраструктури Об’єктивним змістом перехідної економіки України є формування дійсних (а не формальних) ринкових відносин. Формально елементи цих відносин існували і в плановій економіці. Але зовнішні форми їх існування не були наповнені адекватним змістом. Перехід до ринкових відносин передбачає насамперед лібералізацію економіки, здійснення якої пов’язане з:- переходом до вільного ціноутворення;- організацією торгівлі на основі використання принципу свободи торгівлі для всіх суб’єктів господарської діяльності;- підпорядкуванням діяльності виробників вимогам ринку. Зазначені проблеми охоплюють лише внутрішньоекономічну лібералізацію економіки. Але для повноцінного функціонування ринку цього замало. Необхідно здійснити також лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків. Основними її формами є:- ліквідація повного одержавлення зовнішньоекономічних зв’язків;- створення умов для припливу зарубіжних інвестицій;- помірна лібералізація експорту та імпорту (відміна невиправданих обмежень і пільг);- забезпечення конвертабельності національної валюти — гривні. Формування повноцінних ринкових відносин неможливе без створення ринкової інфраструктури — системи економічних і надбудовних закладів (інститутів), які покликані обслуговувати ринковий механізм з метою безперебійного руху товарних і грошових потоків, їх відповідного розподілу в просторі й часі. (Інше бачення суті та складових інфраструктури ринку викладено: Гриценко А., Соболєв В. Ринкова інфраструктура: суть, функції, будова // Економіка України. — 1998. — № 4.) Процес формування ринкової інфраструктури у перехідній економіці має певні особливості, а саме:- багато з інститутів ринкової інфраструктури створюються, як кажуть, на “порожньому місці”, тобто без аналогів у минулому (біржі, комерційні банки тощо);- створення цих інститутів не завжди базується на належній правовій основі, що призводить до масових зловживань (один з найяскравіших прикладів — горезвісні фінансові “піраміди”);- новостворені інститути не завжди чітко визначають своє місце у ринковій інфраструктурі, не завжди усвідомлюють і виконують покладені на них функції;- має місце непропорційність у виникненні та розвитку окремих елементів ринкової інфраструктури. Скажімо, бурхливий розвиток мережі комерційних банків не корелюється зі становленням пенсійних фондів;- багато інститутів ринкової інфраструктури діють мляво, висувать як головну мету проблему виживання. Процес формування ринкових відносин і ринкової інфраструктури супроводжується становленням ринкового і державного механізмів регулювання економіки. Усвідомити особливості та взаємозв’язок цих процесів студентам допоможе узагальнення навчального матеріалу теми 8 “Ринок: сутність, функції та моделі” і теми 15 “Держава та її економічні функції”. Особливості ринкової трансформації економіки України можна визначити так: 1) вихідний стан ринкових перетворень — антипод ринку — планова економіка. Тому перехід до ринкових відносин здійснюється шляхом глибоких якісних перетворень попередніх відносин; 2) глобальний характер трансформаційних перетворень. Зміні підлягає все: відносини власності, спосіб розподілу ресурсів, мотивація, цілі і засоби економічного розвитку, елементи надбудови; 3) зростання ролі неекономічних факторів розвитку. Це насамперед стосується правильності вибраного курсу економічних перетворень і засобів їх здійснення; 4) трансформаційний економічний спад, зумовлений значною мірою прорахунками у виборі курсу перетворень і засобів його реалізації; 5) необхідність налагодження принципово інших економічних відносин із країнами колишнього СРСР; 6) складність інтеграції України у світове господарство; 7) затяжна тривалість трансформаційного періоду порівняно з рядом інших постсоціалістичних країн; 8) високий рівень тіньової економіки (понад 50 % ВВП) та засилля олігархічно-кланових структур. Україні,в сучасних умовах,як і іншим постсоціалістичним країнам,що переходять до ринкової економіки,необхідне ринкове регулювання,в тому числі щодо ціноутворення. Конкуренція,а також вільне ціноутворення - необхідні інститути ринку,не можуть функціонувати через відсутність бірж,інформаційно-комерційних,оптових та постачальницьких організацій,пунктів прокату,культури введення ринкової економіки.Відсутність ввдення культури ринкової економіки пов'язане з нестачею досвіду роботи і кадрів. Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно,з великим відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні.Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку. Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів. Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення. Вони є юридичними особами, які діють на основні елементи інфраструктури ринку. ВступАктуальність теми дослідження зумовлена важливістю впливу та ролі сучасної ринкової інфраструктури на ефективність ринкових перетворень, подальше зростання конкурентоспроможності товарів окремих галузей та національної економіки в цілому. Інфраструктура становить організаційний інструмент здійснення ринкового процесу і виконання функцій маркетингу.Найбільш важливий механізм, що постійно діє на ринку – конкуренція, яка забезпечує умови для становлення та самореалізації господарюючих суб`єктів у сфері економіки шляхом розробки і вироблення конкурентоспроможних товарів і послуг.Визначення вимог до розвитку та методів вдосконалення і регулювання інфраструктури товарного ринку дозволяє зробити процес функціонування останнього більш керованим та економічно вигідним, підвищити конкурентний рівень його учасників та конкурентоспроможність запропонованої продукції. В умовах переходу до ринковоїсистеми господарювання значно зросла роль існуючої в країні дієвої і досконалої інфраструктури ринку, ефект функціонування якої проявляється в наданні виробникам і споживачам повного спектру послуг, які притаманні конкурентному середовищу та ринковій економіці. Це не лише підвищує актуальність питань, пов`язаних із визначенням вимог до окремих її інституцій, зокрема, товарного ринку, а й зумовлює необхідність постановки і реалізації нових завдань у сфері конкуренції виробників та їх товарів.Дослідженню проблем інфраструктури ринку присвятили свої праці наступні сучасні українські науковці: В.Д. Базилевич, О.Л. Вальдрат, Ю.П. Воскобійник, Л.В. Гарарук, В.О. Гниляк, О.О. Голосов, В.П. Горьовий, І.Г. Гуров, О.Е. Кірієнко, О.В. Лактіонова, К.С. Марахов, М.І. Назарчук, І.В. Попова, Л.А. Прилуцька, Е.А. Рєпіна, О.М. Сохацька, І.О. Хромов, Р.Б. Шиханов та ін.Хоча, як ми бачимо, останнім часом дослідженню ринкової інфраструктури надається значна увага вітчизняних науковців, проблема формування і розвитку окремих її ланок, зокрема, товарної інфраструктури, її впливу на конкурентоспроможність окремих товарів та фірм-продуцентів, які працюють в умовах конкурентного середовища, ще не стала предметом глибокого дослідження, а окремі теоретичні розробки мають фрагментарний характер.Відсутність концептуально цілісної методологічної й методичної бази, недосконалість науково обґрунтованих рекомендацій і висновків з питань формування й розвитку інфраструктури товарних ринків та застосування адекватних методів в системі їх маркетингу зумовлює необхідність та актуальність дослідження даної проблеми для економіки України.Метою даної роботи є аналіз проблем інфраструктури ринку та її вплив на формування ефективних ринкових відносин в Україні.Об'єкт дослідження – інфраструктура ринку.Предмет дослідження – роль та місце біржових структур в загальній системі формування ринку України.На досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання:1. Проаналізувати функції, складові частини інфраструктури сучасного українського ринку;2. Узагальнити наявну інформацію та існуючи результати досліджень стосовно ролі та значення бірж у загальній структурі ринку;3. Виявити залежність ефективності українського ринку від степені сформованості біржових структур.Гіпотеза дослідження – сучасна мережа біржових структур в малій степені сприяє розвитку ринкових відносин вУкраїні.Для реалізації мети, завдань дослідження та підтвердження гіпотези застосовані наступні методи: 1) аналіз наукової та статистичної літератури – законодавчих та нормативно-правових документів, що регламентують діяльність бірж в Україні, статистичних даних Державного комітету статистики України, наукових робіт в області економіки та ринкової сфери; 2) структурно-логічний та системний аналіз; метод графічного подання аналітичних даних. Структурно робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.ВисновкиФункціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальноїринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення. Становлення організованого ринку товарів і капіталів в Україні сьогодні, на жаль, гальмується, зокрема, тим, що більшість угод на прямий товарообмін і договорів поставок укладається безпосередньо агентами підприємств з постачання та збуту на регіональних ярмарках. Світова практика показує, що у розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин. До останніх належать біржі.Біржа є універсальним надбанням розвитку товарного виробництва, і її діяльність не може замінити жоден адміністративний орган. Тому потрібно прискорити процес роздержавлення й приватизації, щоб поряд з іншими секторами з'явився потужний сектор кооперативного й акціонерного виробництва, виникли ринкові інститути, які сприятимуть вільному переливу капіталів та формуванню нового способу фінансування капіталовкладень за допомогою випуску в обіг цінних паперів. Для цього потрібно вдосконалення законодавчої і нормативної основи, підготовка висококваліфікованих кадрів, розгалуження комп'ютерної мережі, розвиток матеріально-технічної бази й системи зв'язку тощо.Велике значення для функціонування ринку на Україні мають товарні біржі, діяльність яких ще мало помітна. Загальними рисами українських товарних бірж є невисока ділова активність, незначна кількість укладених угод, низький рівень ліквідності тощо. Тому товарні біржі ще не стали центрами ціноутворення, оптової торгівлі та формування переважної більшості господарських зв'язків, що можна оцінити як недостатній вплив на функціонування ринку в цілому.Для широкої розбудови фондових бірж в Україні є всі необхідні передумови. Передусім це – значний надлишок вільних грошей у одних громадян та підприємств і водночас гостра нестача їх в інших, нагальна потреба ефективного переливу капіталу для здійснення структурних зрушень у суспільному відтворенні, необхідність швидкого подолання науково-технічного відставання, пошуки власної спеціалізації на світовому ринку тощо.Питання розбудови ринку та входження економіки України у світове господарство, становлення конвертованості національної грошової одиниці сьогодні не можуть вирішуватися без валютної біржі. Лише валютна біржа здатна забезпечити вільне плавання курсів валют; без неї не можна подолати монополію Національного банку та Зовнішекономбанку. Функції валютної біржі могли б виконувати й незалежні комерційні банки, якби вони одержали право вільного ведення операцій з усіма валютами.Таким чином, якщо оцінювати ринкове господарство України за діяльністю біржових структур, слід визнати, що воно ще знаходиться в недостатньо розвиненому стані або такому, що не відповідає умовам розвиненої економіки. На біржах України не відбувається вільного та конкурентоспроможного формування пропозицій, не існує достатніх фондів та резервів для забезпечення ефективної діяльності в умовах соціально-політичної та економічної нестабільності. Останні події впливу світової кризи на валютних і фондових ринках цілком підтвердили "недієздатність" українських банківських і біржових структур.Можна сказати, що керівництво країни ще остерігається запустити у "автономне плавання" український ринок шляхом повного роздержавлення та передачі соціальних функцій ринковим, приватним структурам. Зробити таке сьогодні, це означає піддати величезному ризику всю наявну систему соціального захисту і підтримки населення, яка базується на суворому державному контролі за прибутком підприємств та здійсненні активної політику ціноутворення на ринку, домінуючому характеру якої приватні структури не в змозі іноді нічого протиставити. Академія Аналітика Громадські зауваження Комітет громадського контролю Консультації Лобіювання Мікрокредитування Моніторинг Нові надходження Головне Публічні обговорення Регуляторна стратегія Тренінги / ГОЛОВНА > > БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩЕ > РОЗВИТОК ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКІВ В УКРАЇНІ: ПЕРЕШКОДИ, ПЕРСПЕКТИВИ, ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ Розвиток інфраструктури ринків в Україні: перешкоди, перспективи, проблеми та шляхи їх розв’язання З розгортанням соціально-економічної кризи та зростанням безробіття в Україні ринкова торгівля стала головним середовищем економічної активності працездатного населення, в яку перекочували тисячі й тисячі громадян, рятуючись від безробіття й злиднів. З початку 90-х років товарні ринки в Україні перетворилися на найбільш динамічну організаційну складову внутрішнього споживчого ринку: національне приватне підприємництво почало свій розвиток саме в межах ринків. Сьогодні ринки залишаються чи не найголовнішим проявом соціально-економічного життя нашого суспільства. За неофіційними даними, на українських ринках задіяно в тій чи іншій мірі близько 6 млн. громадян, для яких ринкова торгівля стала не лише способом виживання, а й середовищем їхнього існування. На початку 2004 року в Україні налічувався 2891 ринок з продажу споживчих товарів. За роки їх діяльності вже склалася певна усталена система взаємовідносин у сфері ринкової торгівлі між ринками, як окремою категорією суб’єктів господарювання, державою, органами місцевого самоврядування та суб’єктами підприємництва, які безпосередньо здійснюють свою діяльність на ринках. Водночас, з огляду на сучасні тенденції й виклики розвитку ринкових відносин в Україні, рівень розвитку інфраструктури багатьох ринків та умови здійснення на них підприємницької діяльності залишаються вкрай недостатніми, що пов’язано з цілим комплексом проблем. Що ж стосується державної політики розвитку ринків, то найбільш активно формування її принципів й підходів розпочалося з 2001 року, з виданням Президентом України Указу від 23.05.2001 №334 “Про заходи щодо вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих і непродовольчих товарів” та із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 №1662 Концепції вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих і непродовольчих товарів. Відповідно до цієї Концепції ринок – це створений в установленому порядку на відведеній земельній ділянці суб’єкт підприємницької діяльності або його відокремлений підрозділ, функціональними обов’язками якого є надання послуг та створення продавцям і покупцям належних умов для купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозиції. Досліджуючи роль ринків у процесі розвитку сучасної української економіки, варто враховувати як економічні, так і соціальні фактори. При цьому, соціальний фактор має розглядатися в контексті зменшення рівня безробіття й забезпечення зайнятості населення за рахунок суб’єктів підприємницької діяльності, які організовують власну підприємницьку діяльність на ринках та створюють робочі місця, тобто беруть на роботу найманих працівників. Зазначимо, що торгівельна діяльність на ринках тривалий час регламентувалася Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 12.03.96 №157. З плином років, вже наприкінці 90-х ці Правила застаріли й не відповідали реаліям торгівлі на ринках, тому виникла потреба їх оновлення й удосконалення. В той час значний внесок у створення належних умов для здійснення підприємницької діяльності на ринках було зроблено фахівцями Держпідприємництва, який провів роботу з удосконалення Правил торгівлі на ринках. В результаті цього було уточнено параметри одного торгового місця на ринку та врегульовано порядок сплати ринкового збору. Зокрема, спільним наказом Мінекономіки, Міністерства внутрішніх справ, ДПА, Держкомстандартизації від 22.03.2002 р. №57/188/84/105 було затверджено нові Правила торгівлі на ринках. Постала також необхідність якісно вирішити й організаційно-правові питання, що стосуються здійснення підприємницької діяльності на ринках суб’єктами господарювання, а також відносин між підприємцями, адміністраціями ринків, органами місцевого самоврядування. Тому з цією метою Держпідприємництва було ініційовано проведення обстеження роботи ринків з продажу продовольчих й непродовольчих товарів. Для проведення такого обстеження Держпідприємництва в 2002 році було розроблено проект урядового розпорядження «Про вивчення стану справ на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів», яке було затверджене Кабінетом Міністрів України від 16.11.2002 № 652-р. Також було підготовлено Методичні рекомендації щодо проведення зазначеного обстеження, затверджені наказом Мінекономіки та Держпідприємництва України від 29.12.2002 № 388/135 “Про затвердження Методичних рекомендацій з проведення обстеження ринків з продажу продовольчих і непродовольчих товарів». За результатами обстеження ринків Держпідприємництва України було опрацьовано та узагальнено інформацію від Ради Міністрів АРК Крим, 24 облдержадміністрацій та міст Києва й Севастополя, а також розроблено заходи щодо поліпшення стану справ на ринках. В результаті вивчення й узагальнення матеріалів обстеження було виявлено низку проблем, характерних для сучасних ринків: від законодавчої неврегульованості їхньої діяльності – до зловживань посадових осіб. Наявністю цих проблема була зумовлена велика чисельність скарг і звернень від працівників ринків, які скаржилися на такі негативні фактори: - недосконалий механізм справляння ринкового збору;- відсутність системи укладання договорів між підприємцями та адміністрацією ринку;- невизначеність умов надання в довгострокову оренду суб’єктам підприємницької діяльності земельних ділянок для розташування ринків; - високий розмір орендної плати; - проблеми соціального характеру (оформлення трудових відносин, ведення трудових книжок) між суб’єктами підприємницької діяльності та їх найманими працівниками. Під час проведення обстеження бралися до уваги як кількісні показники, так і аналітичні матеріали щодо функціонування ринків. Як показали результати обстежень, адміністрації багатьох ринків не лише не підвищують якості своїх послуг, але й не дбають про створення належних умов для здійснення продажу товарів. Суб’єкти, які здійснюють свою діяльність на ринках, сплачують значну орендну плату, а також оплачують певні послуги, які надає адміністрація ринку. Однак, на сьогоднішній день існують непоодинокі факти, коли підприємці змушені за власні кошти облаштовувати свої робочі місця (купувати столи, торгові намети, контейнери тощо), а також утримувати їх в належних санітарних і технічних умовах. Часто власники ринків, які мають зручне територіальне розміщення, не прагнуть інвестувати кошти в їх облаштування та зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечуючи мінімальний рівень зручностей для продавців і покупців. При чому, ця проблема залишається досі характерною для переважної більшості областей і населених пунктів України. Тому особливо гостро постала необхідність якісних змін у вирішенні організаційно-правових питань, що виникають під час здійснення підприємницької діяльності на ринках суб’єктами господарювання та у відносинах між підприємцями, адміністраціями ринків й органами місцевого самоврядування. Наведемо деякі факти найбільш гострих конфліктних ситуацій. * * * Ринок Анголенко, м. Запоріжжя. Протягом першого кварталу 2004 року розгорнулася конфліктна ситуація між підприємцями та міськими органами виконавчої влади м. Запоріжжя стосовно “Ринку Анголенко”. Незважаючи на те, що для нейтралізації конфлікту запорізький міський голова Є.Карташов пообіцяв без згоди підприємців не розпочинати будівництво транспортної розв’язки, скарги підприємців на адресу місцевої влади продовжуються, про що свідчить колективне звернення 1400 суб’єктів підприємництва ТОВ “Ринок Анголенко”. Зміст проблеми полягає в тому, що підприємці втратять робочі місця у зв’язку з будівництвом мостової споруди. Внаслідок забудови, за офіційними даними, 230 торгівельних об’єктів будуть зруйновані. Як варіант розв’язання проблеми, підприємцям запропонували зняти місце на цьому ж ринку з умовами значно гіршими, ніж ті, в яких люди працюють вже більше десяти років. Вартість оренди нового місця становить 900 у.о. за півроку. Дрогобицький ринок. Для мешканців маленького західноукраїнського міста – це чи не єдине місце більш-менш пристойного заробітку (на цьому ринку працює близько тисячі продавців). Проте на початку травня міська влада вирішила його закрити нібито на реконструкцію, хоча самі торговці заявляють, що муніципальна влада робить це зумисно, щоб люди перейшли торгувати на новий приватний ринок “Матадор”. В квітні була спроба примусово заблокувати роботу цього ринку: продавців просто не пустили за прилавки. Пожежники звинуватили керівництво ринку в недотриманні правил безпеки й протизаконному розміщенні закладу поряд із автозаправною станцією. Сумський центральний ринок. Політика перебудови ринків на облаштовані торгівельні містечка не повинна призводити до збільшення безробіття на регіональних ринках праці, хоча в багатьох випадках саме так і стається. Наприклад, влада міста Суми, перетворюючи міський центральний ринок на торгово-сервісний центр, залишила 120 підприємців без торгових місць. Не зовсім влаштовує підприємців побудова на ньому міні-магазинів вартістю 11 тис. грн. Тернопільський речовий ринок. З 1 червня розпочалася часткова реконструкція Тернопільського речового ринку. Керівництво ТОВ “Тернопільський речовий ринок” попередило про це підприємців надто пізно – тільки 18 травня, зазначивши, що у зв’язку з ремонтними роботами їм необхідно звільнити робочі місця. Дана ситуація викликала паніку серед підприємців. Щоб продати якомога більше товару в такий стислий строк – до 1 червня, вони були змушені різко знизити ціни на свій товар на 30-50%, що призвело до фінансових збитків багатьох підприємців. Жовтневий ринок, м. Миколаїв. У судовому порядку вирішується ситуація на “Жовтневому ринку” м. Миколаєва, де за весь час існування ринку його адміністрація не здійснила заходів щодо приведення його у відповідність до ветеринарно-санітарних норм, а саме: документально не визначено межу території ринку, на ринку немає навіть туалету, не працює лабораторія ветеринарно-санітарної медицини і т.д. На сьогоднішній день виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся до суду з метою примусового вилучення земельної ділянки у КП “Жовтневий ринок”, у зв’язку з чим близько 240 підприємців залишилися без торгового місця та змоги здійснювати торгівельну діяльність. Інші конфліктні випадки. Підприємці Алчевського ринку, що в Луганській області, скаржаться на необґрунтоване підвищення цін на послуги ринку адміністрацією цього ринку. Такі ж скарги надходять і від підприємців КП “Ринок”, що в м. Радомишль. * * * Як свідчать дані аналізу, більшість перешкод у цій сфері на місцевому рівні пов’язані з удосконаленням функціонування ринків, зокрема, із поліпшенням їх естетичного вигляду або з перетворенням ринків на сучасні торгівельні комплекси, зі створенням належних умов для торговельників й покупців, з подоланням проблеми хаотичної вуличної торгівлі тощо . Іншою стороною проблеми функціонування ринків є незадовільний матеріально-технічний рівень більшості ринків в Україні, їх недостатнє забезпечення холодильним, ваговимірювальним та іншим торгово-технологічним обладнанням. Переважна частина торгових місць на ринках України досі не опалюється або перебуває на відкритих прилавках. Маючи досить високий рівень рентабельності, адміністрації ринків в багатьох випадках не інвестують кошти в покращення матеріально-технічних умов для роботи підприємців на ринках, а також у підвищення зручності споживачів. Ще однією проблемою функціонування ринків в Україні є питання встановлення цін на послуги ринків і, зокрема, відсутність будь-яких розрахунків розмірів тарифів на послуги ринків, що призводить до встановлення необґрунтовано високого їхнього розміру. Ці проблеми повинні розв’язуватися органами місцевого самоврядування, які надають дозвіл на оренду землі для організації ринку і повинні дбати про подальше її ефективне використання з метою розвитку соціально-економічної інфраструктури своїх регіонів і населених пунктів, а також про більш якісне задоволення потреб споживачів. Ціни і тарифи на послуги ринків повинні встановлюватися обґрунтовано, на основі економічної доцільності та чітких економічних обрахунків. Поруч із вже перерахованими проблемами підприємці-торговці на ринках часто стикаються й з такою проблемою, як відмова їм у прийомі в експлуатацію стаціонарних капітальних торгових об’єктів, які споруджені ними на території ринку з повним дотриманням вимог чинного законодавства . На жаль, такого роду забудови досі не можуть бути оформлені, як власність, внаслідок чого підприємці не отримують жодних гарантій відшкодування своїх витрат у разі перенесення або знесення їхніх ринків. У багатьох регіонах досі залишаються невпорядкованими земельні відносини: досить поширеними є випадки неналежного юридичного оформлення прав оренди земельних ділянок, організації роботи ринку без наявності підстав користування землею. Указом Президента України від 23.05.01 № 334 “Про заходи щодо вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих та непродовольчих товарів” передбачено надання в установленому порядку суб’єктам підприємницької діяльності в довгострокову оренду земельних ділянок для розміщення ринків. Проте органи місцевого самоврядування неохоче виконують це положення Указу Президента, стримуючи залучення інвестицій в дану сферу підприємницької діяльності. Зазначимо, що питання впорядкування земельних відносин належать до компетенції саме органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, які повинні здійснювати ефективні заходи для розв’язання цих проблем. Правилами торгівлі на ринках встановлено вимогу щодо обов’язкового розміщення на вході до ринку стенду, на якому мають бути розміщені план його території, перелік документів, які регламентують діяльність ринку, розміри ставок ринкового збору, розміри тарифів на послуги ринку, а також інші інформаційні матеріали. Проте, здебільшого це положення Правил торгівлі на ринках адміністраціями ринків не виконується. Часто трапляються факти ненадання документу про сплату ринкового збору, відсутності договорів про надання торгового місця, договорів оренди, а також їхньої невідповідності нормам чинного законодавства. З метою розв’язання цієї проблеми необхідно запровадити Типовий договір оренди торгового місця та рекомендувати його для оформлення взаємовідносин між адміністраціями ринків та продавцями. Дотримання ринками Правил торгівлі на ринках, ветеринарно-санітарних правил для ринку, правил продажу продовольчих та непродовольчих товарів, правил користування засобами вимірювальної техніки, правил протипожежної безпеки, охорони праці сьогодні контролюється органами місцевої влади та відповідними державними установами регіонального рівня. Проте, на ринках України залишаються досить поширеними факти службових зловживань: незаконне стягнення грошових внесків з підприємців (неофіційні виплати); висування вимог, непередбачених законодавством; довільне тлумачення нормативно-правових актів; порушення порядку проведення перевірок. Запобігти корупції та зловживанням можливо лише шляхом усунення підстав, що породжують ці явища. Одним із шляхів подолання цієї проблеми є удосконалення законодавства з метою усунення подвійного тлумачення його норм та впорядкування занадто великої кількості нині діючих нормативних актів, які часто дублюють один одного або, навпаки, містять суперечливі норми. * * * Висновки та рекомендації щодо законодавчого врегулювання функціонування ринків в Україні На теперішній час в Україні торгівельний ринок належить до категорії суб’єктів, що виконують не лише власні господарські, а й важливі суспільні завдання. Діяльність ринку об’єктивно залежить від суб’єктів, що на ньому працюють, і такою ж мірою діяльність суб’єктів-продавців залежна від функціонування їхнього ринку. З огляду на особливий суспільно-економічний статус ринку в нашій державі, який він займає серед інших суб’єктів господарювання, до ринку повинні висуватися особливі вимоги щодо ведення підприємницької діяльності. Законодавче врегулювання сфери функціонування ринків варто здійснювати відразу в двох аспектах: по-перше, врегулювати діяльність ринків, як суб’єктів господарювання, а, по-друге, врегулювати діяльність суб’єктів, що на них працюють. Сьогодні окрім законодавчих актів загального характеру щодо здійснення підприємницької діяльності існує велика кількість нормативно-правових актів, виданих різноманітними державними установами й відомствами, вимог яких мають дотримуватися суб’єкти, що працюють на ринку, та самі ринки, як суб’єкти господарювання. Як свідчать дані аналізу проблем функціонування ринків, сьогодні необхідно врегулювати численні законодавчі проблеми. Зокрема, в проекті Закону України “Про внутрішню торгівлю”, розробленому Мінекономіки, необхідно передбачити норми, що стосуються діяльності ринків, та внести відповідні зміни до Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 №56-93 “Про місцеві податки і збори”. Це дасть можливість посилити державний контроль за діяльністю ринків та реалізувати пріоритетні напрямки їхнього розвитку щодо поетапного перетворення їх на сучасні торгівельні комплекси згідно з Указом Президента України №334 та Концепцією вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих і непродовольчих товарів. Звісно, проведення такої роботи потребує певного часу й залучення зацікавлених міністерств і відомств, а також громадських об’єднань підприємців. При цьому, зазначимо те, що більшість проблем, пов’язаних з діяльністю ринків, можливо вирішити вже сьогодні, оскільки їх існування ґрунтується на відкритому або прихованому порушенні чи ігноруванні норм чинного законодавства. Експертна група АЦ «Академія» з питаньправового забезпечення соціально-економічної політики
