Анотація
В статті «Дисципліна - мати порядку» Є. Шострома розповідається про проблеми дисципліни у дітей, пов’язані з ними конфліктні ситуації з батьками та способи їх вирішення. Автор засуджує покарання через їхню жорстокість та пропонує мирні способи виховання слухняності у дитини, а на випадок неминучості покарання дає корисні поради, що можуть дуже допомогти у привчанні до дисципліни дитини без ризику втратити контакт із нею та зіпсувати стосунки.
Дисципліна - мати порядку

У дитячій психології немає галузі більш заплутаної, ніж галузь дисципліни. І я пропоную вам створити філософію, альтернативну нескінченним маніпуляціям дітей і дорослих
Техніка дисципліни розпадається на дві широкі категорії. Одна, зовнішня, ґрунтується на тому, щоб домогтись від дітей максимальної слухняності. Інша, внутрішня, ґрунтується на вихованні в дитини самодисципліни, тобто прищеплюванні їй якихось цінностей, що стануть для неї керівними принципами.
Перша категорія дисципліни обов'язково припускає нагороду та покарання. Навіть у наш час процвітають такі добропорядні батьки, девізом яких служать слова: «Заощадиш різку - зіпсуєш дитину» або «Дітей треба бачити, а не чути». Ці типові домостроївські фрази зазвичай супроводжуються вербальними покараннями, образливими порівняннями, ізоляцією, позбавленням привілеїв і фізичними покараннями.
Наслідком покарання (навіть якщо воно «за діло») завжди бувають стримування природної жвавості (отупіння) та придушення почуття. Покарання завжди викликають тривогу й породжують нервозність, а найчастіше і пригніченість. Не кажучи вже про те, що найбезневинніше покарання (хоча я вважаю, що безневинних покарань не буває; будь-яке покарання жорстоке) може породити ненависть до батьків, як до того, хто карає, так і до того, хто не перешкоджає цьому. Зустрічна агресія, що неминуче виникає в дитини в момент покарання, провокує її на подальші провини, а значить - на подальші покарання. Коло, як бачите, замкнулось і жорсткістю виховних мір його не розірвати. Зрештою покарання породжує почуття непевності, неадекватності. Покарана дитина відчуває себе позбавленою батьківського благовоління та схильна відчувати ще велику непевність. Вона почуває себе поганою, нездатною, нікчемною і мимоволі починає діяти в термінах такого уявлення про саму себе. Тобто батьки своїм «вихованням» домагаються прямо протилежного ефекту.
Методи дисципліни, засновані на твердому контролі поведінки, нібито повинні спричинити собою виправлення дитини. Істина ж полягає в тому, що покарання не тільки не запобігає та не зупиняє антисоціальної поведінки, а й підсилює причину такої поведінки. І дослідження криміналістів недвозначно говорять про це.
На щастя, багато батьків відходять від маніпулятивних дисциплінарних методів. Вони хочуть, щоби поведінка їхніх дітей була адекватною та віталася суспільством, але не тільки. Вони хочуть, щоби поведінка їхніх дітей не підточувала їх же фізичне та психічне здоров'я. Але як цього домогтись? Багато хто з батьків розуміють, що вони висувають вимоги підкорятися собі та поважати себе, головним чином, тому, що самі в собі не впевнені.
Ми завжди болісно реагуємо на ворожість наших дітей стосовно нас. «Ми для них стільки робимо, - виголошуємо ми в таких ситуаціях, - ми їх так любимо, а вони такі агресивні». Батьки, думаю, будуть менше переживати та рвати на собі волосся, якщо довідаються, що ворожість, котра виходить часом від дітей, необхідна їм для нормального емоційного росту.
Якщо дитина почуває себе в безпеці, на своєму місці та потрібною оточуючим, вона не може стати для батьків дисциплінарною проблемою. У такій ситуації ми маємо справу з дисципліною, що актуалізується, що заснована на почутті, а не на контролі та пригніченні. Погодьтесь, самоконтроль куди приємніший, ніж сліпа покора іншим.
Підхід до дисципліни з боку почуттів не може бути зведений до набору простих правил, порушення яких спричиняє покарання. Дитина - це насамперед жива істота зі своїми власними почуттями, правилами та правами, а не автомат, у який можна закласти будь-яку програму. Батько, який добре розуміє почуття власної дитини та виходить з їх пріоритету, також уміло зможе вирішити й дисциплінарні проблеми. Якщо емоційний клімат удома сприятливий, дитина буде почувати себе в безпеці навіть тоді, коли батьки діють стосовно неї досить твердо й обмежують її діяльність розумними рамками.
Цей підхід до дисципліни вимагає відділення людини від її дій. Мати та батько можуть бути неприємно вражені тим, що зробила їхня дитина (тобто вони можуть бути незадоволені її дією), але їхні почуття до неї як до особистості не повинні від цього мінятись: «Так, нам не подобається цей учинок, але ми любимо тебе й віримо, що це більше не повториться».
Дисциплінувати дитину треба або в термінах дії, або в термінах почуттів.
Давайте розглянемо кілька ситуацій, котрі ілюструють цю тезу.
1. Тільки ставлення
Дитина приходить до батьків зі скаргою на своїх учителів. Вона нічого не замишляє, не бажає нікому зла. Але їй треба виговоритись. Треба висловити близьким своє ставлення.
- Іноді мене захльостує така лють, - каже дитина, - що мені здається, я підірвав би школу до підвалин!
Дуже важливо розуміти, що це тільки почуття, не більше, і батько зробить помилку, якщо не дасть виплеснутись цьому почуттю і переведе його у сферу дії. Скаже, наприклад: «Та ти що, хіба можна підривати школу?».
2. Дії
Однак дитина може сказати й таке:
- Мене ця школа так дратує, що я збираюсь розбити скло в нашому класі!
Тоді єдино вірною буде така реакція батьків:
- Ми тебе дуже добре розуміємо. Тільки що від цього зміниться? І до чого це призведе, уяви собі.
3. Дію вже зроблено
Дитина вилаяла свого приятеля. І вона намагається пояснити батькам, чому це зробила, тобто довести свою правоту. Мета батьків - відірватись від конкретики й узагальнити те, що відбулось.
- Я вважаю, що все сказав йому правильно. Так йому і треба, - каже дитина.
- Тобто це метод боротьби з тими, хто неправий? - уточнюють батьки.
- Так.
- І ти міг би таке сказати мамі, якби вона була неправа?
4. Покарання неминуче
Якщо батько не бачить іншого способу відреагувати на провину, крім покарання, він усе-таки мусить подивитись на це без особистого осуду. Розділити себе й покарання. Караючи дитину, зовсім не обов'язково демонструвати їй своє власне обурення. Батькові немає потреби бути суддею, він може бути просто виразником загальноприйнятих норм.
- Давай обговоримо розбиті вікна, - каже батько. - Швидше за все, я нічим не зможу допомогти тобі, але все-таки - поясни мені, що трапилось.
Припустимо, пояснення дитини його задовольнили, і дитині в цій ситуації набагато важливіше розуміння, ніж скасування покарання.
- Я згодний, - каже батько. - Але в повсякденному житті, як і в баскетбольній грі, теж діють свої тверді правила. Ти підкоряєшся свистку судді? Скажи тоді, яке покарання ти вважаєш правильним зараз.
Подібна тактика добре розвиває самостійність і відповідальність за свої вчинки. Як ми бачимо тут, покарання - покаранням, а стосунки батьків із дитиною залишаються колишні. Хоча... я б волів зовсім обійтись без покарань.
Існує сім принципів, що можуть дуже допомогти вам у привчанні до дисципліни своєї дитини без ризику втратити контакт із нею та зіпсувати стосунки.
1. Відокремте почуття від дій. Не осуджуйте саму дитину, навіть якщо її дії гідні осуду. Дитина неодмінно повинна розуміти: її саму люблять, але її дії неприйнятні та повинні бути поліпшені. Будь-які дії є результатом почуттів. Щоби змінити вчинки, насамперед треба зрозуміти почуття та навчитися з ними відповідно діяти.
2. Уважно вивчіть дитину й визначте - нормальна дитина перед вами чи невротична. Дії дитини у стані нервового розладу повинні розглядатись батьками як симптом більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, обвинуваченням або покаранням. Покарати дитину в такій ситуації означало б ще більше вивести її з рівноваги.
3. Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина могла виговоритись, «випустити пару», дати вихід своїм емоціям. Тобто звільнитись від ворожих почуттів, які вона намагалась придушити.
4. Якщо необхідне покарання, нехай дитина сама його вибере. Практика показує, що діти зазвичай вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли запропонувати батьки. Але - що дуже важливо - вони вже не вважають його жорстоким і несправедливим.
5. Караючи дитину, переконайтесь, що вона розуміє, за що. Що вона звинувачує в цьому себе, а не тих, хто її карає. Допоможіть їй зрозуміти, що правилам групової поведінки варто підкорятись так само неухильно, як і правилам спортивної гри.
6. Зробіть так, щоби проблеми дисципліни були не дорослими проблемами, а спільними з дітьми. Дайте дитині знати, що ви відчуваєте їх як взаємні проблеми. Це допоможе вам як самим відокремитись від проблеми, так і відокремити її від дитини. Тоді ви зможете помістити її в деяке віддалення та разом досліджувати її, працювати над нею. Зрозумівши, що у проблеми є зовнішня точка відліку, дитина не стане перетворювати дисциплінарну ситуацію в міжособистісний конфлікт.
7. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свої дії іншими, дозволеними каналами. Це і є основна формула динамічного підходу до дисципліни.
Автор: Э. Шостром