2 серпня 1940 року 7 сесія верховної ради СРСР прийняла закон про включення північної Буковини й південної Бессарабії до складу Хотинського й Ізмаїльського повітів УРСР.
Для того, щоб зрозуміти цю подію, треба розглянути ряд історичних подій. В античності територія Бессарабії була прикордонно. між дакофракійськими племенами й кочівниками українських степів. В VI столітті до н.е. у нинішнього міста Белград- Дністровський виникла грецька колонія Тиру.
В 1006 році Римський імператор Траян скорив її й включив до складу новоствореної провінції Дакія, вибудував Трояновий Вал частково збережений і до наших днів. В III столітті сюди прийшли готи, наприкінці V століття авари, потім болгари й наприкінці першого тисячоліття слов'янські племена уличій і тиверців.
Після розпаду Київської держави територія підкорялася Галицькому князівству. Наприкінці  XIII століття були засновано перші колонії генуезців у низов'ї Дністра. У середині 14 століття Бессарабія увійшла до складу Молдавського князівства. Тоді ж ця територія спустошена татарською навалою заселяється молдавськими племенами.
В 1503 році Туреччина завойовує південну Бессарабію, а потім і її північ. Будує укріплення Акерман, Бендери й Ізмаїл, а на півночі зміцнює Хотинську міцність, і садить туди турецького пашу. З 1711-1812 роки в результаті російсько-турецьких воєн Молдавське князівство й Бессарабія були остаточно за Бухарестським договором 1812 приєднані до Російської імперії.
За переписом  1897 року в Бессарабській губернією проживало 1 933 436 жителів, з них 47, 6% були молдаванами, 19,6% українцями, 11,8% євреями, 8% росіянами, 5,3% болгарами, 3,2% німцями й 2,9% гагаузами. При цьому болгари, молдавани, німці, гагаузи жили в основному в селах. Також щільність населення молдаван різко зменшувалася із заходу на схід. У містах переважно жили 37,2% євреїв, 24,4% росіян, 15,8% українців й 14,2% молдаван. При цьому росіяни й українці відігравали провідну роль у сферах, пов'язаних з діяльністю державних адміністрацій. Євреї -- у сфері торгівлі й фінансів.
Це стало передумовою найбільшого єврейського погрому в історії Російської імперії, який відбувся 6-7 квітня 1903. У результаті Лютневої революції в грудні 1917 року під видом виконання наказу командуючого румунським фронтом царського генерала Щербачева про охорону складів, доріг і відновлення порядку, румунські війська вступили в Бессарабію. Просування румунських військ у Бессарабію зустріло тверду збройну відсіч із боку населення, й тільки 26 січня 1918 року був зайнятий Кишенев, а потім і інші міста.
27 березня 1918 року більшістю голосів національна рада проголосувала за відновлення Бессарабії з Румунією, а на засіданні 25-26 листопада 1918 року при відсутності кворуму, 36 голосами було ухвалене рішення про безумовне приєднання Бессарабії до Румунії, що зустріло різкий протест із боку уряду Радянської Росії.
Антанті запропонували посередництво в переговорах між Румунією й Росією, у результаті в лютому 1919 року був підписаний договір про ліквідацію румунського конфлікту, а 5-9 березня угода про вивід румунських військ з території Бессарабії, згідно з яким зобов'язувалося вивести війська у двомісячний термін. Однак, скориставшись складним становищем Радянської Росії,  румунський уряд порушив угоду й анексував Бессарабію. Це викликало Хотинське, Бендерівське, Татар- Бунарске повстання проти влади Румунії. Окупаційний режим викликав втечу з Бессарабії в СРСР, країни західної Європи й Америку протягом 10років близько 12% усього населення.
28 жовтня 1920 року румунські влади в Парижі організували підписання Бессарабського протоколу. Протокол з однієї сторони підписала Румунія, а з іншого сторони Великобританія, Франція, Італія і Японія, по якій анексія румунами Бессарабії визнавалася законної.
РСФСР участі в конференції не ухвалювала, а румунські влади категорично відмовилися привести плебісцит у регіоні.
1 листопада 1920 року уряди УРСР і РСФСР заявили урядам Румунії, Італії, Великобританії й Франції категоричний протест. Вони підкреслили, що цей протокол не має ніякої міжнародної сили, тому що він прийнятий без їхньої участі. Надалі це знайшло підтвердження на численних міжнародних конференціях. Не дивлячись на це, Франція ратифікувала його 1924 року, а Італія в 27. Японія протокол взагалі на загал не ратифікувала. А тому він у силу так і не вступив. Оскільки Бессарабія була колишньої Російською губернією, на думку уряду СРСР, вона повинна була перебувати в її складі.
23 серпня 1939 року був підписаний пакт про ненапад з Німеччиною Молотова- Рібентропа, за яким Бессарабія попадала під Радянську сферу впливу. В 1939 році західна Україна рпиєднано до УРСР. Це дуже насторожило Румунський уряд. Тому в 1940 році, сподіваючись на Німецьку підтримку, Румунія погодилася передати в користування свої родовища нафти Полешти в обмін на політичний і військовий захист.
За це німці почали поставки трофейної польської зброї в Румунію. 8 лютого 1940 року Румунська влада звернулися до Німеччини щодо можливості агресії з боку СРСР, на що їм Ріббентроп заявив, що німців не цікавить становище Румунії й що він виключає будь-яку радянську агресію. Дійсно, в той час Німеччина вкрай не була зацікавлена у погіршенні відносин зі СРСР.
29 березня на сесії Верховної ради Молотов зробив гучну заяву, в якій він заявив, що в СРСР немає пакту нападу з Румунією, а питання про Бессарабію, захоплення якої Румунією Радянський союз не визнавав, дотепер не вирішене.
Напруженість між Румунією й СРСР різко зростала. Так, 9 квітня СРСР послала румунській владі протест про обстріл з боку Румунії наших прикордонних постів і початок мінування румунською стороною мостів через Дністер. 19 квітня коронна рада Румунії заявила, що він віддає перевагу військовому конфлікту добровільної передачі Бессарабії СРСР, а в травні Кароль II - король Румунії, оголосив часткову мобілізацію військ і відправив у Берлін прохання про сприяння озброєння "Східного валу".
У відповідь на це 11 травня оперативний штаб Київського військового округу віддав наказ зробити набір мобілізаційних комплектів карт румунської прикордонної зони. 1 червня на німецько-румунській зустрічі в Берліні під тиском Радянського союзу, Німеччина заявляє про нейтралітет у випадку нападу СРСР на Румунію. Скориставшись цим, 9 червня Народний комісар оборони підписав директиву про підготовку операції по поверненню Бессарабії.
Було створено керування південного фронту під командування армії М. Жукова. З 10 по 12 червня під видом навчального походу на румунську границю були висунуті війська 12, 5 і 9 армії. 13 червня в Кремлі пройшла нарада вищого військово-політичного керівництва країни, де обговорювалося питання про напад Румунії на Росію. У підсумку цієї наради був прийнятий указ про створення Дунайської військової флотилії. 15 червня чорноморський флот приведений у бойову готовність, а 17 червня затверджений план військової операції. Згідно з ним, війська 12 армії з району Чернівців завдають удару уздовж Пруту, а війська 9 армії -- з Терасполя на Хуши. У результаті удару румунські війська повинні бути оточені в районі Білої-Яси. Одночасно наносяться авіаудари по військах і аеродромах супротивника. Після чого десантуются 201, 204і 214 повітряно-десантні бригади в районі міста Тиргу- Фрумос. Для десантування виділялося 120 літаків ТБ-3 а на прикриття авіаударів і десанту 300 винищувачів. Одночасно чорноморський флот повинен був розпочати бій, блокувати, знищити увесь румунський флот.
22 червня війська 5, 9 і 15 армії почали пророблення деталей операції, а 23 червня Молотов заявив німецькому послові Шуленбурбу про намір СРСР у найближчому майбутньому приєднати до себе Бессарабію й Буковину.  Молотов при цьому підкреслив, що радянська сторона очікує підтримки з боку Німеччини в цім питанні й зобов'язується зберігати її економічні інтереси в Румунії.
25 червня Шуленберг передав Молотову заяву Ріббентропа, в якій ішла мова про несподівані претензії СРСР на Буковину, й висловив занепокоєння  долею проживаючих на цих територіях етнічних німців. Він запевнив,  що Німеччина залишається вірною московським відносинам і дуже зацікавлена, щоб Румунія стала театром воєнних дій. Німеччина політично натисне на Румунію з метою мирного розв'язку "бессарабського питання" на користь СРСР.
27 червня Румунія оголосила загальну мобілізацію. У той же день Молотов заявив, що у випадку невиконання радянських вимог, війська перетнуть Румунську границю. Пізнього вечора зібралася Коронна рада Румунії, оцінивши становище держави й пришовши до висновку про неможливість опору радянської армії, вирішила виконати вимоги СРСР.
Уночі радянські війська були готові до настання. До складу південного фронту входили 32 південні дивізії, 6 кавалерійські дивізії, 2 мотострілкових дивізії, 11 танкових бригад, 3 бригади ВДВ, 14 корпусних артполків, 16 артполків РГК.
28 червня  рано-вранці радянські війська одержали наказ вступити на територію Бессарабії. В 9:00 Румунські війська залишили залізничний міст у Зелещеках і відійшли в тил. В 10:20 радянські війська почали розмінування мостів. В 11:00 румунський посол у СРСР попросив радянський уряд дозволити на кілька днів продовжити евакуацію Бессарабії. В 13:00 Радянські прикордонники взяли всі мости на ріках Черемош, Прут і Дністер, а в 14:00 частина військ Південного фронту перетнула границю з Румунією й вирушили в глиб Буковини й Бессарабії. 15:30 частини 169 СД, форсували Дністер біля Могильов- Подільської.
У результаті з 30 червня по 3 липня вся Бессарабія була звільнена від Румунських військ. 3 липня в 14:00 границя через Прут і Дунай була остаточно закрита. Тих румунських солдатів, які не встигнули відступити в Румунію, затримали й обеззброїли. У цілому населення Бессарабії з радістю зустрічало війська. 3 липня відбувся парад радянських військ і народна демонстрація із приводу приєднання Бессарабії до СРСР у Кишиневу. У мінімальні строки були створені нові органі влади. Так 10 липня діяли 9 комітетів компартії. 1100 сільських, 25 міських і селищних, 54 волосних і 6 повітових виконкомів рад депутатів, куди ввійшли більш 8 тисяч людей.
Після приєднання румунська влада всіляко перешкоджали поверненню жителів Бессарабії на батьківщину. Особливо масово рушили в СРСР євреї. Вони розуміли, що узяття Румунії Німеччиною означає для них вірну смерть.
Навесні й на початку літа 1941 року на всій території Бессарабії й Буковини, що ввійшли у СРСР почалася депортація так званих "небажаних елементів". Сюди входили як колишні жандарми, охоронці, керівники поліції, так і рядові громадяни, на думку НКВС, що становили небезпеку для радянського ладу.
Особливо потужна депортація відбувалася в ніч із 12 на 13 червня 1941 року. При цьому глави родин вивозилися в табори військовополонених, а члени родин висилалися в Казахську РСР, Красноярський край, Омську й Новосибірську області. Загальна кількість засланих переселенців склала 25 711 людей, а сумарна кількість репресованих 29 839 людей.
По закінченні Другої Світової війни було підтверджено остаточне й безповоротне входження до складу Радянського союзу Бессарабії й Буковини. У рамках Паризької мирної конференції, Румунія й СРСР підписали мирний договір, у якому заявлялося про взаємне визнання радянсько-румунського кордону, встановленого угодою від 28 червня 1940 року, що закріпив за Радянським Союзом Бессарабію й північну Буковину.
23 травня 1948 року Румунія передала Радянському союзу острів Зміїний і частину дельти Дунаю. До 1991 року в складі СРСР Бессарабія була поділена між УРСР (Аккерманськая область) і МССР. У такий спосіб при розпаді Радянського союзу вона належить незалежній Україні.
Як бачимо з вищевикладеного, досить дивно виглядають територіальні претензії деяких політичних кіл Румунії до України із приводу північної Буковини й південної Бессарабії. Більше того, після розпаду СРСР президент Румунії Іон Іліеску своїм підписом у договорі від 4 липня 2003 року підкреслив, що Румунія відмовляється від територіальних претензій до Росії як правонаступниці СРСР (у тому числі й до України), у зв'язку із приєднанням Бессарабії й північної Буковини. На жаль, і сьогодні Румунія надає своє громадянство жителям України на основі родинних відносин з особами колись народжених ще в окупованою Румунією Бессарабії до 28 червня 1940 року. Це є прямим порушенням міжнародного права. Не дивлячись на це, возз'єднання земель північної Буковини й південної Бессарабії з Україною є слушним великим історичним актом.