21.Проблема пізнання і субстанції у філософії Проблеми методу пізнання: Проблема методу науки спричинила появу емпіризму і раціоналізму - основних течій філософії 17 ст. Раціоналізм є певною світоглядною позицією, вірою в людський розум, у силу, авторитет і особливу роль науки в соціальному прогресі. У вузькому розумінні раціоналізм стосується лише однієї з теоретико-пізнавальних проблем, і в цьому аспекті протилежним поняттям тут виступає емпіризм. Емпіристи головну роль відводили чуттєвому пізнанню, досвіду, експериментальному дослідженню конкретних фактів. У пошуку аргументації своєї позиції вони зверталися не стільки до математики, скільки до досвідного природознавства. Пояснюючи обов’язковий і загальний характер наукових істин, вони наполягали на однаковості досвіду у всіх людей. Розум, раціональне пізнання емпіристи трактували як комбінацію, сполучення чуттєво-досвіду матеріалу. Розум у принципі нічого нового не додає до змісту знання. «Нема нічого в розумі, чого перед тим не було у відчуттях.» - принцип емпіризму. Обгрунтування методології наукового пізнання філософи Нового часу шукають у загальнофілософських (метафізичних) засадахосмислення буття. На цій основі розробляється ще одна важлива проблема, фундаментальна категорія філософії Нового часу — субстанція як сутність буття. Субстанція — це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. Субстанцію як Єдине, яка розумілась в епоху Відродження органічною і гармонійною єдністю духовного і природного, філософи Нового часу намагаються переосмислити та конкретизувати через призму нових досягнень наукового пізнання. Субстанція, дум-ку Декарта, єдина, вона є Богом, що співпадає з Природою, а атрибутами її є протяжність та мислення. Субстанція — це єдність Бога і Природи, єдність природи, що творить, і природи створеної. Бог — це універсальна причина світу, завдяки його нерозривній єдності з Природою. На думку Спінози субстанція єдина, проте вона виявляє свою єдність через атрибути, тобто необхідні прояви, яких безкінечна кількість, але ми знаємо самоочевидно два — про-тяжність і мислення. Крім атрибутів, субстанція має також модуси, які, на відміну від атрибутів, характеризуються не необхідністю, а тільки можливістю існування. Лейбніц наголошує, що субстанціймонад безкінечна кількість, вони є носіями сили та активності і мають духовну природу. Кожна монада є самостійною одини-цею буття, здaатною до активної діяльності. 22. Що означають поняття « теїзм» ,«деїзм», пантеїзм і як вони співвідносяться між собою? Теїзм (грец. Tbeos - Бог) – релігійний світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втручається в його події. Деїзм (лат. Deus - Бог) – принцип філософських вчень, які, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечували його втручання в явища природи та в хід подій. Деїзм виник у ХУІІ ст. в Англії. Пантеїзм ( грец. Усе і Бог) – філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією.Теїзм визначає існування Бога як надприродної істоти, що володіє розумом, волею і таємничим чином впливає на всі матеріальні і духовні процеси. Бог має домінуюче значення над природою. У співзвучності з гуманізмом, природа оголошується не просто творінням Бога, а й місцем перебування Бога, злитість його з природою. Саме від теїзму відмежовуються наступні поняття : Деїзм і Пантеїзм.Деїзм пов'язаний з визнанням Бога-творця, поняття про якого акумулює в собі ідею креаціонізму. Ця ідея заснована на відчуженні, абсолютизації і обожненні могутньої творчої активності людини. В ідеалістично перекрученій формі вона ввела у філософію незнаного в часи античності суб’єкта, який творить і пізнає світ. Пантеїзм є спробою обожнення Бога і природи, спроба поєднання філософського ідеалізму та матеріалізму. Пантеїзм повертав активність природі й людині, розчиняючи в них Бога, а деїзм, обмежуючи Бога роллю творця світу, першопричини, гаранта незмінності природи, надавав у такий спосіб відносну самостійність вторинним причинам і, отже, хоча б частково, повертав активність і самостійність природі, матерії, людині. . М. Кузанський розробляв вчення про тотожність абсолютного максимуму та абсолютного мінімуму. Цей абсолютний максимум – Бог. Бог як абсолютне буття, як абсолютний максимум є всім і включає в себе все інше. Тому з ним співпадає абсолютний мінімум, єдине. М. Копернік створив геліоцентричну систему світу. 23. Проблеми методу пізнання у філософських поглядах Бекона і Декарта. Метою пізнання, підкреслював Бекон, є збагачення життя справжніми відкриттями і влада людини над силами природи; об'єктом пізнання є природа, а основними методами — індукція та експеримент. Будучи засновником методології емпіричного рівня наукового пізнання, Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання. Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе.. Другий шлях — шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів. Третім є справжній шлях науки — шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину. Метод, за допомогою якого відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, є методом наукової індукції. Саме його Бекон вважає справжнім методом наукового пізнання природи. Основоположником протилежного раціоналістичного напрямку був французький філософ Рене Декорт. Як і Ф.Бекон, Р.Декарт підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу. Суть свого дедуктивного методу Декарт сформулював у відомих чотирьох правилах. Перший це визначення принципів або начал. У другому правилі формулюється вимога аналітичного вивчення природних явищ. Третє правило вимагає "дотримуватись певного порядку мислення. Четверте правило орієнтує на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність дедуктивного виведення і вимагає повного переліку, детального огляду всіх ланок. 24. Основні риси філософії Просвітництва. В добу просвітництва поглиблюється впевненість у могутності людського розуму, в його необмежених можливостях, у прогресі й науці, які створюють передумови для економічного й соціального благоденства. Важливими представниками цієї доби були такі вчені: Ф.Бекон, Гоббс, Декарт, Джон Локк, Шарль Луї де Монтеск’є, Ф.М. Вольтер, Ж..Ж..Руссо, Д.Дідро і багато інших. Вчений Джон Локк виділяв 3 види мислення: вихідне, демонстративне і інтуїтивне. У його спадщині важливе місце посідають ідеї про державу і суспільство. Шарль Луї Монтеск’є зробив спробу пояснити буття людини й суспільства як природно зумовлений процес. Філософія 18ст., вбачала в науці, освіті, культурі, вихованні засоби вдосконалення суспільства, й через це заслуговує на визнання й належну оцінку. Парадокс просвітництва полягає в тому, що проголошувані ним гасла насправді не вписувалися у свій реальний зміст. Особливо це видно на прикладі свободи особистості. Філософія просвітництва, її гасла справді надихали революційні маси на штурм Бастилії чи Зимового палацу.Позитивне значення філософії Просвітництва безсумнівне. Принаймні вона засвідчила плюралізм думок у рамках цілого ряду філософських проблем, що сприяло всебічному розгляду людини і світу та відношень між ними. Заслуговує сама ідея прагматичного призначення філософії Просвітництва, яка переслідувала мету вдосконалення людини й супільства. Цілий ряд понять і категорій, що зародилися в добу Просвітництва, не втратили своєї актуальності в наступні епохи аж до наших днів. 25. Основні ідеї філософії Канта Кант займавсяпереважно природними проблемами,серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності.В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те,що природа має свою історію в часі,відкидав ідею першопоштовху,тобто в цей період в філософії Канта переважали матеріалістичні позиції. З 70рр .починається другий,так званий критичний період,коли в філософії Канта ми знайдемо і дуалізм,і агностицизм,і ідеалізм. В центрі філософії Канта стоїть проблема теорії пізнання.Він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта.Головне за Кантом,не вивчення речей самих по собі,а дослідження самої пізнавальної системи.Перш ніж пізнавати світ,потрібно пізнати своє пізнання,втановити його межі і можливості.Це був великий поворот філософії до людини.Він вважає,що людський розум пізнає в не “речі в собі”,а явища речей,результат їхньої дії на органи чуття людини..Наступна сходинка пізнання-це розум,який,за Кантом,завершує мислення і при цьому,не створюючи нічого нового,сам заплутується у невирішених протиріччях-в т.з.”антиноміях”чистого розуму. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки,де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання. Кант багато написав про людину як частину природи,про людину як кінцеву мету пізнання,а не як засіб для будь-яких цілей,тобто визнає самоцінність людини.Кант ставив питання про співвідношення понять людина і особистість .26.Охарактеризуйте філософську систему і метод Гегеля Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Абсолютна ідея (мислення) є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку три етапи: 1) до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії "чистого мислення" 2) це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель називає "інобуттям '' абсолютної ідеї, 3) третій етап розвитку абсолютної ідеї – це абсолютний дух. Ці три етапи сформувались у Гегеля в самостійні складові частини його філософської системи: логіку, філософію природи та філософію духу. Логіка є найважливішою частиною гегелівської системи.Гегель виділяє три сходинки діалектичного методу. Першою сходинкою "логічного" діалектичного методу є розсудок. Розсудковий – це підлеглий, але необхідний бік діалектичного мислення. Другою сходинкою діалектичного методу у Гегеля є негативний розум як проміжний етап між розсудком та розумом. Третя сходинка – спекулятивний розум, якого не спроможне досягти мислення, спрямоване на кінечні природні речі. Саме в цьому останньому вияві діалектика як метод, на думку Гегеля, досягає найвищої зрілості. У філософії Гегеля слід чітко розрізняти діалектичний метод та систему, що суперечать одне одному, перебувають у суперечності, яка виявляється в таких моментах. 1. Метод виходить з визнання всезагальності розвитку. Система ж заперечує всезагальність розвитку, оскільки природа розвивається лише в просторі, а не в часі. Система вимагає обмеження розвитку. 3. Метод вимагає відповідності руху думки стану, характерному для реальних процесів. Система ж передбачає конструювання зв'язків з голови. 4. Метод вимагає постійного перетворення дійсності, а система – незмінності існуючого стану речей. 27.Зміст і сутність антропологічного матеріалізму Л.Фейєрбаха (Ф) З Ф.починається період нового злету,піднесення матеріалізму.В світі нема нічого,крім природи,вона ніким не створена і є причиною самої себе.Природа є також основою походження людини,а релігія це хибна перекручена свідомість.Він не просто відкидав релігію з порогу,як це робили багато його попередників,а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Ф.-це ніби справжній матеріалізм, атеїзм.Але його філософія не була послідовно матеріалістичною.В розумінні природи Ф.матеріаліст,а в розумінні історії людства-ідеаліст. Великі зміни історії суспільства,вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії.Будучи глибоким критиком релігії,що існувала в той час,Ф. Намагався створити свою нову релігію,в якій замість культа бога буде панувати культ людини і любові, крім цього,матеріалізму Ф.були притаманні такі риси як метафізичність,механіцизм,він мав споглядальний хар-р.В центрі філософії Ф.стояла людина,тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною.Але людину він розумів однобоко,тільки як частину природи,як біологічну істоту,яка повністю залежить від природи,”панує” над природою “шляхом покори її”,в той час як людину слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного,як сукупність суспільних відносин. 28.Охарактеризуйте основну проблематику та вихідні принципи філософії марксисзму У філософії марксизму діють дна принципи пізнання: принцип матеріалізму і принцип діалектики. Діалектичне, історико-матеріалістичне розуміння світу Карла Маркса і Фрідріха Енгельса створювалось у процесі осмислення досягнень природознавства XIX ст. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс показали, що, по-перше, світ складається не з готових, закінчених предметій, а становить сукупність процесів, де предмети, що здаються незмінними, так само як і їх смислові відбитки, поняття, перебувають у неперервній зміні: то виникають, то зникають. Поступальний розвиток, за всієї уявної випадковості і всупереч тимчасовим відливам, торує собі шлях. По-друге, між процесами природи в окремих її сферах і між окремими сферами існує зв'язок. Природа - зв'язане ціле. По-третє, у взаємодіях сліпих несвідомих сил природи виявляються її загальні закони. По-четверте, суспільство - своєрідна частина природи, світу.. Матеріальне життя суспільства - суспільне буття, що визначає суспільну свідомість. Таке визначення матеріального життя суспільства -новий підхід до розуміння суспільства. Суперечності взаємодії і продуктивних сил і виробничих відносин рухають увесь соціальний організм. Між застарілими виробничими відносинами та оновленими продуктивними силами виникають суперечності. Розв'язання суперечностей у способі виробництва шляхом удосконалення старих та встановлення нових виробничих відносин веде до розвитку матеріального виробництва. Під його впливом змінюється вся система суспільства - соціально-класова структура, політична система, духовне життя соціуму. між ними і новими класами виникають конфлікти, які, як правило, розв'язуються соціальною революцією. В ході соціальної революції ліквідується старий суспільний лад і утверджується новий лад суспільства. Тут вирішальну роль відіграють народні маси. Народ - рушійна сила історії.
29.Охарактеризуйте характерні риси та основні напрямки філософії ХХ ст. Філософію ХХ століття характеризують різноманітні школи, напрямки, течії, що є відображенням складності суспільного життя, його суперечливості. До них відносяться: неокантіанська філософія, неогегельянська, феноменологічна, герменевічна, екзистенціальна, неотомістська, неопозитивістьська тощо.Основними ж течіями, котрі репрезентують філософську думку ХХ століття, є, принаймні, три напрямки, а саме: екзистенціальна філософія, неотомістська і неопозитивістська. Екзистенціальна філософія – одна з найбільш модних сучасних філософських систем. Це, насамперед, пояснюється тим, що вона звертається до людини, її життя, проблем існування, її внутрішнього світу. Сутність неопозитивізму – у запереченні сучасної філософії як науки, в абсолютизації науково-природничого знання, в недооцінці суспільних наук. Філософія Неотомізм відродив і модернізував схоластичне теологічне вчення томізму, його основні принципи і постулати. 30Сцієнтизм та антисцієнтизм у філософії ХХ ст Суперечлива оцінка науки породила в середині XX ст. дві позиції - сцієнтизм та антисцієнтизм. Прихильники сцієнтизму вважають еталоном усіх інших видів людської духовної діяльності науку, ставлять її вище інших форм суспільної свідомості, проголошують науку вищою культурною діяльністю, заперечують соціально-гуманітарну і світоглядну проблематику, що не має пізнавального значення. Для антисцієнтизму характерне визнання обмеженості науки у вирішенні корінних проблем буття людини. Неоднозначна оцінка науки як соціальної цінності, посилена критика науки з позицій гуманізму в умовах зростаючої екологічної кризи, загрози ядерної війни, наслідків Чорнобильської атомної катастрофи та ін. ініціювали у науці активний перегляд цінностей. Така тематика наукових публікацій стала провідною. Традиційно науку пов'язували з істинним знанням, до якого прагне вчений. В сучасних умовах більшість вчених розрізнюють ціннісні установки науки і ціннісні установки особистості вченого. До ціннісних настанов науки належать ідеали і норми науки, гуманістичний зміст, об'єктивність, прагнення до істинного знання, ідеалу науковості.
