Вступ
В науці нове знання набувається в результаті наукового дослідження, що представляє собою цілеспрямоване визначення закономірностей розвитку об’єктивного світу, яке дає систему понять, законів, теорій. Наукове дослідження проводять для пояснення відомих і встановлення нових фактів. Воно набуває особливу цінність, якщо на основі отриманих результатів можливо з великою достовірності передбачити існування нових, ще не відкритих фактів.
Наукове дослідження, як правило, починається з висування наукової проблеми, під якою розуміють складне теоретичне або практичне питання, що вимагає всебічного вивчення і вирішення. В широкому розумінні наукова проблема виникає в ситуаціях творчих протиріч. В науці така ситуація переважно виникає в результаті відкриття нових фактів, які не укладаються в рамках попередніх теоретичних представлень і не можуть бути пояснені шляхом перетворень наукової інформації, що є в наявності. З найбільшою гостротою проблемні ситуації проявляються в фундаментальних науках, характеризуючи переломні періоди їх розвитку.
При вирішені наукової проблеми можна виділити емпіричний і теоретичний рівні знання (відповідно – емпіричний і теоретичний рівні наукового дослідження).[1, ст.100]
Методологія теоретичних досліджень
Теоретичне дослідження повинні бути творчими, основною метою яких є додержання нової, важливої інформації. Теоретичне творче мислення необхідне для спростування існуючої або створення нової гіпотези, глибокого пояснення процесу чи явища, що раніше були незрозумілими або слабо вивченими, щоб зв?язати воєдино різні явища, тобто знайти стрижень досліджуваного процесу, науково узагальнити велику кількість дослідних даних.
При науковому дослідженні важливо все. Концентруючи увагу на основних або ключових питаннях теми, не можна не зважити на побічні факти, які на перший погляд здаються малозначущими. Проте саме такі факти можуть приховувати в собі початок важливих відкриттів. Для дослідника недостатньо встановити новий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, розкрити його загально-пізнавальне, теоретичне або практичне значення. Виклад наукових фактів має здійснюватися в контексті загального історичного процесу, історії розвитку певної галузі, бути багатоаспектним, з урахуванням як загальних, так і специфічних особливостей.
Накопичення наукових фактів у процесі дослідження – це творчий процес, в основі якого завжди лежить задум ученого, його ідея.
Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівнями методології науки.
Методологія (з грецької methodos – спосіб, метод і logos – наука, знання) – вчення про правила мислення при створенні теорії науки.
Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про науковий метод пізнання або як систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження. Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, вивчаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.[1, ст.101]
Теоретичне дослідження з методологічної точки зору належить до вищого рівня наукового знання. Воно розкриває і обґрунтовує більш глибинні і суттєві сторони явища, які вивчаються.
На теоретичному рівні дослідження використовуються такі загальнонаукові методи:
ідеалізація;
формалізація;
аналіз;
синтез;
індукція;
дедукція;
прийняття гіпотез;
створення теорії;
узагальнення.
Ідеалізація – це уявне створення об’єктів і умов, які не існують в дійсності і не можуть бути практично створені. Вона дає можливість реальним об’єктам уявно надати гіпотетичних нереальних ознак, що дозволяє вирішити завдання в закінченому виді. Наприклад, у різних галузях знань широко застосовують поняття абсолютно чорного, абсолютно білого тіла, ідеальної рідини. Ідеалізація досягається багатоступеневим абстрагуванням і правомірна тільки в певних межах.
Формалізація – це метод вивчення різних об’єктів, при якому основні закономірності явищ і процесів відображаються в знаковій формі за допомогою формул або спеціальних символів. Формалізація забезпечує спільність підходів до вирішення різних завдань, дозволяє формувати відомі моделі предметів і явищ, встановлювати закономірності між фактами, що вивчаються. Символіка штучної мови (хімія, математика, економіка) дозволяє чітко і коротко фіксувати певні значення, не допускаючи різного тлумачення, що неможливо при користуванні звичайною мовою.
Гіпотеза – це науково обґрунтована система умозаключень, через яку на основі низки чинників формуються висновки про існування об’єкта, зв’язків або причини явища. Гіпотези є формою переходу від фактів до законів.
Створення теорії це найбільш висока форма узагальнення і систематизація знань. Вона є сукупністю основних цілей, понять, тлумачень в тім чи іншій галузі науки, об’єднаних в одну достовірну систему знань про об’єкт теорії. Необхідними елементами теорії є експериментальні факти, гіпотези, закони.
Завдання і роль наукової теорії в найбільшій мірі проявляється в поясненні механізму і суті відомих явищ і особливо в прогнозуванні нових, які раніше не спостерігались.
У сучасних теоріях прийнято виділяти основні компоненти:
вихідну експериментальну основу у вигляді фактів, що вимагають теоретичного пояснення;
вихідну теоретичну основу – ідеалізовану модель найбільш суттєвих зв’язків з реальністю об’єкта теорії, яка створюється на основі сукупності першопочаткових постулатів, ак-сіом, гіпотез тощо;
логіку теорії – багато допустимих у рамках теорії правил логічного висновку і доведень;
сукупність теоретично виведених тверджень з їх доведенням, які є основним масивом теоретичного дослідження і теоретичних знань.
Теоретичні розробки наукового дослідження складають такі основні розділи:
вивчення фізичної або економічної суті процесу, явища;
формування гіпотези дослідження, вибір, обґрунтування і розробка фізичної чи економічної моделі;
математизація моделі;
аналіз теоретичних рішень, формулювання висновків.[3, ст.66]
Результатами наукових досліджень, що проводяться за допомогою експерименту, є емпіричні закони, які виражають конкретні закономірності і узагальнюють результати певного експерименту.
Теоретичні закони знаходять своє підтвердження і обґрунтування через емпіричні закони. В свою чергу емпіричні закони можуть бути більш зрозумілими на основі теоретичних.
Наступним важливим етапом є висунення наукової гіпотези для пояснення і узагальнення нових фактів, які не вкладаються в рамки існуючих уявлень. У цьому розумінні гіпотеза має характер науково обґрунтованої ймовірності існування фактів, що є за межами безпосереднього спостереження.[4]
Для обґрунтування і доведення гіпотез слід поряд із наявними фактами проводити пошук нових, здійснювати експеримент і аналіз попередніх результатів.
Наукова теорія має бути адекватною об’єкту або явищу, які описуються, що дозволяє в певних межах заміни експериментальні дослідження теоретичними. Теорія має задовольняти вимоги повноти опису окремої сфери дійсності, пояснювати взаємозв’язки між різними компонентами системи, в ній мають існувати зв’язки між різними положеннями, що забезпечують перехід від одних тверджень до інших.
Теорія має характеризуватися евристичністю, конструктивністю, простотою.
Евристичність теорії полягає у її передбачені, поясненні можливостей. Математичний апарат теорії повинен дозволяти робити не тільки точні кількісні передбачення, а й відкривати нові явища.
Конструктивність теорії полягає в простому здійсненні за певними правилами перевірки основних її положень.
Простота теорії досягається застосуванням узагальнених законів, скороченням і ущільненням інформації з допомогою певних скорочень (визначень).
Розвиток теорії здійснюється двома шляхами: еволюційним, коли теорія зберігає свою якісну визначеність, і революційним – коли проходить зміна її основних вихідних компонентів, математичного апарату і методології. По суті це є створення нової теорії, яке проходить тоді, коли можливості старої теорії вичерпані.
Дедукція – метод дослідження, що полягає в тому, коли конкретні положення виводяться із загальних.
Індукція – це метод, при якому за конкретними факторами і явищами встановлюються загальні принципи і закони.
При теоретичних дослідженнях використовують обидва методи. Обґрунтовуючи гіпотезу наукового дослідження, встановлюється її відповідальність загальним законам діалектики і формується на основі конкретних фактів.
Важливу роль у теоретичних дослідженнях посідають способи аналізу і синтезу.
Аналіз – це спосіб наукового дослідження, за яким явище поділяється на складові.
Синтез – дослідження явища в цілому, на основі об’єднання пов’язаних одним з одним елементів в єдине ціле. Синтез дозволяє узагальнити поняття, закони і теорії.
Методи аналізу і синтезу взаємопов’язані, їх однаково часто використовують у наукових дослідженнях.
У наукових дослідженнях широко застосовують метод абстрагування, тобто відмова від другорядних факторів з метою зосередження на важливих особливостях явища, яке вивчається. У раді випадків використовують аксіоматичний метод – спосіб побудови наукової теорії, за яким деякі аксіоми (постулати) приймаються без доказів і потім використовуються для отримання подальших знань за певним логічним правилом.
Одним із важливих методів наукового пізнання є аналогія, за якої одержують нові знання про об’єкти чи явища на основі того, що вони є подібні до інших. Міра достовірності за аналогією залежить від кількості подібних ознак у порівняльних явищах (чим їх більше, тим більшу ймовірність має заключення). Аналогія тісно пов’язана з моделюванням або модельним експериментом.
Гіпотетичний метод пізнання передбачає розробку наукової гіпотези, наукового передбачення, які мають елементи новизни і оригінальності на базі всіх основних методів. У прикладних науках цей метод є основним. Його методологія включає наступне: вивчення фізичної, економічної і інших сторін суті явища, яке досліджується за допомогою методів моделювання, аналізу, синтезу тощо.
Останнім часом більшого значення набувають дослідження з питань прогнозування і економічного обґрунтування, а також організації виробництва, що втілюється в комплексі складної системи, цьому сприяє використання ЕОМ.
На теоретичному рівні проводяться логічні дослідження зібраних фактів, вироблення понять, тверджень, робляться умозаключення.
При вивчені складних, взаємопов’язаних проблем використовують системний аналіз, який широко застосовується в економіці, менеджменті. В основі системного аналізу лежить поняття системи, під якою розуміють сукупність багатьох об’єктів, які характеризуються раніше визначеними властивостями з фіксованими між ними відносинами. На основі цього поняття враховують зв?язки, проводиться кількісне порівняння всіх альтернатив, для того щоб усвідомлено вибрати найліпше рішення, яке оцінюється за будь-яким критерієм.
Системний аналіз складається із чотирьох етапів. Перший – визначення об?єкта, цілей і завдань дослідження, а також критеріїв для вивчення і управління об?єктом. Неправильно поставлене завдання може звести нанівець усі результати наступного аналізу. Під час другого етапу визначаються межі системи, її структура; об?єкти і процеси, що мають відношення до поставленої мети. Третій, основний етап системного аналізу, передбачає складання математичних моделей досліджуваної системи. На четвертому етапі отриману математичну модель аналізують і формують висновки. [3, ст.70]
Висновок
Теоретичне знання з методологічної точки зору відноситься до вищого наукового знання. Воно розкриває і обґрунтовує найбільш глибокі і суттєві сторони явищ, що вивчаються. Основу теоретичних досліджень складають виявлення і опис фізичної сутності об?єктів, явищ, процесів, що досліджуються.
Виконання теоретичних досліджень вимагає володіння певними загальними методами, способами, прийомами наукового дослідження.
Результати теоретичного знання знаходять своє втілення в таких формах, як закон, наукова гіпотеза, теорія.
Теорія є найбільш адекватною формою наукового пізнання. Вона охоплює сукупність абстрактних пізнавальних уявлень, ідей, понять, концепцій, які обслуговують практичну діяльність людей. Традиційно її протиставляють практиці. Теорія – система достовірних знань про дійсність, яка описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі. Вона дає знання, істинність якого перевірена практикою, забезпечує вивчення об?єкта пізнання в його внутрішніх зв?язках і цілісності, пояснює різноманітність існуючих фактів і може передбачати існування нових, ще невідомих.
Отже, теорія виступає як доказ істинності експерименту. Успішне виконання теоретичних досліджень залежить не тільки від світогляду, наполегливості і цілеспрямованості наукового працівника, а й від того, в якій мірі він володіє методами дедукції і індукції. [3, ст.71]
Список використаної літератури:
Кір?янов В. М. Основи наукових досліджень . Навчальний посібник. – Рівне: НУВГП, 2007. – 286с.
Романчиков В. І. «Основи наукових досліджень» Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.- 254с.
Крушельницька О. В. «Методологія та організація наукових досліджень»: Навчальний посібник.-К.: Кондор, 2006.-206 с.
www.referat.com.ua