1.Проаналізуйте відомі вам концепції культури.
Серед них найбільш типовими є еволюціоністська, антропологічна, філософська, революційно-демократична, а також циклічна концепція (або концепція культурних круговоротів) та інші.Еволюціоністська теорія культури представлена в працях американського вченого Л. Моргана і англійського історика Е. Тейлора та інших дослідників. Сутність еволюціоністської концепції культури полягає в тому, що висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури.. На різних ступенях розвитку народи живуть окремо і відповідно створюють власну культуру.Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу і обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку.Основоположникомконцепції циклічного розвитку культури (або циклічного коловороту) вважається італійський філософ Дж. Віко .Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл у своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеня розвитку, людство знову падає на нижній. Епоху середньовіччя Віко трактує, наприклад, як "друге варварство".Антропологічна, або функціональна, концепція культури представлена в працях видатного англійського етнографа і соціолога Б.К. Малиновського, французького етнолога і соціолога К. Леві-Строса, американського етнографа А. Кребера та багатьох інших. Сутність цієї концепції полягає в тому, що виникнення й розвиток культури пов'язується з потребами людства. Б.К. Малиновський потреби, що обумовили виникнення культури, ділить на первинні, похідні та інтегративні. Первинні потреби спрямовані на продовження роду і забезпечення його життєдіяльності, їм відповідає розвиток знань, освіти, житлових умов. Похідні потреби спрямовані на виготовлення і вдосконалення знарядь праці. Їм відповідає розвиток економіки і культури господарювання. Інтегративні потреби проявляються в необхідності згуртування і об'єднання людей, в потребі авторитету. Задоволенню цих потреб відповідає політична організація суспільства. Значного поширення набула марксистська концепція культури. Її основоположниками були К. Маркс і Ф. Енгельс. В системі культури марксизм виділяє два рівні: матеріальну і духовну культури. Особливістю матеріальної є те, що вона не рівнозначна виробництву і матеріально-перетворюючій діяльності людей. Матеріальна культура характеризує діяльність людей з точки зору її впливу на розвиток людини, виявлення того, в якій мірі ця діяльність сприяє розвиткові обдарувань і творчих здібностей особи, наскільки вона реалізує її сутнісні сили, сприяє вдосконаленню людини. Духовна культура спрямована на перетворення духовного світу людини і його соціального буття. Для духовних цінностей властива довговічність існування. Матеріальні цінності обумовлені рівнем задоволення потреб (скажімо, потреба в їжі, одязі, побутових умовах і т.ін.). В духовній сфері, наприклад, насичення знаннями, естетичними цінностями не знає ніяких меж. Безмежність споживання духовних цінностей обумовлена перш за все пізнавальною, моральною, естетичною, творчою діяльністю людей. Перше місце в духовній культурі посідає творча діяльність.Своєрідна концепція Г.С. Сковородигрунтується на теорії трьох світів. Перший світ — це природа, або "макрокосмос" (всесвіт), другий світ — це суспільство і людина, або "мікрокосм", третій світ — це Біблія, або "світ символів". Кожний із світів, на думку Г. Сковороди, має двояку природу, "дві натури" — зовнішню, видиму, або "матеріальну натуру", і внутрішню, або "духовну натуру". Аналізуючи культурно-історичний процес, мислитель вдавався до алегоричного пояснення біблійних оповідей і міфів. Внаслідок цього вчений створює теорію "світу символів", або третього світу. Наприклад, Біблія може символізувати добро і лукавство, спасіння й загибель, істинність і хибність, мудрість і безумство. Все неживе і живе на небесах і на землі підпорядковане єдиним природним закономірностям. Різноманітність концепцій обумовлена багатоплановістю культури як системи. Складність культурно-історичного процесу, багатство складових частин культури вимагають різних підходів до вивчення цього феномену. Тому культура як соціальне явище, закономірності її розвитку стали об'єктом дослідження для фахівців різних галузей — філософів, соціологів, педагогів, психологів, істориків, мистецтвознавців тощо.
2.Охарактеризуйте основні типи культури.Культу?ра— сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.Культура як характеристика суспільств функціонує на різних рівнях в певних конкретних формах. До матеріальної відносять сукупність матеріальних благ, засобиїх виробництва. Духовна культура це сукупність всіх знань, наук(знання людини), мораль, право, мови (як система знаків), мистецтво(музика, танець). Але продукти духовної культури завждивиражені в матеріальній формі.Соціальна культура - це відношення людей один до одного, системи статусів і соціальних інститутів. Соціальна поведінка і артефакти (соціальна і матеріальна культура) трактуються як об'єктивовані продукти ідеальних нормативних систем і систем знань різного роду, що складають духовну культуру. Виділення соціальної культури дозволяє з'єднати матеріальну і духовну культури, ввести артефакти в контекст досліджень у соціальних науках.Фізична культура — перетворення біологічного початку в самій людині; формування соціально необхідних навичок, умінь і якостей людського тіла.В основі фізичної культури лежить домашня фізична підготовка, що включає розвиток координації рухів всього тіла дитини (формування макродій) і артикуляційного апарату (мікрорухи щелепно-лицевих м'язів, органів дихання і травлення).
Культура підрозділяється також на народну, масову, елітарну. Народна культура характеризує культуру того або іншого етносу і нації. Масова культура - це, як правило, культура, що прийшла із заходу. Елітарна культура - характеризує еліту суспільства : політичну, ідеологічну, економічну, військову, культурну (письменників, музикантів і тому подібне.
3.Що ви розумієте під поняттям культурна цінність?Світ предметів, в якому живе людина, створений нею і тому їй небайдужий. Людина вкладає в речі свою працю і свою душу, надає їм значення і сенсу. Цінність — це людський вимір речей, це ставлення до них людини з позиції своїх потреб та інтересів. Чим більше витратила людина своїх фізичних та духовних сил на освоєння того чи іншого предмету, тим більш небайдужим, не безстороннім є її ставлення до нього. Цінність існує об'єктивно як властивість предмету. Але це неприродна властивість, а суспільна. Самі по собі предмети — ні позитивні, ні негативні. Вони отримують ціннісну характеристику лише по відношенню до потреб людини, оцінюється не фізичний, природний зміст предметів, а їх суспільна функція. Тому цінність — поняття, яке визначає позитивне чи негативне значення об'єкта саме для людини. Цінності об'єктивні за своїм змістом, але вони завжди сприймаються суб'єктивно.Культурні цінності - об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України, а саме:оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва; предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, політичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва;
4.Назвіть основні відмінності між поняттям культура та цивілізація?У значенні «культури» часто вживається поняття«цивілізація». Цивілізація – це матеріальна культура або впорядкованість людського середовища. Під поняттям «культура» розуміють людські сили й здібності, що реалізуються у процесі життя; знання, вміння, навички,рівень інтелекту, морального й естетичного розвитку,засоби й форми спілкування людей.Поняття«цивілізація» (лат. civilis – громадянський, державний) подекуди вживається як синонім культури, у вузькому смислі – матеріальної культури. У даному випадку – це рівень,ступінь суспільного розвитку, матеріальної та духовної культури (антична цивілізація, християнська цивілізація, сучасна цивілізація).Цивілізація виникає тоді, коли накопичення матеріальних і духовно-культурних здобутків призводить до необхідності організації їх у систему, що сприяє появі писемності, класової диференціаціїсуспільства, утворення держави, появі міст як окремих суспільних організацій, будівництву монументальних споруд.Значення поняття «цивілізація» змінилося в ХVІІІ ст.., коли французькі матеріалісти-просвітники стали визнавати цивілізованими тільки суспільства, побудовані на засадах розуму, справедливості йприватної власності. У подальшій історії людства стало очевидним, що цивілізація разом із культурою становлять суперечливу єдність, виступаючи у ролі її функціонального підрозділу: якщо культура є системою смислу людського буття, то цивілізація становить предметний ресурс культури.Цивілізація й культура також становлять два різні способи реалізації творчих сил людини. Якщо у культурі усе матеріальне й практичне слугує духовному, то в рамках цивілізації дух слугує матеріальному й практичному. Цивілізація характеризується засобом і рівнем оволодіння силами природи, а культура виникає у результаті оволодіння людиною своєю власною природою. Відтворення робочої сили, збільшення вільного часу – це ознака цивілізації, а відтворення особистих структур людини шляхом виховання і навчання – ознака культури, її традицій, норм і цінностей.
5.Визначте особливості культури первісної доби на території України. Звернення до витоків культури передбачає з'ясування того, яким чином протягом сотен тисяч років у становленні людського суспільства формувалась первісна культура, що містилася у повсякденній господарській діяльності людей, випрацьовуванні трудових навичок, створенні простіших знарядь праці, а також у перших зразках художньої творчості й обрядових діях. Первісне суспільство було найтривалішим в історії людства, більша частина якої припадає якраз на період первісності. За най-новішими даними воно (суспільство) бере початок не менше ніж півтора мільйона років тому – від появи людини, а закінчується в межах останніх 5 тисяч років до виникнення перших цивілізацій. У період становлення первісного суспільства виникають початкові форми його організації, починає зароджуватись як матеріальна, так і духовна культура. Початкова форма організації суспільства. Для первісного стада був властивий ще невпорядкований, так зва-ний ендогамний шлюб, що укладався між членами однієї й тієї ж общини, в тому числі й між досить близькими родичами. Природно, що все це призводило до кровозмішування та фізичного вироджен-ня людства. Величезне значення для життя стародавнього населення мало оволодіння близько 100 тисяч років тому вогнем. Він забезпечував надійний захист від холоду та звірів-хижаків, давав можливість осво-ювати нові райони, заселяти все більші території, які раніше були недоступними. Людина почала використовувати вогонь для приготування їжі. Люди полювали на диких тварин, Збирали також рослинну їжу: плоди, ягоди, коріння. Тому й культура періоду палеоліту називається культурою збирання та полювання. Одним із видатних відкриттів людства було винайдення лука і стріли – першої механічної зброї дистанційної дії. Це відбулося в мезолітичну епоху. Саме з мезолітичного часу лук і стріли стали основним знаряддям мисливця. На зміну їм в епоху неоліту (VI–III тис. до н.е.) прийшли нові, прогресивніші, відтворюючі, продуктивні форми – землеробство і скотарство. Це був важливий етап в історії людства, своєрідний революційний переворот у системі ведення первісного господарства, виробничому житті. З’явилися нові типи кам’яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю: шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу – початок виготовлення керамічного посуду. Першим металом, яким оволоділа людина, була мідь. На початку І тис. до н.е. основним матеріалом для виготовлення більшості знарядь праці та зброї стає залізо. Для первісного суспільства характерна піктографія – це письмо, знаки якого (піктограми) мають вигляд малюнків. Ці малюнки наочно зображають предмети та явища дійсності – людей, птахів, дерева, житло.В первісному суспільстві зароджується мистецтво. До первісного мистецтва належали наскельні зображення, ритуальні танці, різні дійства, стародавні форми міфологічної творчості, дрібна пластика. У первісному суспільстві виникає релігія як необхідність пояснення навколишнього світу. Вся духовна культура ранньої родової общини мала тісні переплетіння релігійних уявлень. Релігія зароджується та формується в таких перших, первісних, початкових, простіших формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.
6.Проаналізуйте суспільне явище, відоме під назвою «масова культура»
Масова культура являє собою сукупність явищ культури XX— XXI ст., характерних для сучасного суспільства з його високим рівнем коммунікаційно-інформаційних систем (радіо, телебачення, Інтернет, мобільний зв'язок), високим ступенем урбанізації й індустріалізації, втратою особистістю своєї індивідуальності. Дане поняття характеризує особливості створення культурних цінностей у сучасному індустріальному суспільстві, розрахованого на масове споживання (масове виробництво культури при цьому розуміється за аналогією з поточно-конвеєрною індустрією). Масова культура наголошує на «усереднений» рівень розвитку споживачів цієї культури, створює єдину «вихолощену» культуру, знищуючи традиційні цінності. Для масової культури характерне зведення елітарної культури до поверхової, беззмістовної форми, орієнтація на нерозвинені, низькі смаки. Масова культура пов'язана з уніфікацією духовного в особистості та суспільстві, вона завжди розрахована на комерційний успіх. Культурологи вже давно вказують на небезпеку такого становища. Відзначаючи, що під впливом маскультури формується нова, особлива порода людини — «людина масова», вчені попереджають про можливість «антропологічної катастрофи» у недалекому майбутньому суспільства.
7.Опишіть види і жанри образотворчого мистецтва Перший вид образотворчого мистецтва - це Живопис, вид образотворчого мистецтва, художні твори, що створюються за допомогою фарб, які наносяться на яку-небудь тверду поверхню. Як і інші види мистецтва, живопис виконує ідеологічні і пізнавальні задачі, а також служить сферою створення предметних естетичних цінностей, будучи однією з високорозвинених форм людської праці. За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний та станковий. За тематикою живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, детальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний. Мозаїка– це орнаментальні композиції, виконані з природних елементів, емальних, керамічних плиток.У образотворчому мистецтві виділяють такі напрямки як: історичний (зображаються історично-значущі події), побутовий (сцени будденого життя), батальний (військові сутички), портрет (зображення людини), натюрморт (композиція, яка складається з фруктів, рідше – з овочів та інших продуктів чи столових предметів), пейзаж (зображення лоно природи) тощо. Кожний з цих напрямків мав своїх неперевершених майстрів, вимагає особливих підходів та технік виконання.
8.Назвіть роди і жанри літератури. Опишіть специфіку одного жанру кожного роду. Прийнято виділяти чотири класи жанрів, три роди літератури: драму, лірику, епос і сатиру. Драматична література характеризується пристосованістю для сценічної інтерпретації. Основною її ознакою є призначення її для театрального спектаклю. Ведучі жанри драми: трагедія, комедія, драма (як жанр), трагікомедія, водевіль, мелодрама. До лірики належать віршовані твори малого розміру. У ліриці увага художника зосереджена на відтворенні епізодів із внутрішнього життя людини. Поет уловлює зародження почуття, зображує його розвиток, наростання і деякий фінал - як осмислення саморозвитку.Цей рід літератури охоплює безліч віршованих жанрів, наприклад: елегія, романс, газель, сонет, пісня, вірш. Прозаїчне оповідання поділяється на дві категорії: мала форма - новела (в українській термінології - оповідання) і велика форма - роман. Роман як велика оповідальна форма звичайно зводиться до зв'язування розповідей воєдино. Узагалі ж розповідь, повість і роман - не жанри прозаїчного епосу, а, скоріше, його види. Прикладами жанрів можуть служити замальовка, мініатюра, нарис, новела, історичний роман, детективний роман, фантастичний роман і т.п. До сатиричних творів належать байки, гуморески, памфлети, епіграми, сатирична замітка.
9.Розвиток культури на території України в період палеоліту.
Стоянки раннього палеоліту відомі в Донбасі (Амвросіївка),на Харківщині (Ізюм), Житомирщині (Городище), в печерах і гротах Криму, в Подніпров’ї (Лука-Врубливецька, Бабин).Першу палеолітичну стоянку в Україні розкопав ще в 1873 р. археолог Ф. Камінський біля с. Гінці на Полтавщині.У ранню добу палеоліту жили людиноподібні істоти, яких в
науці називають «пітекантропи». Ця людиноподібна істота зберегла ряд мавпячих рис: сутулість, волохатість, похилий лоб, широкий ніс, довгі руки і короткі ноги. На відміну від мавп, у них був більший мозок, вони ходили прямо на двох ногах і, найважливіше, що відрізняло їх від мавп, це вміння виготовляти знаряддя праці і використовувати вогонь , користувались дерев’яними,ручними рубилами. Жили стадами і не вміли споруджувати житла.
Приблизно 150–100 тис. років до Р. Х. з’являється новий фізичний тип людини – «неандерталець». На зріст 150–160 см, помітно сутулий з прямою ходою. Об’єм головного мозку відповідав мозку сучасної людини, досягаючи 1600 см3. Про розумові здібності неандертальців свідчать вирізані ними візерунки та зображення тварин на кістках тварин.Вдосконалювалось виробництво кам’яних знарядь, мис-
ливської зброї, з’явились крем’яні вістря на списи, ножі. Проживали
на берегах великих річок, будували перші житла. Вони споруджувались з велетенських кісток, черепів і бивнів мамонтів, дерева, накривались шкірами.Житла обігрівались і освітлювались вогнищами.В Україні відомі поховання неандертальців. У гроті Киїк-Коба в Криму знайдено поховання жінки і дитини, що свідчить про зародження релігійних вірувань. 40–35 тис. років до 11 тис.років тому формується людина сучасного фізичного типу, яку в науці називають «кроманьйонець». Це вже був «homo
sapiens» – людина розумна. У цей період первісні люди заселяють всю територію України, але найбільше їхніх стоянок виявлено на Дніпрі та Дністрі.
На стоянках пізнього палеоліту жило в середньому від 20 до100 осіб.Панував родоплемінний лад. Середній вік життя людини того часу становив приблизно 20–25 років.
Найдавніші пам’ятки мистецтва в Україні належать до доби пізнього палеоліту. Серед них всесвітньо відомі браслети зі стоянки Мізин, виготовлені з бивня мамонта, покриті меандровим і зигзагоподібним орнаментом, кістяні пластинки, лопатки.Знайдено ансамбль музичних ударних інструментів,кістяні сопілки.
10.Особливості культури епохи мезоліту на території України.
У добу мезоліту зникають великі тварини – такі як мамонт.
У зв’язку з цим відбуваються зміни в мисливстві. Широко застосовуються винайдені лук і стріли. Людина приручає собаку, яка стає її помічником на полюванні. Найвідомішою пам’яткою цієї доби є Кам’яна могила, яка розташована біля села Терпіння. Кам’яна могила займає площу близько 3-х гектарів. Великий кам’яний пагорб у степу приваблював давніх людей як явище надзвичайне та фантастичне.Було відкрито 65 гротів і печер, на стелях яких виявлено кілька
тисяч зображень. Серед більшості малюнків, розташованих на тлі лінійно-геометричних композицій, добре простежуються зображення людини, диких і домашніх тварин, сцени полювання, танцю, чаклунства.
Неолітичних стоянок в Україні виявлено більше 700, а також понад 20 могильників.
11.Основні особливості культури населення України в період неоліту.
Досягнення людства в неоліті називають«неолітичною революцією», бо в цей час первісні люди перейшли від привласнювального типу господарства до відтворювального, тобто землеробства, скотарства та ремесла.Визначним досягненням неоліту було винайдення глиняного посуду, який ліпили руками, орнаментували та випалювали на вогнищі. В техніці обробітку каменю застосовуються нові прийоми – шліфування, пиляння, сверління,. З’являються нові знаряддя праці – сокири з рукоятками, тесла, свердла.
Сучасні назви основних племінних груп походять від території розселення ,орнаменту посуду , форми посуду (культури лійчастого посуду та кулястих амфор) та назви населеного пункту.На Прикарпатті і Волині жили племена культури «лінійно-стрічкової кераміки»Неолітичні племена України селилися переважно на родючих
ґрунтах берегів річок і озер. Землю обробляли серпами з кісток та рогів тварин з вставленими в них гострими крем’яними пластинками. У домашньому господарстві розводили корів, биків, свиней.
Активно розвивався і привласнювальний тип господарювання.Житла будували з дерев’яних стовпів, обплетених хмизом,поліплених глиною. Такі стіни захищали від холоду і вологи. Взимку
в житлі горіло вогнище.Разом з каменем все активніше використовували метал – мідь. Відповідно ця доба називається мідно-кам’яний вік, який в Україні тривав до
ІІІ тис. до Р. Х.
12.Особливості виготовлення та дизайну трипільської кераміки.
Трипільська культура датується IV–III тис. до Р. Х. Одним із основних занять трипільців було керамічне виробництво.Витончене і розмальоване різними фарбами. Глиняний посуд різноманітний за формою, орнаментом, призначенням. Відповідно до розвитку культури змінюється форма посуду, орнаментальні мотиви, поєднання фарб. На ранньому етапі посуд орнаментований візерунками з врізаними лініями. На середньому етапі з’являється кераміка, прикрашена розписом фарб червоного, чорного, білого, оранжевого кольорів. Фарби на посуді не втрачають кольору. Зображені звірі, рослини, люди, птахи. Трипільський орнамент передався в українське мистецтво і відображений у вишивках, народній кераміці, великодніх писанках. Наприклад, спіральний меандр – «безконечник» є символом беззупинного руху життя, зображення небесного змія-дракона символізували чоловіче начало, бачимо тут символи сонця, неба і землі, рослин, тварин і
людей.Більшість глиняної пластики складають жіночі статуетки з випаленої глини. Серед сотень різноманітних жіночих скульптурок особливою є виявлена на Черкащині фігурка жінки-матері, яка схилила голову над немовлям на руках. Чоловічі статуетки з’являються на пізньому етапі розвитку, тобто тоді, коли переважають патріархально-родові відносини.
Також поховання трипільців супроводжувалися великою кількістю кераміки.
13.Проаналізуйте головні особливості Трипільської культури
У час формування в Середземномор’ї античної культури на теренах Правобережної України жили землеробсько-скотарські племена з високою на той час культурою. З IV тис. до Р. Х. ці племена динамічно почали розвивати відтворювальну систему господарювання (землеробство та скотарство),освоїли техніку виготовлення міді тощо. Йдеться про трипільську культуру, яку в 1896 р. Біля с. Трипілля (Кагарлицький р-н Київської обл.) відкрив археолог Вікентій Хвойка. Вона поширена по лісостеповій території від середнього Дніпра до Бугу і Дністра на південному заході. На всій території трипільської культури населення становило щонайменше 1 млн. осіб..
Трипільська культура датується IV–III тис. до Р. Х. Українська дослідниця Тетяна Пасек (1903–1968) виділила три етапи розвитку трипільської культури: ранній (перша половина IV тис. до Р. Х.);середній (друга половина IV тис. до Р. Х.); пізній (перша половина третя чверть ІІІ тис. до Р. Х.).До загальних ознак трипільців дослідники зараховують: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житла споруджувалися по колу, одне біля одного, середина залишаласяпорожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювали піччю, складеною з глиняних вальків. За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, а поселення налічувало близько 500–600 осіб. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам’ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено
жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські _громади з колективною
власністю на худобу.
Цей етап характеризується розквітом господарства, культури, соціально-економічними змінами.
На пізньому етапі трипільські племена освоюють
патріархально-родові відносини. Таке поширення культури пояснюється землеробським характером господарства племен і потребою переселення на нові ділянки, коли виснажуються вже освоєні.
Поселення розташовані переважно біля оброблюваних ділянок землі в річкових долинах, на пологих схилах берегів, в місцях, зручних для випасання худоби, рибальства, полювання.
Житла були переважно наземними, з глини і дерева. Археологічні розкопки свідчать, що підлога в житлах була вимощена дерев’яними тонкими колодами і поліплена глиною.
Перегородки розділяли житло на кілька приміщень, у яких
знаходилися глибокі печі, часто з димарями.
Основою господарської діяльності трипільців було землеробство і скотарство. Для обробітку ґрунту застосовували мотики з кам’яними або роговими наконечниками. Вирощували пшеницю,
ячмінь, жито, просо, горох, овес. Збирали врожай зернових серпами з крем’яними лезами. На
трипільських поселеннях півдня України і Молдови знайдено кісточки слив, абрикосів, аличі, винограду і насіння яблук.
Серед домашніх тварин у трипільців переважала велика рогата худоба і свині. Розводили кіз і овець. Биків використовували як тяглову силу.
Не втратили свого значення полювання, рибальство і збиральництво. Полювали головним чином на оленів, лосів, косуль, кабанів.
Про заняття населення рибальством свідчать знайдені на поселеннях кістяні і мідні рибальські гачки, грузила тощо. У лісах збирали ягоди, горіхи, мед, дикі фрукти.
Основні знаряддя праці (ножі, шкребла, леза до серпів, свердла, сокири та інші) виготовлені з кременю. Широко використовували кістки і роги тварин для виготовлення шил, мотик, зброї, голок прикрас.
Глиняний посуд різноманітний за формою, орна-
ментом, призначенням. Відповідно до розвитку культури змінюєтьс форма посуду, орнаментальні мотиви, поєднання фарб.
На середньому етапі з’являється кераміка, прикрашена розписом фарб червоного, чорного, білого, оранжевого кольорів. Фарби на посуді,
вік якого перевищує 5 тис. років, не втрачають кольору. Композиції розпису різноманітні: зображення звірів, рослин, людей, птахів
тощо. Орнамент трипільського посуду є ілюстрацією фольклору та
міфології перших землеробів і скотарів. Наприклад, спіральний меандр – «безконечник» є символом беззупинного руху життя, стилізовані зображення небесного змія-дракона символізували чоловіче начало, бачимо тут символи сонця, неба і землі, рослин, тварин і людей.
Різноманітна і цікава глиняна пластика трипільців. Більшу частину її складають жіночі статуетки з випаленої глини, знайдені майже на всіх поселеннях. Серед сотень різноманітних жіночих скульптурок особливою є виявлена на Черкащині фігурка жінки- матері, яка схилила голову над немовлям на руках.
Крім домашніх вівтарів, трипільці мали окремі храми, що споруджувались у центрі поселень на майдані й були родоплемінними культовими центрами. В таких храмах відбувалися свята,
пов’язані із культами природи, що вмирає і воскресає, зберігався спеціальний посуд та інші ритуальні предмети.
Менш поширеною була кремація – спалення тіла і захоронення решток у глиняних урнах.
14. Визначте причини виникнення давньогрецьких колоній на пв. Причорноморі та їхнє значення для розвитку культури словян.
На VII ст. до Р. Х. припадає створення перших грецьких поселень – колоній на українському Причорномор’ї. Майже до IV ст. від Р.Х. на цих землях нинішньої України розвивалась антична
культура. Здебільшого поява греків на землях Північного Причорномор’я пов’язана з перенаселенням і зубожінням грецького куль-
турно-історичного простору. Поліси почали споряджати експедиції своїх громадян на пошуки вільних земель для поселень. Провідна роль у цьому процесі належала грецькому місту-державі Мілету, котре заснувало багато міст-колоній на чорноморському узбережжі. Ця умовна колонізація відбулася мирно й поступово, з великими проміжками часу. У І ст. від Р.Х. Північне Причорномор’я підпало під вплив Римської імперії. Згодом, починаючи з III ст. від Р. Х., внаслідок постійних нападів кочівників (готи, гунни та ін.), розпочався занепад міст. Ці міста переважно по-варварськи були зруйновані. Ряд міст південного узбережжя Криму довший час перебували в складі Візантійської імперії..
У містах впроваджувалося прямолінійне планування Вулиці перетиналися під прямим
кутом. Впорядковувалися бруковані вулиці та площі, водопровідні канали тощо.
У V–IV ст. до Р. Х. набуває поширення будівництво культових споруд: храмів та вівтарів. \ До наших днів дійшли залишки храму в Пан-
тікапеї Будівельним матеріалом був місцевий камінь вапняк, не дуже пластичний, але гарний для скульптури.
У VІ–V ст. до Р. Х. були засновані міста Ольвія в Бузькому лимані, Тіра у гирлі Дністра, Пантікапей (сучасний Керч), Тірітака, Керкінітіда, Німфей, Феодосія, Херсонес (сучасний Севастополь) та ін.*
* Ольвія розташовувалась на правому березі Бузького лиману. У місті процвітали ремесла
металообробне, гончарне, прядильно-ткацьке, продукція яких збувалась у містах грецького світу, сусіднім скіфам, сарматам, фракійцям.
Херсонес заснований у кінці V ст. до Р. Х. на морському мисі.
На Русі Херсонес був відомий як Корсунь.
Пантікапей заснували у першій половині VІ ст. до Р. Х. вихідці з Мілета.
Деякий час місто було столицею Боспорського царства, Пізніше в цьому регіоні, внаслідок так званої внутрішньої колонізації, утворилися нові міста. біля устя Дону з ініціативи боспорців утворився Танаіс, Міста карбували свої монети. Біля кожного поселення знаходилися кладовище-некрополь.
До наших днів збереглися величні поховальні споруди грецької знаті – кургани, склепи. В одному із дворів Пантікапею розташований
знаменитий склеп грецької богині землеробства, природи та шлюбу – Деметри.
У причорноморських містах численні пам’ятки елліністичної скульптури розташовувались на вулицях, у храмах та громадських спорудах. До них варто зарахувати мармуровий торс Діоніса
Збереглося багато пам’яток надгробної, меморіальної скульптури – статуї, бюсти, плити із емблематикою та рельєфи.
Від II–І ст. до Р. Х. збереглись вузькі високі плити з написами, рельєфними зображеннями та сценами із життя покійника – жалобні постаті, подружжя за трапезою тощо.
Велике поширення в Північному Причорномор’ї мала дерев’яна різьба. Об’єктами цього виду
мистецтва були меблі, саркофаги, декоративні знаряддя праці, дерев’яний посуд.
Паралельно розвивалася мініатюрна різьба на кістках. Переважно вона доповнювала дерев’яну різьбу предметів меблювання,
У VI–V ст. до Р. Х. значного розвитку в Північному Причорномор’ї досягло виробництво предметів із бронзи, срібла, золота Виробництво почалося з ювелірних прикрас.
Характерною рисою релігійних вірувань Північного Причорномор’я був політеїзм – шанування багатьох божеств, які уособлю-
вали різні явища й сили природи. До їхнього Пантеону входили Зевс, Афіна, Афродіта, Аполлон, Арес, Артеміда, Деметра, її дочка Пер-
сефона, Діоніс, Кібела .
Населення Північного Причорномор’я надавало великого значення розвитку медичних знань.
добре знали епос Гомера й архаїчну лірику.
.Епіграма – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з
несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою.
** Епітафія – намогильний напис, переважно у віршованій формі;
Визначну роль у повсякденному й святковому житті греківвідігравав театр. Збереглися різноманітні свідчення про театри Ольвії, Херсонеса й Боспора, що підтверджують любов греків до театральних вистав – це численні статуетки акторів і керамічні зменшені моделі театральних масок.
15. Опишіть особливості скіфської культури на теренах України.
Паралельно з освоєнням греками Північного Причорномор’я степову зону сучасної України починають заселяти іраномовні кочові племена скіфів. Їх прихід супроводжувався витісненням з цих територій іраномовних племен кіммерійців. Вторгнення скіфів у степи України розпочалось на межі VІІІ–VІІ ст. до Р. Х. Поступово скіфи освоїли територію від Дону до Дунаю.
Важливим джерелом культурно-історичної спадщини скіфів на теренах сучасної України є повідомлення Геродота, у його праці «Історія». За Геродотом Скіфія складалася з кількох етнічних утворень, що традиційно називають племенами або союзами племен. Так, елліно-скіфи –
проживали в Побужжі поблизу Ольвії, алазони – у Молдавії, скіфи-орачі – у лісостепу Правобережжя, скіфи-землероби – у лісостепу
Лівобережжя, скіфи-кочовики проживали у степу на схід від Дніпра,а в степу Криму –царські скіфи.
Центральним районом Скіфії вважають Степ. Майже єдиним видом пам’яток тут були курганні поховання, більшість з яких, на жаль, у різні часи пограбовано. Прості скіфи поховані в
прямокутних ямах, випростаними на спині, поруч лежав посуд наконечники стріл, іноді кістки
барана.
Саме через кургани до нас дійшло найбільше пам’яток скіфської культури. Більшість курганів
мали висоту близько 1,5 м, діаметр – близько 25 м, насипалися двома прийомами: перший насип, з ровом, будували _______одразу, а після
Одним з найбільших курганів є Чортомлицький поблизу м. Нікополя Висота його сягала 20 м, окружність – 350 м. Тут у великих камерах-катакомбах були поховані цар, цариця, шість воїнів та бойових коней. Біля похованих лежала
велика кількість коштовних речей, мечі, сагайдаки зі стрілами, головні убори і одяг із золотими і срібними прикрасами, золотий,
срібний посуд та інші предмети.
На весь світ відомі такі шедеври скіфського мистецтва, як золотий гребінь з кургану Солоха (поблизу м. Нікополь) та золота пектораль (курган Товста могила IV ст. до Р. Х.
Починаючи з VI ст. до Р. Х. в Лісостеповій зоні Правобережжя з’являються скіфські кургани, поселення й городища. До найбільших
городищ Трахтемирівське ,Немирівське
Самобутністю відзначалось скіфське мистецтво, стрижнем якого був так званий «звіриний стиль». Зображення пантер, оленів, гірських козлів, вовків, птахів, риб, сцени боротьби між ними при-
крашають зброю, кінську вузду та інші предмети побуту. Деякі вчені вважають, що звіриний стиль ґрунтується на магічних уявленнях скіфів про намагання оволодіти якостями, які притаманні звіру: прудкість, сила, влучність. Взаємозв’язок еллінської та скіфської культур яскраво виявися
в елліно-скіфському мистецтві.
До поширених пам’яток скіфської культури зараховують посуд. Серед пам’яток ранньоскіфського посуду трапляються келихи.
Існує також різновид статуй, особливо спрощених. Вони нагадують циліндричні стовпи,
Крім кам’яної пластики, феноменом світового мистецтва є скіфські вироби із золота, бронзи та інших металів, що становили
Окремі зразки численної культурної спадщини скіфів стали відомими шедеврами світового мистецтва
Господарство окремих районів Скіфії було неоднорідним.
У Степу домінувало кочове скотарство, в Лісостепу – землеробство. Водночас для частини населення Скіфії професією стала війна. В бою
застосовували дальнобійний лук, короткий меч (акинак), дротик, бойову сокиру, клевець (бойовий пробійник), пращу (ручна зброя для
метання каміння, металевих куль тощо). У багатих скіфів були захисні обладунки з шкіри і металевих пластин, металевого шолома.
У ІV ст. до Р. Х. починається поступовий рух кочовиків сарматів із степів Поволжя на захід через Дон місто Неаполь, яке стало столицею Малої Скіфії.
сармати утворили так званий новий звіриний – «поліхромно-інкрустаційний» стиль. У
ювелірні вироби, виконувані на замовлення сарматської знаті,
Участь жінок у військових походах разом з чоловіками породила у греків міф про амазонок. За легендою, що її переказував Геродот, сармати походили від союзу скіфів з амазонками – міфічне
жіноче плем’я, яке жило без чоловіків, народжуючи дітей від своїх полонених і залишаючи в живих лише дівчат
Існувало ковальське, шкіряне, деревообробне, бронзоливарне виробництва.
Зброя сарматів відрізняється від скіфської. На озброєнні піхоти були луки і короткі мечі, на озброєнні кінноти – луки, довгі мечі, списи. Сарматські воїни захищали своє тіло від ударів ворога шкіряними панцирами і шоломами, шкіряними щитами з гнучких дерев’яних прутів та рогових пластин.
З середини III ст. від Р. Х. сармати втрачають провідне становище в причорноморських степах. У цей період тут з’явились вихідці з Прибалтики – готи, а в другій половині ІV ст. тюркомовн__
16. Охарактеризуйте матеріальну культуру східних словян дохристиян. доби
Етногенез слов’ян є складним історичним процесом. Початок народження слов’янства поклала індоєвропейська мовна спільнота,
Праслов’янська спільнота утворилася на просторах лісостепу і лісу між Дніпром і Західним Бугом, а можливо, і Віслою. Давньослов’янський пеpiод на території України охоплює час з кінця I тис.
до Р. Х. – першу половину І тис. від Р. Х.
творі «Про походження і дії гетів». З цього твору
маємо уявлення про окремі етапи їхньої історії, оскільки достатньо точно визначено географічне розселення окремих груп. За «Гетикою», в VI ст. було три групи слов’ян: венеди – у басейні Вісли, анти – в Подніпров’ї, слов’яни (склавини) – у Подунав’ї. Візантійський історик VІ ст. Прокопій Кесарійський у книзі про історію війни з готами, згадує про склавинів та антів. Зокрема,пише про те, що вони «не стоять під володінням одного мужа», живуть як державні народи, вірять в одного бога Громовержця, який панує над світом, жертвують йому різних звірів, не визнають долі, віддають божественні почесті та приносять пожертви річкам, джерелам та демонам. Живуть у невеличких житлах, у військові походи виступають пішим ходом з малими щитами та списами, панцирів не
носять, деякі навіть не носять верхнього і нижнього одягу, а тільки штани. Говорять варварською мовою, всі вони дуже великі та сильні.
У процесі розпаду первіснообщинного ладу серед східних слов’ян формуються племінні союзи: поляни, сіверяни, древляни, дуліби або бужани, уличі, тиверці, білі хорвати та ін
Основу господарства слов’ян складали землеробство, тваринництво, лісові промисли, полювання. Крім орного землеробства, слов’яни займались городництвом та садівництвом. Користувались складними та різноманітними сільськогосподарськими знаряддями: ралом, плугом, косою, серпом, дерев’яними лопатами з залізною оковкою країв, залізними сокирами та ін. Розвивались ремесла, особливо ковальство. Були навіть окремі поселення, які спеціалізувались на певних ремеслах. Було також розвинене ливарництво, зброярництво, ювелірна справа. Русичі були озброєні мечами, однолезовими пала-
шами, списами, луками і стрілами, бойовими сокирами, щитами. В VII ст. у східних слов’ян, раніше ніж в Західній Європі, з’явилась кольчуга. Мечі та кольчуги – роботи давньоукраїнських майстрів – славились по всій Європі. Зброя прикрашалась золотим, срібним орнаментом. Слов’яни були відомі і як майстри ювелірної справи. Високої досконалості досягли в техніці перегородчастої емалі, яка давала змогу прикрашати вироби кольоровим орнаментом, живописними зображеннями. Майстри виготовляли колти – прикраси на скроні, діадеми, браслети, намиста, пояси, сагайдаки для стріл, парадні
піхви для мечів та ін. Вироби оздоблювали зображеннями реальних i фантастичних тварин та птахів
Кожне плем’я мало характерну тільки для нього форму жіночих прикрас – колтів, а орнамент на них мав символічне значення.
Широко поширеним було гончарське ремесло – у великих печах-горнах опалювали не лише різноманітний посуд, але й цеглу плінфу. Відповiдно, в житлах замість вогнищ з’являються печі Існували склоробне, деревообробне ремесла, ткацтво, обробка шкіри. Розташування на торгівельному шляху «з варяг у греки», який йшов по Дніпру, також на відгалуженні «шовкового шляху», який пов’язував Європу та Азію, сприяли розвитку як ремесел, так і торгівлі.
Переважно слов’яни жили в невеликих укріплених поселеннях. Житла будували з дерева. Можна виокремити декілька типів жител. Серед них землянки з обмазаними глиною стінами, дерев’яними опорними стовпами та дахом з крокв, покритого соломою. Будували також напівземлянки зі стінами з колод, по кутах рублених у вінці. Пізніше з’явився повністю наземний дім з дерева, з піднятою на стовпах дерев’яною підлогою та дерев’яним дахом.
Для Подніпров’я також були характерні житла, подібні до мазанок – стіни обмазані глиною плетень, дах з соломи, з дерева опорні стовпи по кутах, крокви. Будували також споруди для
утримання худоби. Поселення оточувались укріпленнями: валами, ровами, дерев’яними стінами зі зрубних конструкцій, заповнених
землею, на яких встановлювали вежі з бійницями.
крім поселень, у слов’ян з’явились міста, як центри ремесла i торгівлі. У містах мешкали ремісники, купці, племінна верхівка. Крім одноповерхових жител, у містах стали з’являтись двоповерхові, складні дерев’яні тереми знаті з різьбленими прикрасами вікон, опорних стовпів, шатровими купольними дахами. До давньослов’янських часів зараховують виникнення таких міст, як Київ, Чернігів, Іскоростень, Переяслав,
У літописах збереглися згадки про слов’янські культові споруди. Їх будували з
дерева, багато прикрашали рельєфним різьбленням ззовні i зсередини, сам храм i майдан перед ним оточували огорожею з різьблених стовпів. Для будівництва використовували і випалену цеглу.
Aрxeoлогічні знахідки, свідчення літописців доводять високий рівень розвитку дерев’яної архітектури в слов’ян, існування складних
будівельних конструкцій i різноманітних архітектурних форм.
17. Особливості духовної культури східних слов’ян дохристиянського періоду.
Для релігійних уявленьслов’ян є характерним культ предків i поклоніння силам природи,персоніфікованих у пантеоні божеств*.У слов’ян виділився прошарок служителів культу – волхвів,
які були знавцями релігійних церемоній, носіями медичних, метеорологічних знань, накопичених на той час, міфологічних та епічнихтворів. Вважається, що саме волхви для потреб запису культовихтекстів створили слов’янське письмо «черти i рези», як називалийого літописці, зразки якого не збереглись.
Вони мали обрядовість , мали поняття про зміни пір року. Тому виділяла різні свята відповідно до календарного цинлу: Коляда,русалії, купала,зелені свята тощо. Поклонялись блискавці, грому, сонцю.Малиуявленя про потойбічний світ та розвинений фольклор(колядки, щедрівки, весільні пісні). Вони спалювавали своїх предків і ховали. Визнавали переселення душ в рослин та тварин. У родинах поклонялись духампредків. Можливо, вжитлах існували дерев’яні зображення, які символізували духівпредків і яким голова родини принoсив жертви.
З прийняттям християнства знищувались храми, зображеннябогів, викорінювалась пам’ять про богів, міфи. До нашихчасів збереглось дуже мало переказів про слов’янських богів, більше – історичних епосів про засновників міст, подвиги богатирів,захисників від ворогів і чудовиськ.
18. У чому виявився вплив християнства на культуру стародавньої Русі
Впровадженняхристиянствана Русі стало знаменним явищемв історії її культури. Воно принесло віру в єдиного Бога, спричинило великий вплив на світогляд. Початок загальнодержавної християнізації в 988 р. призвів дошвидкого розвитку всіх сфер культури: писемності, освіти, літератури, архітектури, образотворчого мистецтва, моралітощо.
Варто мати на увазі, що перші митрополити, єпископи тасвященики із впровадженням християнства часто ігнорували укоріненні культурні традиції населення Русі, орієнтуючись на Візантію, захищали інтереси візантійської церкви.
Починають будуватись монастирі та церкви. Найвідоміший Києво-Печерський монастир.
Розвивалась система писемності, оскільки потрібні були грамотні люди. Виникнення кириличної системи письма(43 літери).Нею перекладено Євангеліє та інші підручники для навчання.
Розвивався іконопис, монументальний живопис(у церкві-мозаїка), виготовлення хрестиків, церковної посуди. Багато перекладалося книжок і завдяки цьому утв. Бібліотеки при монастирях.
?19.Що вам відомо про розвиток писемності в період Київської Русі
Розвиток писемності пов’язаний з утвердженням кириличноїсистеми письма, яка складалася із 43 літер, з них 24 грецькі і 19 оригінальних слов’янських. З його запровадженням літературною мовою на Русі стає церков-нослов’янська, яку створили просвітителі Кирилта Мефодій. Церковнослов’янська мова не стала розмовною мовою, а вживаласьтільки в богослужіннях і для написання церковної літератури.
Також на Русь надходили так звані кирило-мефодіївськіпереклади, написані старослов’янською мовою.
У державній сфері та побуті продовжувала розвиватися писемність києворуською мовою, що сформувалася задовго до введенняхристиянства.
Ця мова поширилася по всій величезній території держави. Вона обслуговувала не тільки відносини з іноземними країнами, а й повсякденне життя іспілкування. Це була державна мова спілкування Київської
Русі.У державних документах вживалася кирилична графіка.
20. Особливості книгописання доби княжої Русі
Поява книжкової писемності стала вищим рівнем розвитку
писемної культури. Вона бере свій початок з Візантії. Це були книги на пергаменті, писались чорнилами. Від усього книжкового багатства до нашого часу
дійшли лічені екземпляри, що можна пояснити війнами, пожежами,
князівськими міжособицями. Найвідомішими є: «Реймськеєван-
геліє», «Остромировеєвангеліє», два «Ізборники» 1073 р. та 1076 р.
«Мстиславове євангеліє». Дуже поширеною на той час була перекладна література.Перекладалися Євангелії, церковна література. Поширені також книжки про тварин, рослин, галузі науки.Також було літописанні(Повість Минулих Літ, Київський літопис та Галицько-Волинський літопис.Була також художня література. «Слово про Закон і Благодать»(Іларіон),»Повчання дітям»(Волод.Мономаха), «слово про Ігорів Похід», а також «Моління»(Данило Заточний).Були і тріоди, октоїхи, требники- богослужбові книги, також агіографи, патерики – книги про життя і мучеництво святих.
22. Проаналізуйте зміст « Слово про Ігорів похід»
Справжнім шедевром давньоруськоїлітератури є «Слово о полку Ігоровім», що написав невідомий автор
близько 1187 р. «Слово» присвячене опису невдалого походу руських князів під проводом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців у 1185 р.Автор творуяскравими фарбами змальовує образи князів Ігоря, Романа, Мстислава, Всеволода, Святослава, Ярослава Осмомисла та ін.
Князь Ігор йшов до Дону, щоб там «відновити кордон землі на річці Дон» та «пошукати градаТьмуторокані». Цей самовільний вчинок князя Ігоря був невдалий і саме на прикладі цієї невдачі автор закликає князів до солідарності. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів.Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, приходом князя до церкви Святої Богородиці Пирогощої — Державної Богоматері. Твір завершується прославою спершу «старим князям» — Ігореві та Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.
23. До монументального живопису належить фреска та мозаїка.
До монументального живопису Київської Русі належить: мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра. До найкращих зразків книжкової мініатюри належить: «Остромирове Євангелія»(мають 3 мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Луки і Марка), «Ізборник Святослава» 1073р, з мініатюрами хреста на престолі, собором святих і портретом Святослава з родиною . Найбагатша колекція мозаїки і фрески першої половини ХІ ст.
збережена в Софіївському соборі**. Монументальний живопис Софії
є вищим досягненням мистецтва тієї епохи.
Другу за значенням колекцію фресків зберігає Кирилівська
церква Києва, яка приблизно була побудована в 1140–1167 рр. Виконані місцевими київськими майстрами мозаїки Михай-
лівського Золотоверхого монастиря (1113), які в 1934 p. вивезені до
Москви, становлять перлину давнього вітчизняного мистецтва,
здатні задовольнити найвибагливіші художні смаки минулого і май-
бутнього.Одним із різновидів монументального живопису є іконопис.Першими живописцями були вихідці з Візантії. Відомими іконами того часу були : «Печерська Богородиця», «Богоматір Велика Панагія», «Георгій-воїн»Мозаїка – зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів,
смальти, керамічних плиток та інших матеріалів. Фреска – техніка настінного
малярства на мокрому тиньку з піску і вапна фарбами. Ікона (малюнок, образ,
зображення) – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа,
Богородиці, святих і подій Святого Письма.
24. Опишіть особливості інтер’єру Софіївського собору.
Важливим елементом інтер’єру храмів були орнаменти. УСофії Київській вони є на всіх стінах, стовпах собору, віконнихарках, мають рослинний характер і нагадують орнамент пишноїмініатюри. Внутрішнє вбрання собору майже не змінювалось впродовж часів йогоіснування. Кожного, хто входить до собору, вражає велич фігури в центральнійапсиді – фігури Пресвятої Діви Марії (Оранта), руки якої підняті в молитві.Мозаїка має 6 метрів заввишки. Її зроблено з кам’яних та скляних пластинокрізних кольорів та відтінків – близько 177 відтінків. Мозаїки, що зображують
Євхаристію та Отців Церкви, вражають своєю збалансованістю. Архітектурніформи та розпис собору утворюють єдність. Фрески, ніби вишивка, прикрашають стіни, стовпи, зводи; серед вишуканого та яскравого живопису можнапобачити зображення святих та сцени з Євангелія. На відміну від інших зразківвізантійського церковного живопису, що збереглися до нашого часу, деякі
фрески в соборі відтворюють не біблійні теми, а світські – серед них портретисім’ї Я. Мудрого.
25. Що вам відомо про особливості Галицько-Волинського літопису?
Розвиток літератури проходив у руслі жанрових та тематичних традицій Київської Русі. Головною пам’яткою літератури західних земель того часу є «Галицько-Волинський літопис». На думку дослідників, він укладений за князя В. Васильковича, сина Василька Романовича. Літопис охоплює час від 1201 р. до 1292 р. і композиційно складається з двох частин. У першій описані роки життя Данила від його дитинства до 1261 р., у другій – події 1262–1292 pp. За цей час літопис зазнав п’ять редакцій. Його редактори використовували окремі літописні записи, які складались у різних містах – Володимирі-Волинському, Пінську, Галичі, Холмі, Любомлі, вводили в нього окремі «повісті», зокрема
оповідання про битву на Калці*.
*Перша частина була складена в Холмі для обґрунтування політики Данила, який вважав своє князівство законним спадкоємцем давнього Києва. На відміну від багатьох інших літописних пам’яток, літопис Д. Галицького –цілісне оповідання, без хронологічної сітки. Згодом один з переписувачів на власний розсуд вніс дати у той варіант тексту, що його репрезентує Іпатський список і йому подібні. Ближчими до початкового варіанта є збережені в Україні списки, які не мають хронологічної сітки, – Хлєбніковський, Погодінський, київський список Марка Бундура.
До кращих пам’яток перекладної літератури належить велике за обсягом хронографічне зведення, що охоплювало значний період
історії – від «створення світу» до захоплення Єрусалима Титом у 70 р. Переклад завершено близько 1262 р. у Галицько-Волинському
князівстві. Хоча це зведення не збереглося, уявлення про нього дають пізніші списки: Юдейський, або Архівний хронограф кінця
XV ст.,
26. Визначте особливості архітектури Галицько-Волинського князівства.
У XIII ст. особливого значення набуло заснування нових міст, які виникали насамперед, як укріплені пункти для політики централізації Д. Галицького, напруженої боротьби з боярською опозицією за зміцнення княжої влади та постійної зовнішньої загрози з боку литовців, поляків, угорців і татаро-монгол. До найвідоміших, заснованих Д. Галицьким, міст зараховують Холм та Львів.
За характером забудови Холм, куди Данило переніс столицю князівства, належав до міст побудованих на природному узвишші .Добре засвідчене церковне будівництво.
У силу різних культурно-історичних обставин саме збережені пам’ятки Львова є найкращим відображенням містобудування та архітектури Галицько-Волинського князівства. Окрім безслідно
втраченого княжого замку, визначальними пам’ятками є найдавніші храми. Центральне місце серед них посідає Миколаївська церква, яку можна визнати фундацією Д. Галицького. Посереднім підтвердженням на користь такого припущення слугує наявність у Холмі біля підніжжя Замкової гори церкви св. Миколая. Церква св. Миколая – це, ймовірно, найстарша церква у Львові. Найстаршою частиною вважаються мури з гарного тесаного каменю. Княжою фундацією наступника Данила Лева (1264–1301), мабуть, є згодом докорінно перебудований монастирський комплекс св. Онуфрія. До княжого періоду, очевидно, належить заснування П’ятницької церкви, католицької готичної каплиці св. Івана Хрестителя та латинського парохіяльного храму Марії Сніжної на околиці княжого міста.
До заснування Холма і Львова культурним осередком виступав Галич. На околицях княжого Галича знайдені останки фундаментів до 30 церковних будівель. До наших днів збереглась церква св. Пантелеймона. Спорудження храму було закінчено в 1194 р. Визначною пам’яткою архітектури історичного Галича був Успенський собор, який побудовано за правління Я. Осмомисла. За своїм масштабом собор поступався Десятинній церкві та Софіївському собору. Зберігся тільки фундамент Успенського собору.
На горі, званій Карпиця, знайдений добре збережений фундамент Спаської церкви, що належала до найпросторіших церков княжого
Галича. Збудована в XII ст., вона була тринавною й триапсидною.
На Волині культурним осередком ще до створення Галицько-Волинського князівства виступало місто Володимир. У середині ХІІ ст. князь Мстислав Ізяславович заклав перший цегляний храм Волині –
Успенський собор.
У період Галицько-Волинського князівства храмове будівництво на Волині проходило під опікою князя Володимира Васильковича (р.н. невід. – 1288). Князь збудував церкву апостола Петра в Бересті та церкву Благовіщення в Кам’янці. У Володимирі-
Волинському він спорудив церкву св. Дмитрія і святих апостолів з монастирем. З церковних фундацій В. Васильковича збереглася тільки
Георгіївська церква у Любомлі. З ХIV ст. у розвитку архітектури, як і загалом містобудування, спостерігається звернення західноєвропейської традиції. Найкращим зразком відображення цих тенденцій є Львів.
Поряд з культовою архітектурою у Галицько-Волинському князівстві розвивалось будівництво замків та фортець. В історії української культури та архітектури відомо понад 100 замків та фортець, які були споруджені в різні часи та в різному вигляді дійшли до наших днів.
Одна з найдавніших – Кременецька фортеця, зведена з вапняка на неприступній горі, досягає 1328 м над рівнем моря . Замок – Луцький – збудував князь Любарт-Дмитрій між 1337 р. і 1383 p. на пагорбі, що майже повністю омивався річкою Малий Глушець.
Унікальними є розташовані на скелях дерев’яні фортеці в Уричі, Бубнищі, Розгірчу та Підкамені.
27. Опишіть культурні здобутки галицько-волинського князівства.
Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Упродовж багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому
мистецтві, літописах та історичних творах.
Зазначений період в історії архітектури та будівництва відомий лише в окремих своїх проявах, оскільки тогочасних автентичних пам’яток збереглося мало. Одночасно слід мати на увазі, що географічне становище й безпосередні зв’язки Галичини з латинським Заходом призводять до поступового ослаблення старих, візантійських традицій на користь нових, спочатку романських, а
потім готичних впливів.
У XIII ст. особливого значення набуло заснування нових міст. До найвідоміших, заснованих Д. Галицьким, міст зараховують Холм та Львів.
.Добре засвідчене церковне будівництво.
У силу різних культурно-історичних обставин саме збережені пам’ятки Львова є найкращим відображенням містобудування та архітектури Галицько-Волинського князівства. Окрім безслідно
втраченого княжого замку, визначальними пам’ятками є найдавніші храми. Центральне місце серед них посідає Миколаївська церква, яку можна визнати фундацією Д. Галицького. у Холмі біля підніжжя Замкової гори церкви св. Миколая. Церква св. Миколая – це, ймовірно, найстарша церква у Львові. До княжого періоду, очевидно, належить заснування П’ятницької церкви, католицької готичної каплиці св. Івана Хрестителя та латинського парохіяльного храму Марії Сніжної на околиці княжого міста.
На околицях княжого Галича знайдені останки фундаментів до 30 церковних будівель. До наших днів збереглась церква св. Пантелеймона. Спорудження храму було закінчено в 1194 р. Визначною пам’яткою архітектури історичного Галича був Успенський собор, який побудовано за правління Я. Осмомисла .
На Волині культурним осередком ще до створення Галицько-Волинського князівства виступало місто Володимир. У середині ХІІ ст. князь Мстислав Ізяславович заклав перший цегляний храм Волині –
Успенський собор.
Поряд з культовою архітектурою у Галицько-Волинському князівстві розвивалось будівництво замків та фортець.Одна з найдавніших – Кременецька фортеця, зведена з вапняка на неприступній горі, досягає 1328 м над рівнем моря . Замок – Луцький – збудував князь Любарт-Дмитрій між 1337 р. і 1383 p. на пагорбі, що майже повністю омивався річкою Малий Глушець.
Унікальними є розташовані на скелях дерев’яні фортеці в Уричі, Бубнищі, Розгірчу та Підкамені.
В образотворчому мистецтві східнохристиянська орієнтація української культури визначила домінантну перевагу візантійського напряму. Малярство відігравало провідну роль серед образотворчих видів мистецтва. Його майстри працювали передовсім у монументальному малярстві, іконописі та книжковій мініатюрі.
До літописних повідомлень належать найперше фрески церкви св. Дмитрія Солунського у Володимирі. Другий малярський ансамбль, роботи над яким велися в 1288 р., – декорація церкви св. Георгія в Любомлі.
Станкове малярство XIII–XІV ст. репрезентоване лише іконописом. Поширенню іконопису сприяла вироблена на візантійській основі система декорації храму. Найстарішою пам’яткою іконопису вказаного періоду є ікона «Богородиці Одигітрії» останньої третини XIII ст. з Успенської церкви в с. Дорогобужі. Майстри живопису виявляли глибокий інтерес до внутрішнього світу людини, намагаючись відтворити його засобами іконописання. Поширеним у цей час стало й зображення Богородиці-Покрови.
На відміну від інших ікон на цю тему, галицька Богородиця зображена з немовлям Ісусом на лоні.
Надзвичайно популярними були ікони св. Миколая, якого здавна вшановували як покровителя і заступника всіх гнаних і убогих. Його зображали в золотавих або білих ризах, як пастиря. У руках він
зазвичай тримає Святе Письмо або Божественну Літургію. Однією з тематичних ліній в іконописанні Галицько-Волинського князівства став образ святих мучеників – Дмитрія, Фрола,
Лавра, Бориса та Гліба. Найпопулярнішим образом цієї трагічної й героїчної доби був образ воїна-захисника св. Юрія Змієборця. Відома пам’ятка XIV ст. – ікона «Юрій Змієборець» із с. Станилі
поблизу Дрогобича на Львівщині.
Найменш відомою сторінкою малярства Галицько-Волинської доби є мініатюра рукописних книг. Серед нечисельних пам’яток виділяють мініатюри Добрилового євангелія (1164), Оршанського
євангелія та служебника Варлаама Хотинського які доносять високий рівень художньої культури
Волині. На галицьких землях рукописна мініатюра представлена в Галицькому (ХІІ ст.) та Євсевієвому
Скромне місце в культурі цього періоду посідає скульптура. Хоча традиція скульптурної декорації храмів отримала продовження і дальший розвиток. Про це свідчить опис спорудженої за короля Данила церкви св. Іоанна Златоуста в Холмі. Найхарактернішою скульптурною пам’яткою Галицько-Волинської Русі є оздоблення пишного романського порталу церкви св. Пантелеймона в селі Шевченкове поблизу сучасного Галича. Довкола порталу – пілястри і колони, а вгорі на їх
капітелях простягся характерний романський фриз з акантового листя. Поряд із скульптурою, призначеною переважно для декорації мурованих храмів, розвивалося мистецтво дрібної пластики.
28. Охарактеризуйте діяльність Павла Русина як представника українського Передвід-родження.
Ранній гуманізм в українській культурі ознаменований діяльністю провідних учених, вихідців із українських земель: Ю. Дрогобича, Павла Русина (1470–1517), Станіслава Оріховського-Роксоляна (1513–1566)* та ін. Вони більшою чи меншою мірою усвідомлювали свою національну належність – русин (українець) і
дбали про рідну культуру незалежно від місця своєї просвітницької
діяльності.
П. Русин із Кросна народився на Лемківщині, навчався у Краківському та Грейфсвальдському університетах (Німеччина), тут дістав 1499 р. ступінь бакалавра вільних мистецтв. Від 1506 р. викладав у Краківському, а пізніше Віденському університетах античну літературу. Деякий час учителював в Угорщині. Писав вірші латинською мовою, вважається першим поетом гуманістом для поляків і українців. Збірка його віршів опублікована у Відні 1509 р. Утверджував ренесансно-гуманістичну ідею про спроможність людини завдяки власним зусиллям, дотримуючись доброчесності та доблесті, піднятися до рівня богоподібності, досягти земного щастя і залишатися в пам’яті людей.
Був прихильником концепції природного права, особистої свободи індивіда, свободи совісті, слова, віри, права керуватися власним розумом, справедливості, толерантності. Поетичне слово називав даром богів, а поета порівнював з пророком. Серед основних його праць: «Похвала поезії», «Похвала Валерію Максиму» та «До Станіслава Турзо». У «Похвалі поезії» відображено велике значення античної поезії, де поетичне слово називає даром богів, їхнім дитям.
29.Роль Києво-Могилянської колегії у розвитку освіти в Україні.
Восени 1632 р., на основі об’єднання Братської та Лаврської шкіл відкрили Києво-Могилянську колегію.У колегії, крім «семи вільних наук», вивчали «вищі науки» – філософію та богослов’я. Розпорядок навчального дня, послідовність дисциплін та форми їхнього викладання, а також система шкільних почестей і градацій молоді збігалися з організаційним порядком протестантських гімназій та єзуїтських колегій.
26 вересня 1701 р. Києво-Могилянській колегії надано статус
академії. Тривалий час вона була єдиним вищим загальноосвітнім,
всестановим навчальним закладом України, Східної Європи та всього православного світу.
У колегії зберігались національні традиції української школи, але навчання здійснювалось латинською мовою, знання якої вважали за ознаки освіченості. Окрім того, вивчалися грецька, церковнослов'янська і польська мови. Навчальна програма передбачала вивчення так званих сімох вільних наук: граматики, риторики, поетики (піїтики), філософії, математики, астрономії та фізики, як це було в єзуїтських колегіях. Увесь курс навчання тривав 12 років. Вивчення церковнослов'янської мови давало змогу не переривати зв'язку з писемною спадщиною Київської Русі, глибоке знання грецької сприяло вихованню низки відомих українських елліністів XVII-XVIII ст., У стінах академії народилося багато кантів, псалмів, дум народною мовою. Завдяки цьому українська мова розвивалася і популяризувалася. Твори студентів академії польською мовою на українську тематику сприяли їхньому поширенню поза межами України. Багато уваги приділялося вивченню музики та малярства, внаслідок чого у Києві народилась ціла мистецька школа.
30.Опишіть друкарську діяльність Івана Федорова.
І. Федоров (1510–1583), який задумавши заснувати власну дру-
карню, обрав Львів, велике торговельно-промислове і культурне місто.У лютому 1573 р. львівська друкарня почала працювати, а в
1574 р. тут надруковано першу книгу «Діяння і послання апостольські», яку скорочено називають «Апостол». Перевидаючи«Апостол», раніше надрукований у Москві, І. Федоров наблизив правопис до загальноприйнятого в Україні, істотно доповнив вступну частину. Це
мемуарно-публіцистичний твір, в якому друкар схвильовано оповідав про свою вірність високому покликанню: служити людям і церкві «художеством» власних рук.1574 р. І. Федоров надрукував перший у Східній
Європі друкований підручник – «Буквар». Для його укладання використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти, граматичні статті з рукописних збірників різного походження, зокрема й білорусько-українських.
Укладання і друк І. Федоровим у Львові «Букваря» пов’язане з освітніми планами міщан, які поступово піднімали рівень своїх
шкіл. У 1575 р. І. Федоров переїжджає до Острога на службу докнязя В.-К. Острозького, у 1581 р., після видання «Острозької Біблії», повертається до Львова, де і працює до смерті.
31.Друкарська діяльність Швальпольта Фіоля та Франциска Скорини.
Фіоля Швайпольта вважають першим друкарем слов’янських книг кириличним шрифтом. У Кракові наприкінці XV ст. вийшли перші чотири книжки, надруковані кирилицею церковнослов’янською мовою. Дві з них – «Часослов» і «Осмогласник»,Тріодь пісна, Тріодь цвітна. Останні дві датуються 1491 роком.Більшість дослідників вважають Осьмогласник за найпершу слов’янську книгу, друковану кирилицею. Є інформація, що Фіоль Швайпольт видрукував і п’яту книгу — Псалтир, але вона до нашого часу не збереглася. На думку Івана Огієнка, книги надруковані Фіолем Швайпольтом, були видані українською мовою.
На жаль, діяльність Фіоля Швайпольта закінчилася досить трагічно. В 1491 р. за друкарську діяльність його було заарештовано краківською інквізицією.
Як свідчать історичні джерела, на початку XVI століття у слов’янських народів відчувався великий брак біблійних книжок. Не було видрукувано і повного тексту Біблії. Ф. Скорина вирішив перекласти всю Біблію на тогочасну літературну “руську” мову і видрукувати нею всі біблійні книги. На той час це був грандіозний задум.
Зібравши необхідні рукописи, Ф. Скорина переїхав до Чехії і там наприкінці 1516—на початку 1517 років заснував друкарню. Він переклав усі книги Біблії і в 1517 р. видав перші її томи. Першою книгою, яка була ним надрукована, став Псалтир. На сьогоднішній день збереглися лише 2 його примірники. Серед дослідників цього питання немає єдиної думки щодо кількості книг, видрукуваних Ф. Скориною в Празі. Вони вважають, що всього він надрукував від 20 до 23 книг “Старого Заповіту”. На жаль, усієї Біблії видати не вдалсь.
Книги Ф. Скорини були широко відомі, вони поширювались у багатьох слов’янських землях. Але в 1519 р. його робота в Празі раптово припинилась.
Ф. Скорина перевозить свою друкарню до Вільно. Там він заснував типографію. Протягом 1522—1525 рр. у ній надруковано 22 видання. Передусім видавець надрукував “Малу подорожну книжку” — своєрідний комплект із 21 видання. Серед них: Часословець, Псалтир, Акафісти і Канони, Паскалія. Частину Акафістів і Канонів Ф. Скорина склав сам.
У 1525 році Ф. Скорина надрукував Апостол. Ця частина Нового Заповіту була вперше видана кирилівським шрифтом.
Друкарська та просвітницька діяльність Франциска Скорини залишила глибокий слід у розвитку культури багатьох слов’янських народів.
32.Проаналізуйте розвиток книгодрукування України у 16-17ст.
Перебування західноукраїнських земель в складі Польщі позитивно позначилось на розвиткові книгодрукування.З 1576 р. в Острозі на кошти В.-К. Острозького починає працювати науковий осередок, його метою було підготувати випуск першої друкованої Біблії на церковнослов’янській мові.
Переклади Святого Письма призводять до його перекручень, внаслідок чого множаться Єресі.Біблія вийшла в світ 12 серпня 1581 р. «Острозька Біблія», передмову до якої написав перший ректор Острозької
школи-колегії Герасим Смотрицький , надрукував Іван Федоров.
Острозьке видання Біблії було передруковано в Москві 1663 р.
18 червня 1578 р. Був перевиданий «Буквар», уперше надрукований у Львові в 1574 р. Острог був першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніше назвали «полемічною літературою». Серед цієї
публіцистики : «Ключ царства небесного» Г. Смотрицького (1587), «О єдиной істінной православной віре» (1588), твір Клірика Острозького «Отпис на лист в Бозі велебного отца Іпатія Володимирського і Берестейського єпископа…» (1598), збірник «Книжниця»(1598), українське видання «Апокрисиса» Христофора Філалета.Двомовне видання «Лікарство на впалий умисел чоловічий» (1607), воно містило паралельно церковнослов’янський і український тексти.
У Львові сворюється братський рух, який багато чим спричинив розвиток української культури останньої чверті XVI – першої третини XVII ст.
Братські організації взяли під свою опіку розвиток освіти, друкування і розповсюдження книг.
У лютому 1573 р. Іван Федоров відкриває львівську друкарню, а в1574 р. тут надруковано першу книгу «Діяння і послання апостольські», яку скорочено називають «Апостол». Того ж 1574 р. І. Федоров надрукував перший у Східній Європі друкований підручник – «Буквар».
У 1591 р. для забезпечення учнів навчальним матеріалом видано грецько-слов’янську граматику «Адельфотес». Цей теоретичний підручник грецької мови написаний двома мовами: грецькою і старослов’янською.у 1596 р. У Вільні світ побачили дві роботи Лаврентія Зизанія «Граматика словенська» та «Лексик».
У 1591 р.уЛьвові при школі відкрито братську друкарню, яка займалась не тільки друком, але й видавала книги. Згідно з грамотою константинопольського патріарха Єремії від 1589 р. Братській друкарні дозволялося видавати для потреб школи книги з граматики,піїтики, риторики та філософії.чних і художніх творів. Це булла найбільша та найпотужніша у тогочасній Україні друкарня. Першим виданням цієї
друкарні вважається «Часослов» (1616), призначений для шкільного
навчання.
Найвищим досягненням лаврського книжкового гуртка вважають публікацію «Бесід» Іоанна Златоуста на чотирнадцять послань апостола Павла.Лаврська друкарня переклала з грецької мови «Анфологіон» (1619) –
збірник святкових служб на весь рік.
33.Охарактеризуйте Львів як центр ренесансної культури в Україні. Починаючи з середини XVI століття у всі сфери життя Львова проникають тенденції культури Ренесансу (П-га половина XVI - перша половина XVII століть). Гордістю Львова став збудований на Руській вулиці славнозвісний ренесансний ансамбль Успенської церкви із трьох пам’яток: церкви Успення Богородиці, каплиці Трьох Святителів та вежі дзвіниці Корнякта. Ансамбль Успенської церкви - один з найбільш яскравих проявів творчого генія українського народу, прекрасна будівля епохи Відродження. Недалеко від церкви стояла споруда, яка за своїм винятковими художніми вартостями належала до шедеврів Львівської архітектури. Це - синагога „Золота Роза». У ній поєднувались готичні форми з ренесансними. Ренесансну архітектуру Львова доповнюють ще два шедеври: каплиці Камп’янів та Боїмів. Це були свого роду мавзолеї - усипальниці багатих міщан. Каплиці вражають багатством скульптур, кам’яної різьби, рельєфів, детальних сцен євангельських сюжетів. Каплиця Боїмів декорована різьбленням на білому камені, що відтворює історію страждань Христа. Каплиця Камп’янів прикрашена ззовні різьбленими плитами також на євангельські теми. Фреска із зображенням Богородиці з Христом прикрашає східний бік каплиці.
34.Охарактеризуйте значення Берестейської церковної унії для розвитку культурного життя в Україні. Прийнята у 1596 році Берестейська унія не внесла спокою і не поєднала Церкви. Навпаки, крім двох — православної і католицької — з'явилася третя, уніатська. Оскільки унія іноді насаджувалася силою, українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер — і водночас була боротьбою українського та білоруського народів за збереження й зміцнення зв'язків між ними. Проти унії протестувала також значна частина православної шляхти, деякі магнати (князь Костянтин Острозький), більшість духовенства (зокрема, Києво-Печерський архімандрит Никифор Тур, його наступник Єлисей Плетенецький та інші). Було видано ряд полемічних антиуніатських творів. Особливе місце серед них займали твори славетного українського письменника І. Вишенського. Ця історична подія показує величезний вплив церкви на управління населенням. Та ще раз підкреслює, що свобода віри дає можливість уникати великої кількості національних державних та суспільних непорозумінь.
35.Проаналізуйте особливості українського малярства періоду Ренесансу. Ренесанс в Україні мав своєрідний характер, і як історичний етап він хронологічно не збігався з європейським. Найраніше ренесансний характер визначився в архітектурі, відтак і в скульптурі, що була тісно з нею зв'язана,а згодом і в живописі. Особливо характеристичним змаганням українських іконописців XVI в. є запровадження реальних і побутових елементів в іконописну тематику, що дехто з дослідників окреслює як «націоналізацію іконопису». Цей процес розвивається безупинно і знову ж таки в XVII в. доходить до свого апогею у вотивних «портретоіконах», Страшних Судах і таких сентиментально-інтимних композиціях, як цикл сцен, пов’язаних із Різдвом Христовим та Успінням Богородиці. Під формальним оглядом українське малярство XVI в. відбиває у своїх творах німецькі та італійські впливи. Зміна форм українського малярства пішла шляхами дещо відмінними від тих, що полегшили застосування ренесансового стилю в архітектурі наших церков і різьбі ктиторських намогильників. Подібно різьба ренесансових намогильників з’явилася на українському ґрунті як мірило естетичної культури українських магнатів, котрі індивідуально були куди ближчі західноєвропейській чи польській культурі, аніж загал українського, в рівній мірі міщанського й селянського, населення.
36.Охарактеризуйте Острог як центр ренесансної культури в Україні.
У др. пол. XVI– п. пол. XVII ст. одним з найвизначніших центрів української культури був Острог. Саме тут у 1576 році з ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького було засновано школу, що на той час мала найвищий освітній рівень з-поміж усіх східнослов’янських навчальних закладів. Згодом виник літературно-науковий гурток, до якого увійшли відомі вітчизняні та іноземні перекладачі, а ще пізніше в Острозі під орудою Івана Федорова з’явилася друкарня, яка стала невід’ємною частиною культурного центру. Заснування Острозького колегіуму як слов’яно-греко-латинського закладу засвідчило перехід до нового етапу культурного синтезу. Найяскравіша згадка про Острозьку академію викладена у передмові до Острозького букваря 1578 року. Розповідається про те, що засновник академії і друкарні Василь-Костянтин Острозький зібрав у місті свого діда знавців грецької, латинської і руської мов. Принцип тримовності згодом успадкували Львівська братська школа та Києво-Могилянська академія. У тисячолітній історії української культури Острог відігравав роль інтелектуального центру на зламі XVI—XVII століть, а академія, що діяла тут протягом 1576—1636 років, була провідною науковою установою України. Її друкарня прославилася першим у світі виданням Біблії церковнослов’янською мовою (1581). Ренесансна культура Острога та його околиць, іконопис і хорове мистецтво належать до кращих зразків того часу. Засновник академії та її фундатор Василь-Костянтин Костянтинович Острозький був одним із найбагатших магнатів держави, меценатом, а в історії і як талановитий полководець.
37.Охарактеризуйте реформаторську діяльність Петра Могили.
З початку своєї церковної кар'єри Петро Могила усвідомлював, що великою проблемою православної церкви є відсутність освіченого духовенства, щоб усунути цю перепону, він почав організацію системи освіти, здатної конкурувати із освітніми системами інших конфесій. Створив Київський колегіум, який стане пізніше Києво-Могилянським колегіумом, першим закладом вищої освіти в Україні та і у всій Південно-Східній Європі. Митрополит Української Православної Церкви протягом 15 років (1633 – 47), зберігаючи посаду архімандрита Печерської Лаври, Петро Могила здійснив великий план догматичних, літургійних та теологічних реформ. Йому вдалося впровадити ці нововведення завдяки активній співпраці зі своїм Атенеєм учених. Під його керівництвом ці вчені підготували Православний Катехізис, Малий Катехізис, схвалений Київським Синодом у 1640 р., потім розглянутий та доповнений грецькими та українськими теологами на Синоді 1643 р. та наприкінці конформований найвищою церковною владою часу – чотирма патріархами та синодом Константинопольського Патріархату у 1643. Катехізис Могили „Сповідь православної віри" буде потім прийнятий іншими Православними церквами та вивчений теологами інших конфесій – католицьких та протестантських, – як Символічна книга Православної Церкви.
Загальні реформи митрополита Могили стосувалися звичаїв Православної Української Церкви, які ми знаходимо у його найважливішому творі – "Молитовнику". Враховуючи важливість та розмах цієї праці (1670 сторінок великого формату), її також названо "Великим Требником П.Могили". Петро Могила працював над ним від початку своєї духовної кар'єри і закінчив його 16 грудня 1646 р. – за два тижні до своєї смерті.
38.Що таке полемічна література? Дайте характеристику 2-3 творів українських письменників-полемістів.
Полемі?чналітерату?ра—підбірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об'єднання.
Особливого розвитку П.Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта Петра Скарґи «Про єдність церкви Божої».Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися.
Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога.Автор «Послання» кидає в обличчя «панам єпископам» гнівне звинувачення: високо сидять вони на місцях єпископських, але не сидять на гідності й чесності; володіють селами, але душами їхніми диявол володіє; пастирями себе звуть, але «есте прокляті»; йменують себе єпископами, але «есте мучителі»; вважають себе духовними [особами], але «есте поганці й язичники». Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.
Іншим представником полемічної літератури є«Апо?крисис»— видатний антиуніатський полемічний твір 16 століття, виданий польською (1597) і староукраїнською (старобілоруською) (1598) мовами.
Написаний Христофором Філалетом.
Книга написана після Берестейської церковної унії 1596 р. у відповідь на книгу «Собор Брестський» Петра Скарги — єзуїта. Автор гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. «Апокрисис» мав велику популярність, був поштовхом до розвитку полемічної літератури, сприяв піднесенню визвольного руху в Україні і в Білорусі.
39.Визначте роль Острозької академії у розвитку освіти в Україні.
Розширення мережі українських національних шкіл стало головною метою національно свідомих українців, які справедливо вважали брак освіти основною причиною занепаду культурного й національного життя України. Завдяки таким настроям та енергійним діям патріотично налаштованих українців в Україні засновуються нові культурно-освітні вогнища й осередки, що боронять від полонізації рідне слово, школу, освіту, педагогіку, виховання дітей і молоді, віру, звичаї і традиції. Провідними серед них стали Острозька академія, братські школи, Києво-Могилянська академія.
Острозьку академію відкрив у 1576 р. волинський магнат князь Костянтин Острозький в Острозі, у своїй резиденції. Серед них Острозька слов’яно-греко-латинська академія займає особливе місце. Це була перша висока школа й перша наукова установа України.
На назву академії Острозька вища школа має повне право, оскільки вони виходила поза програму “вільних наук” і брала під увагу вищі студії, особливо богослов’я. Щоб надати їй якнайвищого рівня, Острозький запросив до викладацької роботи найвизначніших українських та зарубіжних вчених, кваліфікованих фахівців з різних галузей знань.В Острозькій академії, як і в інших тогочасних європейських закладах такого типу, викладали знамениті “сім вільних мисте3тв”, тобто предмети “Тривіуму” (граматика, риторика, діалектика) та “квадривіуму” (арифметика, геометрів, музика, астрономія). Провідне місце в програмі займало вивчення трьох мов: слов’яно-руської, грецької й латинської. Проте Острозька академія істотно відрізнялася від західноєвропейських. У ній чи не найбільше уваги приділялося греко-візантійській і, власне, національній традиції та старослов’янській мові.
Острозька академія користувалася великою популярністю серед українського народу й набула широкого світового визначення. У ній училися не тільки шляхетські діти, а й селянські. Про педагогічні успіхи академії свідчать імена її славетних вихованців, таких як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, учений та письменник Мелетій Смотрицький, українські культурно-освітні діячі Іван Борецький та Дмитро Самозванець.
Академічна друкарня випустила понад 30 книг. Запрошений сюди князем К.Острозьким український першодрукар Іван Федоров надрукував першу в світовому друкарстві повну церквонослов’янську Біблію обсягом 1252 сторінки. Підготовка її до друку тривала 10 років. Над перекладом з єврейської та старогрецької мов наполегливо працювали 72 перекладачі.
У друкарні Острозької академії, крім першої повної слов’янської Біблії, було надруковано також першу граматику церковнослов’янської мови, три видання часослова та низку полемічної літератури на захист православної віри.
Та все ж Острозька академія відіграла видатну роль у поширенні освіти серед українського народу, в розвитку педагогічної думки й організації національної школи в Україні, а також мала великий вплив на організацію й розгортання навчально-виховної роботи братських шкіл, активізацію діяльності шкіл дяківських, церковних, монастирських, народних мистецтв, ремесел і промислів.
Князь Костянтин Острозький, на жаль, не знайшов послідовників серед інших українських магнатів. Зате за освітню справу активно взялися заможні українські міщани, особливо львівські, активізуючи й розширюючи діяльність церковних братств. Завдяки Львівському братству при церкві Успіння, Львів став другим після Острога визначним осередком національного відродження й розвитку українського шкільництва і національного виховання, а також української духовності, педагогіки, освіти і культури.
40.Охарактеризуйте діяльність церковних братств як центрів духовного та культурного життя українців доби Відродження.
У розвитку культури певну роль відіграли братства і створенні ними освітні заклади. Перше братство у Львові в 1449 році, а потім і в інших містах і селах України. Братства об’єднували ремісників, селян, запорізьких козаків, купців і навіть українських магнатів. Братства створювалися для боротьби проти польської шляхти та уніатів, а також проти необмеженої влади церковних феодалів.
Діяльність братства мала такі напрямки: охорона благочестя та порядку, благоустрій братства і боротьба за національну самостійність, охорона православ’я. Останній напрямок діяльності братства не вказувався у статутах із цілком зрозумілих причин. Можливо, це дало привід багатьом дослідникам розглядати братства як мирні організації. Але відомо, що кожен, хто вступав до братства, складав присягу ("цілували кожен за всіх і всі за кожного чесний хрест") стояти за православну віру "до останньої краплі крові", "до останнього подиху".
Братські школи – це українські національні навчальні заклади в XVI – XVIII ст. Вони почали створюватися у 80 – х роках XVI ст.; їх організовували й утримували церковні братства з метою зміцнення православ’я. Першу братську школу заснувало Успенське братство у Львові (1586). За її зразком створювалися братські школи в різних містах України.
Особливе місце в історії розвитку освіти в Україні посідає Львівське братство. Перші відомості про нього датуються 1463 р. У 1586 р. братство отримало окремі права від антіохійського патріарха Иоакима, які були закріплені й поширені константинопольським патріархом Єремієм.
До школи приймались діти усіх станів. Дітям з убогих сімей надавалась матеріальна допомога. А сироти були під повною опікою братства, яке вимагало від учителів своєї школи однакового ставлення до всіх учнів. Становище учня в школі залежало не під матеріального стану батьків, а від його особистого успіху у навчанні та поведінці.
Що стосується змісту освіти носив, гуманітарний характер. Зокрема, вивчали граматику грецької, слов’янської, латинської, польської мов. Діалектику і риторику викладав один учитель. Підручники з цих предметів були написані латинською мовою, але у Статуті Львівської братської школи були вказівки щодо вивчення цих дисциплін та філософських наук за посібниками, написаними слов'янською мовою.Першим ректором Львівської братської школи був грек Арсеній, архієпископ елассонський, який склав граматику "Адельфостер" і викладав грецьку мову. Львівська братська школа мала сильний викладацький колектив. Це Стефан Зизаній — викладач грецької мови, Лаврентій, Зизаній - викладач слов'янської, Кирило Транквіліон, Ставроведький — автор релігійно-моральних міркувань, Іов Борецький — викладач грецької та латинської мов, ПамваБеринда — лінгвіст, укладач першого друкованого азбуковника - словника енциклопедичного типу.
Львівська братська школа не тільки постачала братським школам навчальні посібники, а й готувала для них учителів.
Неабияку роль у розвитку освіти і культури в Україні у першій половині XVII ст. відіграла Київська братська школа підвищеного типу, яка пройшла шлях від школи через колегію до академії.
Це одна з найвизначніших братських шкіл в Україні у XVII ст., яка була заснована Київським Богоявленським братством у 1615 році, її статут затверджений у 1620 році за зразком Львівської братської школи. Школу могли відвідувати вихідці з різних суспільних верств – козаки, міщани і шляхта, яка була невдоволена експансією католицизму.
Серед засновників Київського братства були визначні діячі української культури З. Копистянський, Т. Земка. Гетьман П. К. Сагайдачний оголосив про вступ до Київського братства всього реєстрованого козацтва. Київське братство було одним із центрів боротьби українського народу проти церковної унії.
Таким чином, братські школи відіграли величезну роль не тільки в поширенні освіти й розробці педагогічної теорії, а і в боротьбі українського народу за своє визволення від гніту польських загарбників, їх вплив можна вбачати в завзятій національній боротьбі, що охопила міста, і в селянських повстаннях; і в початках козаччини, і в народженні нових могутніх духовних і наукових центрів, зокрема Києво-Могилянської академії.