Можна погодитися, що проблеми вищої освіти у контексті культурології, культурологічних знань існують в Європі приблизно з ХІІ ст., коли поряд із традиційними церковними школами створюються інші — відкриті школи для представників різних верств та різного віку. Школами нового типу були перші європейські університети. Вони позначили новий етап у культурному розвитку європейських держав. Уже тоді, а особливо в епоху Просвітництва, поняття «культурний» і «безкультурний» розуміють і як «освічений», «неосвічений». Критерієм культури особистості, її інтелігентності є причетність людини до духовних цінностей, знань про закономірності процесів життєдіяльності.
У ХVІІІ ст. після наукового обґрунтування поняття «культура» науковці значну увагу приділяють дослідженням її категоріального апарату. Чільне місце в наукових дослідженнях посідає визначення культурологічної суті освіти, її взаємозв'язку з іншими категоріями культури. Процес розвитку культурологічних знань відбувається спільно з когнітивним процесом герменевтики, в ланцюзі культура-освіта, і розкривається через змістовий аспект культурних цінностей, функцій названих понять. Загальна ретроспективна схема взаємозв'язку і взаємозалежності понять культура-освіта на рівні функцій може бути такою:
Генезис освіти свідчить про її інтеграційно-інтернаціональний характер. Науковці тривалий час досліджують проблему поєднання національних систем освіти Європи. Нині ці зусилля мають успіх. Болонська Декларація, Лісабонська, Празька та Берлінська домовленості на рівні урядів країн ЄС започаткували серії реформ, потрібних для збільшення сумісництва, зіставлення та конкурентоспроможності вищої освіти різних країн Європи. Йдеться про:
процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою у Європейському просторі;
поєднання історичного та теоретико-логічного в організаційній системі освіти країн Європи;
способи впровадження на Європейському просторі академічної мобільності;
принципи організаційної та змістової технології залікових одиниць Європейського освітянського простору;
єдина технологія процесу вузівського навчання; євродиплом, додаток до диплому тощо.
На теренах Європейського освітянського простору перші спроби наукового порівняння навчальних технологій різних держав були зроблені в ХІХ ст. після публікацій досліджень Антуана Жюльє-на Паризького. Хоча ще в епоху Середньовіччя відомі вчені Боецій, Кассіодор, Ісидор Севільський зробили епохальний внесок в організаційну технологію багатоступеневої освіти: тривіум-квадривіум — медицина-правотеологія. Саме такий порядок освіти практикувався у середньовічних європейських університетах. Уже в ХVІ ст. в Європі працювали 65 університетів, в яких студенти здобували освіту на рівні «бакалавр», «магістр». В Україні за такою системою діяли Львівський університет (1661 р.) і Києво-Могилянська академія (1701 р.).
Загальні основи теорії та практики Європейської вищої освіти були науково обґрунтовані в працях Я. А. Коменського, Джона Локка, Й. Г. Пес-толоцці, А. Дістерверга та інших.
Ідею міжнародного освітянського простору ефективно підтримували українські науковці М. Грушевський, М. Драгоманов, К. Ушинський та інші. Наприкінці ХІХ ст. відбуваються міжнародні освітянські виставки, видаються журнали, на сторінках яких аналізуються теорія та практика вищих навчальних закладів, здійснюється пошук ефективної освітянської системи. Проте у минулому столітті цей процес не набув потрібного розвитку.
Реформування освіти в США, Великобританії, Франції й інших країнах змусили урядово-освітянські структури зважати на світовий досвід. У 1984 — 1988 роках були започатковані реформи середньої загальноосвітньої школи. З'являються наукові праці про вищу освіту, порівняльні аспекти її системи, змістових компонентів. Науковці М. А. Соколова, Є. Н. Кузьміна, М. А. Родіонов науково обґрунтовують процес вивчення спеціальної дисципліни «Порівняльна педагогіка». Одеський педагог І. І. Кобиляцький — автор першого підручника з педагогіки вищої школи (1978).
Ідеї міжнародного досвіду здобуття молоддю вищої освіти відображені в державних законодавчих та нормативних документах кінця ХХ — початку ХХІ ст.: Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту»; Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття); положення Кабінету Міністрів України «Про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)», зразковий Статут вищого навчального закладу тощо. Зазначені в документах проблеми інтеріоризації освіти стають предметом дискусії на наукових конференціях, академічних читаннях, кафедрах, у студентських аудиторіях. Дефініція, змістовий аспект технології системи вищої освіти зарубіжних країн у контексті інтеріоризації розкривають на сторінках газет, журналів, навчальних посібників науковці А. Алексюк, М. Головатий, М. Дробноход, М. Євтух, К. Корсак, В. Кремень, В. Яблонський та інші.
Останнє десятиліття минулого століття характеризувалось інтенсивним формуванням освітянського плюралізму в організаційній технології підготовки спеціалістів за освітньо-кваліфікаційними рівнями та багатогалузевими спеціальностями і спеціалізаціями. У цей період на приватній основі створюються нетрадиційні вищі навчальні заклади: Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП); Європейський університет (ЄУФІМБ); Київський університет туризму, економіки і права; Київський інститут ринкових відносин та підприємництва; Інститут економіки та права «КРОК» та інші. У державних вузах (КНУ імені Т. Г. Шевченка, КПУ, КНЕУ й інших) формуються інноваційні факультети, інститути.
Новостворені вищі навчальні заклади, факультети визначають диспозиційні ідеї свого інтенціонального розвитку.
По-перше, нетрадиційний підхід до технології організаційної структури вузу. Кардинально змінюється його штатний розпис. Створюється оригінальна розгалужена система регіональних підрозділів: навчально-консультативний пункт, представництво, відділення, філія, інститут. Вищий навчальний заклад як «освітянсько-комерційна фірма» стає ближчим до «споживача».
Водночас менеджерський консерватизм, невміння динамічно враховувати соціально-економічну ситуацію в регіоні, фінансові проблеми призводять до поступового формування застійних тенденцій у тих вузах, які не зазнали епохальних суспільних змін. Новостворені вищі навчальні заклади, незважаючи на певну дискримінацію як на регіональному, так і на державному рівні (пенсійне забезпечення викладачів, статус студента державного і недержавного вузу, погрози про закриття, працевлаштування випускників тощо) не припиняють свого розвитку.
По-друге, створені приватні вищі навчальні заклади нетрадиційно підходять до термінів навчання, форм здобуття освіти, умов прийому на навчання. Набір студентів до цих вузів здійснюється декілька разів на рік; за методикою інтенсивного заочного навчання скорочується термін навчання до рівня спеціаліста за десять семестрів замість традиційних одинадцяти. Прийом студентів у деяких вузах здійснюється за співбесідою або іншими спрощеними формами вступу. Усе зазначене не свідчить про зменшення вимог до абітурієнтів, майбутніх студентів.
По-третє, у період створення нових вузів інтенсифікується процес зміни статуту державних вищих навчальних закладів. Більшість з них отримують статус університету. У новостворених і реорганізованих вузах ефективно змінюється зміст більшості спеціальних навчальних дисциплін. На технологію процесу навчання, його компоненти значно впливають ідеї теорій і концепцій зарубіжних науковців: Дж. Дьюї, А. Маслоу, Ж. Піажо, К. Роджерса й інших.
Усе зазначене сприяє освітянській діяльності нових навчальних закладів на двох рівнях: нові вузи динамічно входять в Європейський освітянський простір, вони інтенсифікують та покращують навчальний процес; водночас інколи простежується несприйняття позитивних тенденцій, які були започатковані в Україні минулого століття.
По-четверте. Уже наприкінці 90-х років минулого століття провідні новостворені освітянські комплекси (МАУП, КУТЕП, КВБШ, КРОК й інші) з урахуванням інноваційного світового досвіду створюють систему навчально-методичного забезпечення своєї освітянської діяльності. Це інноваційні вибіркові частини навчальних планів, програм навчальних дисциплін, навчальні посібники, методичні рекомендації [5]. Для їх підготовки були залучені кращі фахівці-науковці. Так, у Міжрегіональній Академії управління персоналом на 31 грудня 1999 року, як зазначав професор Г. В. Щокін, було розроблено і опубліковано понад 600 навчальних планів і програм, близько 400 підручників та посібників. Із 1726 осіб професорсько-викладацького складу, які працюють у вузі, 70 відсотків мають вчене звання і ступінь. Для забезпечення ефективності навчально-пізнавальної діяльності студентів у провідних приватних навчальних закладах значна увага приділяється підвищенню ефективності викладацької діяльності, визначенню її рівня.
В інноваційних вузах нетрадиційно підходять до такого важливого елементу визначення якості освіти як діагностика навчального процесу на рівні його компонентів: контрольно-регулюючого й оціночно-результативного. Згідно з принципами організації поточного та семестрового контролю (об'єктивності, систематичності, єдності вимог та всебічності контролю, гласності) широко використовуються інтенсивні методи, прийоми оцінювання навчально-пізнавальної діяльності студентів. Це бально-рейтингова оцінка знань, дидактичні ігри, модульний та тестовий контроль [6].
По-п'яте. Новостворені потужні вищі навчальні заклади приділяють більше уваги (порівняно з державними), згідно з умовами світового рівня, розбудові матеріально-технічної бази і розвитку освітянської інфраструктури. Будуються і реконструюються навчальні корпуси, облаштовуються студентські аудиторії та гуртожитки, комп'ютерні класи, технічно забезпечуються навчальні заняття. Це відбувається у всіх зазначених вищих навчальних закладах. Так, у Київському університеті ринкових відносин за допомогою Уряду Німеччини 2001 року був відкритий «Київський навчальний банк “Україна-Німеччина”». Його навчально-матеріальна база використовується для підвищення кваліфікації викладацького складу тренерів—мультиплікаторів вищих навчальних закладів України, інтенсифікації підготовки фахівців за спеціальностями, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів фінансово-банківських структур.
Київський університет туризму, економіки і права має міжнародні угоди про співпрацю із закладами освіти Бельгії, Німеччини, Польщі, Болгарії, Італії, Канади, Китаю, Франції, Чехії, Словаччини, Росії, Білорусії. 1988 року, за рекомендацією уряду України, університет було прийнято до складу Всесвітньої туристичної організації (ВТО), яка надає можливість отримувати необхідну методичну допомогу, широку інформацію про міжнародний туризм, брати участь у семінарах та проходити стажування у країнах, які входять до ВТО [7, с. 89–90].
У Міжрегіональній Академії управління персоналом тільки за останні роки почали діяти Українсько-Арабський інститут міжнародних відносин, Український військово-козацький інститут, два гуртожитки, Інститут політичного лідерства і лінгвістики, Інститут прикладної математики й інформаційних технологій, Міжнародний підготовчий інститут, адміністративний комплекс, Міжнародний бібліотечно-інформаційний центр імені Ярослава Мудрого. Планується відкриття друкарні, готельно-адміністративного комплексу тощо [8].
По-шосте. Болонський процес передбачає визнання державами-учасницями документів про вищу освіту [1]. Зазначимо, що певний досвід у цьому мають новостворені інноваційні вузи України [2]. Вони мають налагоджені зв'язки із зарубіжними партнерами, суспільними організаціями. Деяким студентам-випускникам, на основі відповідних акредитацій, видають документи про вищу освіту не тільки державного, а й Європейського зразка [4]. Так Міжрегіональна Академія управління персоналом є членом Європейської асоціації університетів безперервної освіти (Брюссель) та Міжнародної Кадрової Академії, яка входить в Європейську мережу національних інформаційних центрів за академічним визнанням та мобільністю Ради Європи ЮНЕСКО. МАУП отримала міжнародну акредитацію на право видавати дипломи про вищу освіту, оформлені згідно з Конвенцією Ради Європи ЮНЕСКО. Академія, атестована Міжнародною атестаційною радою, до складу якої входять представники шести держав (Росія, Білорусія, Україна, Італія, Німеччина, США), щодо відповідності її навчальних планів та програм до рекомендацій ЮНЕСКО. Спільно з Міжнародним відкритим університетом (США) в академії створена докторантура. Її випускники отримують диплом доктора філософії, а також докторів наук згідно з міжнародно визнаними нормами.
Отже, українські вищі навчальні заклади розпочали «інтеграційну інтервенцію» в освітянський Європейський простір уже в останньому десятиріччі минулого століття. Основна проблема — фінансування процесу вступу України в європейський освітянський простір, а також наближення вузу до свого студента, споживача навчальних послуг, технологій, як це відбувається у багатьох європейських країнах [3, с. 7].
Важливою проблемою є забезпечення переходу до нової вищої освіти суспільства. Сформовані погляди пересічного громадянина на освіту, суспільна освітня свідомість повинна спрямовуватись на прийняття нового у здобутті вищої освіти. Виникає необхідність у створенні базових технологічних центрів для методичного забезпечення вузів у перехідний період.
Практично на всіх урядових і наукових рівнях, де розглядався процес входження України в Болонський процес, підкреслювалося, що це не самоціль. Тому для нової парадигми культури важливий зв'язок навчання і виховання, формування у молоді загальнолюдських морально-етичних якостей, орієнтації її на здоровий спосіб життя.
Нині існує нагальна потреба відмовитися від зайвого і ретельніше засвоїти все нове і необхідне, оскільки входження в Європейський освітній простір вимагає затвердження нових культурологічних парадигм з усіма об'єктивними й суб'єктивними наслідками. Можна сподіватися, що відведений урядовими нормативними документами час, ефективно використовуватиметься на модернізацію української вищої освіти. Обговорення розглянутих культурологічних парадигм освіти у Верховній Раді, жваві дискусії на телебаченні, сторінках газет, журналів свідчать, що вагомий внесок в інтенсифікацію вирішення проблем порівняння й інтеграції інтернаціональної освіти зроблять суспільні організації, освітяни-науковці, експериментальні вищі навчальні заклади.
Література
1. Андрущенко В. Модернізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу // Освіта. — 2004. — № 23. — 12–19 травня.
2. Байденко В. И. Болонский процесс: структурная реформа высшей школы. — М.: ИЦПКПС, 2003.
3. Головатий М. Ф. Європейська й українська освіта — де точки єднання? // ПЕРСОНАЛ. — 2004. — № 3.
4. Корсак К. В. Світова вища освіта. Порівняння і визначення закордонних кваліфікацій і дипломів: Монографія / За ред. Г. В. Щокіна. — К.: МАУП — МКА, 1997.
5. Найдьонов І. М., Ігнатюк А. І. Методика викладання фінансово-економічних дисциплін. — К., 2002.
6. Парламентські слухання з проблем розвитку вищої освіти // Освіта. — 2004. — № 23. — 12–19 травня.
7. Федорченко В. К., Мініч І. М. Туристський словник: Довідник. — К.: Дніпро, 2000.
8. Щокін Р. Г. Соціально-економічний розвиток // ПЕРСОНАЛ. — 2004. — № 2.