Тема 3. Економічний розвиток та інноваційна діяльність
Питання теми:
3.1. Інноваційний тип розвитку економіки як об’єктивна умова економічного зростання.
3.2. Глобальні зміни у світовій економіці і їх вплив на інноваційні процеси.
3.1. Інноваційний тип розвитку економіки як об’єктивна умова економічного зростання
Наука і техніка перетворилися сьогодні на вирішальний фактор соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Вони відіграють провідну роль у вирішенні всіх проблем економічного, екологічного, соціального, культурного розвитку. Важливим аспектом розуміння змісту і напряму діяльності людей є розуміння ними таких категорій як “тип розвитку” і “характер розвитку” [6, с. 9-10].
Поняття “тип розвитку цивілізації” було запропоновано Є.З. Маймінасом [7] і під ним розуміють “явно відстежувану історичну тенденцію, яка пов’язана з виробленням стійкої реакції на потреби та умови розвитку суспільства”. Ці потреби і умови сприймаються як суворо детерміновані для кожного типу розвитку суспільства, що закріплюється в процесі історичного розвитку у певних соціальних інститутах, відтворюється через систему цих інститутів і обумовлює поведінку системи за нових обставин.
В економічній літературі існують різні думки щодо типів розвитку людської цивілізації. Так, виділяють застійний, еволюційний, мобілізаційний та інноваційний типи розвитку [6, с. 9]; традиційний та інноваційний [12]; екстенсивний, інтенсивний та інноваційний [8]тощо.
На думку О. Лапко поняття “тип розвитку” не слід змішувати з поняттям “характер розвитку”, який може бути застійним, еволюційним, революційним та мобілізаційним.
При застійному характері розвиток майже відсутній. Так до 1780 р. темп технологічних змін за всі роки разом не перевищив 10% [13, т. 4, с. 502]; для порівняння – у наступні роки такі темпи приросту спостерігалися щорічно до початку 20-го століття, а потім були значно вищими [2, 5].
За еволюційного характеру розвиток здійснюється послідовно внаслідок поступового формування і закріплення необхідних соціально-економічних факторів без цілеспрямованого втручання людини. Він проявляється в поступовому насиченні виробництва традиційною технікою, що з часом вдосконалюється. Процес вдосконалення триває протягом достатньо тривалого історичного періоду, в межах якого не спостерігається якісних змін у розвитку продуктивних сил. Поступове вдосконалення ґрунтується на використанні відомих науково-технічних досягнень і наукових принципів [6, с. 10].
Революційний характер розвитку проявляється у технологічних проривах, що характеризуються принципово новими технологічними процесами і новими принципами функціонування техніки. Ін виникає тоді, коли вичерпуються можливості вдосконалення знарядь праці шляхом використання відомих наукових принципів, коли за допомогою існуючих засобів праці сучасні суспільні потреби не можуть бути задоволені. У певній галузі науки чи техніки виникає революційна ситуація, що вирішується через перехід до виготовлення принципово нової техніки (технічний переворот) або відкриття нових наукових теорій і зміни методологічного підґрунтя (законів) тієї чи іншої науки (науковий переворот). Якщо технічні або наукові перевороти охоплюють не одну або декілька галузей техніки чи науки, а усю їх сукупність, тоді можна говорити про технічну або наукову революцію.
До середини 20-го століття не спостерігалося співпадінь наукових і технічних революцій. Відомі такі технічні революції: а) у зв’язку з винаходом парового двигуна перехід від окремих машин до системи машин, що приводяться в дію двигуном-машиною (кінець 18 – початок 19 ст.); б) велика електротехнічна революція, пов’язана з виникненням електродвигунів та двигунів внутрішнього згорання (кінець 19 – початок 20 ст.). Наука у названі періоди розвивалася ще недостатньо високими темпами, а деякі галузі науки були або мало відомими, або ще й не виникли. Використання наукових знань у матеріальному виробництві за таких обставин було утруднено. Наукова революція розпочалася наприкінці 19-го століття і розвинулась у 20-ому, зокрема у фізиці, математиці, біології. З’явилися нові наукові напрями (генетика, кібернетика та інші), розвинулися технічні сфери – волоконна оптика, супутниковий зв’язок тощо. З 50-х років 20-го століття прийнято вважати, що у світі відбувається науково-технічна революція. Це означає, що перетворення у науці і техніці мають революційний характер.
Мобілізаційний характер розвитку виникає у країнах, економіка яких функціонує відносно відокремлено від світової, де домінують переважно політичні мотиви розвитку, орієнтовані перш за все на укріплення влади і могутності держави. При цьому досягнення такої мети не забезпечується відповідними економічними та соціально-політичними можливостями країни. Прикладом здійснення нововведень за умов мобілізаційного характеру розвитку може бути конверсія оборонної промисловості.
Л.С.Бляхман досліджуючи науково-технічний прогрес вивів три форми взаємодії науки і техніки в залежності від ступеню, характеру і форми впливу науки на розвиток суспільства. Перша форма взаємодії, коли наука відставала від техніки (17-18 ст.); друга – коли наука наздоганяє техніку під час промислового перевороту; третя – коли наука стає орієнтиром для розвитку техніки у сучасних умовах.
Зростання економіки спричиняється двома групами факторів: екстенсивними та інтенсивними. Вони можуть переважати одна другу, проте у чистому вигляді не проявляються. Переважання однієї з груп означає перевагу певного типу розвитку: 1) переважно екстенсивного, що ґрунтується на традиційних малоефективних для певних умов виробничо-технологічних способах; 2) переважно інтенсивного, що базується на концепції науково-технічного прогресу (для західних країн такий тип розвитку був характерним у 60-ті роки 20-го ст.); 3) інноваційного, що характеризується перенесенням акценту з науково-технічних рішень на використання нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними та управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку – створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності, сервізації економіки.
Нова модель економічного зростання, що ґрунтується на інноваційному типі розвитку, передбачає зміну самого поняття науково-технічного прогресу і науково-технічного розвитку. З’являються нові пріоритети: добробут, інтелектуалізація виробничої діяльності, використання високих і інформаційних технологій, екологічність. Ця модель потребує нової фінансово-кредитної політики, ефективного стимулювання інновацій, розвитку наукомістких та скорочення природо експлуатуючих галузей – на макрорівні; зміни типу підприємницької діяльності, активного залучення до виробництва малого та середнього приватного бізнесу – на мікрорівні. Характерною ознакою нової моделі економічного зростання є широкий розвиток венчурного підприємництва, залучення ризикового капіталу до фінансування інноваційного бізнесу. Причому форми і методи такого залучення можуть бути абсолютно різними: від спонсорської допомоги до спільної участі в прибутках через викуп або внески до статутного фонду. Поширеним є також створення цільових фондів науково-інноваційного розвитку.
3.2. Глобальні зміни у світовій економіці і їх вплив на інноваційні процеси
Світова економіка переживає нині новий етап, так звану “третю хвилю” науково-технічної революції. “Перша хвиля НТР” розпочалась після другої світової війни, тривала до 70-х років і характеризувалась розвитком великих підприємств та установ в наукомістких сферах діяльності. “Друга хвиля” охоплює період 70-90-х років, коли нові робочі місця створювались переважно малими та середніми підприємствами у галузях комп’ютерної техніки, обслуговування, фінансово-консультаційних послуг. Натомість великі підприємства не тільки не створювали нових робочих місць, а навпаки, скорочували їх та виробництво. У США в цей період було скорочено 35 млн. робочих місць на великих підприємствах в “старих” галузях, але було створено 40 млн. робочих місць малими і середніми фірмами в галузях, які в період “першої хвилі” ще не існували. У 80-ті роки у США щорічно виникало приблизно 6 тисяч нових підприємств, що було в 7 разів більше, ніж в 60-ті роки [5, ].
Для “третьої хвилі НТР” (розпочалась в останньому десятилітті 20-го століття) характерними є саме радикальні зміни в економіці. Стара індустріальна культура поступається новій – культурі сервісу та комунікацій. Найприбутковішим бізнесом стає розроблення програмного забезпечення, впровадження ІНТЕРНЕТу, сервісне обслуговування, комунікації, а не виробництво напівпровідників та комп’ютерного обладнання.
Підсилення економічної взаємозалежності країн світу виступає як загальна закономірність розвитку. Ефективне підприємництво стає неможливим без повсякденного практичного використання зовнішнього фактору для прискорення науково-технічного прогресу, підвищення якості і забезпечення конкурентоспроможності продукції, вдосконалення організації управління та поступального зростання національного виробництва. Орієнтація тільки на власні сили відходить в минуле. Інноваційні та виробничі процеси набувають міжнародного характеру, що передбачає встановлення стійких господарських зв’язків між підприємствами і фірмами різних країн світу, створення філіалів та спільних підприємств на основі раціонального і взаємовигідного розподілу програм виробництва, міжнародної спеціалізації, науково-виробничого кооперування. Міжнародний характер науково-технічної і виробничої діяльності, включення зовнішнього фактора в єдиний цикл “дослідження – розроблення – виробництво – збут – застосування” призводить до виникнення нових форм міжнародних економічних зв’язків, які найбільш відповідають новому етапу розвитку, завданням світового науково-технічного прогресу.
Загальноприйнятою формою міжнародного співробітництва між розвиненими країнами світу стає міжнародний трансфер технологій – обмін прогресивними технологіями, що набуває особливого розповсюдження в умовах сучасних комунікацій. Країни обмінюються інноваціями в процесі проведення спільних міжнародних конференцій, семінарів, виставок.
Крім того, в сучасному світі суттєво зріс вплив зовнішніх джерел фінансування на забезпечення нормальних умов економічного розвитку. Зовнішні позики стають об’єктивною умовою структурної перебудови та модернізації економіки, підвищення рівня добробуту населення. Економічний зміст сучасного етапу розвитку світової економіки характеризується такими рисами:
Досягнення такого рівня інтенсифікації суспільного виробництва, коли можлива економія усіх видів ресурсів одночасно. Широка інтернаціоналізація виробництва дозволяє орієнтуватися на найдешевші ресурси при збереженні високого рівня якості продукту.
Зниження витрат суспільної праці за рахунок економії на різноманітності. Сучасне виробництво орієнтується на конкретного споживача з його специфічними вимогами при збереженні високого рівня рентабельності, характерного для масового виробництва. Цьому сприяє широке використання методів маркетингу.
Принципова переоцінка ролі “людського фактору”. Сучасне економічне зростання пов’язане з масовим новаторством на всіх репродуктивних стадіях. Носієм новаторських ідей виступає людина, тобто розкриття творчих здібностей, інтелект, знання та досвід стають в сьогоденних умовах основним “товаром” робочої сили.
Структурні зміни світового масштабу, що виявляється в руйнуванні старих галузей і їх заміщенні новими, в кризі перевиробництва, в зростанні безробіття.
Глобальний характер багатьох науково-технічних, соціальних, екологічних проблем людства, який вимагає об’єднаних інноваційних і фінансових зусиль різних країн, спільних проектів для їх вирішення.
Інтернаціоналізація інноваційної сфери, і особливо сфери НДДКР, розширення і поглиблення міжнародної кооперації через створення специфічних умов – вільних економічних зон, спеціалізованих митних зон, спільних підприємств тощо.
Загострення конкуренції на світових ринках наукомісткої, інноваційної продукції в зв’язку із вступом в суперництво нових конкурентів – індустріально розвинених країн і країн, що розвиваються, в Азії та Океанії (Індія, Китай, в тому числі Гонконг, Тайвань, Сінгапур, Південна Корея, Малайзія, Нова Зеландія), Європі (Греція, Туреччина, Ізраїль, країни Східної Європи), Америці (Бразилія, Мексика).
Виникнення у світовій економіці нових ринків збуту інноваційної продукції внаслідок розпаду СРСР і блоку соціалістичних країн.
Принципова переоцінка екологічного фактора в життєдіяльності людей, і в тому числі – в інтелектуальній творчості.
Створення єдиного світового ринку науково-технічних знань і новітніх технологій (завдяки ІНТЕРНЕТу, іншим інформаційно-комунікаційним мережам) як нового економічного ресурсу.
Зміни в організаційних структурах інноваційного підприємництва (виникнення і поширення бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів, венчурного підприємництва).
Створення інфраструктури інноваційного підприємництва – фінансових (лізинг), юридично-консалтингових, інженірингових та аудиторських структур.
Розвиток міжнародної торгівлі ліцензіями, ноу-хау, інженіринговими послугами.
Надзвичайне зростання ролі держави в макроекономічному регулюванні ринкової економіки.
Останнє вважається історично новим феноменом в ринковій економіці. Для нормального функціонування ринку потрібно створення відповідної інституціональної бази у вигляді системи прав власності, юридичних та політичних інститутів. Однак в останні десятиліття значно зросли державні витрати в структурі ВВП багатьох високорозвинених країн. Оскільки за цей період значно збільшилися загальні обсяги ВВП, то масштаби державного втручання в макроекономічні процеси в деяких країнах слід вважати суттєвими.
Так, коли в 1980 р. у Великобританії уряд М. Тетчер розпочав радикальні реформи щодо проведення роздержавлення економіки, державні витрати складали 43% ВВП. За десять років скорочення статей бюджетних витрат і чисельності працівників державних установ питома вага державних витрат скоротилася до 42% ВВП. Однак в дев’яностих роках зростання державних витрат відновилося, і знову досягло 43% ВВП [1].
У Швеції питома вага державних витрат у ВВП становить 65-70%. Більша їх частка спрямовується на соціальну підтримку населення: 25% ВВП складають трансфери, 25% - державні витрати на освіту і охорону здоров’я.
В ринковій економіці держава повинна надавати підтримку тим видам економічної діяльності, вигоди від яких більшою мірою належать суспільству в цілому, ніж самим виробникам. Стабілізація економіки – одна з найважливіших функцій держави. Вона спрямована на контроль за рівнем зайнятості, інфляції, коливаннями економічної кон’юнктури, а також на стимулювання економічного зростання. Україна прийняла на себе великі зобов’язання перед світовою спільнотою, підписавши в 1992 році в Ріо-де-Жанейро Конвенцію сталого розвитку в 21-шому столітті – Декларацію Ріо [4]. Тому нагальною проблемою є розроблення стратегії сталого інноваційного розвитку держави і побудова економічного механізму її забезпечення в ринкових умовах.
Список використаних джерел: 1) Албегова И.М., Емцов Р.Г., Холопов А.Б. Государственная экономическая политика. – М.: Дело и сервис, 1998. – 319 с. 2) Бляхман Л.С. Экономика, организация управления и планирование научно-технического прогресса: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1991. 3) Варгатюк А.П. Трансфер технологій в Україні на основі ліцензійних угод. В зб.: Матеріали міжнародного симпозіуму “Наука та технології в умовах реформування економіки: проблеми комерціалізації, підприємництва і інноваційного менеджменту”. – Київ, 1997. – С. 85-87. 4) Голосовский С.И. Эффективность научных исследований в промышленности. – М.:Экономика, 1986. – 160 с. 5) Голосовский С.И., Гринчель Б.М. Мзмерение влияния научно-технического прогресса на эффективность общественного производства. – М.: Наука, 1981. – 182 с. 6) Декларация Рио по окружающей среде и развитию. // Ойкумена. – 1992. - № 3. – С. 23-25. 7) Друкер П.Ф. Рынок: как выйти в лидеры. Практика и принципы: Пер с англ. – М.: Book Chamber International, 1992. – 350 с. 8) Липсиц И. В. Бизнес-план – основа успеха. Изд. 2-е , перераб. и дополн. – М.: ДелоЛТД, 1994. – 112 с. 9) Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. – К.: ІЕП НАНУ, 1999. – 254 с. 10) Майминас Е.З. О формировании хозяйственных механизмов // Экономика и математические методы. – 1982. – Т. 17. – Вып. 3. – С. 11-24. 11) Ноздрева Н.Б., Цыгичко Л.М. Маркетинг: как побеждать на рынке. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 304 с. 12) Романовский М.В. Финансы и управление научно-техническим прогрессом. – М.: Финансы и статистика, 1986. – 171 с. 13) Статистика науки и инноваций. Краткий терминологический словарь / Под. ред Л.М. Гохберга. – М.: Центр исследований и статистики науки, 1996. 14) Твисс Б. Управление научно-техничесими нововведениями. – М.: Экономика, 1989. – 271 с. 15) Тоффлер Э. Изменяющаяся структура бизнеса // США – экономика, политика, идеология. – 1993. - № 2 (278). – С. 53. 16) Управление организацией: Учебник / Под. ред. А.Г. Поршнева, З.П. Румянцевой, Н.А. Саломатина. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 669 с. 17) Економіка підприємства: Підручник, тт. 1-2 / За ред. С.Ф. Покропивного. – К.: Хвиля-Прес, 1995. – Т. 1, 393 с.; Т. 2, 279 с. 18) Экономическая энциклопедия. Политическая экономия / Главн. ред. А.М. Румянцев. – М.: Советская энциклопедия, 1975. – Т. 1-4. 19) von Menne Lothar. Silicon-Schtetl // Die Woche, den 19. Juli1996. – S. 13.