41. Діалектика як вчення про розвиток.Діалектика — це єдина логічна теорія, яка з допомогою своїх категорій дає точне уявлення про рух, зміну, розкриває взаємозв'язок речей в об'єктивній дійсності. Тому категорії діалектики рухливі, біжучі, вирізняються гнучкістю, взаємопереходами. Скажімо, кількість переходить у якість, а якість переходить у кількістьПринцип (від лат. principium) — начало, основа, підвалина або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, котрими вона користується у своєму житті. Термін "принцип" набув широкого вжитку. У філософському плані поняття "принцип" означає фундаментальне положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції, теорії. Для діалектики як філософської теорії розвитку такими фундаментальними началами є принципи: загального зв'язку, розвитку, суперечності, стрибкоподібності, заперечення. Це ті найважливіші підвалини, на котрих грунтуються основні закони діалектики, діалектичне розуміння зв'язку, розвитку, руху, саморуху, заперечення, самозаперечення, форм переходу до нової якості.
У філософському розумінні цієї проблеми основні закони діалектики і виступають як основоположні, фундаментальні принципи усвідомлення об'єктивної дійсності. Є й інше розуміння цієї проблеми, коли до принципів включають причинність, цілісність, системність. У більш широкому тлумаченні — це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо. В даній темі ми обмежуємося лише основоположними принципами діалектики як теорії розвитку у зв'язку з її основними законами.
42. Розкрийте зміст синергетики як концепції розвитку.
Важлива роль в дозволі виникаючих методологічних утруднень належить тому, що виник в XX в. новому напряму наукових досліджень — синергетиці (від греч. synergos — зв'язок, узгодження). Маючи міждисциплінарне значення, принципи синергетики дозволяють вибудовувати нові пояснювальні моделі багатьох природних, соціальних, культурних процесів. Основним процесом досліджень для синергетики виступають процеси самоорганізації в складних, відкритих, нерівноважних об'єктах-системах. Її цікавлять два типи трансформації:а) перехід від хаосу до порядку, тобто процес виникнення нових форм;б) перехід від порядку до хаосу, тобто деструктивні процеси розпаду систем.Синергетичне світобачення дозвляє звернути увагу на таку особливість соціально-правової реальності, як незліченну множину неконтрольованих і непрогнозованих неопределенностей. Саме вони здатні виступати в ролі випадкових чинників, які своїми діями на події і обставини роблять останні непідвладними тотальній регламентації. Синергетика неспростовно доводить, що мрії про суспільство, яке було б повністю підконтрольне і існувало б виключно в руслі однозначних управлінських дій, — це утопічні ілюзії. Але оскільки тотальний контроль і абсолютний соціальний порядок в принципі неможливі і локальні ареали свободи завжди існуватимуть в різних соціальних «нішах», то можна припускати, що в цих не контрольованих законом «нішах» існуватимуть і вогнища злочинності.
43.Проблема духовності у філософії.Поняття духовності у філософії, за звичай, було пов’язане перш за все із тими формами суспільної свідомості, які, в свою чергу, ототожнювались із формами організації знанняАле це поняття ще не розмежовувалось від тілесної суті. Вперше Платон відокремив тілесне і духовне, визначив, що духовність це специфічна людська властивість, а тілесне це нижче, те, що закладене природою людині. Аристотель теж відокремив ці поняття, але розглядав тілесне й духовне як рівно необхідні.На думку вчених поняття “духовність” це категорія етики, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність.
Значний внесок у розробку проблеми духовності зроблений у філософії, притаманний таким філософам, як Мартин Бубер, Макс Шелер, П`єр Тейяр де Шарден, Хосе Ортега-і-Гассет, Альберт Швейцер, Еріх Фром, Віктор Франкі. Провідною ідеєю цих вчених є: людина розумна на зламі епох виявилась нездатною подолати всілякі кризи життя, зокрема глобальні, тому їй на зміну повинна прийти людина духовна. І за визначенням цих науковців: Духовність це загальнокультурний феномен, який уміщує в собі не тільки абстрактно-теоретичні цінності й ідеали, а й вчинки по совісті, істини й краси.Обміркування проблеми духовності стає силою і в сучасній українській філософії. В 90-ті роки після того як в Україні марксистські методологічні канони перестали бути “офіційними” і обов’язковими, дослідження духовності відбувається за такими основними напрямками:
релігієзнавчим,філософсько–соціологічним, в якому духовність розглядається як багатомірний соціально – історичний феномен, специфічність виявів якого зумовлена своєрідністю всесвітньої історії як поліцентричного утворення.
44. Свідомість та її суттєві властивості.
Свідомість – форма прилуче-ння людини до світу духу і системоутворюючого конята-нта всіх форм духу. Резуль-татом відображення на рівні свідомості є образ. Свідомість являє собою духовне створе-ння людини і світу. Структура свідомості: - компонентна; - за типом суб’єкта і об’єкта свідомості; - рівнева; -функціональна. Компонентна структура – знанна; норми; цінності.За типом суб’єкта – індиві-дуальна, групова форма вияву, суспільна форма вияву, загально-людська. Об’єктами виступають – вчинки, почуття, переживання. Рівнева – надсвідоме, свідоме, півсвідоме. Надсвідоме – за певних умов являє результат відображення. Підсвідоме – образ того, що ми уже відформували, призвело до формування образу того, що іноді може керувати нашими діями.Властивості свідомості: - універсальність – є виміром буття і пронизує всю людську життєдіяльність; - системність – полягає в тому, що поєднує упорядковані елементи, які мають між собою якісь зв’язки; - комунікативність – смисловий зв’язок між суб’єктами, індивідуальне та надіндивідуальне спілкування, зв’язок з мовою; - об’єктивність – спрямована на відображення реально-існуючої дійсності; - суб’єктивність – свідомість позбавлена предметних властивостей.
Функції свідомості: світо-глядна; пізнавальна, орієнта-ційна, нормативна, регуля-торна, рефлексивна, конструк-тивна, діяльнісно-творча, пра-гностична, виховна.
45.Свідомість як філософська проблема
До філософських проблем свідомості належить насамперед проблема її походження; це повинно бути зрозумілим у загальному плані Релігійна концепція стверджує, що свідомість людини є божим даром: створюючи людину, Бог “вдунув у неї дух живий”, наділивши, таким чином, людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із її найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Письма гріхопадіння: саме внаслідок нього людина почала розрізняти добро та зло, а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково, фрагментарно.Дуалістична концепція наголошує на моментах радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, що відкрита людині, і робить звідси висновок про існування в світі двох родів явищ (або двох субстанцій) – матеріальних та ідеальних. Вони існують і тісному переплетінні між собою, а всі явища дійсності постають лише різними мірами їх єдності.Концепція єдиного інформаційного поля базується на тезі, яка не викликає серйозних заперечень: усі процеси світу супроводжуються обміном інформації. Тому логічно припустити, міркують її прихильники, що існує єдине поле інформації усіх світових процесів та явищ. Людська свідомість — один із проявів інформаційних процесів, можливо, найяскравіший. Як буде показано далі, людську свідомість не можна звести до інформації, але, безперечно, вона має до неї прямий стосунок.
46. Свідомість як цілісна система.
Центральним філос.пит.є пит.про віднош.свідомості до буття.Діалектико-матеріаліс-тична філософія розгл.свідом. як специфічно людську форму відображенні духовного осво-єння дійсності - як здатність високоорганізованої матерії відображати світ в ідеал. образах. Важливим кроком в еволюції матерії є виникн. інформаційного відображення. Інформ. відображен. Наз. Тільки таке, що сприяє активній орієнтації матеріального об’єкту в навколишній дійсності. У нежив. природі має місце найпростіший тип відображення. У жив. Природі зароджується інформаційне відображу. Першим ступенем якого є подразливість-це здатність організму до навпрост. специфічних реак-цій у відпов. на дію певних подразниківНаступна форма в розв. інформац. відображення є чутливість-здатність органі-зму до відчуття.
Нейрофізіологічне відображ. є наступ. етапом розвитку інформац. відоб-ня.Воно дає можливість здійснювати скла-дні схеми оповіщення, що пе-редбачає систему розчлено-ваної послідовності дій, яка лише в кінцевому рахунку спрямована на досягнення життєво важливої мети.
47.Проблема несвідомого. Яка роль несвідомого в людському бутті.
Під несвідомим розуміється сукупність психічних явищ, станів, що існують поза людської свідомості і не піддаються контролю з його боку. До сфери несвідомого належать, наприклад, інстинкти, від яких людина як біологічна істота не вільний. Інстинкти можуть породжувати у людини підсвідомі бажання, емоції, вольові імпульси, які пізніше можуть потрапляти в область свідомості. Несвідоме дає про себе знати завдяки тому, що воно здатне переробляти отриману мозком інформацію, хоча процес цієї переробки вислизає від контролю свідомості. Завдяки включенню несвідомого зменшується навантаження на свідомість і збільшуються можливості людини в науковому або художній творчості. психіатр і психолог Зигмунд Фрейд (1856-1939). Він відкрив цілий напрям у філософській антропології та медицині, згідно з яким несвідоме є і найважливішим фактором людського існування, і глибинною причиною ряду психічних захворювань. Що виникають у людини під впливом різних обставин його життя «комплекси» витісняються зі свідомості в область несвідомого і можуть потім спричинити душевну хворобу. Розроблений Фрейдом метод виявлення таких «комплексів» з доведенням їх до свідомості пацієнтів виявився досить ефективним при лікуванні багатьох хворих.У вченні Фрейда людина змушена постійно мучитися і розриватися між біологічними потягами та усвідомлюваними соціальними нормами, між свідомим і несвідомим, між «інстинктом життя» і «інстинктом смерті». Але в підсумку біологічне несвідоме виявляється визначальним, бо фрейдовських людина – це, перш за все, еротична істота, що керується несвідомими інстинктами.
48.Самосвідомість: її природа і специфікаСамосвідомість є феноменом свідомої поведінки індивіда, бо у самосвідомості є інстанція регуляції поведінки індивіда. Самосвідомість є відношенням, яке опосередковане відношенням іншого, тобто відношенням спонтанності. Самосвідомість дає людині можливість відбутися як самості В самосвідомості поєднуються 2 бачення, бо людина як О-т самосвідомості – це людина, як вона себе спостерігає, відчуває, а з іншого боку вона це співставляє з тим, як вона мислиться, з її точкою зору іншими. За Сартром, баченням інших є перш за все Бог. Самосвідомість не обмежується відношенням присутності іншого. Вона пов’язана з тим, що для нас є важливим не просто як погляд іншого, а як визнаність наших дій і вчинків. Тому самосвідомість формується в інтерперсональних відносинах „Я-Ти”. Самосвідомість усвідомлює власні дії, оцінює їх.Самосвідомість - самий високоорганізований психічний процес.
Головна функція самосвідомості - зробити доступними для людини мотиви й результати його вчинків і дати можливість зрозуміти, який він є насправді, оцінити себе; якщо оцінка виявиться незадовільної, то людина може або зайнятися самовдосконаленням, або, включивши захисні механізми, витиснути ці неприємні відомості, уникаючи впливу, що травмує, внутрішнього конфлікту. Тільки завдяки усвідомленню своєї індивідуальності, виникає особлива функція самосвідомості, захисна, прагнення захистити свою індивідуальність від погрози її нівелювання. На цій основі й розвивається ряд захисних механізмів.
49.Пізнання та його філософське тлумачення. Види пізнання
Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений сусп.-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філ., як теорія піднання. Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філ., що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його фунц-ня та умови й критерії його істиності й достовірності. Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності наз. агностицизм. Агностицизм виявив важливу проблему гносеології – що я можу знати? Справа в тому, що справді людське пізнання як будь-який процес, що історично розв., на кожному конкретному етапі свого розв. має обмежений, відносний хар. Агност. абсолютизує цю відносність, стверджуючи, що людське пізнання в принципі не спроможне проникнути в сутність явищ
Існує декілька видів пізнання:
-міфологічне
-релігійне
-філософське
-чуттєве
-наукове
50.Пізнання як процес.Основні закономірності процесу пізнання
Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений сусп.-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філ., як теорія піднання. Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філ., що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його фунц-ня та умови й критерії його істиності й достовірності. Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності наз. агностицизм. Агностицизм виявив важливу проблему гносеології – що я можу знати? Справа в тому, що справді людське пізнання як будь-який процес, що історично розв., на кожному конкретному етапі свого розв. має обмежений, відносний хар. Агност. абсолютизує цю відносність, стверджуючи, що людське пізнання в принципі не спроможне проникнути в сутність явищ