На сьогоднішній день Україна перейшла межу зафіксованої Державним комітетом статистики у 2003 році демографічної кризи. Станом на 1 жовтня 2006р. в Україні, за оцінкою, проживало 46710,8 тис. осіб. Упродовж січня–вересня 2006р. чисельність наявного населення України зменшилася на 218,7 тис. осіб, або на 6,2 особи на 1000 населення.
Загальне скорочення населення відбулось виключно за рахунок природного скорочення – 225,2 осіб, у той час як міграційний приріст населення становив 6,5 тис. осіб. Порівняно з січнем–вереснем 2005р. природне скорочення  зменшилось на 43,1 тис. осіб, або з 7,6 до 6,4 особи у розрахунку на 1000 жителів.  Природний рух населення у січні–вересні 2006р. характеризується  зростанням народжуваності та скороченням смертності. Порівняно з відповідним періодом минулого року народжуваність  зросла з 9,0 до 9,8 немовлят на 1000 жителів. Найбільш інтенсивно   народжуваність зростала у Рівненській (з 12,4 народжених на 1000 жителів до 13,6%), Херсонській  (з 8,9% до 10,1%) областях та в Автономній Республіці Крим (з 9,0% до 10,1%). Однак природний рух населення країни характеризується суттєвим перевищенням числа померлих над живонародженими: у січні–вересні 2006р. на 100 померлих припадало 60 дітей народжених живими. [1]
Україна є першою серед країн світу за темпами скорочення населення. За 14 років українців стало менше на 5 млн. Це — дуже високий показник, і особливу стурбованість викликає підвищення смертності саме працездатного населення.
За цими показниками Україна випереджає Європу у 3–4 рази. Найчастіше українці помирають внаслідок куріння — щороку 100–110 тис. (з них 10% пасивні курці), від алкоголізму — понад 40 тис. щороку та від травматизму. Порівняно з розвиненими країнами тривалість життя в Україні на 15 років менша. І ці показники ніяк не пов’язані з якістю надання медичної допомоги та з фінансуванням галузі охорони здоров’я. М. Поліщук навів такі дані: в 2004 р. фінансування галузі охорони здоров’я становило 12 млрд грн. (чисельність населення — 47,2 млн), в 2007 р. — понад 21 млрд грн. (чисельність населення становила 46,3 млн), тобто збільшення фінансування галузі відбувається на фоні постійного зменшення кількості населення, а цих коштів все одно недостатньо. Причиною такого явища, на його думку, є підвищення загальної захворюваності, пов’язане з неправильним способом життя громадян.
Більш глибокою причиною демографічної кризи є висока смертність нашого населення. Перші прояви підвищення смертності в Україні з’явились наприкінці 60-х років ХХ ст., хоча до цього періоду Україна мала один з найкращих показників тривалості життя в світі. Зараз досить серйозно постає проблема передчасної смерті чоловіків, з яких до 65-річного віку доживає менше половини. Серед причин цього явища — потенційно ризиковані професії з високою вірогідністю травматизму та розвитку професійних захворювань, куріння і алкоголізм. Із зловживанням алкоголем також тісно пов’язана смертність від побутового та дорожньо-транспортного травматизму.
Серед причин можна виділити і відмову українських жінок мати дві і більше дитини. Є декілька причин, через які сучасна жінка не народжує. Це і суто економічний фактор (вартісне виховання, поява у жінок позасімейних інтересів тощо). Тому перспективи стрімкого підвищення народжуваності досить песимістичні. Сучасні жінки, які будують кар’єру, не мають можливості народити більше однієї дитини через побоювання втратити час та гроші. Мати багато дітей можуть собі дозволити або дуже багаті, або бідні люди.
Оптимальним з медичної точки зору для народження дитини є вік 22–27 років, коли у жінки прояви хронічних захворювань мінімальні, і є великий запас часу для професійного росту. Збільшення матеріальної допомоги при народженні дитини також не поліпшить демографічної ситуації, якщо не знизити смертність. В 2006 р. народження лише 12 000 дітей можна пов’язати саме зі збільшенням матеріальної допомоги. Навіть якщо істотно знизиться смертність, потенціал демографічного зростання в Україні вичерпаний через значне постаріння населення.
Протягом останніх десяти років чисельність населення України зменшилася майже на чотири з 4,5 мілн. осіб. Різко знизилася народжуваність, зросла смертність, зокрема смертність людей працездатного віку. Це спричинило випереджаюче скорочення працездатного населення, небезпечне зменшення трудового і демовідтворюючого потенціалу, що загрожує сповзанням України в деградаційну спіраль, за якою робоча сила вибуває і не відтворюється. На демографічній ситуації в країні негативно позначається наростання міграційних процесів - від'їзд багатьох громадян України на постійне проживання до інших держав, а також пошук мільйонами людей роботи за кордоном.
Загострення демографічної ситуації обумовлене насамперед критичним станом вітчизняної економіки, руйнацією соціальної сфери, особливо на селі, зубожінням мільйонів людей, поглибленням майнового розшарування в суспільстві. За індексом людського розвитку ООН, головними компонентами якого є очікувана тривалість життя, рівень освіти, добробуту населення, Україна, яка десять років тому займала серед 173 країн сорок п'яту позицію, опустилася на сто другу позицію.
Подолання демографічної кризи є комплексною проблемою і потребує комплексного підходу до її вирішення на рівні держави.
Однак на загальнодержавному тлі можна стверджувати: українців дедалі меншає, і зарадити цій проблемі надто складно. Згідно зі статистикою, за п’ять останніх років українців поменшало майже на п'ять мільйонів. З огляду на це, науковці твердять про яскраві ознаки демографічної кризи.
Верховна Рада України рекомендує Кабінету Міністрів України:
1. На основі схвалених у різний час програм, концепцій, заходів розробити єдину державну (національну) Концепцію демографічного розвитку України, яка передбачала б з урахуванням досвіду передових європейських країн цілісну систему заходів економічного, правового, соціального, освітнього, культурного, інформаційно-пропагандистського та організаційного характеру і була спрямована на зниження смертності, підвищення народжуваності, захист, реабілітацію та відновлення генофонду населення України, відвернення міграції, яка погіршує демографічну ситуацію в країні. Забезпечити належне фінансування заходів, спрямованих на реалізацію гарантованих Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав на працю та можливість заробляти собі на життя, заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, соціальний захист, достатній
життєвий рівень, охорону здоров'я, медичну допомогу, безпечне довкілля, освіту. Для координації заходів з опрацювання і здійснення державної політики в галузі демографії, контролю за її реалізацією створити міжвідомчу Національну раду з питань демографічної політики.

2. Зосередити зусилля на забезпеченні сталого економічного зростання та підвищення рівня і якості життя населення, подолання масового безробіття та різкого майнового розшарування населення, збільшення кількості робочих місць, достойної оплати праці, ефективного функціонування системи соціального захисту інвалідів, ветеранів війни і праці, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Вжити невідкладних заходів до погашення заборгованості із заробітної плати та забезпечення своєчасної її виплати (в тому числі на приватних підприємствах), а також пенсій, стипендій, допомог, інших соціальних виплат.

Встановити ефективний нагляд за діяльністю підприємств щодо виконання ними вимог трудового законодавства, створення безпечних умов праці.

3. Забезпечити безумовне виконання положень Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" ( 400-12 ), особливо в частині зміцнення матеріально-технічної бази агропромислового комплексу та відшкодування з Державного бюджету України витрат на спорудження об'єктів соціальної інфраструктури на селі.

4. Запровадити систему оперативного статистичного та медико-екологічного моніторингу демографічних процесів, порівняльного аналізу в Україні та по регіонах, відслідковувати причини погіршення демографічної ситуації та оперативно вживати необхідних заходів.

5. Звернути особливу увагу на необхідність докорінного поліпшення охорони здоров'я, забезпечення доступності медичної допомоги для всіх верств населення, пропаганду і стимулювання здорового способу життя, репродуктивного здоров'я, безпечного материнства, виховання демовідтворюючої духовності і моральності.
Підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України проекти законів України про гарантований обсяг надання медичної допомоги, про контроль над реалізацією тютюнових виробів і спиртних напоїв.
Удосконалити цінову, податкову, митну політику стосовно алкогольних та тютюнових виробів.

6. З метою підтримки молодих сімей та сімей з дітьми:
-запровадити пільгове оподаткування та довгострокове кредитування сімей з дітьми залежно від кількості дітей;

-забезпечити збільшення видатків на пільгове кредитування будівництва житла;

-забезпечити збільшення до двох прожиткових мінімумів розміру допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

-забезпечити одноразову допомогу сім'ї при народженні дитини, яка має бути адекватною витратам на придбання дитячого ліжка, постільних речей, коляски, ванночки та необхідної кількості пелюшок і дитячого одягу, аптечки з коригуванням цих сум залежно від змін цін;

-стимулювати економічну активність сім'ї, зокрема шляхом зменшення оподаткування сукупного доходу сім'ї залежно від кількості дітей;

-забезпечити сприяння жінкам у поєднанні професійної діяльності та материнства шляхом розвитку системи дошкільного виховання;

-розробити механізм запровадження депозитних рахунків на ім'я кожної новонародженої дитини для накопичення коштів до її повноліття з державними гарантіями їх захисту від інфляції;

-вжити заходів щодо розширення виробництва доступних за ціною товарів довготривалого користування (холодильників, пральних машин, кухонних комбайнів).

7. Виступити ініціатором вироблення єдиної міграційної політики країн Співдружності Незалежних Держав. На рівні двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод забезпечити захист прав трудових мігрантів.
Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення.
Об'єктами демографічної політики може бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи населення, сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу. Вона являє собою комплекс заходів економічних (оплачувані відпустки і різні види допомоги при народженні дітей, допомога на дітей залежно від їх кількості, віку, типу сім'ї тощо), адміністративно-правових (законодавчі акти, які регламентують шлюби, розлучення, положення дітей у сім'ях, аліментні обов'язки і т. ін.), а також виховних і пропагандистських, покликаних формувати суспільну думку, норми і стандарти демографічної поведінки.
Залежно від напрямів демографічної політики визначають три групи країн:
1) країни, які проводять політику обмеження росту населення;
2)країни, демографічна політика яких спрямована на підтримування існуючих темпів приросту населення;
3) країни, які здійснюють політику стимулювання росту населення. До першої групи належать країни з багаточисленним населенням або його високою щільністю, які мають високі показники природного приросту (Китай, Бангладеш, Індонезія, Пакистан, Малайзія, Непал, Кенія, Нігерія, Мексика та ін.). На початку 90-х XX ст. років загальнонаціональні програми планування сім'ї здійснювались у 128 країнах. Друга група включає країни як з багаточисленним населенням (наприклад, Бразилія), так і малочисленним (Намібія), які мають високий приріст населення (Йорданія, Мозамбік) і низький (Данія, Японія). До третьої групи належать країни з низьким (Болгарія, Чехія Німеччина, Греція, Угорщина, Франція та ін.) і з високим приростом населення (Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак та ін.).
Демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються допомоги, додаткова відпустка тощо.