1.1. Визначення логіки як науки.
Кожній дорослій людині доводилося чути від інших і користуватися самій словами "логіка", "логічний", "нелогічно" і т.ін. Можна говорити про присутність у нашій свідомості своєрідної природної логіки - логіки здорового глузду, що дозволяє нам не робити занадто грубих помилок у міркуваннях. Уже на рівні повсякденного вживання слів "логіка", "логічний" тощо маються на увазі такі характеристики міркувань, як їхня правильність, визначеність, послідовність, систематичність. Знання такої природної логіки ми засвоюємо з раннього дитинства, навчаючись рідній мові, спілкуючись з іншими людьми, читаючи книги – тобто прилучаючись до світу культури. Іншим джерелом природної логіки є досвід ігрової, практичної і теоретичної діяльності. Багатьом людям такої логіки цілком вистачає для вирішення виникаючих перед ними завдань. Але якщо їх запитати, що ж саме здається їм неправильним у тому або іншому міркуванні, що вони вважають нелогічним, і як саме слід це міркування виправити, вони не зможуть відповісти. Отут уже виявляється недостатнім просто послатися на особистий досвід (він у всіх різний) або на те, що "так не міркують". Потрібно точно діагностувати помилку і вказати спосіб її усунення. А от для цього вже стає потрібною наукова логіка, що дозволить зробити переконливими і надійними наші думки, оцінки, пояснення і рекомендації. З цього приводу видатний американський логік Чарлз Пірс писав: “Далеко не всі люди мають бажання займатися логікою, тому що кожний з них почуває себе вже досить досвідченим у мистецтві міркування. Але … ця задоволеність обмежена границями наших власних міркувань і не поширюється на міркування інших людей. Повного володіння здатністю робити висновки ми досягаємо лише в останню чергу після всіх інших наших здібностей, тому що вона являє собою не стільки природний дарунок, ськільки довго і важко засвоюване мистецтво”. Є багато різних визначень наукової логіки – їх принаймні стільки ж, скільки протягом історії цієї науки було видатних мислителів, що зробили великий внесок у її розвиток. Так, родоначальник європейської логіки Аристотель визначав її як "науку про доведення", перший реформатор логіки англієць Френсіс Бекон – як "науку про науку", французькі мислителі XVII століття Антуан Арно і П’єр Ніколь – як "мистецтво мислити", німецький філософ XVIII століття Іммануїл Кант – як "науку про універсальні правила вживання інтелекту", на початку ХХ століття вже згаданий Чарлз Пірс – як "науку про знаки і правила їхнього перетворення", а наприкінці цього століття вже інший американський фиилософ Річард Попкін – як "галузь філософії, що займається сутністю самого мислення". Причини такої розмаїтості у визначеннях наукової логіки полягають у різному розумінні цілей і практичних задач, на рішення яких орієнтувалися в минулому і орієнтуються окремі вчені в наші дні. Тому будемо мати на увазі тільки те спільне, у чому сходяться всі ці підходи. Таке узагальнення дозволяє запропонувати наступне визначення логіки. Логіка є наукою про елементарні форми, принципи і методи правильного міркування.Розглянемо це визначення докладніше, тобто, висловлюючися мовою самої логіки, "піддамо його аналізові". Аналізуючи дане визначення, ми ніби розбиваємо його на складові частини (структурні одиниці). Насамперед, установимо, що в ньому є ключовими словами, які несуть основне значеннєве навантаження при роз'ясненні слова "логіка". Це слова: наука, елементарні форми, принципи, методи, правильне міркування. Логіка насамперед є наукою про правильне міркування. Наука – це система взаємно узгоджених і перевірених на практиці знань про якусь ділянку звнішнього світу, або про самих людей та їхні здатності. Але що таке "міркування"? Почнемо з прикладів того, що ми далі будемо називати міркуваннями:(1) Усі люди смертні. (2) Усі люди смертні.Сократ – людина. Тузик – не людина.Отже, Сократ смертний. Отже, Тузик безсмертний.(3) Щоб не були зараження, невеликі рани обробляють йодом.Йод – метал.Алюміній – теж метал.Отже, щоб не було зараження, невелику рану потрібно обробити алюмінієм.Будемо розуміти під міркуванням будь-яке уявне перетворення вихідних знань. Але міркування може бути правильним і неправильним. Будь-яка доросла людина, навіть якщо вона не вивчала логіки, подивившись на наведені приклади, відразу ж скаже, що перше міркування правильне, а два інших неправильні. Але чому вони неправильні, вона пояснити не зможе. Ці правила міркування вивчаються саме в логіці, і ні в якій іншій науці. Тільки її основним завданням є відділення правильних способів міркування (виводу, умовиводу) від неправильних. Правильні міркування називають також обґрунтованими, послідовними або логічними. Слід зазначити, що кожне міркування має визначений зміст і визначену форму. Зміст думки (втілене в ній знання) не робить ніякого впливу на правильність міркувань, для якої істотною є лишь форма думки. Тому варто відрізняти формальну правильність міркувань від їхньої змістовної істинності. Істинність наявного у міркуванні знання залежить від його відповідності дійсному стану речей. Якщо наше знання не відповідає дійсності, воно є помилковим, хибним. Істинність і хибність знання відносяться до змісту наших міркувань і вони залежать не від логіки, а від практичного і теоретичного досвіду. Тому формально-логічна правильність міркування є необхідною, але ще недостатньою умовою його істинності і, відповідно, успіху його застосування в наступній практичній і теоретичній діяльності. Відмінна риса правильного міркування полягає в тім, що від істинних засновків воно завжди веде до більш-менш істинного висновку. Правильні висновки дозволяють з наявного знання одержувати нове знання, причому за допомогою одного тільки "чистого" міркування, без будь-якого звертання до чуттєвого досвіду й інтуїції.Таким чином, правильність міркування дозволяє зберегти до кінця істинність вихідного знання. Однак якщо хоча б одна з підстав нашого міркування буде помилковою, правильне міркування може давати в результаті як істину, так і неправду. У свою чергу, неправильні міркування можуть від істинних підстав вести як до істинних, так і до помилкових висновків. Якщо міркування будується з помилкових засновків, воно може бути формально правильним і все ж таки помилковим. Таким, наприклад, буде міркування "Якщо в якій-небудь країні править король, то вона є монархією. У Німеччині править король, отже, Німеччина - монархія". Але у сучасній Німеччині немає короля, тому наведене міркування не має змістовного сенсу.Щоб сформулювати правила, потрібно ясно розуміти, якими бувають елементарні логічні форми, або структурні одиниці міркування. Повернемося до першого приклада:  Усі люди смертні.  Сократ – людина. Отже, Сократ смертний.Усе це правильне міркування в цілому має відносно складну форму, що називається умовиводом. Але в даному умовиводі є складові частини, а саме три судження, виражені в трьох різних реченнях: "Усі люди смертні", "Сократ – людина", "Сократ смертний". Прикладами інших суджень будуть вирази: "Сьогодні теплий день", "Віктор закінчив юридичну академію", "5 більше 3" і т.ін. У свою чергу, кожне із суджень складається з ще більш дрібних складових одиниць – логічних форм, що називаються поняттями. У нашому прикладі це поняття "люди", "смертні", "Сократ", "людина". Іншими прикладами понять є: "планета Земля", "олівець", "сьома година вечора", "норма права" і т.п. Логічна форма - це спосіб зв'язку між змістом частин, які входять у міркування.Поняття логічної форми можна також пояснити на прикладах двох висловлювань:"Усі яблуні — дерева" і "Усі юристи — адвокати". За змістом вони різні, причому перше з них є істинним, а друге помилковим. Однак вони цілком однакові за їхньою побудовою, тобто за логічною формою. Якщо ми замінимо в них усі змістовні компоненти висловлень латинськими літерами S і Р, отримаємо в обох випадках те саме вираження: "Усі S є Р". Це і є логічна форма розглянутих висловлювань, у якій уже немає ніякого конкретного змісту. Коли ми говоримо про логічні форми міркування, маються на увазі кілька основних структурних одиниць: поняття, судження, умовивід. З цих елементів, як з цеглин і блоків, потім будуються більш складні конструкції думки: описи, гіпотези, доведення, теорії тощо. Логічні форми міркування ще називають формами абстрактного мислення, відрізняючи їх від форм почуттєвого пізнання дійсності: відчуття, сприйняття і уявлення. Форми чуттєвого пізнання спираються на показання наших органів почуттів і утворюють первинний рівень відображення дійсності. Відчуття - це "крапковий" образ предмета, що доставляється нам якимось одним почуттям - зором, слухом, дотиком або нюхом. Сприйняття - комплексний образ предмета, утворений декількома відчуттями одночасно. Наприклад, коли ми збираємося з'їсти яблуко, ми сприймаємо його форму, вагу, колір, потім смак і навіть хрускіт міцного яблука при надкусюванні. Уявлення - це збережене в нашій пам'яті сприйняття предмета. У якийсь момент у мене може, скажімо, не бути під руками лимона, але вже при одному слові “лимон” у мене може з'явитися відчуття кислоти в роті. Відчуття, сприйняття і уявлення можуть сильно розрізнятися в різних людей. Вони дуже індивідуальні, суб'єктивні, і тому вивчаються не логікою, а психологією. Логіка ж орієнтується на абстрактні, над-індивідуальні, інтерсуб’єктивні форми мислення. Так, у кожного з нас можуть розрізнятися уявлення про яблуко, але поняття про нього в усіх нас те саме. Теорії поняття, судження й умовиводів є першим рівнем вивчення в так званій традиційній логіці. Щоб міркування було правильним, воно насамперед повинне відповідати правилам утворення кожної з зазначених форм. У логіці взагалі надається першорядне значення формі міркувань, і на цій підставі її часто називають формальною логікою. Своєрідність формальної логіки пов'язана насамперед з тією її основною особливістю, що в ній правильність міркування залежить тільки від логічної форми цього міркування.Уся формальна логіка ґрунтується на декількох вихідних теоретичних підставах, або принципах правильного міркування. Принципами логіки вважаються прийняті в ній загальні правила міркування. Міркувати логічно правильно — значить міркувати відповідно до принципів логіки. Зокрема, у традиційній логіці, яку ми в основному будемо вивчати, до них відносяться:- принцип тотожності;- принцип непротиріччя;- принцип виключеного третього;- принцип достатньої підстави.Крім цих загальних принципів, у традиційній формальній логіці досліджуються численні методи, або способи утворення конкретних форм думки:- методи утворення понять (аналіз,.синтез, узагальнення, обмеження, визначення, розподіл тощо);- методи утворення суджень (перетворення, протиставлення предиката, утворення складних суджень), методи дослідження їхньої істинності, модальності і т.ін.);- методи утворення умовиводів (дедукція, індукція, аналогія, редукція);- методи дій зі складними міркуваннями (висування гіпотез, доведення, спростування, побудови теорій і т.п.).У логіці вивчаються не тільки формальні зв'язки в правильних висновках, але й деякі інші проблеми. До них відносяться з'ясування змісту і значення мовних вмразів, відношенння між поняттями, визначення понять, вірогідні і статистичні міркування, теорія помилок міркування, що включає розгляд паралогізмів, софізмів і парадоксів, формулювання методичних рекомендацій з побудови і порівняльної оцінки визначень і класифікацій, доведень і спростувань, проведенню спорів і дискусій і багато інших питань.Однак вивчення всіх цих питань є подальшою стадією після вирішення головної задачі логіки - дослідження форм, принципів і методів правильного міркування.