1. Ключевою компонентою розв’язань VPN є приватність даних. Без явного механізму забезпечення приватності даних інформація, яка поширюється через незахищений канал даних, такий, як Internet, може пересилатися тільки у вигляді відкритого тексту. Такі дані можуть переглядатися або навіть захоплюватися за допомогою поширених технік підслуховування. Для досягнення приватності даних при пересиланні через незахищені канали використовується техніка шифрування або скремблювання відкритого тексту в зашифрований. Зашифроване повідомлення висилається до приймача, де воно дешифрується у відкритий текст. Процес шифрування, дешифрування та його учасники – надавач і приймач – утворюють форму криптосистеми. На сьогодні існують два типи криптосистем – з приватним ключем і з публічним ключем. 2. Модеми xDSL можна розглядати як модеми "наступного покоління", початково призначені для бізнес-застосувань. Технології xDSL передбачені для широкого діапазону застосувань при передаванні даних, відео, голосу та взаємосполучень PBX. Найближчим часом будуть виявлятися тенденції до застосування цих технологій до передавння голосу (телефонії) через IP. Іншими проблемами xDSL є взаємодія з іншими системами, спектральна сумісність, тобто інтерференція між різними послугами, які переносяться через той самий зв'язок, перехресний зв'язок на ближньому кінці, пов'заний з передаванням у зворотньому напрямі, а також кваліфікування абонентської петлі. Найкращим в технологіях xDSL є їх здатність передавати великий обсяг інформації через чинні телефонні лінії. Це можливе завдяки тому, що техніки обробки сигналів модемами xDSL за допомогою модуляції дозволяють поміщати в аналогові лінії і виділяти з них багато цифрових даних. Технології DSL можна поділити на дві категорії: ті, що працюють в основній (низькій) смузі частот (baseband), і ті, що працюють у вищій смузі частот (passband). Частотний діапазон систем в основній смузі частот розташований від 0 Гц і вгору, тоді як частотний діапазон високочастотних систем лежить значно вище від голосового діапазону. Послуги xDSL дозволяють радикально збільшити швидкість передавальних систем, базованих на провідних кабелях, без вимог до коштовної модернізації інфраструктури локальної петлі. DSL забезпечує одночасне дуплексне транспортувння голосу і даних, а також сигнальної та іншої службової інформації. 3. Перехресний зв’язок на близькому кінці (NEXT-Near End CrossTalk) - це сигнал, прийнятий на одній парі провідників в результаті впливу сигналу, який передається по іншій парі провідників. NEXT є ймовірно найбільш критичним вимірюваним параметром серед усіх інших вимірюваних величин, бо ця завада впливає на здатність мережі до передавання сигналів у визначених межах для кількості сигналів помилки. На жаль, оскільки NEXT впливає на параметри мережі, його точне вимірювання може бути ускладнене. Як можна побачити, точність вимірювань змінюється від вимірювань у основному сполученні до вимірювань у каналі, бо змінюється кількість з’єднувачів. Найбільший вклад у похибку польового тестера вносить залишковий NEXT. Він складається із сумарного внутрішнього NEXT тестера плюя NEXT інтерфейсу до тестованого сполучення. Перехресні втрати на віддаленому кінці (FEXT-Far End CrossTalk) викликають завади, які можна виміряти при введенні сигналу на одному кінці кабеля і вимірюванні його впливу в іншій парі на другому кінці кола. Вплив FEXT полягає не в причетномті до напівдуплексної сигнальної системи, бо вони мають велику участь при використанні повнодуплексної системи сигналізації. 4. В оптоволоконних кабельних системах використовують: для горизонтальних кабельних систем - 62.5/125 нм багатомодові оптичні волокна (мінімум два); для магістральних кабельних систем - 62.5/125 нм багатомодові та 8.3/125 нм одномодові оптичні волокна. Окабелювання між телекомунікаційними комірками звичайно може бути здійснене небагатьма багатопровідними, коаксіальними або оптоволоконними магістральними кабелями і для цього звичайно використовують ті ж горизонтальні (поверхові) кабельні канали, що й для окабелювання до робочого простору. Малі кабелеводи швидко заповнюються і не можуть бути пристосовані до нових технологій, наприклад, для оптоволоконних кабельних систем. Тестування високоякісних провідних кабелів не є так безпосереднє, як тестування оптоволоконних кабелів. Провідні кабелі чутливі до завад (шумів), створених сигналами, які поширюються в кабелі. Оптоволокно, нечутливе до електромагнітних впливів, відчуває тільки вплив загасання сигналу з відстанню та внаслідок впливу втрат в з’єднувачах. Проблему тестування провідних кабелів ускладнює ще й те, що багато людей не розуміють обидвох процедур тестування та інтерпретації результатів. Магістральні кабелі - це звичайно оптоволоконні або мідні багатопровідні кабелі. Властиві оптоволоконним кабелям переваги до підтримування великих ширин смуги на великих відстанях без регенераторів (повторювачів) і нечутливість до електромагнітних завад приводить у результаті до застосування оптоволоконних кабелів у кабельних системах кампусів як перспективного розв’язку. Для оптоволоконних мереж характерні вищі кошти встановлення порівняно із розподіленими системами з провідними кабелями. Переваги оптоволоконних кабелів: велика ширина смуги; відносно мала вартість; низьке споживання потужності; потребують мало місця; нечутливість до електромагнітних завад. Недоліки оптоволоконних кабелів: потрібні вищі кваліфікації при украданні; потрібні вищі кваліфікації при під'єднанні пристроїв; кабелі дорожчі і вартість їх укладання більша, ніж для кабелів UTP або коаксіальних кабелів. 5. EIA/TIA-569: Стандарт для телекомунікаційних магістралей і приміщень у будівлях комерційного призначення (Commercial Building Standard for Telecommunications Pathways and Spaces). Мета цього стандарту - стандартизація особливостей проектування і конструкторської практики всередині та між (перш за все, комерційними) будівлями, які містять телекомунікаційні середовища і обладнання. Стандарти поширюються на приміщення або площі та магістралі, в яких або через які встановлюється телекомунікаційне обладнання. Сфера цього стандарту обмежена телекомунікаційним аспектом проектування і конструювання комерційних будівель, оточення телекомунікаційних підстав (міркувань) всередині або між будівлями. Телекомунікаційними аспектами є в загальному магістралі, в яких розміщають телекомунікаційні середовища, та приміщення і плоші, пов’язані з будівлею, в яких закінчуються кабелі і встановлене телекомунікаційне обладнання. Стандарт скерований на наступні елементи будинкових магістралей і приміщень: магістралі для магістральних кабелів; засоби для входу в будинок; приміщення для телекомунікаційного обладнання; вертикальні та горизонтальні магістралі; телекомунікаційні шафи (комірки); робочий простір користувача. Конкретно до сфери компетенції стандарту входять такі інженерні підсистеми. Горизонтальні кабельні канали: під підлогою; доступ до міжповерхових перекриттів; кабелеводи; кабельні лотки і струмопроводи; кабельні канали під стелею; плінтусні кабельні канали. Магістральні кабельні канали: міжбудинкові магістралі; магістралі робочих станцій. Телекомунікаційні комірки і приміщення для обладнання. Пристрої вводу. Забезпечення перед поширенням вогню. Забезпечення від джерел електромагнітної енергії. 6. TSB-67: Специфікація характеристик передачі для польового тестування кабельних систем типу неекранованої скрученої пари. Цей бюлетень визначає електричні характеристики вимірювальних приладів - тестерів кабельного устаткування, методи тестування та мінімальні вимоги до передавальних характеристик кабелів UTP. З метою проведення тестування група стандартів TSB-67 визначає дві конфігурації кабельної системи: канал (the channel) та основне сполучення (basic link). Конфігурація типу канал - це шлях передавання сигналів від пристрою (такого як персональний комп’ютер або принтер) у робочому просторі до мережевого обладнання в кабельній шафі. Максимальна довжина передавального шляху становить 100 м; цей шлях включає 90 м кабеля UTP s 10 м з’єднуальних шнурів користувача, кросових кабелів і кабелів до обладнання. Означення каналу необхідне тому, що важливо знати характеристики суми всіх компонент між габом і персональним комп’ютером, так що користувач може прогнозувати якість комунікації від одного кінця сполучення до іншого. Ця інформація необхідна для проектанта і важлива для кінцевого користувача. Однак укладачі кабелів звичайно не є відповідальними за встановлення з’єднувальних шнурів, бо офісна фурнітура звичайно відсутня про встановлення і тестуванні кабельної системи. Із цих міркувань вводять означення основного сполучення. Конфігурація типу основне сполучення описує сполучення між настінною мережевою розеткою і першим під’єднанням у кабельній шафі; ці кінці з’єднані не більше як 90 метрами кабеля UTP. Основне сполучення тестується шляхом під’єднання кожного кінця кола до тестового обладнання через тестові з’єднувальні шнури, довжина кожного з яких становить 2 м (сумарно 4 м). Один із шнурів вставляється у з’єднувач настінної мережевої розетки, а другий - до обладнання в кабельній шафі. Конфігурація типу основне сполучення опрацьована для того, щоб надати можливість укладачам кабельної системи виділити ту частину шляху передавання, за яку вони звичайно відповідають. У загальному випадку від укладачів кабельної системи вимагається встановлення кабелів тільки від робочого простору до мережевого обладнання в кабельній шафі. Організація кінцевих користувачів звичайно встановлює мережеве обладнання і з’єднувальні кабелі до нього. Основне сполучення визначає стандарт передавальних характеристик, який повинні задовільнити укладачі кабельної системи. 7. Процедура передавання і приймання даних в протоколі CSMA/CD. Передавання даних. При передаванні даних згідно з протоколом CSMA/CD станції виконують п’ять кроків: Крок 1: прослухування носія перед передаванням. Крок 2: затримка (очікування), якщо середовище зайняте. Крок 3: передавання і прослухування колізій. Якщо у середовищі протягом інтервалу часу, рівного Крок 4: очікування моменту повторного передавання при виявленні колізії. Крок 5: повторне передавання або припинення роботи. Приймання даних. При прийманні даних станція повинна виконати чотири кроки: Крок 1: Перегляд рамок, які прибувають і виявлення фрагментів. Крок 2. Перевірка адреси призначення. Крок 3. Перевірка цілісності рамки, яка прибула до станції-призначення. Крок 4. Опрацювання пакету. 8. 10Base-T: Загальний огляд 10Base-T
Специфіфкація IEEE 802.3
Максимальна швидкість 10 Мб/с
Кабелі UTP Категорії 3, 4, 5
З'єднувачі RJ-45
Використані контакти 1&2, 3&6
Максимальна довжина сегменту 100 м
Максимальна кількість під'єднань у сегменті 2
Максимальна кількість станцій у мережі 1024
Максимальна кількість повторювачів 4
Топологія Зірка
Повна мережа 10Base-T (область колізій) може містити 4 повторювачі (HUB) між двома найбільш віддаленими станціями. Максимальна довжина мережі 10Base-T становить 500 м. Щоб збільшити цю відстань, необхідно застосовувати оптичні повторювачі, мости або раутери. 9. Повторювач (repeater) - це пристрій, який отримує електричний або оптичний сигнал із кабеля через один інтерфейс, регенерує його і висилає в кабель через другий інтерфейс. Завданням повторювача є пересилання будь-якого вхідного сигналу до всіх інших портів без модифікації або непотрібної затримки. Це означає також пересилання сигналів колізій, фрагментів, глушіння, шумів. Повторювачі можуть мати два або більше портів. Прикладом багатопортового повторювача є габ у мережі Ethernet. Повторювачі Класу I потрібні передовсім для того, щоб можна було здійснювати трансляцію даних між 100Base-T4 і 100Base-TX або 100Base-FX. Ця трансляція займає значно більше часу, ніж між TX і FX. Часова затримка (0.7 мкс або менше), викликана тим, що вони транслюють сигнал з вхідного порта у внутрішню цифрову форму, а потім ретранслють його у сигнал в лінії на відповідному вихідному порті. Це дозволяє регенерувати сигнали при передаванні між мережевими середовищами, які використовують різні сигнальні коди. Повторювачі 100 Мб/с можуть під'єднуватися до різних середовищ через додаткові трансівери, які забезпечують правильне сполучення з відповідним середовищем. Безпосереднє сполучення різних портів (наприклад, T4 і TX) неможливе. Іншою підставою для використання повторювачів Класу I є можливості для встановлення додаткових команд, які не можуть бути впроваджені до повторювачів Класу II внаслідок жорстких обмежень на час затримки. Повторювачі Класу II мають менший час затримки (0.46 мкс або менше), оскільки вони безпосередньо регенерують вхідний сигнал до всіх інших портів без процесу трансляції. Тому повторювачі Класу II можуть з’єднувати тільки сегменти з однаковою технікою кодування, наприклад, сегмент 100Base-TX із сегментом 100Base-FX. В одній області колізій з максимальною довжиною кабелів можна використовувати не більше від двох повторювачів класу II.
