8. Сутність позитивізму О.Конта.
Відокремлення соціології в самостійну науку відбулося в другій половині 19 сторіччя. У 1839 р. в третьому томі «Курсу позитивної філософії» Огюст Конт вперше вживає термін «соціологія», обґрунтовує завдання вивчення суспільства на науковій основі. Саме Конта вважають засновником соціології.
Аналіз праць Конта дозволяє визначити наступні основні положення, які суттєво вплинули на розвиток соціологічної науки.
Виникнення соціології як самостійної науки відбувається за законом стадій інтелектуального розвитку людини. На першій стадії, теологічній, індивід пояснює всі явища на підставах релігійних уявлень, оперуючи поняттям надприродних. На другій стадії, метафізичній, людина намагається все пояснити за допомогою сутності, причин та інших філософських абстракцій. Третя стадія – позитивна, або наукова. На цій стадії людина спостерігає за явищами, фіксує результати, встановлює закономірні зв’язки, здобуває позитивне знання. Саме позитивне знання є науковим, на відміну від спекулятивного, метафізичного, абстрактного, аморфного, неконструктивного.
Поява соціології в системі позитивного знання зумовлена розвитком науки і залежності однієї науки від іншої. О. Конт вводить лінійну систему класифікації форм наукового знання. Він розміщує науки згідно з історією їх виникнення і розвитку: математика – астрономія – фізика – хімія – фізіологія – соціальна фізика (соціологія).
Вчений розробляє систему соціологічного знання, окреслює предмет, структуру науки, визначає пізнавальні засоби і можливості нової науки. У відповідності до своїх уявлень щодо розвитку вчений розподіляє соціологію на дві частини: соціальну статику та соціальну динаміку. Соціальна статика вивчає умови і закони функціонування суспільної системи, досліджує основні соціальні інститути: сім’ю, державу, релігію з тачки зору їх функцій, ролі у встановленні злагоди в суспільстві. В соціальній динаміці О. Конт розглядає теорію суспільного прогресу. Вирішальним фактором прогресу суспільства виступає духовний, розумовий розвиток людства. В суспільному процесі діють певні закони, такі як закон розподілу та кооперації праці. На підставах розподілу праці з’являються в суспільстві соціальні та професійні групи, суспільство структурується, кооперація веде до зростання матеріального добробуту населення. Але ці з фактори можуть руйнувати суспільство. Виникають корпорації та внутрішня корпоративна мораль, які здатні підірвати єдність суспільства. Саме соціологія має сприяти встановленню солідарності між членами суспільства.
Розвиток соціологічної науки О. Конт пов’язує із вирішенням методологічних проблем. Він вважає, що віднаходити, систематизувати соціальні факти, досліджувати їх соціологія може за допомогою таких методів як спостереження, експеримент, порівняння, історичний аналіз.
Таким чином роботи О.Конта заклали основи такого напрямку соціологічної науки як позитивна соціологія, визначили шляхи розвитку соціології, її структуру, методологію.
9. Соціологічна теорія Г.Спенсера.
На розвиток соціології суттєво вплинули роботи Герберта Спенсера. Його соціологічну систему вчені визначають як соціології еволюціонізму. Структурно ця система складається із 3 елементів: еволюційної теорії, органіцизму, вчення про соціальну організацію.
Еволюційна теорія містить наступні характеристик:
- в природі та суспільстві провідною ідеєю розвитку є еволюціонізм;
- еволюція визначається як поступовий процес інтеграції, що перетворює масу елементів на визначену однорідність.
- природний процес еволюційного розвитку порушується соціальними революціями і навіть радикальними реформами, що може призвести до занепаду суспільства, спричиняє конфлікти, безладдя.
Соціологічна система знань має спиратися на принцип органіцизму, за яким соціальна система уподібнюється живому організмові, але біологічний і соціальний організми мають суттєві відмінності. Так, суспільство не може бути чітко окресленим за формою, суспільство виступає несталою цілісністю, здатність відчувати й мислити притаманна всім складовим елементам суспільства, кожний індивід відносно автономний у системі цілісного суспільства. Крім того, в біологічному організмові складові елементи підпорядковані цілому, існують заради нього; у суспільстві не індивіди існують заради суспільства, а суспільство – заради блага кожного.
Вченя про соціальні організації розвиває ідею еволюції суспільства. Спенсер доводить, що на фазі над органічної еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані «соціальні органи», які він називав соціальними інститутами. Саме сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію – суспільство. Вчений відокремлює і аналізує шість типів соціальних інститутів: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійні, промислові. Завдяки розвитку соціальних інститутів у суспільстві відбувається еволюція стосунків між людьми внаслідок еволюції знань, мови, моралі, зростання інтелектуального потенціалу суспільства.
Таким чином, в працях Г.Спенсера зазнали розвитку ідеї суспільного прогресу, структурування суспільного життя.
10. Матеріалістична соціологія К.Маркса.
На першому етапі відокремлюється ще один напрямок соціологічних знань – матеріалістична соціологія. Засновником даного напряму є К.Маркс. Марксизм є не лише напрямком розвитку теоретичної соціологічної думки, а й впливовою суспільно-політичною течією, яка тісно пов’язана з масовими суспільними рухами. Критично сприймаючи зміст марксизму, вчені не заперечують наукових заслуг К.Маркса у формуванні та розвитку соціологічної думки, її матеріалістичного напрямку.
Теоретичні розробки К.Маркса можна представити у трьох основних положеннях:
- положення про базис – надбудову;
- положення про органічну цілісність суспільства;
- положення про діалектичний розвиток суспільства
Згідно з матеріалістичним розумінням суспільних процесів першооснову, базис суспільства становить система матеріально-виробничих відносин, на ній ґрунтуються всі інші стосунки між людьми: правові політичні, ідеологічні. Матеріально-економічна сфера проголошується Марксом незалежною константою щодо інших соціальних явищ і процесів.
В теорії Маркса суспільство розглядається як єдиний соціальний організм, соціальна цілісність, здатна до перетворень. Важливу роль у розвитку суспільства відіграє принцип діалектичного розвитку, за яким процеси суспільної системи діє на підставі створення гармонійних зв’язків, вони можуть порушуватися дисонансами та конфліктами. Розв’язання конфліктів створює умови для відновлення гармонії на якісно новому рівні.
Окреме місце у вченні Маркса займає ідея про діалектичне поєднання об’єктивних та суб’єктивних факторів суспільного розвитку. Він пропонує розглядати історію, як діяльність людини, яка досягає своїх цілей. Процес соціальних змін здійснюється не сам по собі, а лише в наслідок людської діяльності, шляхом цієї діяльності.
Матеріалістична соціологія Маркса дозволила зробити крок вперед у тлумаченні деяких соціальних явищ та процесів, але багато соціальних передбачень вченого практика поставила під сумнів.
11. Соціологічні концепції Е.Дюркгейма.
Значний внесок у розробку соціологічної галузі знань зробив Е.Дюркгейм. Вихідним моментом у наукових пошуках вченого стало прагнення вичленити як предмет соціології таку реальність, якою не займається жодна з інших наук. Такою соціальною реальністю він вважає соціальний факт. Ознакою соціального факту є незалежне від індивідів буття і здатність чинити на людей вплив. Соціальний факт є реальністю вищого типу, проявом колективного. При цьому, колективні уявлення, вірування, почуття не зводяться до індивідуального. Причини соціальних фактів треба шукати в інших соціальних фактах, а не в стані свідомості індивіда. Характерні атрибути людської природи походять від суспільства, але суспільство не існує і не живе інакше, як тільки в індивідах і завдяки індивідам. В своїй роботі «Правила соціологічного методу» Дюркгейм викладає основні вимоги до соціальних фактів:
- соціальні факти є зовнішніми для індивідів, вони матеріальні, їх можна спостерігати і розрізняти; відносини причинності між соціальними фактами є підставами дії законів функціонування суспільства;
- соціальні факти мають розглядатися неупереджено без ідеологічних та особистих уподобань;
- джерело соціального факту знаходиться в суспільстві, а не у мисленні, свідомості, поведінці певних індивідів, тому суспільство є автономною системою, що управляється власними законами, які не можна зводити до свідомості або до дії кожного індивіда.
Визначення об’єктивної дійсності соціальних фактів є провідною ідеєю соціологічного методу. Соціологічна концепція Дюркгейма розроблялась в умовах глибокої соціологічної напруги, переглядалися моральні цінності. Саме цим можна пояснити коло проблем, що розглядає Дюркгейм у своїх роботах:
- проблема соціальної норми і соціальної патології;
- проблема злочинності;
- проблема солідарності людей у суспільстві, формами якої є родинна, професійна, релігійна, національна солідарність;
- проблема самогубств в суспільстві;
Теоретична спадщина Дюркгейма знаходиться і по сьогоднішній день в центрі гострих дискусій.
12. М.Вебер та розвиток гуманістичної соціології
В роботах німецького вченого М. Вебера представлений ще один напрямок розвитку соціологічної думки – гуманістична соціологія. В основі його концепції лежить уявлення про те, що існує два типи соціального знання, а саме: науки про природу і науки про культуру. Соціологія переймає у природничих наук прагнення до точності, причинно- наслідкове роз’яснення реальності, у гуманітарних наук – метод розуміння і віднесення до цінностей.
Предметом соціології має бути соціальний індивід, який є носієм свідомості, його дії мотивовані, поведінка раціональна. Спостерігаючи ланцюг реальних дій людини, соціолог повинен їх пояснити на основі розуміння мотивації діяльності. Підставами такого аналізу є знання того, що у подібних ситуаціях більшість людей робить однакові вчинки, керуючись аналогічними мотивами.
Головним інструментом пізнання у Вебера виступає «Ідеальний тип». Ідеальні типи не мають емпіричних прообразів у реальності. Вони є конструкціями мислення, що створюються науковцями. Ці конструкції формуються за допомогою відокремлення певних рис реальності, найбільш типових. Ідеальні типи – це поняття, яке використовується з метою співвіднесення і порівняння з ними соціальної історичної реальності. соціальні факти, за Вебером, пояснюються ідеальними типами. Саме ідеальні типи дозволяють зробити історичний, соціальний матеріал усвідомленим. Соціологія визначається вченим як наука, що намагається пояснити соціальну дію, тобто вчинок людини, на основі розуміння.
Крім зазначених вище проблем Вебер звертається до аналізу наступних:
- політичні та правові відносини минулого й сучасного;
- соціологія релігії;
- культурологічні аспекти.
Внесок М.Вебера у розвиток соціології є значним. На його ідеях базується та розвивається «розуміюча» соціологія, теорія соціальної дії. Ідеї Вебера використовуються в сучасних концепціях соціології культури, науки, релігії, управління.
13. Соціологія розуміння Г.Зіммеля.
Близькими за змістом до веберівських поглядів є ідеї Георга Зіммеля. Аналіз його робіт дозволяє дещо доповнити розглянуті вище положення.
Г.Зіммель визначає систему принципів соціологічної галузі знань:
- визнання принципових відмінностей між соціальною теорією і реальним життям;
- необхідність роз’яснення причин певних соціальних подій;
- проголошення неприпустимості інтелектуального свавілля дослідників соціальних фактів;
- віднесення різних емпіричних даних до загально людських цінностей, що спрямовують усвідомлення соціальних фактів;
- зумовленість зміни цінностей соціально-історичними обставинами.
Г.Зіммель вважав, що над світом конкретного буття є світ ідеальних цінностей, який існує за власними законами. Метою соціології є вивчення цінностей як чистих форм. Психологічні аспекти людської діяльності мають бути відокремлені від їх об’єктивного змісту, сфера цінностей – це ідеальне, на її основі може бути побудована геометрія соціального світу. Такий підхід дозволяє виділити суспільство, побудувати таку систему, в якій соціологічні знання звільнялись би від суб’єктивізму, моралізаторських оцінних суджень.
М.Вебер та Г.Зіммель зробили суттєвий внесок в розвиток соціологічної науки, визначивши нові напрямки дослідження.
14. Загальна характеристика сучасних соціологічних концепцій.
Перші два етапи соціологія більш активно розвивалась у Європі. Дослідники відмічають, що в Західній Європі ця наука розвивалась на ініціативній основі. Як приклад приводять той факт, що вчені, які досліджували соціальні явища працювали поза університетської сфери. Починаючи з кінця ХІХ ст., соціологічна галузь знань активно розроблялась в США. В цій країні соціологія створюється як академічна наука. Вже в 1892р. у Чиказькому університеті відкрито першу у світі кафедру соціології і соціологічний факультет. З 1901р. курс соціології викладається в 169 університетах і коледжах, наприкінці 80-х – у 250. З 20-х років ХХ ст. США утримують позиції лідера у світовій соціології.
На сучасному етапі розвитку соціології найбільш впливовими є соціологічні школи Росії та США.
США (Чиказька школа):
Структурно-функціональний аналіз – відокремлення елементів соціальної взаємодії, які підлягають дослідженню, у визначенні їхнього значення в певній залежності від інших значень – постійних чинників.
Концептуальний підхід (Т. Парсона) – суспільство і особистість розглядаються як дві відносно самостійні підсистеми загальної системи дії.
Феноменологічна соціологія (А. Шюц) – розглядає універсальні структури розуміння й інтерпретації людьми фактів і явищ, які виявляються під час соціальних взаємодій, а також суб’єктивно значущі зразки соціокультурного світу, які складаються в процесі цієї інтерпретації.
Символічний інтеракціонізм (Дж.Мід) – теоретико-методологічний напрямок, зосереджується на аналізі символічних аспектів соціальної взаємодії.
Росія:
Психологічний напрямок (Карєєв, Петражицький) – соціологія повинна спиратися на колективну психологію. Психологічне життя складається з почуттів, волі та емоцій, які є двигунами людської поведінки.
Плюралістична соціологія (Кобалевський) – при розгляді суспільних процесів треба враховувати як економічні, так і психологічні і біологічні фактори.