Тема 1. Фінанси у сфері інновацій
Питання теми
1.1. Фінанси – економічні відносини грошового характеру щодо інноваційної діяльності.
1.2. Фінансові органи, фінансові підрозділи та їхні функції.
1.3. Дослідження фінансів та інновації у фінансових відносинах в ринкових умовах.
1.1. Фінанси – економічні відносини грошового характеру щодо інноваційної діяльності.
Фінансові ресурси є одним з визначальних факторів успішності підприємницької діяльності. Однак фінансово-економічний механізм підтримання підприємництва впливає лише в кінцевому підсумку через фінансові потоки, але спочатку відбувається формування відповідних цим потокам фінансових відносин. В останній час більше уваги приділяється саме фінансовим потокам – кінцевому результату взаємодії суб’єктів господарювання, тобто зовнішньому прояву відносин між підприємцями, а також їх відносин з державними фінансовими органами (бюджетними та позабюджетними фондами). Проте важливим залишається й питання щодо змісту відносин, які встановлюються в процесі розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів (насамперед, прибутку). В теорії фінансів встановився такий підхід до розгляду розподільчих і перерозподільних фінансових відносин, згідно якого вони реалізуються через функції фінансів. Тобто функції фінансів розглядають як деяку сукупність відносин, в наслідок встановлення яких і відбуваються розподільчі операції. Важливо відзначити, що для ефективного підтримання підприємницьких структур необхідно не лише констатувати наявність певних фінансових потоків чи прогнозувати й планувати їх напрями та обсяги, але також визначати зміст і характер окремих напрямів фінансової взаємодії підприємців та підприємств між собою та з державними органами. Необхідність з’ясування змістовного підґрунтя для встановлення фінансових відносин і формування функцій фінансів становить загальну проблему.
Традиційно у вітчизняній науковій літературі вважається, що сутність фінансів виявляється через дві їх основні функції, а саме: розподільчу та контрольну [1-9]. Посилання на навчальну літературу в даному випадку є цілком виправданим, оскільки цю проблему давно вже сформулювали, визначили певні розв’язки і вважають цілковито вирішеною.
Розподільча функція виявляється при розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту (ВВП). По-перше, у сфері матеріального виробництва створюються так звані основні або первинні доходи, до яких належать: прибуток – для юридичних осіб, тобто суб’єктів господарювання, і заробітна плата – для фізичних осіб, тобто працівників сфери матеріального виробництва. По-друге, через податкову та бюджетну системи відбувається перерозподіл первинних доходів на користь держави та бюджетної сфери, внаслідок чого утворюються вторинні або похідні доходи, до яких належать кошти бюджетних та позабюджетних фондів, що спрямовуються на утримання установ та організацій бюджетної сфери, в тому числі для виплати заробітної плати працівникам, а також виплати різних видів пенсій, утримання, допомоги, надання безплатних послуг. Питання реалізації розподільчої функції фінансів докладніше розглядають у контексті державних фінансів [10-13], зокрема формуванні податкових потоків [14], а також спрямуванні фінансових ресурсів на соціальні програми [15]. Важливим для підприємницьких структур є напрям формування фінансових відносин на рівні окремих підприємств [16-18], в тому числі транснаціональних корпорацій [19]. Контрольна функція виявляється в контролі за розподілом валового внутрішнього продукту за відповідними фондами та витрачанням їх за цільовим призначенням.
Розподільча та контрольна функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм, що являє собою частину господарського механізму.
Таким є традиційний погляд на досліджувану проблему.
Проблемою є з’ясування сучасних поглядів на функції фінансів і спроба дати таке визначення цій категорії, яке б максимально відображало її зміст у відповідності до стану економіки та фінансової сфери України після реалізації ринкових реформ.
Люди виконують багато різноманітних дій для досягнення певних результатів. Узагальнюючи певні комплекси дій, вони назвали їх функціями, тобто відособленими за своїм змістом групи діянь, що у сукупності вирішують певну частину поставленої проблеми. Спочатку таке виокремлення функцій вимагалося лише для управління виробництвом, де із зростанням масштабів людської діяльності усе більшого значення набувала координація виконання виробничих, а пізніше також управлінських операцій. З’явилася потреба узгодження змісту й послідовності дій окремих виконавців, усвідомилося планування та організування діяльності груп осіб, контролювання та аналіз діяльності виробничих підрозділів (основних, допоміжних і таких, що забезпечують), заохочення окремих працівників та колективів в індивідуальних та колективних результатах праці. Саме у такий спосіб, послідовно уточнюючи зміст управлінської діяльності, розвинулися засади управління, зокрема сформувалися функції менеджменту.
Подібно до своєї виробничої діяльності, люди перенесли поступово деякі ознаки управління на інші сфери життя, в тому числі особистого, де планування набуло досить великого поширення, що відобразилося, зокрема, у використанні різних засобів (від календарів та шкільних щоденників до ділових щотижневиків) для запису поточних та перспективних справ, особистих та службових контактів тощо. Планування та контролювання діяльності стало для людей цілком природним явищем, а тому почало переноситися ними на інші сфери. Більше того, люди почали ніби наділяти певні суспільні явища і процеси характеристиками, що прийняли для своєї діяльності. Реальна діяльність людей для досягнення певних результатів заміняється віртуальним, нібито самостійним діянням уявної системи відносин і виконанням нею певних функцій. Побудована теоретичним шляхом система відносин між людьми та організаціями постала як самостійний суб’єкт, нібито здатний до виконання функцій. Тобто в уяві людей виникла деяка “об’єктивна” суспільна реальність, здатна досягати незалежних від волі людей результатів за рахунок виконання своїх функцій. Саме у такий спосіб можна пояснити категорію “функції фінансів”. Спочатку люди узагальнили невідомі доти явища у сфері специфічних економічних відносин грошового характеру як фінансові, наділили їх певними ознаками, подібними до комплексів дій самих людей і назвали їх функціями. Потім виникла потреба зіставити ці виконувані функції з певними суб’єктами фінансового діяння, через що було необхідно їх структурувати і визначити таку структуровану сукупність як “фінансову систему”.
Загальновизнано, що фінанси виконують розподільну і контрольну функції. Якщо перша полягає у розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів (для різних рівнів господарської системи ресурси ці по різному називають, проте головним у нашому дослідженні залишається узагальнююче поняття “фінансових ресурсів”), то друга – у контролюванні цього розподілу та перерозподілу. Задамо собі запитання: чи можуть фінанси як економічні відносини реально здійснювати розподіл, перерозподіл, контролювання, тобто функції, притаманні діям людей – конкретних виконавців? Можна уточнити запитання, а чи здатні будь-які відносини, що об’єктивно існують, виконувати дії, які мають певні наслідки від таких відносин? Щодо “будь-яких” відносин відповідь буде мабуть негативною. Навряд чи наділятимуть характеристиками “функцій” відносини з приводу спільного володіння, використання та розпоряджання майном. Тут досить консервативна сфера людської діяльності закріпила функції за конкретними власниками, орендарями, користувачами та іншими юридичними та фізичними особами. Так само і щодо інших сфер людської діяльності, де реальні функції людей не підміняють діянням віртуально побудованих систем та відносин. Сфера фінансових відносин теж є консервативною в доброму розумінні цього слова. Консервативна, тобто сфера стабільна за своїми характеристика, для якої не є характерними швидкоплинність зміни понять та побудови внутрішніх зв’язків.
У той же час, варто звернути увагу на те, чому саме фінанси наділені такими функціями. Сама по собі фінансова сфера охоплює життєдіяльність кожної людини у певному суспільстві. В межах країни мало хто може вважати себе поза дією фінансової системи, поза фінансовим впливом. Навіть якщо людина не усвідомлює своєї причетності до фінансової взаємодії з іншими членами суспільства (наприклад, дитина, неосвічена чи душевно хвора людина), то це абсолютно не означає, що вона перебуває за межами таких відносин. Аналогією в оточуючому фізичному середовищі є, наприклад, усвідомлення або не усвідомлення того факту, що увесь всесвіт пронизують електромагнітні хвилі. Мабуть на таке сприйняття фінансів можна посилатися при поясненні явища наділення їх такими характеристиками як функції. Інакше кажучи, усвідомлення всеохоплюючого характеру фінансів призвело до певної їх “фетишизації”, до певного відокремлення цієї сфери людських відносин від суб’єктивного чинника, яким є насамперед працівники фінансових органів, кредитних установ та інших причетних до цієї діяльності владних структур. Участь останніх (законодавчих та виконавчих органів влади) у фінансовій діяльності може бути частиною пояснення того бажання конкретних людей, що виникає дистанціюватися від явищ, за які треба нести відповідальність (інфляція та дефляція, девальвація та ревальвація, дефіцит і профіцит тощо). Адже не дивлячись на напрям змін у фінансовій сфері, вони можуть оцінюватися громадськістю водночас як позитивно, так і негативно (наприклад, різним є ставлення експортерів та імпортерів щодо тенденцій зміни курсу національної валюти, оскільки відмінними є їхні інтереси). Таким чином, можна говорити про об’єктивність всеосяжності фінансових відносин та суб’єктивність прагнень окремих людей щодо представлення громадськості впливу цих відносин на добробут, на ставлення людей до влади, яка визначає характер фінансових відносин в країні, між окремими верствами суспільства тощо.
Говорячи про сприйняття фінансів, можна проводити також аналогію із сприйняттям ринкової економіки на певних етапах її розвитку, коли і вчені, і практики вважали ринок само регульованим, самодостатнім для встановлення певних пропорцій у виробництві та споживанні, таким, що здатний деяким самоорганізуючим чином впорядковувати національні економіки. Сьогодні такі погляди вважаються неправильними, а реальним свідченням їх заперечення є зростання державної участі в регулюванні економіки. І це характерно не лише для економік окремих країн, а й для таких об’єднаних економічних угруповань, якими є Європейський союз, північноамериканський спільний ринок, інші міждержавні економічні об’єднання. Там економічними питаннями займаються не лише національні уряди, а ще й наднаціональні органами управління. Отже, концепції некерованого економічного розвитку залишилися у минулому. А це вимагає перегляду і тих стереотипів, які закріпилися у свідомості людей, проте вимагають зміни задля покращання управління різними сферами економіки.
Отже, з одного боку, ми визнали всеосяжність фінансових відносин, що дозволяє говорити про деяку “надсферу”, яка знаходиться інколи за межами людського розуміння. З іншого - існує прагнення “фінансистів” відвести від себе вогонь критики за наслідки дій влади у фінансовій сфері, що є мотивом для “фетишизації”, коли усе негативне можна списати на “непереборну силу” деяких “фінансів”, що нібито виконують самостійні, незалежні від людей функції. А виконання цих функцій от і призвело до небажаних наслідків, хоча винних немає, винними залишилися “відносини” (до яких причетний кожен, а отже кожний є винним). Підводячи підсумок відповіді на поставлені вище запитання, слід сказати таке. Тільки люди можуть виконувати реальні функції, а явища і побудовані людьми схеми та системи певних відносин, ніяких функцій, тим паче свідомо (хто має усвідомлювати від імені гіпотетичної системи?), виконати не можуть. Якщо й можна посилатися на певну систему відносин, то лише як на наслідок побудованих людьми стосунків через правову та адміністративну складові впливу на суспільство, на суб’єктів господарювання та фізичних осіб. Отже реальна схема взаємодії учасників фінансової системи (незалежно від ланки) виглядає так: “встановлення державними (або корпоративними) органами фінансових цілей – виконання фінансовими органами (або підрозділами корпорацій чи підприємств) наданих державою (чи керівництвом) функцій – реакція юридичних та фізичних осіб (підрозділів, виконавців) на впливи фінансових органів (підрозділів) – фінансові результати”.
Однак, слід ще з’ясувати й таке питання: чи варто взагалі послуговуватися категорією “функції фінансів”, а якщо так, то яке змістове навантаження на нього покладати?
Необхідність опису певних явищ вимагає доступного їх тлумачення. Через це не лише в економіці послуговуються певними умовними схемами, зрозумілими поняттями, хоча фахівці заздалегідь розуміють деяку невідповідність між реальним станом речей та моделлю представлення їх взаємозв’язків. Такий підхід може бути корисним навіть як певний етап на шляху усвідомлення змісту явища, а також для доступного усім фахівцям способу спілкування при його описуванні. Тобто не слід відкидати вироблені роками категорії, якщо вони виконують свою роль у теоретичному і практичному житті певної сфери людської діяльності. Ці категорії дозволяють розвивати наші уяви про механізми фінансової взаємодії держави з суб’єктами господарювання. Інша справа, необхідність уточнення наших уявлень у відповідності до розвитку науки і фінансової практики.
З позицій теорії менеджменту, що набула розвитку, необхідно чіткіше сформулювати зміст “функцій фінансів”, оскільки він не відповідає повною мірою поняттю “функція менеджменту”. Адже в управлінні організаціями встановлюється чітка взаємозалежність між керуючою та керованою системами, що певною мірою опосередковується функціями менеджменту. Реалізуються такі відокремлені сфери людської діяльності завдяки методам управління. У фінансах картина виглядає зовсім інакше. Відсутні керуюча та керована системи, функції не продовжуються реалізацією методів управління, та й самі по собі фінанси як економічні відносини не можуть приймати будь-яких рішень, що є продуктом управління організаціями. Тобто є певна невідповідність у порівнюваних системах при деякому співпадінні термінів, якими послуговуємося.
1.2. Фінансові органи, фінансові підрозділи та їхні функції
1.3. Дослідження фінансів та інновації у фінансових відносинах в ринкових умовах
Список використаних джерел:
Алексеев И.В. Налоговая система: субъекты, функции и налоги // Налогообложение: проблемы науки и практики: Монография. – Х.: ИД «ИНЖЭК», 2006. – С. 9-27.
Василик О.Д. Теорія фінансів. Підручник. – К.: НІОС., 2001. – 416 с.
Опарін В..М. Фінанси (загальна теорія). – К.: КНЕУ, 1999. – 164 с.
Кузнєцова А.Я. Теорія фінансів: Навчальний посібник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2001. – 158 с.
Общая теория финансов: Учебник / Л.А. Дробозина, Ю.Н. Константинова, Л.П. Окунева и др.; Под ред. Л. А. Дробозиной. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 256 с.
Финансы / В.М. Родионова, Ю.Я. Вавилов, Л.И. Гончаренко и др.; Под ред. В.М. Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1993. – 400 с
Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 312 с.
Финансы: Учебник для вузов. Под ред. проф. М.В. Романовского, проф. О.В. Врублевской, проф. Б.М. Сабанти. – М.: Издательство “Перспектива”; Издательство “Юрайт”, 2000. – 520 с.
Берлин С.И. Теория финансов: Уч. пособие – М.: “Издательство Приор”, 1999. – 256 с.
Сабанти Б.М. Теория финансов: Уч. пособие – М.: Менеджер, 1998. – 168 с.
Державні фінанси: Навч. посібн. / Під. ред. В.М. Федосова, С.Я. Огородника, В.Н. Суторміної. – К.: Либідь, 1991. – 383 с.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1997. – 383 с.
Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник – К.: Наук. думка, 1997. – 304 с.
Сало І. В. Фінансова система України та перспективи її розвитку. – К.: Наук. думка, 1995. – 294 с.
Податкова система України: Підручник / В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О. П’ятаченко та ін.; за ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994. – 464 с.
Бланкарт Шарль. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки / Пер. з нім. С.І. Терещенко та О.О. Терещенка; Передмова та наук. редагування В.М. Федосова. – К.: Либідь, 2000. – 654 с.
Фінанси підприємств: Підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – 5-те вид., перероб. Та допов. – К.: КНЕУ, 2004. – 546 с.
Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2003. – 265 с.
Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси / Пер. з англ. В.Ф. Овсієнка та В.Я. Мусієнка; - К.: Основи, 1993. – 383 с.
Cуторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій. – К.: Либідь, 1993. – 247 с. 13.
Алєксєєв І.В. Проблеми складу і забезпечення фінансового механізму // Збірник тез доповідей конференції “Проблеми впливу фінансової системи на інноваційний розвиток економіки”. – Львів: НУ “Львівська політехніка”, 2003. – С. 4-6.