Тема 12. Регіональне регулювання інновацій
Питання теми:
12.1. Регіональне регулювання інноваційних процесів
12.2. Інновації і конкуренція в активізації регіонального розвитку
12.1. Регіональне регулювання інноваційних процесів
Так склалося традиційно, що при аналізі впливу науково-технічного прогресу на розвиток виробництва, спочатку докладно вивчався такий вплив на окремі галузі суспільного господарства, зміну техніко-економічних показників при здійснені конкретних нововведень. З часом стала очевидною обмеженість локального розгляду нововведень, оскільки позитивні й негативні ефекти, що пов’язані з їх реалізацією, виходять у більшості випадків за межі окремого виробництва і галузі, набуваючи поширення на міжгалузеві комплекси, регіони, суспільне господарство цілому.
Водночас слід зауважити, що хоча й повільно, проте система регіонального фінансування інновацій поступово упорядковується. Місцевим органам влади надані певні можливості щодо стимулювання регіональних інтересів, де однією із сфер є мале підприємництво, оскільки що більше в регіоні буде прибуткових підприємств, то більше податків надійде у дохідну частину місцевого бюджету.
Регіональне регулювання інноваційних процесів виявляється в таких функціях: участь у розробленні та реалізації державних і регіональних програм розвитку підприємств; фінансова, матеріально-технічна, організаційно-методична підтримка господарських суб’єктів; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій і кредитів. Суттєвим є також сприяння інноваційній діяльності підприємницьких структур, стимулювання розроблення та виробництва нових видів продукції, освоєння прогресивних технологій, патентів, ноу-хау, участь у створенні ринкової інфраструктури, що забезпечує господарським суб’єктам сприятливі умови.
Складність проблеми комплексного оцінювання впливу нововведень на структуру такого об’єкта, яким є господарство регіону, полягає в тому, що необхідно враховувати низку таких аспектів:
а) можливість одночасного і (або) послідовного здійснення нововведень у галузях господарства регіону і зумовлені ними проблеми динаміки перетворення структури виробництв, галузей і господарства регіону в цілому;
б) поширення впливу нововведень як на галузь безпосереднього застосування, так і на суміжні галузі і, можливо, через них на усе господарство регіону (в зв’язку з цим слід визначити тип нововведень, рівень організації виробництва, на якому воно може здійснюватися, характеристику місця його застосування);
в) нерівномірність поширення науково-технічного прогресу в окремих галузях господарства регіону.
Охоплюючи, прямо чи опосередковано, усе господарство регіону, науково-технічний прогрес (через нерівномірність розвитку різних сфер знання, елементів інноваційного комплексу, готовності різних сфер і галузей економіки до сприйняття нововведень) справляє різний вплив на розвиток економіки регіону. Одна частина сфер, галузей господарства регіону, навіть окремі виробництва піддаються з боку науково-технічного прогресу таким інноваційним перетворенням, якими є: перехід до нових, прогресивніших методів видобутку і переробки вихідних продуктів (типів технологій); зміна структури і параметрів зв’язків з іншими галузями господарства регіону (виробництвами); випуск принципово нових видів продукції. Друга частина під таким впливом зазнає еволюційних змін, що проявляються у: поліпшенні параметрів технологій і техніки, що застосовуються для випуску продукції тощо. Пряма дія науково-технічного прогресу на виробництво доповнюється опосередкованою.
Здатність нововведень викликати перетворення як у сфері їх безпосереднього застосування, так і в інших виробництвах своєї та сумісних галузей господарства регіону часто зумовлює різноспрямований вплив науково-технічного прогресу на економіку. Позитивний ефект, що досягається в результаті впровадження нововведень у виробництво, може збільшуватися за рахунок виникнення подібних ефектів на суміжних та несуміжних підприємствах (скорочення споживання основних компонентів виробничого процесу), а може й зменшуватися за рахунок додаткових витрат (вони можуть виникати в результаті більш високих вимог виробництва до господарства регіону, наприклад, зростання витрат на його реструктуризацію, забезпечення висококваліфікованою робочою силою, компенсації підвищеного навантаження на навколишнє природне середовище тощо).
У більшості випадків потрібне вивчення балансу позитивних і негативних наслідків використання нововведення, щоб остаточно вирішити питання про його застосування в конкретній ситуації та відповідно до етапу розвитку господарства регіону.
На окремих стадіях розробки нововведень отримані результати мають самостійне значення і можуть впливати на вибір напрямів розвитку як господарства в цілому, так і окремих виробництв. Своєчасна підготовка до таких перетворень значною мірою залежить від попереднього аналізу напрямів впливу нововведень на проміжних етапах їх створення та впровадження.
Вже на першій стадії – проведення фундаментальних досліджень – отриманий результат (нові, раніше невідомі ефекти) містить інформацію щодо можливої модифікації структури господарства регіону в майбутньому. Цей результат на практиці може змінити співвідношення галузей в господарстві регіону (значно збільшити або зменшити потреби у продукції низки галузей), зумовити появу нових галузей.
При проведенні теоретичних досліджень відбувається виявлення типів взаємозв’язків процесів, що вивчаються, а також взаємозв’язків між сторонами (складовими, елементами) у межах одного процесу. Отримана наукова інформація дає змогу виявити перспективні типи технологічних процесів, окреслити контури майбутніх технологічних систем. Цим зумовлюються завдання на прикладні наукові дослідження як у певній, так і в суміжних галузях знань. В процесі прикладних досліджень (друга стадія) формуються умови для реалізації на стаціонарній основі розроблюваних процесів (безперервних або циклічних), які у подальшому будуть реалізовуватися через створення макетів, що втілюють принципові технічні рішення. Це закладає основи нової технічної і технологічної бази в галузях господарства регіону, де є можливості застосувати певний процес.
На третій стадії – експериментально-конструкторських і проектних робіт, - здійснюється матеріальне втілення умов проходження процесу, що завершується створенням головного зразка техніки (або технологічної системи). Це дає можливість конкретизувати техніко-економічні показники заново розробленої техніки і технології, створює реальні передумови для трансформації виробництва у галузях безпосереднього застосування цього нововведення і пов’язаних з ним галузях.
Наступна (четверта) стадія – випуск малої серії – має на меті створення серійного зразка техніки (технологічної системи). Ця стадія характеризується початком виробництва і використанням запропонованої нової техніки і технології в господарстві регіону. Вона потребує високого рівня готовності інфраструктури та суміжних галузей до роботи в умовах, що змінюються.
Заключна п’ята стадія – масове виробництво (тиражування) нової техніки і технології – передбачає створення матеріальної бази для масового переходу виробництва на використання цієї техніки (технології), включаючи перетворення в галузях, що використовують нововведення, галузях – постачальниках для цих галузей і галузях – споживачах їх продукції. В окремих випадках за ланцюжками міжгалузевих зв’язків перетворення охоплюють істотну частину економіки і навіть всю економіку регіону. Отже, вплив нововведення починає виявлятися вже на перших стадіях його розроблення, набуває конкретних форм та сфери дії в міру руху до тиражування.
Однак, не всі нововведення можуть виявляти вплив на все господарство регіону (міжгалузеві зв’язки, особливості розвитку цілих галузей). Значною мірою це залежить від того, на які елементи і рівні організації виробничого процесу діють нововведення і в чому полягає ця дія. Адже нововведення можуть охоплювати рівень технологічної операції, технологічних процесів, технології виробництва елементів (деталей, вузлів) продукції, виробництво певних видів продукції, виробництво певних видів продукції (послуг), виробничі системи, галузі і господарства в цілому. При цьому принципово важливим моментом є визначення структури матеріально-речових елементів для кожного з рівнів організації виробництва і відповідних точок дії науково-технічного прогресу.
12.2. Інновації і конкуренція в активізації регіонального розвитку
Науково-технічний прогрес неможливий без активізації інноваційних процесів, прискореного впровадження у виробництво передових технологій і новітніх розробок. Сучасними провідними інноваційними тенденціями є такі:
а) супроводження розробки нових методів виробництва великомасштабними інвестиціями у створення нових виробів із селективних базових критичних напрямів;
б) постійне ускладнення механізму здійснення нововведень;
в) оптимізація різних інноваційних господарських систем за стадіями інноваційного циклу;
г) прогресуюча інтернаціоналізація реалізації інноваційних прогресів.
Основні напрями економічних змін під дією тих чи інших тенденцій є такими.
Оптимізація малих і великих підприємств за техніко-економічними критеріями спонукає до постійного удосконалення організаційної структури фірм та зміцнення їх корпоративних зв’язків.
Зростаючий взаємозв’язок інноваційних процесів підвищує значимість великих господарських утворень, які формують “інноваційний каркас“ економіки та ініціюють поетапне створення міжрегіональних господарських утворень.
Інноваційні процеси істотно змінюють світовий ринок. По-перше, він насичується різними інноваціями, в тому числі нематеріального характеру (ідеї, ноу-хау, кваліфікація, патенти, проекти, інформація). По-друге, якісно змінюється характер конкуренції. Змінюється співробітництво, змінюється розподіл ролей конкурентів у здійсненні інноваційних проектів і організації інноваційних процесів. По-третє, ринок нововведень стає все більш прогнозованим, передбачуваним, регульованим.
Прогресивні інноваційні процеси змінюють технологічну базу, посилюючи взаємозалежність національних економік, галузевих і міжгалузевих господарських систем.
Глобальна конкуренція і обмеженість ресурсів, зростаюча складність і системність інновацій спонукає підприємства до застосування нової стратегії наукових досліджень. Будь-яке велике підприємство, що займається інтенсивною розробкою технологій, самотужки не впорається з внутрішньою реалізацією та фінансуванням інноваційних проектів, пов’язаних із системними дослідженнями і винахідництвом. Виникають нові форми кооперації у сфері НДДКР і винахідницької діяльності, особливого значення набуває розвиток технічної бази для поліпшення продуктивності праці та удосконалення міжнародної конкуренції.
Рівень економічного розвитку країн у ХХІ ст. будуть визначати науково-технічний прогрес та інтелектуалізація основних чинників виробництва: в глобальній економічній конкуренції виграють країни, які забезпечать сприятливі умови для наукових досліджень і науково-технічних розробок.
Політика соціально-економічного розвитку має органічно поєднувати науково-технічну і промислову політику, забезпечувати підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, виховання національних лідерів економічного зростання, передусім у галузях, які ґрунтуються на високих технологіях і виробляють наукоємну продукцію.
Головне завдання науково-технічної політики – розгортання національної інноваційної системи, тобто створення і вдосконалення всіх ланок механізму забезпечення національної економіки і соціальної сфери науковими розробками і новими технологіями. Система має охоплювати правове регулювання інноваційної діяльності, заходи з підвищення інноваційної активності й розвитку інноваційної інфраструктури, розробку економічних і фінансових інструментів державної підтримки інновацій, формування мережі інноваційних центрів центрального, галузевого і регіонального значення.
Окремі елементи національної інноваційної системи в країні існують: функціонує мережа державних наукових центрів; в регіонах з розвиненим науково-технічним потенціалом з’явились інноваційно-технологічні центри і розпочата робота з організації інноваційно-промислових комплексів, формуються центри науки і високих технологій за стратегічними науково-технічними напрямами, організована система підготовки менеджерів, розгортаються інформаційні мережі і бази даних.
Необхідність державного стимулювання науково-технічного прогресу визначається об’єктивними властивостями інноваційних процесів, що пов’язані з високою капіталомісткістю наукових досліджень і ризиками. Інноваційний шлях розвитку буде забезпечувати також впровадження нових технологій і передової техніки на діючих виробничих потужностях реального сектору економіки через техніко-технологічне переоснащення, особливо в таких стратегічних галузях, як паливно-енергетичний комплекс, чорна і кольорова металургія, машинобудування, транспорт.
Важливою складовою політики активізації науково-промислового потенціалу має стати стимулювання розвитку підприємств воєнно-промислового комплексу і науково-дослідних інституцій, що займаються створенням технологій і процесів, конкурентоспроможних у світогосподарському масштабі.
Слід також приділити увагу розвитку інфраструктури підтримки інноваційного бізнесу, зокрема, у формі бізнес центрів. Наукові агентства, технопарки, центри, сприяння підприємству тощо мають сформувати сприятливі умови для підприємницької діяльності у сфері наукомістких технологій і виробництва високотехнологічної продукції
Одним з найсприятливіших для інновацій секторів економіки є малий бізнес, що представлений конкретними підприємствами, кожен з яких є певною мікросистемою: тут з’явились сильні менеджери, управлінці, що зацікавлені у формуванні правового стабільно суспільства. Економічне значення малих підприємств об’єктивно зростає у зв’язку з тим, що вони повинні: значно і без істотних капіталовкладень розширили виробництво багатьох споживчих товарів і послуг з використанням місцевих джерел сировини; брали активну участь у конверсії через підключення до мережі та вивільнення ресурсів; прискорити демонополізацію виробництва, розвиток конкуренції; бути джерелом значних бюджетних надходжень.
Заслуговує на підтримку розвиток малих підприємств у науково-технічний сфері, інформаційній і рекламно-виставковій діяльності. Треба враховувати, що малий інноваційний бізнес особливо ефективний при налагодженні його інтеграційної взаємодії з великими корпоративними структурами.
Визначити пріоритети техніко-економічного розвитку за основними напрямами науково-технічного прогресу слід, виходячи із: закономірностей довгострокового економічного зростання; глобальних напрямів техніко-економічного розвитку; національних конкурентних переваг; ринкових запитів. Ці пріоритети можуть бути реалізовані через фінансування і державну підтримку цільових науково-виробничих програм, пільгові кредити, державні закупівлі, надання державних гарантій під інвестиції в закупівлі капіталомісткого устаткування вітчизняного виробництва. Цільові програми можна інвестувати за високого рівня готовності й наявності доказів ефективності кожної з них.
Реалізація інноваційної політики потребує активізації діяльності держави на фондовому ринку, який має стати важливим джерелом для розвитку виробництва і залучення інвестицій в реальний сектор економіки. При цьому важливо максимально використовувати уже сформовану інфраструктуру фондового ринку України, повною мірою враховувати накопичений досвід функціонування ринку цінних паперів.