переробка пережитих вражень, комбінування їх та побудова з них нової дійсності, яка відповідає запитам та інтересам самої дитини". Мотивація гри забезпечується її добровільністю: дитина входить у гру за власним бажанням, вона будь-коли може вийти з неї, має широкі можливості для власного вибору та задоволення потреби в самореалізації і в самоствердженні. Д. Б. Ельконін не раз підкреслював; "Чим краще дитина грає, тим краще вона підготовлена до школи". Як не прикро, сіле маємо констатувати: гра, особливо сюжетно-рольова, не розвивається у наших дошкільних закладах по своїх законах. У спеціальній літературі проблема психолого-педагогічного керівництва розвитком гри опрацьована більш-менш досконало. Але в реальному житті цей процес у дошкільних закладах украй застійний. Сзідченням цього і є поширена тенденція якнайшвидше залучити дитину до більш "серйозних" (на думку дорослих) видів діяльності, після яких на дитячі ігри— колективні сюжетно-рольові, ігри з правилами тощо — часу майже не залишається. А коли діти все ж таки граються, ми із сумом констатуємо, що дівчатка майже щодня грають у ту саму "сім'ю", а хлоп'ята їздять на машинах, і дуже, дуже рідко бачимо зміни в сюжетах, нові ролі з старих іграх, нові повороти у відомих ролях тощо. Ось чому сьогодні, коли проблема розвитку творчих здібностей, а відтак і уяви як знакового новоутворення дошкільника, дедалі більше набуває актуальності, водночас має актуалізуватися і проблема розвитку сюжетно-рольової гри. На особливу увагу потребують питання розвитку в дітей здатності виявляти творчу ініціативу, вміння організувати гру, спланувати і спрямувати її хід (тут потрібні комунікативно-мовленнєві здібності, які в дошкільний період активно формуються теж у ході сюжетно-рольової гри). Належне місце мають посісти й ігри-драматизації за сюжетами знайомих казок, де джерелом творчої уяви є реальна співдія, співучасть персонажам. Досвід таких :гор — безцінний матеріал для виконання цілого ряду тзорчих завдань типу: Що могло бути до цього? А що буде далі, як ти гадаєш? Придумування казки за серією сюжетних картинок; виготовлення ілюстрацій-ного матеріалу до відомих творів в аплікації, ліпленні, малюнках тощо. Поступово дитяча уява, яка на перших порах прикута до предмета, а з сюжетно-рольовій грі спирається на ігрові дії, звільняється, нарешті, у старшого дошкільника від цих підпорок і переходить у внутрішній план. Дитина набуває здатності діяти з плані образу та уявлення. Уява стає тим особливим психічним процесом, який і визнано важливим новоутворенням старшого дошкільного віку. Можливість діяти за власним планом, задумом іереноситься на всі специфічно дитячі види діяльності. Дорослий має допомагати кожному вихованцеві відтворити свій задум у малюнку, аплікації, придуманій історії. Це суто індивідуальна робота, і саме тому, можливо, вона й недостатньо реалізується. Про це свідчать наші спостереження: більшість старших дошкільнят легко відступають від задуманого, тільки-но виникає найменша перешкода. Тут потрібна спільна діяльність дорослого з дитиною, в процесі якої поступово зміцнюється продуктивна уява вихованця. Ефективною є і колективна творчість, коли підгрупа дітей створює казку, розповідь за сюжетними картинками. Підкреслимо ще раз: кожна дитинз по-своєму проходить шлях вдосконалення здатності доводити до завершення власні задуми, в кожної свої трудг.ощі, успіхи і невдачі на цьому шляху. І дуже важливо, щоб дорослий обережно скеровував цей процес, навчав автора бачити й слабкі сторони задуму, вдосконалювати його, знаходити оптимальний 'ипях до реалізації. Головне при цьому не згасши. а підживите джерело фантазії, зміцнити впевненість дитини у своїх силах. Водночас дорослий дістає можливість отримані інформацію про справжній рівень компетентності кожної дитини, побачити її слабкі сторони, допомогти їх усунути Лише за таких умов можна пробудити до життя джесело творчості в кожної дитини, закріпити почуттю радо:"!' в;я власного успіху та прагнення самовдосконалюватися саме в творчих справах. Дорослий має цілеспрямовано від-стежувати найменший прояв уяви кожної окремої дитини в різних ситуаціях виконання творчих завдань. оцінювати його індивідуальну своєрідність, та виходячи з цього, окреслити свою задачу з удосконалення процесу. (Це можуть бути завдання типу: "Домалюй картин ку", "Виклади такий візерунок", "Збудуй таку саму вежу", які потребують у виконанні саме творчого підходу, наявності просторових уявлень, здатності до комбінування тощо). Важлива місія дорослого — відточувати здатність вихованців до спрямованої роботи уяви, творчості. У кожної дитини свій власний потенціал такої здатності, тому не може йтися про якісь обов'язкові зіко-ві нормативи розвитку, а лише про створення повноцінних умов для становлення уяви в різних специфічно дитячих видах діяльності. РОЗУМІЮЧИ ДОЛеНОСНу РОЛЬ ТВОРЧОЇ уЯЗИ В ОСОб'-ПТіС- ному розвитку людини, значення дошкільного дит,і-ст вз в розвитку творчого потенціалу, основою лкс.го ¦£ УЯВЗ, УСВІДОМЛЮЮЧИ ОСНОВНІ ЗакОНОМІр-'ОСТІ ": ГЮЇНіл-' і:\ та прояву в різних видах дитячої діяльності, ми й зобоз я зані сьогодні переосмислити технологію житіезабез'іе¦ чення дошкільного закладу з метою реалізації цієї важливої проблеми. Зрозуміло, що починати таку роботу треба щонайменше з молодшої групи, змінивши ставлення дорослих до розуміння психолого-педагогічного сенсу організації різних видів дитячої діяльності. Скажімо, всі знають про місце гри в житті дитини, а о і про роль уяви в розвитку сюжетно-рольовсї гри дошкільника — забули. Інший приклад: за програмою виховання ми знайомимо дошкільнят з великою кількістю різноманітних казок. А от на запитання "Які ж психолого-педагогічні цілі цієї роботи?", більшість педагогів, як правило, скажуть: "Ознайомлення з фольклором. Розвиток мовлення за програмою". Жодного слова про уяву, про те, що ми маємо забезпечите не просто слухання казки, а обов'язково й живу співучасть співпереживання її персонажам, домислювання своїх варіантів перебігу тих чи інших подій тощо, а отже — вплетення дитячої фантазії в дію, стимулювання ~\І актив ності. Взагалі поняття уява, творчість, творчі здібності пов'язують переважно з образотворчою діяльністю, коли йдеться про характеристику старших дошкільнят. Задача ж полягає в тому, щоб упродовж усього дошкільного дитинства ми бачили перед собою мету: помітити, підтримати й спрямувати розвиток творчої ініціативи в тих, в кого вона є, і прагнути пробудити в тих дітей, в яких вона спить, не дати зародитися думці про власну неспроможність до ініціативних творчих дій. Основу творчості дитини й становить уява та дитяче експериментування. Творча особистість дитини — цс рсз_ -,ьтзі всього способу її життєзабезпечення, спілку?..^інл спільної діяльності з дорослими та однолітками та власної актианос-і. У цьому контексті проблема не в тому, щоб на-з-а';V тзор-чості. Ми озброюємо дитину окремими прийомаі.-іі-і, способами розв'язання тзорчих задумів, і лише іієс<- Зг:уг ріШНІЙ ПОТеНЦІаЛ ДИТИНИ, ВСЯ Ї! ОСОбі1СТІ(; ІЬ, І! 'ХСі,, Г. ОКу і буду" мають стати активним джерелом повношеного розвитку творчої людини.
