Реферат
на тему:
Аналіз практичного застосування Закону України “Про боротьбу з корупцією”
Корупція – це глобальна проблема, але різні країни піддаються корупції різною мірою. Рівень корумпованості країни залежить від її політичної, економічної, та соціальної ситуації. Тому проблема протидії корупції вимагає комплексного підходу з урахуванням всіх чинників суспільного життя.
В Українській державі проблема корупції є однією з найважливіших проблем функціонування і розвитку нашого суспільства. За сучасних умов ринкових відносин, побудови правової держави вивчення корупції є актуальною проблемою. Тому з метою об’єктивного сприйняття процесів, що відбуваються в соціальному просторі, виявлення як позитивних, так і його негативних тенденцій, потрібен детальний аналіз для практичних заходів, де в основу буде покладено нормальне функціонування державного апарату, реалізацію конституційних прав і свобод людини та громадянина.
Упродовж останніх років в Україні неодноразово проводились антикорупційні заходи, що зводились до прийняття програм, указів, постанов, проведення нарад тощо. Однак, відчутних результатів зазначені заходи не дали. Більше того, масштаби корупції збільшилися.
Така ситуація значною мірою стала наслідком того, що протидія корупції здійснювалася безсистемно. Головні зусилля витрачалися на подолання окремих корупційних проявів, а не на усунення причин і умов, що сприяють їм. Власне кажучи, реальної протидії корупційним проявам в Україні не здійснювалося. Це визнано не лише фахівцями в галузі юриспруденції, а й на найвищому політичному рівні нашої країни. Аналіз діяльності відповідних правоохоронних органів є тому підтвердженням.
У 2002 році складено 6311адміністративних протоколів про корупційні діяння. До суду направлено 6285 протоколів, судами розглянуто 5485. Відносно дій державних службовців складено 4155 протоколів. На державних службовців 1–2 категорії складено всього 10 протоколів, що свідчить про неналежну увагу до дій даної категорії працівників правоохоронних органів. Що стосується державних службовців 3–4 і 5–7 категорій, то, відповідно, складено 165 та 4145 протоколів. Така велика розбіжність в кількості протоколів свідчить про те, що боротьба з корупцією правоохоронними органами ведеться в основному серед найбільших за кількістю категорій державних службовців та менше значимих в управлінні державою. Діяльність переважно зводиться до імітації боротьби з корупцією і практично не впливає на життя суспільства, а є формальним показником для правоохоронних органів і не більше.
Аналогічна ситуація – і з притягненням до відповідальності за корупційні дії народних депутатів всіх рівнів. Всього складено протоколів відносно депутатів 190, направлено до суду 178. Найбільше складено протоколів відносно депутатів сільської та селищної ради 110 та 24, районних та обласних, відповідно, 39 та 5. Народних депутатів України –жодного.
Минулого року судами закрито 44 % від всіх розглянутих адміністративних справ про корупційні правопорушення (2559 або 43,8 %, у 2001 р. 4835, або 60,8 %). Найбільше судами закрито справ при судовому розгляді, складених працівниками МВС України (1363, або 60,6 % у тому числі – 493 або 36,2 % за відсутності події або складу правопорушення).
Найпоширенішими порушеннями Закону України “Про боротьбу з корупцію” від 5.10.95 є:
п. “а” ст.1 – незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від фактичної (дійсної) вартості – за дане порушення складено 697 протоколів;
п. “а” ч. 1 ст. 5 – сприяння, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам, у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг – за дане порушення складено 865 протоколів;
п. “г” ч. 1 ст. 5 – відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію – за дане порушення складено 1783 протоколів;
п. “г” ч. 2 ст. 5 – надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень – за дане порушення складено 1498 протоколів.
Поряд з цим, вважаю за необхідне зазначити, що за ч.2 ст. 9 – неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку – не складено жодного протоколу, а за ст.10 – умисне невжиття керівниками заходів – у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень складено всього 3 адміністративні протоколи.
Основною причиною такого стану є недоліки в чинному законодавстві України, низький професійний рівень співробітників правоохоронних органів, на які покладено завдання боротьби з корупційними проявами.
Суттєвих змін потребує Закон України “Про боротьбу з корупцією”. Він не визначив головного: чітких меж, які б розділяли поняття адміністративного та кримінального корупційного діяння, встановивши лише адміністративну відповідальність за такі діяння.
Передбачені чинним Законом України “Про боротьбу з корупцією” норми адміністративної відповідальності не адекватні процесам, що відбуваються у суспільному житті. Визначені у ньому інституційні механізми протидії корупції є недосконалими та малоефективними. В цілому Закон прийнято без урахування основних чинників корупції, норми його побудовані переважно на забороні займатися тією чи іншою підприємницькою діяльністю. Він вирішив лише одну з проблем – встановив адміністративну відповідальність за корупційні діяння. Передбачені ним норми не конкретизовані, не узгоджені між собою та дозволяють по-різному їх тлумачити.
Неодноразово внесені зміни та доповнення (з моменту прийняття Закону зміни вносилися 7 разів, остання – 12 вересня 2002 р.) ефективнішим його не зробили. Передусім, у ньому необґрунтовано звужене коло суб’єктів корупційних діянь та державних органів, на які держава покладає функції протидії корупції.
Суперечить загальноприйнятим нормам права інститут відповідальності за корупційні діяння. З одного боку, встановлений розмір матеріальної відповідальності настільки мізерний, що не спроможний зупинити корупціонера у сприянні ним вирішенню будь-якого питання для зацікавленої особи, за яке він одержить винагороду у сотні разів більшу, ніж розмір штрафу. З іншого, – експерти вважають, що форма звільнення з посади за даним Законом внесла тільки плутанину в характер юридичної відповідальності, оскільки усунення з посади є заходом кримінально-процесуальним і при адміністративному розслідуванні застосовуватися не може. А заборона займатися певною діяльністю – міра кримінального законодавства, яка може бути винесена тільки вироком суду. Чинне антикорупційне законодавство настільки розпливчасте, що одне й те саме корупційне діяння можна кваліфікувати і як проступок (правопорушення), і як злочин. За цих та інших причин Закон України “Про боротьбу з корупцією” в цілому не спрацьовує.
Поряд з низькою ефективністю застосування Закону України “Про боротьбу з корупцією” слід відмітити, що результативності протидії корупції заважають суттєві вади в організації та здійсненні судочинства в державі.
Так, наявні прогалини кримінального законодавства, неузгодженість міри покарання за вчинені злочини із ступенем їх суспільної небезпеки створюють можливість необ’єктивно розглядати справи судами. Стала “нормою” тяганина при розгляді справ про корупційні правопорушення, що знижує оперативність та ефективність правосуддя, створює умови для здійснення корупційних діянь, скоєння небезпечних злочинів.
Термінового вирішення потребує питання захисту учасників судового процесу (потерпілих, свідків, суддів та інших), створення для цього відповідних владних структур, які б забезпечували громадянам можливість брати участь у судочинстві, психологічно відчувати себе захищеними від впливу злочинців.
На загальний стан корумпованості в державі негативно впливають суттєві прогалини вітчизняного антикорупційного, податкового і бюджетного законодавства, низька правова культура населення, невідпрацьована, а подекуди й відсутня, система підбору, підготовки кадрів, належного контролю за їх діяльністю.
Складність проблеми боротьби з корупцією полягає також в реальній можливості корумпованих структур та конкретних осіб, які наділені владою і повноваженнями, перешкоджати намаганням проникнути у сферу їх кримінальної діяльності, а також – у непідготовленості правоохоронних органів та політичних сил суспільства до протидії корупції. Відсутні соціальні, політичні традиції публічного викриття корупціонерів, спеціальні криміналістичні прийоми викриття фактів корупції, що є серйозною перешкодою для ефективної протидії цьому явищу.
Процесу протидії корупційним проявам потрібен комплексний підхід на основі відповідного детального аналізу та побудови системи, що передбачатиме участь державних органів і громадськості.
Для такої діяльності потрібен новий Закон України “Про боротьбу з корупцією”, який повинен стати базовою основою в протидії корупції, а його статті – носити чітко визначені норми.
Вважаю за необхідне в першу чергу визначитися з суб’єктом корупційних правопорушень, з органами, що ведуть боротьбу з корупцією та чітко визначити межі корупційних правопорушень.
Так, до суб’єктів корупційних правопорушень необхідно віднести:
народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів та голів місцевих рад;
всіх державних службовців відповідно до Закону України “Про державну службу”, а також всіх посадових осіб, що отримують грошове забезпечення з бюджету України;
керівників громадських організацій та політичних партій;
суддів, народних засідателів в судах, а також інших осіб, які здійснюють правосуддя;
посадових осіб державних підприємств, установ і організацій та суб’єктів господарювання змішаної форми власності, в яких частка державного майна не менше 25 %;
посадових осіб підприємств, установ і організацій, недержавної форми власності, юридичних та фізичних осіб, які протиправно надають матеріальні та нематеріальні блага, послуги і переваги особам, уповноваженим на виконання державних функцій та особам, прирівняним до них;
керівників та професорсько-викладацький склад навчальних закладів, співробітників приймальних та екзаменаційних комісій ВУЗів.
Щодо органів, що ведуть боротьбу з корупційними проявами, то їх перелік потрібно розширити, долучивши до діючого списку Державну контрольно-ревізійну службу, Державну митну службу, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Національний банк України, Фонд державного майна України, Антимонопольний комітет України.
Корупційними правопорушеннями, що пов’язані з протиправним отриманням особами матеріальних та нематеріальних благ і переваг, на нашу думку, треба вважати:
прийняття подарунків та послуг у зв’язку з виконанням державних функцій та від осіб, залежних від них по службі, за винятком подарунка чи сувеніра, вартість якого не перевищує одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
використання пільг, переваг, не передбачених законодавством в отриманні предметів, позичок, придбанні цінних паперів, нерухомості або іншого майна;
сприяння незаконному зайняттю підприємницькою діяльністю з метою одержання матеріальних благ, послуг або інших переваг;
надання необґрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки і прийняття нормативно-правових актів, управлінських рішень, особистих вказівок посадових осіб;
прийняття запрошень як до внутрідержавних, так і до закордонних туристичних, лікувально-оздоровчих чи інших поїздок за рахунок іноземних фізичних та юридичних осіб, юридичних та фізичних осіб України;
прийняття за виконання чи невиконання своїх функцій будь-якої додаткової винагороди у вигляді грошей чи інших матеріальних благ, послуг, пільг, переваг, у тому числі прийняття чи отримання предметів шляхом їх придбання за ціною, нижчою ніж їх фактична вартість від державних органів, підприємств, установ та організацій, в яких вони не виконують відповідні функції, а також – від недержавних організацій, суб’єктів підприємницької діяльності та від фізичних осіб, якщо інше не передбачено законодавством.
До перелічених корупційних правопорушень слід додати також, що вони мають відношення як до посадової особи, так і до членів її сім’ї та близьких родичів.
Закон України “Про боротьбу з корупцією” потребує негайного вдосконалення та прийняття його в новій редакції, а зазначені пропозиції, на нашу думку, знайдуть в ньому належне місце і будуть ключовими.