11.Філософія і мистецтво:особливості співвідношення
У системі культури філософія і мистецтво відіграють подібну роль, допомагаючи людині пізнавати світ, пізнавати себе і, відповідно, на цій основі, згідно морально-естетичних ідеалів, змінювати і себе, і світ. Мистецтво, втілюючи в собі світоглядні уявлення, стильові відношення, традиції культурних зв’язків, єдність вселюдського, національного та особистого, відкритість до Універсуму буття, Філософія і мистецтво пов’язані між собою.Філософія як і мистецтво це відображення етичного та естетичного відношення людини до світу. Ці дві науки вивчають і відображають духовне життя суспільства, вони є однією з форм суспільної свідомості. Людина за своєю суттю є істотою творчою, тому будучи орієнтованим на творчості людини, її філософське мислення є постійним прагненням до мудрості.Філософія як і мистецтво передусім учить мислити, вчить проблемному, творчому підходу до своєї тематики.
Філософія і мораль: характер співвідношення
Фундаментальні категорії моралі - добро і зло, сенс життя, свобода волі. У категоріях добра і зла позитивно чи негативно оцінюються вчинки людей. Важлива категорія моралі - свобода волі, свобода волі - можливість вибору людиною лінії своєї поведінки. Потрібно відзначити, що вчинки в повному розумінні моральні, коли вони відбуваються не в результаті зовнішнього примусу, а з спонукання робити добро. Саморегуляція, самовиховання і самооцінка - найважливіші риси моральної регуляції поведінки. Таким чином, моральні норми входять в предмет філософії як частина природи ціннісного свідомості.Мораль є головна якість, що характеризує людяність і порядність людей.Мораль є невід'ємна властивість людської поведінки, подібно до того як прямоходіння є невід'ємна властивість людського організму. Тільки завдяки внутрішньому світу моралі людина пізнає себе в інших людях і розуміє, що він - людина. Єдине сонце моралі, якщо воно і існує, недоступно людському погляду.
12. В чому виявляється взаємозв`язок філософії і науки?
Взаємозв’язок філософії і науки – традиційно неоднозначна і складна проблема. Одні філософи визнають за філософією статус науки, інші це категорично заперечують .Філософська концепція логічних позитивістів – це “послідовний емпіризм”.Філософія ж представляє теоретичну галузь знання, тому вона не може бути наукою.Заперечення щодо філософії як науки притаманне і сучасній концепції сцієнтизму. Сцієнтизм– світоглядний напрямок у філософії, в основі якого лежить уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність. Однак:а) в цю цінність включається лише природниче і точне знання;б) науковим знанням вважається лише те, котре здобуто емпіричним шляхом, з допомогою конкретних природно-наукових методів. З такої точки зору, не лише філософія втрачає свій статус, але і всі гуманітарні науки оголошуються необґрунтованими, у яких домінує суб’єктивізм, оціночні моменти. Вона не використовує для свої проблем конкретно-природничі методи пізнання. Але це зовсім не означає, що філософія не є наукою.Для філософії основним предметом розгляду є, як відомо, найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення. Основним предметом філософії є найбільш загальні проблеми буття. Філософія – це наука про загальне.
Філософія, як наука, має всі структурні елементи. Вона має свій предмет, свої закони розвитку, свій понятійний апарат, і свої методи, що дає їй можливість адекватно відображати об’єктивну дійсність.
13. Місце філософії в сучасній культурі
З метою усвідомлення предмета та особливостей філософії важливо не лише визначити місце філософії серед історичних типів світогляду, але й з ясувати, яку роль відіграє філософія у суспільстві. Основними функціями філософії вважають: світоглядну, методологічну та культурологічну функції. Важливе місце серед них займають: категорії, узагальнені способи буття - вчення про буття - онтологія; теоретичне усвідомлення ставлення до світу та людини - практичні (праксеологія), пізнавальні (гносеологія), ціннісні (аксіологія). Раціоналізації у відображення в логічній, поняттєвій формі результатів людського досвіду. Систематизація - теоретичне відображення сумарних результатів людського досвіду.
14. Розкрийте сутність філософської проблематики
Філософська проблема - це утруднення, людина, що спостерігає, осмислює життя, проблема не суто розумова або теоретична, а життєва, або, як ще кажуть: екзистенціальна. Проблема хвилює людину, тобто захоплює людину цілком та повністю, - її почуття, волю. Отже, Людина, Природа, Суспільство - це головні проблеми філософії. Філософи різних епох незмінно зверталися до людини, її природи, сенсу, змісту її життя, смерті і безсмертя. Проблема Людини займає центральне місце в філософії. Століття філософи аналізували природу і можливості людського розуму, особливості її почуттів, Ці проблеми втілились, відобразились у ряді філософських творів: Аристотеля «Про душу», Рене Декарта «Пристрасті душі», Люд-віга Фейєрбаха «Проти дуалізму тіла і душі, плоті і духу», Володимира Соловйова «Читання про боголюдство», Альбера Камю «Людина бунтівна». Не обійшли її й українські філософи Григорій Сковорода, Памфіл Юркевич, Іван Франко та ін. З моменту виникнення філософії вчених цікавить природа: як виникли Земля, Місяць та інші планети, які причини лежать в основі їх розвитку, чи можна існуючу різноманітність речей звести до початкових першоджерел та ін. Тут під природним розуміється не тільки обмежене у просторі матеріальне тіло людини, але й тваринне — її поведінка, взагалі її причетність до предметного світу або, образно кажучи, життя хлібом. Це життя спонукає людину опановувати Природу, створювати різні знаряддя, набувати необхідні знання. Божественне в Людині - це духовне. Християнське вчення символізує божественне і природне різними протилежностями, зокрема, небесне - земне, верх - низ. Отже, предметом розуміння філософії є Людина, Природа, Суспільство і Бог в усіх його іпостасях і у взаємодії всіх об'єктів.
15. Існує точка зору, що філософія це мудрість і знання. Обґрунтуйте її зміст та своє ставлення до неї
Кожна людина, яка йде тернистим шляхом пізнання, прагне досягти найвищого ідеалу - мудрості. В повсякденному житті слово «філософія» використовується часто і по-різному. У перекладі з давньогрецької «філософія» означає любов до мудрості (любомудрість). У VI ст. до н. є. Піфагор із Самоса на запитання тирана Полікрата про те, чим він займається, відповів: «Ні, я не мудрець (sophos), Я любитель мудрості (ph'riosophos)». Піфагор мотивує свою позицію тим, що людина через слабкість своєї натури не здатна володіти такою гідною якістю розуму, як мудрість. Критицизм щодо реальних можливостей людини виявився у Піфагора в розмежуванні понять «софія» і «філософія». Перше (мудрість) — прерогатива богів, друге (філософія) — покликання людини. Отже, філософствувати - це прагнути до мудрості, яка у повсякденному розумінні почасти замінює поняття філософія. Мудрість дає можливість усвідомити власні помилки, робить людину обережною, обачливою, проте ці позитивні якості можуть перетворитися і на недоліки. Мудрість притаманна не всім людям, хоча потенційно властива кожному. Вона ґрунтується не стільки на даних науки, скільки на повсякденному та історичному досвіді. Отже, мудрість – частина філософії.
16. Антична філософія: основні риси, проблематика та представники
Основні риси античної філософії. По-перше. Для античної філософії характерним є наявність різноманітних шкіл, течій, напрямків; По-друге, антична філософія була, як правило, органічно зв’язана з наукою; По-третє, для філософії стародавньої Греції визначальною є стихійна діалектика; По-четверте, помітною рисою античної філософії є оригінальність філософських ідей. Представники: Фалес (625-547 рр. до н.е.), Анаксiмандр (610-546 рр. до н.е.), Анаксiмен (588-525 рр. до н.е.), (YI ст. до н.е.), Ксенофан, Парменiд, Зенон Елейський, Мелiсс Самоський, Горгiй, Сократ (469-399 рр. до н.е.), Платон (427-347 рр. до н.е.), Арiстотель (384-322 рр. до н.е.).
17. Порівняти східну і західну парадигми філософствування
Упродовж тисячоліть людської історії Схід і Захід досить конфліктно протистояли один одному, і напруження цього протистояння значною мірою визначало розвиток культури та політичних процесів суспільства. Врешті-решт суть проблеми "Схід—Захід" полягає у тому, що людство, будучи єдиним анатомічно та фізіологічно, постає разюче відмінним і несхожим у своїх східних і західних соціокультурних проявах. Основні відмінності між: східними і та західними типами цивілізації:західна:1)Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки та ін.); 2)відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє(прогресизм);3)активізм, прагнення змінювати дійсність;4)домінування індивідуального над загальним. Східна:1)наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери;2)відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле(традиціоналізм);3)самозаглиблення, прагнення віддатись природному ходу речей;4)домінування цілого(загального) над індивідуальним. Наведене порівняння засвідчує існування досить контрастних відмінностей у самому фундаменті того способу життя, який сформувався та розвинувся у вигляді різних типів цивілізації. Зазначені відмінності приводять врешті до дещо іншої, а інколи - принципово іншої людської поведінки. Усі зазначені характеристики можна віднести і до особливостей західної і східної філософії. Стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до наукового, а сама філософія максимально наближена до морального повчання та навіть техніки людського удосконалення у певному способі життя. Західна філософія, навпаки, тяжіє до раціонально-логічних та аналітичних досліджень, теоретичних систематизацій, має абстрактно-понятійний характер і виходить із певної автономності основних сфер як індивідуального, так і суспільного життя. У зв'язку із цим західна філософія має переважно індивідуальне спрямування .
18.Порівняйте філософію Платона і Аристотеля й обґрунтуйте свої висновки
Платон. Платон (427-347 рр. до н.е.) - перший з античних фiлософiв, чиї праці збереглися. Учень Сократа, Платон у 397 р. до н.е. заснував у Афінах філософську школу, відому пiд назвою Академія (тому що вона знаходилась у парку, присвяченому мiфiчному героєві Академу). Свої праці він писав у вигляді дiалогiв - ''Учта'', ''Гiппiй Бiльший'', ''Горгiй'', ''Держава''. Так, він відзначає, що закони держави не існують у вигляді конкретних речей ( текст закону ще не є законом), але реально впливають на життя суспільства. Платон розглядає загальне як ідеальний предмет, юдею. Отже, речі повсякденного світу є спрощеним варіантом іншого світу, більш досконалого - ідеального. В теорії Платона пізнання, в ході якого формуються загальні поняття є процесом пригадування. Пишу книги, Платон утримує в свiдомостi принцип, відкритий Гераклітом: ''Iз нічого може виникнути лише нiщо''. Все, що існує, виникло із чогось, але саме тепер того, із чого все виникло, немає, тому ми кажемо, що воно - неминуче.
Аристотель. Аристотель (384-322 рр. до н.е.). У 17-рiчному вiцi прибув до Афін, став учнем Платона. Згодом він стає учителем сина македонського царя Фiлiпа II Олександра. Його роботи - ''Метафiзика'', ''Топiка'', ''Етика Нiкомаха'', трактат ''Про душу'' та iншi. Аристотель визнається першим, хто здійснив систематичне дослідження праць попередніх мислителів. Послідовне продовження поглядав Платона призводило до виникнення суперечностей, котрі ставили під сумнів Поділ дiйсностi на матеріальне та ідеальне.Аналізуючи проблеми платонівської фiлософiї, він усвідомлює, що причина, сутність речей, загальне не може існувати окремо від одиничних речей. Він розуміє матерію як пасивний ''матерiал'' буття i тому вона може тільки мислитися. Матеріальну проблему Аристотель Виявляючи, причини усього сущого наводить Аристотеля на думку, що існує форма побудови усіх інших форм. Форма, котра будує усі iншi форми, називається Аристотелем ''формою форм'. Ця форма форм визначається як ''першодвигун'', незалежне від матерії існування форми, вона цілком логічно визначена ''божественною формою''.У розвиток свого вчення про форми Аристотель робить висновок, що саме знання форм побудови інших форм дає людині знання сутності речей.
19. Основні риси і особливості Середньовічної філософії
Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (У-ХІУ ст.). Середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грец. — “теос” —бог). Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм. Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знаннямвона потребує власних духовних зусиль. По-друге, в середньовічному світосприйнятті панує ідея духовності, яка пов'язана не тільки з Богом. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту. Характерною особливість середньовіччя також є співвідношення віри і розуму. Схоластика це специфічна система середньовічної філософсько-теологічної думки, яка зародилася в монастирських школах. Вважалося, що істина вже дана в Біблії, необхідно її лише логічно вивести звідти. Однією із центральних проблем схоластичної філософії є дискусія про універсали (загальні поняття). двома основними напрямами — номіналізмом, і реалізмом. Номіналізм напрям, який вважав, що реально існують лише поодинокі реальні речі, а загальні поняття є тільки назви або імена. Найвидатнішими представниками є І.Росцелін, Дуне Скот. Представники реалізму, твердили, що загальні поняття (“універсалії") є не відображенням предметів і явищ, а існують реально як певні духовні сутності поза одиничними речами і незалежно від них і складають субстанцію речей.
20. Основні риси і проблематика філософії відродження.
Період, що охоплює 14-поч.17ст. перехідний  період від філософії середньовіччя до філософії нового часу. В цей період зростає роль розумової праці і філологічно-лінгвістичні дослідження(тлумачення,переклади,звернення  до постійної мови,до ораторства). В пошуках ідеалу звертаються до ідеалів античної філолософії. Головні риси Відродження.: 1)антропоцентризм в основі всього сущого лежить людина,вчення про людину як сильну і вільну істоту,яка стверджує свою індивідуальність; 2)гуманізм-віра в людину та її можливості; 3)звертається особлива увага на літературну мову,зокрема поезію,велика роль виділяється красномовству та ораторству; 4) антиклерикалізм як опозиція проти церковної ідеології,що проявилась в ідеях реформації. Це не ідеал проти Бога, а критика священників(проти католицизму); 5)натурфілософія-осмислення світу на засадах природознавства Представники: М.Кузанський, Дж.Бруно; 6) пантеїзм як ототожнення Бога і природи:
Містичний пантеїзм .-надає перевагу Бог; натураліст.-особливий акцент на природу;посилений інтерес до соціальної проблематики.