КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з бюджетної системи України
ПЛАН
Закон про Державний бюджет України та його зміст
Видатки бюджету на фінансування розвитку науки
Державний інноваційний фонд
1. Відповідно до Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 р. Закон про Державний бюджет України – це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду (п. 20 ст. 2). Крім цього, п. 3 ст. 4 цього ж Кодексу визначено, що Закон про Державний бюджет України є одним з актів, який регулює бюджетні відносини в України. Варто підкреслити – саме бюджетні відносини, а не податкові, господарські чи інші.
Зміст Закону про Державний бюджет України у концептуальному розрізі визначається Бюджетним кодексом України (ст. 38), Правилами оформлення проекту закону України про Державний бюджет України та Регламентом Верховної Ради України. Закон про Державний бюджет розглядається деякими теоретиками як закон за формою, а не за змістом. У ньому містяться правові приписи, які мають конкретно-адресний зміст. Включені конкретні показники й цифри по доходах і видатках визначають права органів державної влади та осіб, яким делеговано повноваження з витрачання бюджетних ресурсів, а також обов'язки державних органів зі збирання коштів для мобілізації запланованих доходів бюджету. Водночас закони про Державний бюджет, як і рішення про місцеві бюджети, містять приписи, що не мають конкретно-хресного змісту. Це приписи, якими затверджуються розміри відрахувань від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів до бюджетів нижчих рівнів, розміри міжбюджетних трансфертів тощо. Такі правові норми розраховані на багаторазове застосування.
Відповідно до ст. 94 Конституції України Закон про Державний бюджет України підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
Закон про Державний бюджет України набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Проблема прийняття державного бюджету є однією з найскладніших серед тих, які доводиться розв'язувати державним органам. Її складність збільшується щорічною необхідністю прийняття закону про Державний бюджет, тобто щорічним проходженням законодавчої процедури. На жаль, як свідчить практика останніх років, парламент країни не додержується процесуальних вимог щодо прийняття та затвердження зазначеного закону, що створює значні перешкоди як для проведення фінансової політики урядом держави, так і стабільного функціонування всієї бюджетної системи України.
Норми, що мають періодичний характер, містяться у щорічних актах про бюджет, які затверджують представницькі органи, та в нормативно-правових актах, що їх приймають органи виконавчої влади на їх забезпечення. Оскільки акти про бюджет (Закон про Державний бюджет України та рішення місцевих рад) діють лише протягом бюджетного періоду, тобто з 1 січня по 31 грудня, бюджетні правовідносини також обмежують свою дію виключно зазначеними межами.
Враховуючи постійний характер державних видатків, Кабінет Міністрів України наділяється правом здійснювати витрати, обов'язково враховуючи такі особливості: 1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на цілі, які визначені у Законі про Державний бюджет України на попередній бюджетний період і одночасно передбачені у проекті закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України;
2) щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених Законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 15 (витрати на погашення зобов'язань із боргу, що здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання та боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в Законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет) та ч. 4 ст. 23 БКУ (витрати спеціального фонду бюджету, які мають постійне бюджетне призначення, що дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно з законодавством, якщо Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше);
3) до прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється, крім випадків, пов'язаних з введенням воєнного чи надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.
2. Науковий потенціал – це сукупна можливість економіки генерувати об’єктивні знання, що результується у кількісних і якісних характеристиках винаходів та нововведень й визначається кількістю та професійністю учених, зайнятих у сферах прикладної, фундаментальної, природничої й гуманітарної наук.
Спроможність економіки генерувати нові наукові ідеї є складною для вимірювання. Витрати на науку (наукове дослідження і розвиток) та збільшення кількості науковців часто використовуються як певний показник такої спроможності, оскільки доведено, що витрати на такі цілі мають позитивний вплив. Згідно досліджень вчених, інтенсивність внутрішніх наукових досліджень впливає як на кількість інновацій, так і на якість знань, що можуть бути абсорбовані від інших [13]. Результатом наукової діяльності виступають нові знання (винаходи) та удосконалені методи використання вже існуючих знань (нововведення). Часто існують випадки, коли для використання існуючих знань необхідні нові знання.
Важливим показником, що характеризує діяльність держави в умовах ринкової економіки, є так звана державна квота – питома вага сукупних витрат держави у ВВП. Цей показник визначає місце держави в системі ринкових відносин і певною мірою тип ринкової моделі країни. Сама ж структура видатків держави та їхня частка у ВВП є індикаторами пріоритетності тієї чи іншої функції держави.
На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних країн мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави.
Розгалужена система соціальних зобов’язань стала однією з перших ознак цивілізованості суспільства, невід’ємним його атрибутом. Соціальні витрати держави стали одним із важливих факторів, які визначають рівень життя населення й добробут найменш забезпечених верств населення. Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоров’я, освіта і навчання. Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави. На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація у країні, рівень податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в його структурі і рівні бідності, традиції. Її слід розглядати як частину економіки, фінансів, як систему, орієнтовану на конкретного споживача.
В Україні діяльність держави в соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для життя суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави. В останні роки має місце тенденція до зниження ролі держави в розподільчих і перерозподільчих процесах. Частка видатків зведеного бюджету України у ВВП у період із 1996 по 2000 рік поступово зменшувалась з 44,6% до 27,3% і це при постійному зменшенні реального обсягу ВВП, що може бути ознакою того, що уряд України намагається дати більшу свободу ринковим силам у встановленні рівноваги на ринку.
Слід зазначити, що бюджет України(місцеві, державний та зведений) до 1999 року і після складалися за різними бюджетними класифікаціями. Звідси виникають деякі труднощі при зіставленні даних, наведених у статистичних щорічниках за окремими напрямами. З огляду на це, при складанні таблиць і аналізу даних узяті лише ті, які можна зіставити і не зашкодити їх змісту. Динаміка видатків на соціально – культурні заходи повністю відповідає змінам, що спостерігаються у загальній сумі видатків зведеного бюджету України. В цей період видатки на соціально – культурну сферу постійно коливалися у межах від 10,6% ВВП до 17,6%, при цьому з 1998 року по 1999-й намітилася тенденція до зниження. За цей період вона зменшилася з 17,1; ВВП до 10,6%, тобто на 6,5% ВВП, при зменшенні реального ВВП за цей же період на 5,2% порівняно з 1997 роком. Частка таких видатків у структурі витрат зведеного бюджету України коливається у межах від 47,5% до 38,6% .
Більша їх частина фінансувалася з місцевих бюджетів. Цей показник за період 1996 по 2000 роки становить у середньому 74,4% . таке розмежування видатків є досить розумним і виправданим, оскільки місцеві органи влади краще розуміються на проблемах підконтрольної їм території.
Витрати зведеного бюджету України на науку 1996 – 2003 років, % ВВП.
Графік 1. Видатки бюджету України на науку
Розглядаючи даний графік можна зробити висновок що видатки на науку зростали в період з 1996 – 1997 років, і становили 0,6%, а з 1998 – 2001 роки можна побачити помітний спад (до 0,1%). Цей спад можна віднести до такого фактору як “відплив умів” (еміграцію робочої сили за кордон).
3. З метою фінансування заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки створено Державний інноваційний фонд, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1992 року «Про створення Державного інноваційного фонду» і на виконання Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності».
Фонд має відділення в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі.
Кошти Державного інноваційного фонду формуються за рахунок:
1) бюджетних надходжень, у тому числі:
— збору до Державного інноваційного фонду;
— частини коштів, які виділяються державою для підтримки науково-технічної діяльності;
2) позабюджетних надходжень:
— кошти повернутих Державному інноваційному фонду та його регіональним відділенням виконавцями інноваційних проектів позик, фінансових інвестицій, лізингових платежів, надходжень від реалізації договорів про сумісну діяльність;
— добровільних внесків юридичних і фізичних осіб;
— інших надходжень, що не суперечать законодавству.
Збір до Державного інноваційного фонду підприємства і організації справляють в розмірі одного відсотка від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за винятком ПДВ та акцизного збору, і відносять його на валові витрати.
Посередницькі, торговельні, страхові організації та банки визначають суму збору, виходячи з обсягів валового доходу без урахування зазначених непрямих податків.
Для забезпечення фінансування галузевої науки платники перераховують 70% від суми збору до спеціального фонду позабюджетних коштів, який утворюється у міністерствах, корпораціях та інших формуваннях.
Бюджетні надходження входять до складу доходів та видатків державного бюджету України.
Зараховуються кошти Державного інноваційного фонду відповідно: на балансові рахунки Державного казначейства — бюджетні надходження, а позабюджетні — на рахунки Державного інноваційного фонду та його реґіональних відділень, які відкриті в установах Національного банку та банків, уповноважених Кабінетом Міністрів України та Національним банком здійснювати обслуговування коштів державного бюджету і Державного інноваційного фонду.
Кошти фонду входять до складу доходів і видатків відповідних бюджетів і обліковуються на окремих рахунках.
Треба зауважити також і про особливості справляння збору до Державного інноваційного фонду. Так, зокрема:
— платники мають право залишати в своєму розпорядженні кошти збору в частині, належній галузевому позабюджетному фонду, за умов письмового погодження з вищестоящим органом, яким створено фонд, та проведення науково-дослідних робіт;
— платники залишають збір у своєму розпорядженні, якщо їхня підпорядкованість не визначена, за винятком відрахувань 30% до Державного інноваційного фонду, і використовують ці кошти лише за цільовим призначенням;
— збір, який віднесено на валові витрати платника, але не перераховано до галузевого позабюджетного фонду, вилучається податковими органами до державного бюджету.
Кошти Державного інноваційного фонду і його реґіональних відділень вилученню не підлягають.
Головним розпорядником коштів є Державний інноваційний фонд.
Перерахування збору до державного інноваційного фонду провадиться не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.
Фінансові санкції за несплату збору не застосовуються, оскільки за цим збором не встановлено обов'язкове подання розрахунків податковим органам.
Список використаної літератури
Закон України “Про державний бюджет на 2006 рік”.
Бюджетний кодекс України. – К.: “АрТек”, 2001.
Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. – К.: Наукова думка, 1997.
Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. – К.: НІОС, 1998.
Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навчальний посібник. – Черкаси: Відлуння. – 1999.
Юрій С.І. Бюджетна система України.: навчальний посібник. – К.: НІОС, 2000.
Чуприна О.В. Місцеві податки – справа державна. // Фінанси України.-1998. №10.
Юрій С.І. Концептуальні засади сутності бюджету // Фінанси України.- 2001.-№10.