Після вступу України до СОТ посилилися мотиви залучення іноземного капіталу в , а отже й необхідність вивчення основних засад і закономірностей міжнародного руху капіталів, позитивних ефектів залучення прямих іноземних інвестицій та механізмів їх досягнення, виявлення негативних наслідків від впливу іноземних капіталістів в економіку.
За результатами досліджень встановлено, що формування міжнародного руху капіталів є тривалим історичним процесом, що має свої об’єктивні причини. Якщо на початку виникнення феномена міждержавної міграції капіталів її основним спонукальним мотивом було підвищення норми дохідності, то згодом зявлялися й інші, не менш важливі чинники іноземного інвестування.
Одним із перших узагальнив напрацювання представників класичної школи і намагався осягнути сутність і механізми міждержавного руху капіталів Дж.Мілль. Він вважав,” що якби капітал переміщувався у віддалені частини земної кулі з такою ж готовністю і за таких же незначних спонукальних мотивів, як він переміщувався з однієї частини міста в іншу, якщо виробники переводили свої фабрики в Америку або Китай завжди, коли у результаті цього можна було б зекономити хоча б невелику частину витрат, то розмір прибутку був би однаковим в усьому світі, а усі речі вироблялися лише там, де при тих же витратах праці й капіталу можна виготовити їх у найбільшій кількості й найвищої якості. Можливо, саме така тенденція виявляється зараз: капітал стає все більш і більш космополітичним”
Тобто, першим чинником, що призвів до міжнародного руху капіталів, стало прагнення примножувати свої прибутки. Згодом Карл Маркс доводив, що не лише досягнення, а й збереження високої норми дохідності капіталу стає вагомим спонукальним мотивом іноземного інвестування.
Основними операторами міжнародного руху капіталу в ХХ ст. стали транснаціональні компанії. Тому вивчення феномена ПІІ у цей період нерозривно повязане з аналізом діяльності цих формувань, що зумовило розвиток низки відповідних теорій та концепцій, зокрема моделі “життєвого циклу продукту”,” технологічного прориву”. Узагальнення зазначених теорій і концепцій дало змогу виділити такі найважливіші чинники ПІІ та міжнародного руху капіталів:
утворення вільних ринкових ніш внаслідок відсутності потужного вітчизняного виробництва в країнах- реципієнтах, що, з одного боку спонукає їх до залучення іноземного капіталу, а з іншого – формує передумови для вкладення коштів;
зниження обсягів продажу продукції у країні їх походження, викликане перенасиченням ринку на третій і четвертій стадіях життєвого циклу продукту, внаслідок чого виробник змушений шукати нові ринки збуту в інших країнах. У випадках, коли виробництво тут стає вигіднішим порівняно з експортом до них готового продукту, відбуваються інвестиційні потоки для утворення виробничих потужностей та організації господарських процесів.
Всесвітній економічний форум визначає рейтинг глобальної конкурентноспроможності країн світу на основі оцінки деяких індексів та субіндексів. У 2007 році Україна посіла 73-тє місце серед 131 країни, що на чотири позиції гірше ,ніж у попередньому році.
Міжнародна фінансова корпорація формує рейтинг країн за простотою веденням бізнесу, оцінюючи держави за 10 показниками: наймання працівників, виконання контрактів, закриття бізнесу, одержання кредитів, захист прав інвесторів. У рейтингу “Введення бізнесу - 2008” Україна посіла 139-місце з 178 країн.
На умови та інтенсивність інвестиційних потоків значно впливає податкова система країни. У рейтингу найбільш зручних податкових систем світу, у 2007 році Україна посіла 178 місце з 179 можливих країн, випередивши лише Білорусь.
Британський журнал The Economist на період 2008-2012 років поставив Україну на 70-те місце з 82 у рейтингу підприємницької діяльності.
Журнал Foreign Policy спільно з консалтинговою фірмою А.Т.Кearey вивчає економічну інтегрованість 72 найбільших за рівнем ВВП і чисельністю населення країн світу та визначає рейтинг глобалізації. Рейтинговий показник розраховується за 12 показниками, що об’єднуються в 4 ключові категорії:
економічна інтеграція;
особисті контакти;
технологічнв сумісність;
політична участь.
У 2007 році в цьому рейтингу Україна посіла 42-ге місце, що на три позиції нижче порівняно з попереднім роком.
Незважаючи на такі низькі позиції нашої країни у міжнародних рейтингах, обсяги ПІІ в її економіку зростають. Рушійною силою інвестицій є мотивованість інвесторів, що завжди розцінюється як суб’єктивне явище. Саме тому в другій групі міжнародних рейтингів, що ґрунтуються на суб’єктивних оцінках інвесторів, місце України оцінюється високо. Наприклад за даними UNCTAD на 04.10 2007 року Україна посіла 18-те місце в списку країн світу, які в 2007-2009 роках стануть найбільшими одержувачами ПІІ. Водночас, незважаючи на такий високий рейтинг, лише 8-9 респондентів вбачають сенс в інвестуванні економіки України. Нині відносить Україну до 1-першої групи країн-лідерів за потенціалом і динамікою залучення ПІІ, тоді як ще 5 років тому країну відносили до 4-ої групи - світових аутсайдерів.
З метою активізації процесів залучення іноземного капіталу та інтеграції України у світову економіку потрібно оптимізувати державну інвестиційну політику, забезпечити її дієвість та виваженість. Основні напрями цієї політики мають полягати не лише в жорсткому регулюванні інвестиційних потоків, а у створенні сприятливих умов для ефективної діяльності, лібералізації інвестиційного режиму та ґрунтуватися на ретельному врахуванні мотивів і пріоритетів приватних інвесторів.
Для цього, передусім, потрібно:
спростити порядок і скоротити строки процедури реєстрації й закриття бізнесу, одержання дозволів та ліцензій;
забезпечити дієвість Української агенції з інвестицій та інновацій на зразок подібних інституцій, створених у Польщі;
Разом із тим у світі простежується чітка тенденція до збільшення кількості законодавчих актів стосовно контролю над інвестиціями. Контроль в Україні повинен здійснюватися тільки щодо дотримання стандартів якості продукції, її екологічної чистоти, а також щодо захисту прав найманих робітників, соціального страхування. Лише у такий спосіб можна забезпечити активізацію прямих іноземних інвестицій в економіку України та її входження до процесів міжнародного руху капіталів на партнерських та патентних засадах.
Висновки
Як і в попередні роки, проблема залучення іноземних інвестицій залишається актуальною. Її вирішення значною мірою залежить від сприятливої законодавчої бази, стабільної і зрозумілої податкової політики, надання гарантій інвесторам.
Процесу інтеграції України у світові процеси руху капіталів немає розумної альтернативи. Одним із найважливіших проявів цього руху капіталів є ПІІ. У зв’язку з чим в Україні слід як посилювати заходи щодо залучення іноземних інвестицій в економіку, так і протидіяти шкідливому впливу деяких з них на вітчизняні соціально-економічні процеси. Незважаючи на деякі економічні реформи, перехід України до ринкової економіки відбувається вельми повільно. Існуючі закони, що стосуються господарського товариства, значною мірою відображають політичну та правову доктрину радянського законодавства, яке ґрунтувалося на принципах абсолютного домінування публічного права над економічною сферою та призводило до зайвого втручання державних органів у діяльність комерційних підприємств. Міжнародний рух капіталів – тривалий історичний процес, що характеризується не лише зміною його характеру, а й наукових поглядів на цей процес. Міжнародні потоки капіталів мають хвилеподібну динаміку. З огляду на сучасну економічну ситуацію в 2008 очікувався спад активності злиття та поглинання компаній.
1. http://www.library.if.ua/
2. http://enbv.narod.ru/
3. http://www.niss.gov.ua/
4. http://www.kmu.gov.ua
Починаючи з 2002 р. загальних обсяг капітальних інвестицій в державі почав зростати. У 2003 р. порівняно з 2002 р. обсяг інвестицій зріс на 22,3 % (з 46,6 млрд. грн. до 59,9 млрд. грн.), у 2004 р. порівняно з 2003 р. - на 32,9 % (до 89,3 млрд. грн.), у 2005 р. - на 19,7 % (до 111,2 млрд. грн.). В той же час, неоднорідність за господарсько-економічним потенціалом, природними ресурсами та умовами життя формує у регіонах різну інвестиційну активність.
За підсумками 2005 р. 58,2 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій, що складає близько 9525,2 млн. дол. США, вкладено в економіку 11 з 27 регіонів (при цьому 32,2 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій або 5266,2 млн. дол. США не розподілені за регіонами). Це м. Київ, АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Львівська, Луганська, Одеська, Полтавська, Харківська області. Ситуація залишалася незмінною з середини 90-х років. В цих же регіонах освоєно понад 76,6 % загальних капітальних інвестицій за 2005 рік, що складає близько 85179,5 млн. грн. Для порівняння, станом на початок 1996 р. в 11 регіонів було вкладено 85,5 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій, 2003 р. - 84,5 %, 2004 р. - 82,9 %, 2005 р. - 83,6 %. Тобто, ситуація залишається незмінною з середини 90-х років - понад 80 % іноземних інвестицій вкладається в економіку менш ніж половини регіонів.
Із загального обсягу інвестицій, спрямованих за кордон, за підсумками першої половини 2005 р. найбільша частка у Харківській області (26,4%), далі йдуть м. Київ (20,2 %) та Одеська область (17,3 %). Загалом 94,3 % прямих інвестицій за кордон, що складає 193,4 млн. дол. США, були вкладені з 7 регіонів - крім зазначених це Дніпропетровська, Вінницька, Донецька області та м. Севастополь. Порівняно з серединою 90-х років, відбулася ще більша концентрація експортованих інвестиційних ресурсів: якщо на початок 1996 р. на 7 регіонів припадало 87,3 % таких ресурсів, то у 2003 р. - 94,2 %, 2004 р. - 93,1 %, 2005 р. - 93,1%.
Головними причинами, що зумовлюють подальшу деформацію показників інвестиційної діяльності по регіонах та невисоку інвестиційну привабливість України, є:
1) вузькість внутрішнього ринку;
2) надмірний податковий і адміністративний тиск на бізнес;
3) слабка розвиненість ринкових інститутів - корпоративного сектора, ринку цінних паперів, ринку землі, ринку нерухомості;
4) низька конкурентноздатність багатьох українських товарів, що робить невигідними вкладення в їх випуск;
5) недостатня інтегрованість у світову економіку;
6) відсутність чіткої інвестиційної політики з відповідними механізмами реалізації на державному та місцевому рівнях;
7) нестача оперативної інформації і внаслідок цього зменшення ефективності співпраці між суб'єктами ринку;
8) інертність місцевої влади при залученні інвестицій, відсутність стимулів і механізмів для залучення інвестицій.
Очевидно, що низька інвестиційна привабливість регіонів України, небажання вкладати кошти в її економіку, окрім суто економічних причин, зумовлені незацікавленістю чи байдужістю місцевої влади до проблеми залучення інвестицій. Інвестиційний рейтинг регіонів України свідчить про низький професійний рівень місцевих чиновників, які відповідають за створення інвестиційного клімату, доводить низьку ефективність зусиль місцевої влади для підвищення інвестиційної привабливості територій.
Подальше розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перепоною на шляху формування єдиного господарського простору в країні, зміцнення господарських зв'язків, становлення регіонів як суб'єктів міжнародної інвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих регіонів не дають змогу розширювати виробництво, відповідно не розвивається соціальна сфера. Регіони стають утриманцями щодо держави і не мають економічних стимулів розвивати свій господарський комплекс.