ТЕОРІЯ ПО КУРСОВІЙ РОБОТІ
Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок.
Товарна продукція (ТП) – характеризує обсяг готової продукції, напівфабрикатів, а також робіт і послуг промислового характеру, призначених для реалізації на сторону:
У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності:
Реалізована продукція (РП) – це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства- постачальника або мають надійти у зазначений термін:
Чиста продукція підприємства (ЧП) характеризує додаткову вартість, що створена на підприємстві за певний період, без врахування суми амортизаційних відрахувань:
Умовно-чиста продукція підприємства (УЧП) характеризує додаткову вартість, що створена на підприємстві за певний період, з врахуванням амортизаційних відрахувань:
Виробнича потужність підприємства – це максимально можливий обсяг продукції встановленої номенклатури, яку може виготовити підприємство за певний період часу за умов раціонального використання обладнання та виробничих площ.
Персонал підприємства — це сукупність його постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи. Окрім постійних працівників у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту).
До промислово-виробничого персоналу відносять всіх працівників, зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні (працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони).
До основних показників нормування трудового процесу відносяться:
1. Норма часу – кількість часу, необхідна для виготовлення одиниці певної продукції при раціональній організації виробництва і праці на даному підприємстві.
2. Норма виробітку – кількість продукції, яка повинна бути виготовлена одним робітником за одиницю часу. Норма виробітку є обернено пропорційною до норми часу.
Наприклад, для виготовлення одного виробу робітнику потрібно 0,5 години, тобто норма часу становить 0,5 нормо-годин. Тоді норма виробітку дорівнює 1 : 0,5 = 2 вироби у годину.
3. Норма чисельності – це необхідна для виконання певної роботи чисельність персоналу.
4. Норма обслуговування – це встановлена кількість одиниць обладнання (робочих місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою протягом зміни.
Фонд основної заробітної плати включає нарахувані винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). До його складу, зокрема, входять:
? заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами;
? суми процентних або комісійних нарахувань у залежності від обсягу доходу (або прибутку), отриманих від реалізації продукції, у випадках, коли вони являються основною заробітною платою;
? оплата роботи висококваліфікованих працівників, залучених для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;
? оплата праці за час перебування у відрядженні; вартість продукції, виданої працівникам при натуральній формі оплати праці тощо.
Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантії та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До складу фонду додаткової заробітної плати, зокрема, входять:
? надбавки та доплати до тарифних ставок (посадових окладів) у розмірах, передбачених чинним законодавством (кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах за високу майстерність; бригадирам із числа робітників, не звільнених від основної роботи, за керівництво бригадами; персональні надбавки; за поєднання професій (посад), розширення зон обслуговування або зростання обсягів виконаних робіт та ін.);
? премії та винагороди, у тому числі за вислугу років;
? оплата роботи в понаднормовий час та у святкові і неробочі дні;
? суми виплат, пов'язаних з індексацію заробітної плати працівників;
? оплата щорічних відпусток тощо.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові та натуральні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад установлених указаними актами норм.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать:
? оплата простоїв не з вини робітника;
? суми, які сплачуються працівникам, які перебувають у відпустці з ініціативи адміністрації з частковим зберіганням їх заробітної плати;
? надбавки та доплати, не передбачені чинним законодавством, і понад розмірів, встановлених діючим законодавством;
? винагороди за підсумками праці за рік;
??винагороди (процентні надбавки) за вислугу років, стаж роботи, не передбачені законодавством, і понад розмірів, встановлених діючим
законодавством;
? винагороди за відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції;
? премії, які сплачуються в установленому порядку за спеціальними системами преміювання, в тому числі за: створення, організацію виробництва та виготовлення нових товарів народного споживання; збирання та здавання окремих видів відходів виробництва для вторинного їхнього використання; інші премії, сплачені згідно зі спеціальним дозволом уряду;
? одноразові заохочення (наприклад, окремих робітників за виконання особливо важливих виробничих завдань, заохочення до ювілеїв та пам'ятних дат у грошовій та натуральній формі);
? сума наданих підприємством трудових та соціальних пільг робітникам (оплата додатково наданих (понад установлених законодавством) відпусток, в тому числі жінкам, які виховують дітей; одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію; доплати та надбавки до державних пенсій працюючим пенсіонерам; вартість путівок на лікування та відпочинок або суми компенсацій, виданих замість путівок, тощо).
основні фонди (основні засоби) – засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюють своєї первісної натуральної форми та розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово шляхом амортизації. Основні фонди підприємства поділяються на:
- виробничі, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або створюють умови для його протікання;
- невиробничі, які призначені для задоволення соціально-культурних та побутових потреб учасників виробництва та не приймають безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва (санаторії, житлові будівлі, лікарні, дитячі садочки тощо, які знаходяться на балансі підприємства);
Розрізняють такі основні види вартості ОВФ:
1) Первісна вартість – це фактична вартість ОВФ у момент введення їх в експлуатацію. Вона, зокрема, включає суми коштів, що сплачуються постачальникам обладнання або будівельним організаціям за виконані роботи з будівництва об’єкта, податок на додану вартість та інші непрямі податки (якщо тільки вони не відшкодовуються підприємству), витрати на установку, монтаж, налагодження ОВФ та інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням ОВФ до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.
2) Відновна вартість – сума коштів, необхідна для придбання ОВФ, які було придбано раніше, у сучасних умовах та цінах (наприклад, внаслідок науково-технічного прогресу у машинобудівельній галузі той самий верстат через деякий проміжок часу може бути вироблений з меншими витратами і відповідно реалізований за меншою ціною, або, наприклад, внаслідок інфляції
відбулося зростання цін на ОВФ і такі ж самі ОВФ внаслідок цього подорожчають і для їх придбання потрібно буде володіти більшими коштами).
3) Залишкова вартість – це частина первісної вартості ОВФ, яку ще не перенесено на вартість продукції, тобто не віднесено на витрати з її виготовлення. У бухгалтерському обліку ця вартість визначається як різниця між первісною вартістю та сумою зносу ОВФ.
4) Ліквідаційна вартість – сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації ОВФ після закінчення строку їх корисного використання за вирахуванням витрат, пов’язаних з їх продажем (ліквідацією) (наприклад, вартість окремих деталей та вузлів верстату, які можна використати після закінчення його експлуатації, вартість металобрухту тощо).
5) Справедлива вартість – сума, за якою ОВФ можуть бути продані у результаті операцій купівлі-продажу між усвідомленими, поінформованими, зацікавленими та незалежними сторонами.
6) Балансова вартість – по суті вона збігається із залишковою вартістю ОВФ, але розраховується вона не за кожним окремим елементом ОВФ, а відразу за їх групами. Цей вид вартості ОВФ використовується, насамперед, у податковому обліку при обчисленні амортизаційних відрахувань. При цьому основні засоби, як вже зазначалося вище, поділяються на чотири групи, балансова вартість кожної з яких розраховується щоквартально за такою формулою:
Амортизація – це процес поступового перенесення вартості ОВФ на собівартість продукції, що виготовляється за допомогою цих ОВФ, з метою повного відшкодування їх вартості. Інакше кажучи, первісна вартість ОВФ якби поділяється на частки відповідно кожному проміжку часу (наприклад, кварталу) протягом терміну їх експлуатації та поступово (частинами) переноситься на витрати підприємства у кожен період функціонування цих ОВФ.
Величина амортизації ОВФ за певний проміжок часу називається амортизаційними відрахуваннями.
Узагальнюючі показники ефективності використання ОВФ:
- загальна фондовіддача – відношення виробленої за рік підприємством продукції у вартісному виразі до середньорічної вартості ОВФ підприємства;
- фондовіддача за активною частиною ОВФ – відношення виробленої за рік продукції у вартісному виразі до середньорічної величини активної частини ОВФ підприємства;
- прибутковість ОВФ - відношення річного прибутку (фінансового результату) підприємства до середньорічної вартості ОВФ;
- фондомісткість продукції – показник, обернений до фондовіддачі;
- фондоозброєність праці – відношення середньорічної вартості ОВФ до середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства. Фондоозброєність праці можна розрахувати також і за активною частиною ОВФ, поділивши її середньорічну вартість на середньорічну чисельність робітників.
Основним показником оборотності оборотних коштів підприємства є коефіцієнт оборотності, який обчислюється як відношення реалізованої за рік продукції до середньорічної величини оборотних коштів підприємства. При цьому середньорічна величина оборотних коштів обчислюється так само, як і середня чисельність працівників підприємства (за формулою середньої хронологічної).
Оберненим до коефіцієнта оборотності є коефіцієнт завантаження, тобто відношення середньої величини оборотних коштів до обсягу реалізованої продукції.
Розрізняють норму оборотних коштів та норматив.
Норма оборотних коштів може обчислюватись у днях, у відсотках тощо, а також у грошовому виразі в розрахунку на якийсь показник. Норматив оборотних коштів – це грошовий вираз їх загальної величини за кожним видом оборотних коштів.
Особливо велике значення має нормування запасів матеріальних ресурсів підприємства. Існує чотири основні види запасів матеріальних ресурсів:
? поточний;
? підготовчий;
? страховий;
? транспортний.
Основним видом запасів матеріалів є поточний запас, який утворюється з метою забезпечення потреби в матеріалах в інтервалі часу між двома черговими поставками.
Підготовчий запас матеріалів створюється у випадку, якщо отриманий матеріал на підприємстві не може бути відразу використаний у виробництві, а потребує певного часу для доведення його до такого стану, коли він може бути використаний у виробництві, або, наприклад, потрібно провести контроль якості вхідних матеріалів і.
Страховий запас матеріалів створюється на два основні випадки:
1) якщо зірветься чергова поставка;
2) якщо потреба в матеріалі в інтервалі часу між двома черговими поставками перевищить розмір поставки.
Якщо цих подій не трапиться, то розмір страхового запасу матеріалів на підприємстві може бути незмінним протягом тривалого проміжку часу.
Транспортний запас матеріалів утворюється у випадку, якщо підприємство спочатку сплачує кошти за матеріали і лише через деякий час ці матеріали надходять на підприємство. В цьому випадку запас виступає не у вигляді матеріалів на складах, а у грошовій формі.
При нормуванні запасів матеріальних ресурсів на підприємстві виділяють поняття норма запасу та норматив запасу. Норма запасу вимірюється в днях і може визначатися таким чином:
- для поточного запасу – як інтервал часу між двома черговими поставками;
- для підготовчого запасу – як тривалість часу, необхідного для доведення матеріалів до стану, придатного для виробничого використання;
- для страхового запасу – як тривалість періоду можливого зриву поставки;
- для транспортного запасу – як тривалість проміжку часу між моментом сплати коштів за матеріали та моментом їх надходження на підприємство.
Норматив запасу матеріалів визначається як добуток норми запасу на денну потребу в матеріалі окремо за кожним видом матеріалів, які використовує підприємство.
Основним показником ефективності використання матеріальних ресурсів є показник матеріаловіддачі – відношення товарної продукції в грошовому виразі за певний період часу до понесених матеріальних витрат у цьому періоді.
Оберненим показником до матеріаловіддачі є матеріаломісткість.
Також застосовують коефіцієнт використання матеріалів, який обчислюється як відношення чистої ваги виробу до норми витрат матеріалу на один виріб. Тоді різниця між одиницею та коефіцієнтом використання матеріалу буде являти собою частку відходів у нормі витрат матеріалу.
Під інвестиційним проектом можна розуміти інвестиційний захід із заздалегідь визначеною метою, досягнення якої означає завершення проекту.