ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНЕ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДОНЕЦЬКОГО РЕГІОНУ
      Життя сучасної людини потребує функціонування заводів і фабрик, що виробляють необхідну продукцію. Поряд з цим на сучасному етапі розвитку України постає проблема загрози екологічній безпеці. У першу чергу це пов'язано з байдужним відношенням до навколишнього середовища з боку працівників промислових підприємств, які мають метою максимізацію прибутку навіть шляхом екологічного забруднення. Потрібно пам'ятати, що найпершою необхідністю для людини повинне бути середовище, у якому він живе. Але в сучасному ринковому світі боротися за навколишнє середовище найкраще економічними методами, за допомогою економічних важелів. Зараз на Україні робляться спроби створити ефективні механізми раціонального природокористування, певні успіхи вже досягнуті, але цю роботу потрібно продовжувати.       У системі заходів для стимулювання природоохоронної й енергозберігаючої діяльності важливе значення мають розробка і цілеспрямоване використання економічного механізму впливу на виробництво. Цей механізм повинен створити умови для підвищення безпосередньої матеріальної зацікавленості трудових колективів підприємств у забезпеченні раціонального використання, охорони і відтворення природних ресурсів. В його основі мають бути покладені економічні методи управління.       Захист навколишнього середовища - проблема загальнодержавна. Але практичні конкретні заходи для її вирішення покладаються головним чином на регіони. Адже вони безпосередньо страждають від порушення нормального стану середовища проживання і, до того ж, мають необхідну інформацію для відстеження обстановки і вживання заходів. За "центром" залишається наукове обґрунтування гранично припустимих рівнів забруднення навколишнього середовища з урахуванням особливостей окремих кліматичних зон і ступеню освоєння територій, створення відповідної законодавчої бази, екологічна оцінка й узгодження проектів будівництва великих об'єктів міжрегіонального значення, а також розробка екологічно чистих технологій для малих підприємств.       Тому говорячи про єдину систему екологічного захисту, потрібно насамперед мати на увазі регіональну організацію екологічної служби. Основними напрямками її діяльності є:       - контроль за дотриманням природокористувачами (підприємствами, організаціями, фізичними особами) екологічних вимог відповідно до діючих нормативів;       - обов'язкова екологічна оцінка нових об'єктів будівництва й у випадку недостатньої екологічної надійності заборона на їх будівництво;       - сприяння розвитку підприємництва, що сприяє оздоровленню навколишнього середовища.       Одним з елементів економічного механізму раціонального господарювання в області природокористування й охорони навколишнього середовища є планування природокористування. Основна мета планування складається в забезпеченні економного і комплексного використання, а також у підвищенні ресурсного потенціалу регіону і країни в цілому.       В умовах ринкових відносин мети планування зберігаються. В даний час відбувається процес становлення і пошуку найбільш ефективних форм і методів планування раціонального природокористування.       З переходом на економічні методи управління якісно міняються задачі і функції планування природокористування. Підприємства повинні відшкодовувати збиток, заподіяний забрудненням навколишнього середовища і нераціональним використанням природних ресурсів, і несуть матеріальну відповідальність за дотримання діючого законодавства про охорону природи.       Основними економічними стимулами впливу на природоохоронну і ресурсозберігаючу діяльність підприємства через установлення планових цілей по охороні природи і раціональному використанню природних ресурсів є заохочувальні виплати, що встановлюються за зниження викидів. Ці заохочувальні виплати пропонується робити з коштів міських і місцевих бюджетів.       З іншого боку постають економічні санкції, що накладаються на підприємства, які порушили діюче природоохоронне законодавство. Вони сплачуються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств.       Використання фінансування і кредитування як ефективних важелів економічного управління випливає з їх сутності як сукупності розподільних відносин, що здійснюються в грошовій формі та забезпечують реалізацію економічних інтересів усіх учасників господарського виробництва.       Вперше в практику господарювання в Україні передбачається ввести систему платежів за природокористування. До неї ввійдуть:       - платежі за право користування природними ресурсами;       - компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів з цільового використання або погіршення їх якості, викликане діяльністю цих підприємств;       - платежі за викиди (скидання, розміщення) забруднюючих речовин у природне середовище;       - додатковий податок із прибутку підприємств, що випускають екологічно небезпечну продукцію, що застосовують екологічно небезпечні технології;       - штрафи та інші економічні санкції за порушення норм раціонального природокористування.       З кожним роком зростають витрати на відтворення природних ресурсів і на природоохоронні заходи. В даний час джерела і методи фінансування цих заходів ще не зв'язані в єдину систему і це вимагає свого рішення. Пропонується створити екологічні фонди як підприємств, так і територій. Джерелами утворення екологічних фондів підприємств можуть бути:       - амортизаційні відрахування по природоохоронним спорудженням і об'єктам;       - частина прибутку підприємства, що використовується для фінансування природоохоронної діяльності;       - кредити, субсидії територіальних екологічних фондів і банків на зниження шкідливих впливів викидів підприємства на навколишнє середовище;       - інші джерела.       Кошти екологічного фонду підприємства повинні витрачатися під контролем органів охорони природи. Ресурси природоохоронного фонду можуть бути використані за узгодженням із природоохоронними органами на удосконалення основного виробництва, що має метою забезпечення зниження шкідливого впливу підприємства на навколишнє середовище.       Довгий час застосовувалися командно-адміністративні методи управління народним господарством, які орієнтували підприємства на експлуатаційне зростання промислового виробництва, видобутку корисних копалин, використання сільськогосподарських площ і т.п. Економічні важелі оптимізації природокористування були малоефективні, система санкцій за забруднення навколишнього середовища не стимулювала охорону природи. Іншими словами, у сферу природокористування належною мірою не були включені економічні важелі й відповідальність трудових колективів і окремих працівників за результат своєї праці.       Переведення підприємств на роботу в умовах оподаткування прибутку змінює зміст економічного механізму раціонального природокористування. Прибуток підприємства прямо залежить від рівня використання резервів збільшення випуску додаткової продукції, у тому числі і за рахунок комплексного використання природних ресурсів, зниження втрат при обробці.       Аналіз практики застосування діючого економічного механізму управління природокористуванням показує, що потрібно його удосконалення на основі розробки економічних і організаційних мір, що дозволять досягти реальних результатів у рішенні проблеми раціонального природокористування. На це спрямовано зусилля багатьох економістів.       Платежі за забруднення навколишнього середовища здійснюються підприємством, при цьому розміри платежів залежать від обсягів викидів забруднюючих речовин і шкідливих відходів, що розташовуються у навколишній природі. У Донецькій області введення системи плати за забруднення навколишнього природного середовища дозволило тільки за 1996 - 2000 рр. акумулювати у Фондах ОНПС державного і місцевого бюджетів 68,45 млн. грн. Річні надходження зросли з 5,65 млн. грн. у 1996 р. до 19,47 млн. грн. у 2000 р.       Екологічна політика, що проводилася раніше не була спрямована на формування в людині особливого типу мислення - екологічного, не сприяла розвитку в індивіді екологічної етики. Головними критеріями суспільного прогресу були рентабельність, продуктивність праці та інші часткові показники економічної ефективності. Соціальним і екологічним факторам приділялося другорядне значення, хоча задачі екологізації і соціальної орієнтації виробництва постійно декларувалися в програмних урядових документах. Україна мала величезні запаси природної сировини, тому створювалася ілюзія, що вони ніколи не вичерпаються. У виробництві використовувалася велика кількість природних ресурсів, технологічні процеси практично не змінювалися. Господарська і природоохоронна діяльність підприємств були розділені. Причому остання носила, як правило, компенсаційний характер. Екологічні і соціальні програми були приречені на залишковий принцип інвестування. У результаті всього цього антропогенний вплив на навколишнє середовище досяг рівня, що перевищує самовідбудовні сили природи.       Забруднені повітря, вода, ґрунт прискорюють фізичний знос засобів виробництва, знижують продуктивність ряду галузей. За даними дослідників, у результаті підвищення корозії матеріалів через забруднення атмосфери знос промислового устаткування в регіоні збільшився на 20-30%. Річний збиток основних фондів від забруднення середовища досягає 0,8% їх вартості. У прилягаючих до Донбасу сільськогосподарських районах при сильному забрудненні повітря врожайність зернових знизилася на 20-25% за останні 20 років.       Забруднення навколишнього середовища погіршує в першу чергу фізичні умови існування людей, крім того, обумовлює і прямі втрати робочого часу - невихід на роботу через погіршення здоров'я працівників, і непрямі - суспільство змушене відволікати частину робочої сили на запобігання або ліквідацію наслідків забруднення.       Гостро стоїть і проблема ресурсозбереження. У кінцеве споживання надходить менш третини матеріальних ресурсів, використаних в народно-господарському обороті. Необхідність здійснення екологічної програми повинна бути усвідомлена і прийнята усіма, від кого залежить її виконання, інакше вона приречена на провал. Досягненню цієї мети сприяло б зокрема розвиток і забезпечення не тільки всеохоплюючої, але і доступної екологічної інформації. Дані по забрудненню навколишнього середовища повинні бути відомі кожному. Немаловажне значення в процесі формування екологічної моральності має й екологічна освіта, тому що для того, щоб правильно застосовувати закони природи, потрібно насамперед знати них.       Пропонуються наступні можливі шляхи вирішення проблеми:
Підвищення ролі підприємницької діяльності в поліпшенні екологічної обстановки. Найважливіший напрямок роботи органів екологічної служби - сприяння створенню і стимулюванню діяльності підприємств, що забезпечують оздоровлення навколишнього середовища. Негативний вплив на навколишнє середовище може бути цілком або в значній мірі нейтралізоване шляхом:       - переробки відходів у товарну продукцію з застосуванням екологічно чистих технологій;       - підвищення ступеня використання природних ресурсів. Невеликі обсяги відходів і недовикористаних сировинних ресурсів можуть бути успішно освоєні малими і середніми підприємствами. Для успішного сприяння розвитку підприємництва, орієнтованого на оздоровлення екологічної обстановки необхідно створити сприятливе для підприємців середовище. Крім фінансових і правових пільг, що передбачені для малого бізнесу незалежно від характеру його діяльності, підприємствам, що сприяють оздоровленню природного середовища, необхідно надати пільгове оподатковування аж до повного звільнення від муніципальних податків. Тільки за такою підтримкою малі і середні підприємства, що часто працюють у несприятливих виробничих умовах (низькоякісна сировина, погані транспортні зв'язки і т.п.) зможуть досягти рентабельності продукції, достатньої для того, щоб залучати потенційних підприємців. Поряд з цим варто створювати регіональні фонди підтримки підприємництва. Вони повинні забезпечувати пільгове кредитування і субсидування будівництва і реконструювання таких підприємств, зокрема і за рахунок надходжень у виді штрафних платежів за екологічні порушення, а також добровільних внесків підприємств, громадських організацій, місцевих органів влади, зацікавлених в екологічній чистоті навколишнього середовища.
Страхування в області екології. Страхування в області екології - це малоосвоєна, але перспективна в нашій країні сфера діяльності. Страхування є одним з невеликої кількості способів, що дозволяють вийти з фінансової кризи, у якому знаходиться українська екологія.       Джерелами фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища є:       - бюджетне фінансування;       - позабюджетні цільові фонди. Сьогодні основними джерелами фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища є бюджет України, областей і місцевий бюджет.       У дохідну частину бюджету всіх рівнів зараховуються відповідні податки, платежі і відрахування за користування природними ресурсами і забруднення навколишнього середовища. Кошти в регіональний і місцевий бюджет надходять за рахунок платежів у сфері природокористування й охорони природи. Законодавством України також установлено, що з бюджету вищестоящого рівня в бюджет нижчестоящого можуть надходити дотації, субсидії, субвенції, що передбачають і цільове інвестування природоохоронної діяльності. Іншим джерелом фінансування природоохоронної діяльності стали позабюджетні цільові фонди, створювані для виключення залишкового принципу виділення коштів на виконання природоохоронних заходів, переходу до економічних методів управління природокористуванням і охороною природи. В даний час формуються наступні державні позабюджетні фонди:       - фонд відтворення мінерально-сировинної бази;       - фонд відтворення, охорони і захисти лісів;       - фонд відновлення й охорони водних об'єктів.       Новим елементом сучасного економічного механізму природокористування є і позабюджетні екологічні фонди. Останні створені для фінансування невідкладних природоохоронних задач, відновлення втрат у навколишньому природному середовищі, компенсації заподіяної шкоди та ін. Обласні і місцеві екологічні фонди сформують єдину систему позабюджетних фондів, що формуються за рахунок коштів підприємств-природокористувачів (платежі за забруднення навколишнього природного середовища, штрафи і відшкодування по позовах за збиток унаслідок порушення природоохоронного законодавства. У період, що характеризується економічною нестабільністю, скороченням централізованих інвестицій з бюджету, екологічні фонди перетворюються у важливе джерело фінансування природоохоронної діяльності.       Не зважаючи на те, що на сучасному етапі розвиток ринково-господарських відносин значно випереджає розвиток законодавчої бази, у тому числі це відноситься і до стимулювання раціонального природокористування, на Україні почалося створення програм щодо повторного використання природних ресурсів та використання вторинної сировини, щодо боротьби за екологічну чистоту продукції та ін. Але все-таки не будемо квапитися з песимістичними висновками, тому що вже кілька років ведеться розробка відповідної законодавчої бази, та й у свідомості людей поступово міняється відношення до навколишнього середовища і необхідності її охорони.       Описані економічні і правові важелі захисту природного середовища і попередження її забруднення є важливим фундаментом для подальшого розвитку економіко-правових відносин в області екологічної безпеки.
Summary
The problems of ecological safety of the Ukraine are examined. The ecological, economical and legal control levers of preservation of the environment and the ones of prevention of the environment's pollution are proposed. All of proposition are substantiated under condition of Donetsk's region.
Література
А.В. Стасовская. Экономические методы решения экологического оздоровления Донбасса. Економічні проблеми розвитку регіонів та підприємств на початку ХХІ століття: Тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції. У двох томах. Том 2. - Полтава: ПДТУ ім. Юрія Кондратюка, 2001. - С. 135-136.
Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки". Відомості Верховної Ради, 2000, № 47, ст. 405.
Постанова Верховної Ради України "Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки". Відомості Верховної Ради, 1998, № 38-39, ст. 248.