Створення госпрозрахункового механізму охорони природи вимагає не лише забезпечення матеріальної зацікавленості та відповідальності, а й обліку, контролю, самоокупності й рентабельності витрат на охорону навколишнього середовища, розширення і підвищення ефективності природоохоронної діяльності. Ціна за своїми функціями не може вирішити весь цей комплекс завдань. Стимулювання раціонального природокористування цінами може зацікавити лише в поліпшенні використання одного якогось ресурсу. Ціноутворення повинно взаємодіяти з іншими економічними важелями управління — господарським розрахунком, фінансуванням, економічним стимулюванням. Водночас комплексний підхід не означає стимулювання природоохоронної діяльності за допомогою якогось одного універсального показника, форми. Потрібна система різних форм, що залежать від характеру виробництва, ресурсів галузі, підприємств, елементів природного середовища, в якому функціонує підприємство.
(47) Суть і порядок визначення плати за біологічні ресурси
Держава в особі його повноважних органів зацікавлене в тім, щоб біологічні ресурси використовувалися не по-хижацькому, а більш-менш рівномірно і планомірно. Для цього служать рентні платежі за природні ресурси, ціль яких зрівняти економічні умови видобутку і керувати цими умовами. В даний час це правило складає важливу складову господарювання України.
Донедавна існувала безліч підходів до економічної оцінки біологічних ресурсів, але необхідність її визначення була визнана не відразу. Якийсь час широко обговорювалася концепція безкоштовності біологічних благ. Її автори затверджували, що, оскільки біологічні блага не є об'єктами купівлі-продажу, те методологічно невірно їхній якось оцінювати: введення оцінки природних ресурсів у господарську практику буде гальмувати розробку корисних копалин, розширення сільськогосподарського виробництва і т.д.
Тому розроблялися родовища з високим змістом корисних копалин у руді, цілинні землі являли собою великий резерв для екстенсивного розвитку сільського господарства, а неосяжні простори тайги - для розширення лісорозробок. Витрати, що були потрібні на освоєння нових земель, на залучення в господарський оборот нових родовищ, були невеликі. Ці обставини до деякої міри були підтвердженням концепції безкоштовності біологічних благ. Однак вичерпання найбільш зручних родовищ, розробка яких дозволяла одержувати дешеву сировину, різке подорожчання залучення в сільськогосподарський оборот додаткової посівної площі - усе це свідчило про помилковість представлень про природні ресурси як про "дарові блага" природи.
Прорахунки в економічній політиці останніх десятиліть привели до різкого падіння ефективності використання біологічних ресурсів, що продовжує залишатися вкрай низкою, а нерідко і зовсім не відповідає інтересам країни. У цьому зв'язку, такий інструмент, як платежі за біологічні ресурси повинний не тільки підвищити якісний рівень використання природних ресурсів, але й істотно поповнити бюджети різних рівнів.
Отже, платежі за користування біологічними ресурсами - є найважливішим компонентом економічного механізму природокористування. Чинним законодавством сформована правова основа для встановлення плати за користування надрами, лісами, водою, землею й іншими видами природних ресурсів на основі рентного чи підходу фіксованих платежів. Платежі, що надходять, (податки) розподіляються між федеральним бюджетом і бюджетом конкретного суб'єкта Федерації в пропорціях, установлених природно-ресурсними законами. Однак прямі надходження у федеральний бюджет від платежів за користування природними ресурсами незначні і складають не більш 5% (без обліку акцизів) від усіх податкових доходів, що надходять, що в дуже обмеженій мері забезпечує відтворення природних ресурсів, що компенсує. Збільшення розмірів платежів за природокористування можливо тільки при зменшенні частки (величини) інших податків, тому що сумарні податки, стягнуті з природокористувачів, як правило, знаходяться на гранично високому рівні.
Перш ніж оцінювати роль природоресурсних платежів у доходах бюджету, визначимо: що таке біологічні ресурси.
Легального визначення дається у Законі «Про охорону навколишнього середовища», відповідно до якого, біологічні ресурси - компонента природного середовища, природні об'єкти і природно-антропогенні об'єкти, що чи використовуються можуть бути використані при здійсненні господарської й іншої діяльності як джерела енергії, продуктів виробництва і предметів споживання і мають споживчу цінність. При цьому під використанням природних ресурсів, розуміється - експлуатація природних ресурсів, залучення їх у господарський оборот, у тому числі усі види впливу на них у процесі господарської й іншої діяльності;
Отже, яка ж роль природоресурсних платежів у доходах бюджету? Проаналізуємо відповідні розділи бюджету України за 2012 рік і проекту бюджету на 2013 рік.
Так у 2012 році надходження в бюджет від платежів за природні ресурси склали не менше 5% від загальної суми бюджетних засобів.
Загальна оцінка впливу біологічно-ресурсного потенціалу країни на формування дохідної частини бюджету така: Україна володіє значним біологічно-ресурсним потенціалом. По оцінках українських учених-економістів національне багатство країни в розрахунку на душу населення складає 400 тис. дол. США, з них на потенціал природно-ресурсного комплексу приходиться 160 тис. дол. США чи 40%, що в 10 разів вище відповідного сукупного показника США і Канади. У той же час доходи держави від використання даної частини національного багатства явно недостатні. Недоотриманий рентний доход держави від використання природних ресурсів щорічно оцінюється в 40-46 млрд. дол. США.
(61) Суть еколого – економічного ризику
Поняття «ризик» має достатньо довгу історію, але найбільш активно у наукових колах почали вивчати різноманітні аспекти ризику в кінці XIX на початку XX століть. Для вітчизняної економіки проблема ризику та його оцінки не є новою . Існує багато визначень ризику. На наш погляд, найбільш інформативним є визначення відомого вченого Є.С.Дзекцера, який визначає ризик як ймовірнісну міру можливості реалізації небезпеки у вигляді певного збитку в штучно створеній діями суб`єкта ситуації .
Проте різновиди ризиків, що виокремились, такі, як еколого-економічні у процесі наростання протиріч між господарською діяльністю людини та навколишнім природним середовищем, потребують додаткових та інтенсивних досліджень в умовах назрівання світової екологічної кризи.
Еколого-економічні ризики необхідно розглядати з позиції двох їх основних аспектів: екологічного та економічного, що і виражають протиріччя у системі відносин «людина-природа» у їх взаємозв’язку. Оскільки людина виступає безпосереднім свідомим суб’єктом у системі зв’язків «природа ? людина», вона є центральною ланкою у системі соціальних відносин, матеріальною основою яких є природа і штучно створене технічне середовище. Спершу варто дослідити сутність ризиків з урахуванням їх екологічних та економічних аспектів. Після цього вже можна досліджувати вплив наслідків реалізації еколого-економічних ризиків на суспільство у цілому та його окремих індивідуумів зокрема.
Спеціалісти в галузі теорії ризику Є.А.Яілі, А.А. Музалевський визначають екологічний ризик як порушення динамічної рівноваги в екологічних системах, що спричиняють екологічні збитки і втрати, які виражаються у вартісному відношенні.
Наслідками екологічних втрат є втрати економічного характеру (економічні збитки). Під підприємницьким (економічним) ризиком розуміють несприятливі економічні наслідки господарської діяльності, втрати ресурсів та прибутку. Тому для забезпечення соціально-економічного екологостійкого розвитку постає необхідність урахування екологічного та економічного ризику у їх взаємозв’язку, забезпечення механізмів управління ними у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища. Постає проблема окреслення змісту поняття еколого-економічного ризику.
(82) Основні методи визначення локальних збитків від забруднення довкілля
Методи розрахунків, що використовуються при оцінці збитків, зводяться до трьох основних типів:
1. прямого розрахунку (базується на порівнянні показників, що характеризують збитки з умовно чистим контрольним, або еталонним, районом);
2. аналітичні (на основі математичних залежностей, наприклад багатофакторного аналізу, кореляційних залежностей і т. п.);
3. емпіричні (залежність величини збитків від рівня забруднення, отриманої із застосуванням попередніх методів, поширюється на подібні ситуації та об’єкти).
Економічні збитки розраховують у п’яти видах:
1. фактичні збитки, тобто втрати або негативні зміни, що виникають від забруднення навколишнього природного середовища і можуть бути оцінені у вартісній формі у звітному періоді;
2. можливі, які спостерігатимуться в перспективі через можливе забруднення навколишнього середовища, тобто мають умовно-теоретичний характер;
3. відвернені, що становлять різницю між фактичними і можливими збитками;
4. ліквідовані – та частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки здійсненню природозахисних заходів;
5. потенційні – збитки, що можуть бути завдані суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього природного середовища.
Економічні збитки від забруднення атмосфери нині розраховуються емпіричним методом.
Основою розрахунків величини збитків від забруднення земельних ресурсів є грошова оцінка конкретної земельної ділянки, яка на підставі Закону України “Про плату за землю” визначається та уточнюється Держкомземом України. Витрати на здійснення заходів щодо зниження чи ліквідації забруднення земельних ресурсів зростають залежно від глибини просочування забруднювальної речовини у співвідношенні 10:3, тобто зі збільшенням глибини в 10 разів витрати для ліквідації забруднення зростають утричі. Всю складність впливу забруднювальних речовин на земельні ресурси зведено до чотирьох груп небезпечності, основою для яких є показники гранично допустимих рівнів (ГДР) та орієнтовно допустимих концентрацій (ОДК) хімічних речовин у ґрунті, мг/кг.
В Україні вже створено законодавчі основи охорони земельних ресурсів, але майже відсутній правовий та економічний механізми здійснення заходів із такої охорони. Діють хіба що три статті (52-54) Кодексу про адміністративні правопорушення: стягнення штрафів за псування й забруднення, порушення правил використання, не приведення тимчасово зайнятих земель у стан, придатний для їх використання за призначенням. При цьому розмір штрафів залежить не від ступеня завданої шкоди, а від факту погіршення якості земельних ресурсів.
У сучасній практиці фінансування витрат на здійснення заходів з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів проводиться за рахунок коштів державного бюджету, підприємств та установ.
За рахунок коштів державного бюджету інвестуються переважно великі природоохоронні заходи загальноцільового призначення: державні програми ліквідації наслідків промислових аварій та стихійного лиха, державні територіальні й галузеві перспективні та поточні плани з охорони й відтворення природних ресурсів, державні плани й кошторис на ведення заповідного господарства в заповідниках, природних парках, пам’ятках природи, заказниках тощо. Підприємства та установи виділяють кошти на охорону та раціональне використання водних ресурсів, повітряного басейну, земель, мінеральних ресурсів.
Для фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища створюються державний та місцеві позабюджетні фонди (див. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”).