4.Формування Східної цивілізації в осьовий час. Східне рабство
Історія Стародавніх цивілізацій охоплювала період з 4 тисячоліття до н.е. до падіння Римської імперії у 5 ст. н. е. За цей час склалися 2 типи господарської організації - Східне та Античне(Класичне) рабство. В тій чи іншій мірі у розвитку обох цивілізацій прослідковується і патріархальне рабство. Східне рабство виникло в 4 тисячолітті до н. е. в Стародавньому Єгипті. Швидко розвивалося землеробство на поливних землях долини Нілу. Іншою важливою галуззю було тваринництво. Перша розвивалась на Півдні, інша на Півночі Єгипту, тому між ними розвивалася торгівля. Основним досягненням єгиптян стала зрошувальна система землеробства. Єгиптяни вміли виплавляти бронзові вироби, виливати з міді ножи, сокири, винайшли соху, виробляли тонке лляне полотно, прикраси з золота та срібла. Торгували окрім продуктів землеробства та тваринництва слоновою кісткою, деревиною, шкірою.
Існували рабські ринки. Найбільшими рабовласниками в Єгипті були Фараони, хоча рабів мали і чиновники, і жреці. Їхні власники використовували їх як слуг. Раби були безправними, але їм дозволялося мати власну сім’ю.
Месопотамія. Характеризується розвитком хліборобства, основне населення – селяни, які працювали за частку врожаю на храмові господарства. Поширеними були ремісничі професії – каменярі, теслярі, ковалі. Будувалися грандіозні канали. Мала місце приватна власність на засоби виробництва, існувало лихварство.
Стародавня Індія та Китай. Переважало зрошувальне землеробство та тваринництво, високого рівня розвитку досягли ремесла – ткацтво, гончарство. З’явилися купці-професіонали та лихварі. Грошовий обіг був нерозвинений. Перші монети у формі шматочків срібла з печаткою з’явилися тут лише в 5 ст. до н. е. Рабство мало патріархальний характер, сільська община зберігала панівне становище в економіці країни.
Особливості Східного рабства:
Праця рабів використовувалась для обробітку ґрунту, особливо в системі царського та храмового господарства, в той час як головна сфера економічного життя Східної цивілізації – сільське господарство охоплювало діяльність селян-общинників.
Раби належали в основному державі, головними джерелами рабства були війни, піратство, боргове рабство.
Використання рабської праці було однобоким і непродуктивним. Раби брали участь в будівництві пірамід, каналів.
9.Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів ринкової економіки в країнах Західної Європи
Еволюція Європейської цивілізації у 16-18 ст. пройшла період переходу від феодального до індустріального суспільства. Цьому сприяли буржуазні революції в країнах Західної Європи, великі географічні відкриття, посилення між- і внутрігалузевого поділу праці, поява та удосконалення техніки.
Було вдосконалено водяні млини внаслідок застосування верхньобійного колеса, відповідно млини будувалися у будь-яких сприятливих умовах для розвитку виробництва, регулювали силу та рівномірність дії водяних двигунів і застосовувались у всіх галузях виробництва. Зрушення відбулися в текстильній промисловості, особливо у виробництві сукна(самопрядка), вертикальні ткацькі верстати. Розвивалося гірниче та металургійне виробництво(механізація окремих процесів), поява верстатів, почали виготовляти папір.
В сільському господарстві інститути ринкової економіки розвивалися повільніше. Селянські цензи ви(угіддя) еволюціонували в дрібну селянську власність. Феодальна грошова рента і оренда перетворилися у капіталістичну ренту і оренду. Використовувалась наймана робоча сила повільними темпами, але відбувався перехід до фермерства.
14.Чинники формування та загальна характеристика вільного ринкового господарства. Становлення світового ринку
Основні чинники формування вільного ринкового господарства:
Буржуазні революції в Англії, Франції, Німеччині, США в 17-19 ст.
Промисловий переворот( остання третина 18ст.-60-80 рр 19ст.):
перехід від мануфактури до великого машинного фабрично-заводського виробництва
запровадження парових двигунів
створення самостійної машинобудівної галузі
впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів
головну роль у соціумі почали відігравати фабриканти та люди найманої праці
остаточна перемога індустріальної цивілізації над аграрною.
Вільне ринкове господарство – економічна система, яка характеризується приватною власністю на засоби виробництва, зведенням до мінімуму державної присутності в економіці і розрахунок на сили конкуренції.
Становлення світового ринку у період промислового перевороту характеризується політикою вільної торгівлі – фритредерства. Найбільшого значення на світовому ринку набули англійські товари.
19.Економічні погляди Ж.Б. Сея та Дж.С. Мілля
Жан Батіст Сей (1767-1832). Основні праці: «Трактат політичної економії»(1803), «Повний курс практичної політичної економії»(1828).
Вважав, що вартість і багацтво створюються витратами 3 виробничих факторів – праці, капіталу, землі, які рівноправно беруть участь у виробництві. Це трактування стало основою факторного аналізу і методу виробничої функції. Запроваджує поняття підприємливість: талант організовувати виробництво та управляти ним. Доход підприємця – це процент та прибуток.
Розглядає виробництво не лише матеріальних, а й інших корисностей. Вартість вважає мірилом корисності. Суспільне відтворення розглядає за традиційною сучасною схемою «виробництво-розподіл-обмін-споживання». Вважав, що виробництво товарів та послуг породжує доходи достатні для реалізації виробленого сукупного суспільного продукту. Це так званий закон Сея, відомий як пропонування породжує попит.
Дж.С. Мілль (1806-1873). Основна праця: «Принципи політичної економії».Розмежовує нормативний і позитивний аналіз, тобто науку і мистецтво господарювання. Пробує виявити і розмежувати статику і динаміку економічних процесів. В «Теорії капіталу » висуває тези про інвестиції як фактор розширення масштабів зайнятості, розглядає проблему попиту і пропонування, руху цін, визначає взаємний вплив. В теорії міжнародного обміну уточнив поняття ціни обміну або інтернаціональної вартості, залучив до аналізу транспортні витрати, торгівлю багатьма товарами, визначив сфери неспроможності ринку і необхідність державного втручання у створення інфраструктури, розвиток науки. Був засновником реформізму, автором теорії колективного капіталізму.
24. Економічна теорія К.Маркса та наукове значення економічної теорії марксизму
К. Маркс(1818-1883). Основні праці: «Економіко-філософські рукописи 1844 року», «Злиденність філософії»(1847), «Критика політичної економії»(1858), «Капітал»(1868-1910).
Джерелами марксизму є класична політична економія Англії(Сміт, Рікардо), німецька філософія Гегеля та Файербаха та соціал утопічні вчення. Основною працею К. Маркса є «Капітал», який складається з 4 томів:
1 – «Процес виробництва капіталу» 1867р.
Маркс завершує класичну теорію трудової вартості і започатковує теорію додаткової вартості. Він зробив відкриття, що 2 властивості товару – споживна вартість і вартість пов’язані з двоїстим характером праці виробника, яка одночасно є абстрактною і конкретною. Відповідно вартість – це втілення у товарів простої абстрактної праці, величину вартості вимірюють суспільно необхідні затрати праці. Головною умовою перетворення грошей в капітал є поява на ринку особливого товару – робоча сила внаслідок відокремлення робітників від засобів виробництва і концентрація їх в руках окремих товаровиробників. Цей процес він назвав первісним нагромадженням капіталу. Оскільки найманий робітник своєю конкретною працею створює споживну вартість товару і одночасно абстрактною працею створює вартість товару, яка більша за вартість робочої сили, надлишок вартості капіталіст привласнює у вигляді додаткової вартості. Заробітна плата – це ціна робочої сили. Ціна праці і виступає як оплата всього робочого часу необхідного і додаткового. Капітал він ділить на постійний та змінний. Перший в процесі виробництва не змінює своєї величини, а другий створює додаткову вартість. Співвідношення змінного капіталу і додаткової вартості визначає рівень експлуатації праці, капіталу. Маркс обґрунтовує капіталістичний закон народонаселення, згідно з яким зростання промислової резервної армії праці зумовлено зростанням органічної будови капіталу. Зміст іншого сформульованого Марксом абсолютним загальним законом капіталістичного нагромадження: зростає промислова резервна армія праці, погіршується матеріальне становище робітничого класу, посилюється поляризація суспільства. З розвитком капіталізму посилюється процес усуспільнення виробництва. В надрах капіталізму визрівають об’єктивні і суб’єктивні передумови соціальної революції, оскільки міцніє нова соціальна сила – пролетаріат. І це є історичною тенденцією нагромадження.
2 – «Процес обігу капіталу» 1885р.
Цей том присвячений аналізу проблем функціонування капіталу. В обігу як і в безпосередньому виробництві капітал змінює свої форми. Він чітко розмежовує основний і оборотний капітал, з’ясовує особливості обороту змінного капіталу та обороту додаткової вартості за простого та розширеного відтворення. Розвинув теорію відтворення. Виділив 2 підрозділи у структурі сукупного суспільного продукту і розглянув основні умови розширеного відтворення та реалізації кожної складової сукупного суспільного продукту за вартісною і натурально-речовою формами, які є умовами макроекономічної рівноваги.
3 – «Процес капіталістичного виробництва взятий в цілому» 1894р.
Здійснюється аналіз всіх форм, яких набирає капітал, вартість на стадії розподілу. Аналізує форми, які називає перетвореними – перетворення додаткової вартості на прибуток, норми додаткової вартості на норму прибутку, перетворення прибутку на середній прибуток, а також на ціну виробництва, у яку перетворюється вартість. Розглядає процес розподілу прибутку і форм, яких він набуває: підприємницький доход, процент, рента. Формулює закон тенденції норми прибутку до зниження і робить висновок, що капіталізм має окреслені межі історичного існування: немає прибутку, значить немає капіталу і капіталізму як такого.
4 – «Теорії додаткової вартості»(1905-1910)
Аналіз теорії політичної економії за майже 200-річну історію розвитку економічної думки.
29. Американська школа неокласики. Дж.Б. Кларк
Наприкінці ХIХ ст. з’являється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847 — 1938).
Основні його праці «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвиток американської і світової економічної думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці й капіталу, що його вчений поклав у основу власної теорії граничної продуктивності.
Спираючись на методологічні принципи австрійської школи, Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство.
Головною проблемою політичної економії Кларк називав проблему розподілу. У книжці «Розподіл багатства» він доводив, що роз­поділ суспільного доходу відбувається згідно з природним законом, який забезпечує кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює.
Претендуючи на збагачення методологічних засобів наукового дослідження, Кларк розробив власний метод. За аналогією з теоретичною механікою він поділив економічну науку на три розділи: універсальну економіку; економічну статику; економічну динаміку. Перша вивчає загальні універсальні закони розвитку економічних явищ. Економічна статика аналізує їхню дію за умов перебування організованого господарства у нерухомому стані, в якому виключаються будь-які зміни, тобто є постійними кількість і соціальний склад населення, маса капіталу, соціальна організація, техніка і потреби населення. Статичний стан, згідно з теорією Дж. Б. Кларка, — це уявна модель для з’ясування умов рівноваги в «чистому вигляді». До речі, основними законами суспільства він вважав саме статичні закони.Динаміку він трактував як результат дії зовнішніх сил, що ускладнюють розвиток і порушують рівновагу.
На відміну від своїх попередників Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:
1) капітал у грошовій формі;
2) капітальні блага (засоби виробництва і земля);
3) діяльність підприємця;
4) праця робітника.
Згідно з його твердженням, кожний фактор виробництва характеризується специфічною продуктивністю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому належить. Так, капітал забезпечує банкірові процент, капітальні блага породжують ренту, діяльність підприємця — підприємницький прибуток, а праця гарантує робітнику заробітну плату. Річний дохід суспільства Кларк розподіляв на три великі частини: загальну суму заробітної плати, загальну суму процентів і сукупний прибуток.
Заслугою Кларка було те, що він намагався знайти принцип розподілу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті. Концепцію спадної корисності Кларк переносить на виробничі фактори, замінюючи теорію поведінки споживача, теорію споживчого попиту теорією вибору виробничих факторів. Кожний підприємець прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забезпечує мінімум витрат і максимум доходів.
Однак Дж. Б. Кларк, на відміну від Сея, капітал розглядав не як один фактор, а як два (грошовий капітал і капітальні блага). На думку Дж.Б.Кларка, за умов статики підприємницький прибуток відсутній, бо вільна конкуренція призводить не до перерозподілу середнього прибутку, а до повної його ліквідації. Виходячи з цього, Дж. Б. Кларк підприємцями називав тільки тих осіб, які мають достатню ділову кваліфікацію і власний капітал. Одна з головних теорій Дж. Б. Кларка — теорія граничної продуктивності — грунтується на ідеях Т. Мальтуса і Й. фон Тюнена.
Закон спадної продуктивності праці й капіталу Дж. Б. Кларк
обгрунтовував тим, що кожний новий внесок праці у виробництво
за незмінних розмірів капіталу відбувається з меншою продуктив-
ністю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст
капіталу за незмінної кількості робітників характеризується мен-
шим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній.
Так, згідно з його теорією, коли перший найнятий робітник створює продукт вартістю в 10 дол., то другий — у 8 дол., третій — у 6 дол. і т. д. Продуктивність праці останнього робітника є граничною продуктивністю праці. Кларк робить висновок, що гранична продуктивність праці буде тим нижчою, чим більше найнято робітників, а заробітна плата робітників визначатиметься граничною продуктивністю праці. Тобто свою теорію заробітної плати він будував також на підставі закону спадної продуктивності праці. Він неодноразово повторював, що заробітна плата є еквівалентом граничної продуктивності праці.
Згідно з його теорією немає ніякої експлуатації праці. І якщо заробітна плата робітників дорівнює мінімальному продукту граничного робітника, то за збільшення кількості зайнятих вона об’єктивно повинна спадати. Прибуток же утворюється лише за «динамічного стану», коли підприємець виступає як новатор.
Особливістю концепції Кларка є те, що його теорія розподілу бере за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» виробничих факторів, а отримані від кожного фактора результати.
Дж. Б. Кларк не обійшов увагою і процес монополізації капіталістичної економіки. Монополія має місце тоді, стверджував він, коли наявний одноосібний контроль над ринком. Такий випадок є винятковим, а тому монополію Кларк трактує як тимчасове явище — і визначає як засіб грабунку суспільства та гальмування прогресу.